Фразеологізми у поетичній творчості І. Франка

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

Житомирський  державний університет імені  Івана Франка 

Кафедра української мови 
 
 

Фразеологізми у поетичних творах Івана Франка 
 
 

Курсова робота з української мови

студентки  групи,

спец. «Українська мова і

література  та соціальна педагогіка»

Науковий  керівник:

 

2011

ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. Поняття про фразеологію 5

   1.1. Класифікація фразеологізмів. 7

2. Іван франко – титан праці. 8

3. Фразеологізми у поетичних творах Івана Франка. 12

   3.1. Фразеологізми у поетичних творах Івана франка….…………………12

ВИСНОВОК 22

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 23

 

ВСТУП

    Одним із засобів образної і виразної літературної мови є крилаті слова (фразеологізми). Назва ця сходить від Гомера, поемах якого («Іліада» і «Одіссея») вона зустрічається багато раз «Він крилате слово промовив», «Між собою обмінювалися словами крилатими тихо». Гомер називав «крилатими» слова тому що вони, наче летять до вуха слухача з вуст людини, що промовляє. Гомерівський вираз «крилате слово» став терміном мовознавства і стилістики. Терміном цим позначають ті, що увійшли до нашої мови з літературних джерел короткі цитати, образні вирази, вислови історичних осіб, імена міфологічних і літературних персонажів, що стали прозивними, статті характеристики історичних осіб і т. п.. Нерідко термін «крилаті слова» тлумачиться в більш широкому значенні: їм позначають народні приказки, прислів’я, всілякі образні вирази, що виникли не тільки з літературних джерел, але і в побуті.

    Є дуже важливим вживання фразеологізмів у творчості письменника, поета, видатної особистості Івана Яковича Франка і в нашій мові також. Оскільки завдяки властивостям фразеологізмів, а саме: образності, експресивності і злиттю значень, наша мова стає яскравішою, емоційнішою і виразнішою. Саме тому майже всі відомі письменники, навіть за часів Гомера, використовували фразеологізми для створення колориту і стилістичного забарвлення своїх творів.

    Об'єкт  нашого дослідження – збірка "З вершин і низин" (по суті перша збірка поезій письменника).

    Предмет даної роботи – структура, проблематика та поетика збірки.

    З цієї теми є достатньо літератури радянського часу, але сьогодні вона є допоміжним джерелом. Сучасних ґрунтовних праць мало, і всі вони лише частково зачіпають об'єкт мого дослідження.

    Актуальність дослідження аналізу збірки «З вершин і низин» у різний час присвячували свої праці багато літературознавців. Проте залишається ще багато нез’ясованих моментів, які стосуються проблематики художніх особливостей збірки аналізу окремих поезій, що й зумовлює актуальність дослідження.

    Мета  наукового дослідження – проаналізувати збірку І. Франка, вказати на художню вартісність поезій, які ввійшли до неї.

    Завдання  роботи:

• дати загальну характеристику збірці, з'ясувати її цінність та вклад письменника в українську літературу;
• розкрити особливості структури збірки;
• проаналізувати окремі частини та цикли, з'ясувати проблематику поезії;
• охарактеризувати засоби художньої виразності творів, які ввійшли до збірки.

    "Невідомий  Іван Франко. Грані Ізмарагду"  Тамари Гундорової – книга,  в якій Франко поданий у  різних творчих та людських  модусах, про що говорить Жулинський  у передмові до цієї книги: "Авторка вибрала найвиразніші  сигнали життєтворчості Франка, які поет подавав із найглибших  шарів свого внутрішнього переживання" [7, с. 8].

    У книзі Т. Салиги "Франко Каменяр", автор якої, опонуючи Гундоровій, наголошує, зокрема, й на тому, що "для тямущих  франкознавців і просто читачів  тоді, а сьогодні - тим більше, "Каменяр" – це символ, зміст якого випливає з усієї Франкової творчості..." [16, с. 20]. Стоячи на чатах традиції, Т. Салига обґрунтовує свій висновок цілком переконливо.

    "Пророк  у своїй Вітчизні. Франко та  його спільнота"- монографія Ярослава  Грицака, історика, який часто  позиціонує себе як руйнівника  міфів.

    Я. Грицак готує читача до певної гри. Зауважу: це не філологічна студія, хоча певні оцінки текстів Франка можемо знайти (вони пов'язані передовсім з біографією письменника). Це – історія Франкового життя, як каже автор, "на тлі дуже малих спільнот" [6, с. 12].

    Як  бачимо, історію автор доводить лише до 1986 року (року одруження Франка, його написання першої зрілої збірки), до того часу, коли він "досягнув життєвої стабілізації".

    Я. Грицак змальовує суттєві грані  життєпису письменника, проте висновки щодо того, що "Франко ніколи би не став Франком, якби його дитинство текло  тим самим руслом, що й в абсолютної більшості селянських синів" [6, с. 78] не видаються об'єктивними.

    Наступні  розділи книги суттєво "проробляють" тему становлення світогляду Івана  Франка, вплив професорів Львівського  університету та певних наукових зацікавлень, одним із яких була соціологія, що їй передували філологічні студії.

    Ще  однією книжкою, вартою згадки в заявленому контексті, є "Ліричний універсум  Івана Франка" В. Корнійчука [12].

    Монографія  є дослідженням чотирьох аспектів Франкової  поетики: еволюційно-естетичного, гено логічного, ейдологічного, ритміко-інтонаційного.

    Об’єкт  нашого дослідження – фразеологізми. Предмет цього дослідження – способи застосування і прийоми використовування фразеологізмів у поетичній творчості Івана Франка. Моє дослідження складається з трьох етапів. На першому етапі я розкриваю поняття про фразеологію, класифікацію фразеологізмів, характерні ознаки фразеології, у цьому мені допомагає така література: Т. К. Бурлака, В. О Горпинич., П. С. Дудик та ін. [19], В. М. Білоноженко І. С. Гнатюк [2]. На другому етапі дослідження розкривається видатна постать Івана Франка – як титана праці, як видатного діяча у літературі, мовознавстві, та інших галузях, література: М. Легкий [10]. Третій етап присвячений безпосередньо розкриттю теми курсової роботи, розгляд фразеологізмів у поетичних творах Івана Франка, література: І. Я. Франко [23], І. Я. Франко [24], І. Г. Матвіяс [11], І. Г. Матвіяс [12], С. Привалова [15], А. Гуляк [5], Ковалик І. І. [8], М. А. Жовтобрюх [7], С. Я. Єрмоленко [6]. Тому мета дослідження полягає у тому, щоб дослідити використання фразеологізмів у творчості видатного поета Івана Франка.

 

1. Поняття про фразеологію.

    Термін  «фразеологія» має два значення:

   1) розділ  мовознавства, шо вивчає стійкі  сполучення слів, їхній склад,  будову та значення;

   2) сукупність  стійких сполучень слів – фразеологічних одиниць певної мови.

    Стійке  сполучення двох і більше слів, яке  в процесі мовлення відтворюється  як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми  функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину  її лексики.

    Фразеологізм  складається не менше як із двох слів – компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гар­мат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.

    Отже, фразеологія – розділ мовознавства вивчаючий джерела поєднання  слів.

    Слово «фразеологія» походить від двох грецьких слів: «phrasis» – «вираз» і «logos» – «вчення». Фразеологією називають і сукупність таких поєднань – фразеологізмів.

    Стійкі  сполучення слів лексично неподільні, а тому в ряді випадків близькі  за значенням до окремих повнозначних слів. Наприклад: клювати носом (дрімати), дивитись крізь пальці (не помічати) та ін. До фразеологізмів, або фразеологічних словосполучень, також належать народні прислів’я, приказки, влучні вислови видатних осіб («крилаті слова»), усталені звороти типу мати на увазі, брати участь тощо.

    Фразеологія сучасної української літературної мови дуже багата. Вона є продуктом  багатовікової мовної творчості  нашого народу.

    У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах виражається позитивне ставлення  до праці, освіти, науки, натомість засуджуються боягузтво, лінощі, пияцтво та інші людські вади. Наприклад: 1. Праця людину годує, а лінь – марнує. 2. Хто знання має, той і мур зламає. 3. Книга вчить, як на світі жить. 4. У страху великі очі. 5. Лінивому все ніколи. 6. П’яний та дурний – рідні брати.

    Фразеологічні словосполучення є важливими засобами мовної образності і виразності. Доречно вжиті, вони впливають на читача або слухача, допомагають виразніше передати думку, роблять розповідь яскравішою, надають мові емоційного забарвлення.

    Фразеологічні вислови української мови ще не повністю зібрано, хоч і опубліковано ряд збірок (наприклад: «Галицько-руські приповідки» в 3-х томах І. Франка, 1901-1910).

1.1. Класифікація фразеологізмів.

      Фразеологізми можна поділити  на дві основні групи: 1) ідіоми, або ідеоматичні словосполучення; 2) фразеологічні одиниці.

    Ідіоми (від. гр. idioma – особливість, своєрідний зв’язок) – це стійкі звороти мови, лексичне значення яких сприймається як неподільне ціле. Зміст ідіом не збігається з лексичним значенням тих слів, що входять до них. Наприклад, собаку з’їв має лексичне значення досвідчений, а окремо взяті іменник собака і дієслово з’їсти далекі від цього значення.

    Інші  приклади ідіом: робити з мухи слона (перебільшувати), танцювати під чиюсь дудку (підкорятися), тримати камінь за пазухою (затаїти образу, бути нещирим), нагріти руки (нажитись), залишитися з носом (зазнати невдачі), дивитися крізь пальці (не помiчати) тощо. Ідіоми можуть вступати в синонімічні зв’язки мiж собою. Наприклад: ні пари з уст і тримати язика за зубами (мовчати), дати пити і загнати на слизьке (перемогти).

    У більшості випадків ідіоми дослівно іншими мовами не перекладаються Наприклад, український зворот замилювати очі російською мовою перекладається пускать пыль в глаза або втирать очки (а не замыливать глаза). Українській ідіомі ні пари з уст відповідають російські: ни звука, ни гласа.

    Розрізняються iдiоми з більшою або меншою самостійністю частин. Якщо, наприклад, у загальному значенні словосполучень нi пари з уст, тримати язика за зубами до певної міри відчувається зв’язок iз стрижневими словами пара (якщо пара не виходить з уст – це означає, що вони стулені, що людина мовчить) і зуби (коли язик притиснутий до зубів, говорити не можна), то загальне значення ідіом дати (піднести) гарбуза, пекти раки, бити байдики тощо не можна пов’язати з тими словами, що входять до них. Більшість стійких фразеологічних словосполучень групуються навколо найуживанiших у нашій мові слiв (іменникiв, дієслів, окремих числiвникiв): голова, зуб, брати, варити, сім тощо. Наприклад: як сніг на голову, сушити голову, викинути з голови, брати на зуб, цідити крiзь зуби, брати на сміх, ідe на добре, варити воду, сім п’ятниць на тиждень тощо.

    Фразеологічні одиницi – це такі стiйкi сполучення слiв, якi характеризуються смисловою єдністю, але складові частини яких легко виділяютъся. Це прислiв’я, приказки, крилатi вислови. Наприклад: 1. Світ ловив мене, та не спіймав (Г. Сковорода). 2. Наша сила – сім’я єдина. 3. Чесне дiло роби сміло (Нар. тв.). 4. Чуття єдиної родини. 5. І рости i дiяти. 6. Перемагать i жить (З тв. П. Тичини) та ін.