Французький героїчний епос

Сказання про подвиги легендарних героїв. Героїчний епос — ще одна яскрава сторінка літератури Середньовіччя. Епос виникає у різних народів, в різний час протягом кількох століть. Найстародавніший з європейських — ірландський — формується у III—VIII століттях. Пізніше виникли вірменський епос «Давид Сасунський», іранський «Шах-наме» (на відміну від європейських анонімних, має автора — Абулькасима Фірдоусі), давньоскандинавський «Старша Едда» і «Молодша Едда», французький «Пісня про Роланда», іспанський «Пісня про мого Сіда», німецький «Пісня про Нібелунгів».

У Франції виконавців епічних сказань називали жонглерами, в Німеччині — шпільманами, в Іспанії — хугларами. Епічні поеми декламувалися співом (речитативом) під супровід маленької арфи або віоли (прообраз сучасної скрипки).

Епос створювався в епоху племінних міжусобиць, у період становлення державності та боротьби з чужоземцями. Темою його стає історія народу, боротьба за народну єдність. Головний герой усіх народних епосів — це воїн-богатир (Ілля Муромець, Роланд, Давид Сасунський, Рустам, Сід). В ньому втілено міць усього народу.

Епосу притаманна стійка система художніх засобів — типові ситуації, гіпербола, постійні епітети, урочистий стиль оповіді. Традиційною схемою розповіді про богатиря є оповідь про його чудесне народження, про перший бій героя, братання богатирів, хвала бойовому коню, зброї тощо. Сама історія розвитку епосу ніби зумовила його «безавторство». За часів раннього Середньовіччя епічний твір належав усім, і кожний співець міг виконувати його, довільно змінюючи на свій смак. Жонглери і шпільмани на слух вивчали вже відомий епічний матеріал і додавали до нього щось своє. Це була індивідуальна творчість у рамках колективної традиції.

Французький героїчний епос. Найбільше епічних поем було складено у Франції (їх близько 100, обсягом від 1000 до 20 000 віршів). Вони відомі під загальною назвою «шансон де жест» — «пісні про діяння». Жонглери виконували їх па ярмарках, біля міських мурів, у монастирях і замках, королівських палатах.

Шедевр французького героїчного епосу — «Пісня про Роланда», пам’ятка X—XI століть. Поема дійшла до нас у семи рукописах XII—XIV століть, найвідоміший з них Оксфордський рукопис 1170 року.

Історична основа і вимисел. Сюжет поеми має історичне підгрунтя. У 778 році французький король Карл Великий вторгся в Іспанію (захоплену на той час арабами), маючи певні політичні й економічні інтереси. Він успішно захопив декілька міст, взяв в облогу місто Сарагоса. Але загалом похід був невдалий, і Карл був змушений повертатися на батьківщину. В Піренеях 15 серпня 778 року на вузькій гірській дорозі серед густих лісів ар’єргард (тилова охорона французького війська) було розбито місцевим християнським населенням — басками, у бою з ними загинув і племінник Карла Великого — граф Бретані Хруодланд. Розбити басків не вдалося: вночі вони розбіглися й розсіялися в горах. Про ці драматичні події написано в історичній хроніці «Життєпис Карла Великого» (IX століття).

У «Пісні про Роланда», що складається з 290 строф, описано похід Карла Великого до Іспанії та його сутички з маврами (сарацинами). Події зображуються гіперболізовано. це — семилітня війна, під час якої Карл Великий завойовує всю Іспанію, окрім Сарагоси, де правив сарацинський цар Марсилій. Про басків у «Пісні…» взагалі не згадується. Марсилій радиться зі своїми васалами, як йому вигнати франків. Найстарший із васалів пропонує Марсилію брехливо поклястися Карлу у вічній дружбі і відданості й пообіцяти, що після виведення франкського війська Марсилій сам прийме християнство й охрестить усіх своїх підданих.

За порадою свого небожа лицаря Роланда, Карл посилає до Марсилія знатного феодала Ганелона — вітчима Роланда. Але Ганелон укладає зрадницьку угоду з Марсилієм і вмовляє Карла повернутись на батьківщину і вивести військо. Франки, повіривши облудним запевнянням сарацинів, покидають Іспанію. Роланд — на чолі ар’єргарду французького війська. В горах, у Ронсевальській Ущелині на нього нападає стотисячне військо Марсилія. У жорстокій битві гине французький загін. Почувши тужливі звуки бойового ріжка Роланда, Карл поспішає на допомогу. Французи вщент розбивають ворогів і охрещують військо невірних. Зрадника Ганелона страчено, але Роланд його друзі трагічно загинули.

“Пісня про Роланда” та французький епос

Суперечності, типові для середньовічної Європи. «Пісня про Роланда» відбиває актуальні проблеми життя Європи X— XI століть, коли араби, захопивши у VIII столітті частину Іспанії, загрожували всій Європі. Французькі королі вели активну боротьбу з арабами. Ці війни розцінювали як богоугодну справу. Наприкінці XI століття під впливом духовенства європейське лицарство почало збиратись у хрестовий похід до Палестини за визволення Гроба Господнього. Європейців також приваблювали розкішні скарби багатих східних країн.

Протистояння двох світів — християнського і мусульманського є лише зовнішнім конфліктом. Конфлікт внутрішній — це протистояння всередині тогочасного феодального світу. Ідея централізації влади, уособлена в образі Карла Великого, наштовхується на феодальну анархію і зрадництво, втілені в образі Ганелона. Карл Великий, Роланд, його друг граф Олів’єр і архієпископ Турпін — з одного боку (для них інтереси Франції понад усе), і зрадник свого короля і батьківщини Ганелон — з іншого. Ця патріотична ідея засудження феодального свавілля та оспівування подвигу споріднює «Пісню про Роланда» з пам’яткою давньоруської літератури «Слово про похід Ігорів».

Роланд — втілення пристрасного героїзму. В образі Роланда передано риси відважного лицаря, вірного своєму королю та Франції. Наказ Карла Великого прикрити відхід армії франків Роланд сприймає як почесне доручення. Він — молодий, запальний, відважний, однак нерозважливий,— відмовляється за пропозицією Карла залишити в ар’єргарді половину війська. Вдруге нерозсудливість Роланда виявляється, коли Олів’єр пропонує йому засурмити в ріг і покликати на допомогу Карла: «Не мудро б я зробив, всю Францію ганьбою я б укрив!»

Роланд вважає за патріотичний обов’язок самостійно перемогти вороже військо. Навіть коли на його очах помирають бойові побратими, коли герой сам смертельно поранений, коли впав на землю його вірний кінь, Роланд відчуває себе відповідальним за батьківщину, в обіймах смерті він молиться за Францію. Трагічна провина Роланда — його безмежне свавілля. Народний герой сам приймає доленосні рішення.

Образ Роланда-лицаря, який розуміє свій воїнський обов’язок не тільки як особисту справу честі феодала, а й як справу честі служби вітчизні,— найбільш близький сучасним уявленням про патріотизм і подвиг. Роланд подібний до грецького Ахілла. Його характерні риси — відвага, сила, хоробрість, братерство героя з його воїнами. Карл говорить про Роланда: «Біда, коли він помре-, йому немає рівних».

Загибель Роланда описано строго і стримано. Смертельно поранений, Роланд іде вмирати під тінисту ялину, лягає на зелену траву, припадає до матері-землі, кладе на груди меч і ріг, повертається обличчям до Іспанії, аби Карл побачив, що він помер не-переможеним. Роланд простягає свою рукавичку на знак васальної відданості Богу, бо смерть звільняє його від служіння Карлу.

Карл Великий — втілення державної мудрості. Героєм другої вирішальної битви з сарацинами, що також детально описана в «Пісні про Роланда», є сам Карл, який уособлює в поемі християнський світ. Почувши молитву Карла, Господь зупиняє сонце, аби французи, доки не стемніло, змогли наздогнати арабів. Розбивши мусульманське військо та оволодівши Сарагосою,

Карл повертається на батьківщину.

Карл — ідеалізований правитель, сивий і мудрий, справедливий і хоробрий. У поемі Карлу 200 років, коли насправді Карлу Великому під час походу до Іспанії виповнилось 36 і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася з мудрістю та розсудливістю.

Художня досконалість поеми. «Пісня про Роланда» дає численні побутові подробиці, відомості про озброєння лицаря. Золото, коштовні каміння прикрашали зброю воїна-лицаря і збрую коня. Меч, що мав форму хреста, був не лише символом честі, сили та влади, а й релігійним символом. Кінь, меч, бойовий ріжок — це своєрідні символи героїв, мають власні імена. Меч Роланда називався Дюрандиль (твердий), наймення Олів’єрового меча — Альтеклер (високосвітлий), ріжок Роланда — Оліфант (зроблений зі слонової кістки).

Природа в «Пісні про Роланда» співзвучна настроям героїв та подіям, що розгортаються. У суворих тонах описано Ронсе-валь: бездонні провалля і похмурі скелі. Тут розігрується трагедія — загибель французьких воїнів і Роланда.

«Пісні про Роланда» властиві характерні для епосу постійні епітети, гіперболізація героїв, урочистий тон оповіді, повтори, а також епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом).

«Пісня про Роланда» відтворює релігійні, національні та феодальні інтереси французів.

Своєрідність «Пісні про Роланда»:

- урочистий тон оповіді;

- гіперболізація подій та героїв;

- наявність постійних епітетів, повторів;

- уведення в текст планів;

- символічність.