Міністерство
освіти та науки України
Кафедра журналістики
РЕФЕРАТ
на тему:
«Фонетичний принцип орфографії»
2013
План
- Вступ……………………………………………………………………………...3
- Орфографія як розділ мовознавства………………………….....……………...4
- Фонетичний принцип орфографії………………………………………………8
- Висновки ……………………………………………………………………….10
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...11
Вступ
Ми – журналісти,
тому мовне майбутнє нації у наших руках.
Звертаючись до українців з екранів телевізорів,
динаміків радіоприймачів чи газетних
шпальт ми не тільки подаємо цікаву та
потрібно їм інформацію, але й навчаємо
свою аудиторію правильно мислити, говорити
та писати. Тому, щоб навчити інших чогось
ми й самі повинні добре орієнтуватися
у цій сфері. Це, звичайно, потребує значних
затрат сили й часу, адже орфографія, графіка,
фонетика та орфоепія вважається найскладнішими
розділами сучасної української мови,
але ці знання є невіддільною частиною
нашої професії.
Беручи до уваги складну мовну
ситуацію в Україні, темою наступного
дослідження ми обрали: «Фонетичний принцип
орфографії».
Об’єктом нашого дослідження
постає орфографія, як наука. Предметом
дослідження є один з її основних принципів
– фонетичний.
Тому, пишучи
цей реферат ми поставили собі за мету
- ознайомитися з основними закономірностями
фонетико-орфографічної системи української
мови та з’ясувати принципи української
орфографії. Для реалізації мети, згідно
з предметом дослідження було визначено
такі завдання:
- дати визначення поняттю
орфографія;
- розкрити суть орфографії
як науки;
- ознайомитися з її основними принципами;
- визначити суть фонетичного
принципу;
- проілюструвати цей
принципи яскравими прикладами.
Джерельну базу склали теоретичні праці
Жовтобрюха М.А., Кулика Б.М. [3], Карпенка
Ю.О. [4], Грищенка А. [5], Тоцької Н.І. [7], Німчук
В.В. [8].
При дослідженні досліджені
теми було використано теоретичний метод
(вивчення та аналіз наукової літератури
з проблеми дослідження, результати якої
були використані для обґрунтування сутності,
змісту та структури орфографії та фонетичного
принципу зокрема).
Робота складається
із вступу, двох розділів, висновків
та списку використаної літератури.
Список використаних джерел включає
9 найменувань.
Орфографія як розділ мовознавства
Орфографія (грец. ορυογραφία — правопис,
від ορυός — правильний і γράφω — писати).
Хоча єдино точного визначення не існує
є кілька модифікацій цього терміну:
- історично сформована й загальноприйнята
(уніфікована) система правил мови щодо
способів передачі мовлення на письмі, яка поряд із пунктуацією становить правопис певної мови (хоч нерідко терміни «орфографія»
і «правопис» уживаються як тотожні). Відповідно
до неї визначають написання слів згідно з усталеними
нормами, яку приймає і якою користується
суспільство;
- правила, що забезпечують однотипні написання
в тих випадках, коли можливі різні варіанти;
- дотримання всіма загальноприйнятих написань;
- розділ мовознавства, який вивчає та
встановлює правила передачі
звукової мови (слів і їх форм) на письмі.
Орфографія
як система написань у буквеному письмі
містить кілька розділів, кожен з яких
є сукупністю правил, що ґрунтуються на
певних принципах.
Головний
розділ орфографії - це розділ про позначення
звуків мови буквами. Для цього
використовують орфограми. Орфограма (від
гр. orthos- правильний і gramma- буква) - правильне
написання (таке, що відповідає правилам
або традиціям), яке потрібно вибрати з
ряду можливих. Отже, орфограми — це насамперед
букви, для написання яких треба застосувати
певне правило (наприклад, буква е у слові
весна, бо весни, префікс пре- у слові предобрий,
бо вказує на збільшену міру ознаки).
Типи орфограм: буквені, небуквені.
Буквені:
- ненаголошені [е], [и] в корені слова: весна, життя;
- велика чи мала буква: Земля (планета), земля (ґрунт);
- написання сумнівного приголосного: легкий (бо легенький), просьба (бо просити);
- подовження та подвоєння приголосних: навчання, возз’єднання, лимонний;
- наявність чи відсутність літери: сторіччя — сторіч, баский — баскський, біль — білль.
Небуквені:
- дефіс: по-київськи, з-поміж, темно-зелений, віч-на-віч, хто-небудь;
- апостроф: м’ята, роз’їзд, пів’яблука, сузір’я;
- перенос слова: хо-джу, три-ста, міс-то і мі-сто;
- пропуск між словами (роздільне
на писання): будь ласка, все одно, поки що,
на жаль, ні в кого, рік у рік;
- разом: улітку, попід, деякий.
Види орфограм за графічним вираженням:
- орфограма-буква;
- орфограма-дефіс;
- орфограма-риска
(знак переносу);
- орфограма-пропуск
(написання слів окремо);
- орфограма-контакт
(написання слів разом);
- орфограма-апостроф.
Орфографічне правило — це особлива
коротка, чітка рекомендація-інструкція,
у якій перераховуються умови вибору тих
чи інших єдино прийнятих написань як
зразкових.
Окремий розділ орфографії складають
правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить
від змісту та поєднання з іншими словами
(нарешті ми з вами зустрілися! - на решті території люди також неодноразово стикалися
з цим загадковим явищем). Правопис також, регламентує вживання
великої літери при написанні власних назв (Конотоп,
Париж, Всесвіт).
Інші розділи орфографії регламентують закономірності
переносу частин слів з одного рядка на
інший, правопис запозичених слів, правила
графічних скорочень слів, особливості
вживання апострофа та інші правила передачі
усної мови на письмі.
Орфографія ж визначає правила написання
звуків (фонем)
літерами, написання слів разом, окремо й через
дефіс, уживання великої літери, правила
переносу частини слова з рядка в рядок;
крім того, регулює написання афіксів
і закінчень відмінюваних слів. Орфографічні
правила, як складова частина системи
письмових норм літературної мови, повинні
бути єдині для всіх, хто користується
даною мовою. Єдність і обов’язковість
орфографії для всіх полегшує спілкування
людей за допомогою літературної мови,
робить його дієвішим, ефективнішим, що,
звичайно, сприяє піднесенню мовної культури
народу. В основі орфографії лежить графіка. Водночас
вона грунтується на певних принципах,
які зумовлені фонетичною та граматичною
будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування
та розвитку її правописної системи.
Орфографія будь-якої мови ґрунтується
на певних принципах. Орфографічні принципи
визначають вибір одного написання там,
де є орфограми, тобто там, де можливі два
чи більше різних написань. На основі цих
принципів установлюються орфографічні
правила.
Залежно від того, який принцип
є провідним при позначенні звукового
складу слів у тій чи іншій національній
орфографії, говорять про основний принцип
цієї орфографічної системи загалом. Існує
чотири принципи орфографії:
- фонетичний,
- морфологічний,
- історико-традиційний
- ідеографічний.
При використанні цих принципів
ми повинні знати основні поняття на яких
базується орфографія. В українській мові
переважають написання за фонетичним
принципом, коли виконується головний
принцип графіки: кожному звукові повинна
відповідати окрема літера (астрономія,
хата).
Але це відбувається не завжди, оскільки
одна і та ж буква може позначати різні
звуки: хліб - хліб(п); зсунути- с:э. В таких випадках доводиться вибирати
із інших варіантів.
У жодній мові правопис не базується
виключно на якомусь одному принципі.
Так, в основу української орфографії
покладено фонетичний і морфологічний
принципи, за якими пишеться більшість
слів і словосполучень. Традиційною можна
вважати англійську орфографію, яка відображає
вимову ХХ-ХХІ ст. Визначальним для російської
мови є морфологічний, а для білоруської
— фонетичний принцип.
Фонетичний принцип орфографії
Принцип — (від латинського
principium — основа) це те, що лежить в основі
будь-якої діяльності, в цьому випадку
у правописі.
За фонетичним принципом слова
передаються на письмі згідно з їх літературною
вимовою, тобто кожному звукові відповідає
окрема літера, наприклад: гарний, дуб,
небо. Таке написання відрізняється від
фонетичної транскрипції трохи меншою
точністю в передачі звуків. Тобто, його суть полягає в тому, що
слова пишуть так, як вимовляють.
За цим принципом в українській
мові пишуться префікси з- і с- (зробити,
здерти, зняти, але спитати, стихати, схопити),
а також слова гарячий (пор. горіти), чорний
(йор. черниця), чеський (пор. чех), серце
(пор. сердечний), тижневий (пор. тиждень)
та ін. У російській мові за фонетичним
принципом пишуться префікси на -з (-с)
(разыграть, безвольный, беззубый, развесить,
вознаграждение, чрезвычайный, але расписать,
бессилие, восхищаться); голосні в суфіксах
після шиплячих під наголосом (снежок,
крючок). Дехто до фонетичного принципу
написань відносить написання слів типу
дар, том, день тощо, але тут фонетичний
принцип не діє, бо немає вибору: вони пишуться
за вимовою і не можуть бути написаними
по-іншому.
Так, на основі цього принципу
вживаються: літера а для позначення як
первісного звука [а]: камінь, так і того
[а], що розвинувся на місці етимологічного
[о] в позиції перед наголошеним [а]: гарячий
(пор. горіти), калач (пор. коло); літера
о – на позначення як первісного [о], так
і пізнішого походження, зокрема [о] на
місці [ъ] та давніх [е], [ь] після шиплячих
приголосних і j перед твердим приголосним:
сова, сон, пшоно, шовк, його; літера у –
на позначення звука [у] незалежно від
його походження – з [у] чи з давніх [о],
[е], [ъ]: вухо, парубок (паробъкъ), мачуха
(мачеха), яблуко (яблъко) та ін. За цим принципом
згідно з вимовою пишеться с перед к, п,
т, х, ф (сказати, списати, сформувати), передаються
на письмі асимілятивні зміни в сполученнях
кінцевих приголосних [г], [к], [х], [ж], [ч],
[ш], [з], [ц], [с] словотвірної основи із [с]
суфіксів -ств-о, -ськ-ий (козацтво, товариство;
козацький, товариський) та ін.
За фонетичним принципом написання слова відповідає
його літературній вимові. Цей принцип
лежить в основі написання багатьох слів
української мови: нива, лампа, хмаринка,
аґрус. Фонетичний принцип є визначальним
і при написанні слів чесний (від честь),
тижневий (від тиждень), словацький (від
словак), овруцький (від Овруч), запорізький
(від Запоріжжя).
Фонетичний принцип полягає
у повній відповідності між написанням
і літературною вимовою:
Вимова |
Написання |
[субота] |
субота |
[будинок] |
будинок |
[вода] |
вода |
[калина] |
калина |
[л'ісовий ] |
лісовий |
[паланиц'а] |
паляниця |
[треба] |
треба |
[с'ім] |
сім |
Фонетичний принцип характерний
для білоруської, сербської та хорватської
орфографій. Порівняння білоруська
воды, але вада, голавы, але голова, стол,
але сталы, лес, але лясы, вёсны, але вясна,
сестры, але сястра; серб, отац «батько»,
оца «батька», оче «батьку» (кличний відмінок).
Онтологічно фонетичний принцип
є першим для всіх мов. Підсумовуючи все
сказане, наголосимо на тому, що орфографія
має особливе соціальне значення. Вона
торкається інтересів усього суспільства
і тому є предметом постійної уваги і турботи
мовознавців, які займаються питаннями
культури мовлення.