Іван Нечуй-Левицький майстер соціально-побутових повістей

них зв’язках із суспільством, виявити істотні  закономір

ності нової дійсності. Саме роман відповідає цій потреб

часу. Його поява  зумовлена і виутріипіім розвитком реаліз

му. Виникнення й еволюція цих жанрів у тій чи іншій на

ціональній літературі є свідченням її зрілості, наявност

того культурного  грунту, який може породжувати й давати

основу для  подібних творів.

Майстерність  автора повісті — в умінні через  детальні

описи побуту й поведінки людей відтворити атмосферу епо­

хи, охарактеризувати уклад життя й психологію представ­

ників різних верств суспільства — від патріархального куп­

ця Сухобруса до міського буржуа Кованька, від професорів

і студентів  університету й духовної академії до світських 

міських кіл  і провінційного поміщицтва (Радюки, Масюки,

пані Висока)

Комедії з  міщанського побуту («На Кожум’яках», «Го­

лодному й опеньки м’ясо») містять цікаві характеристики

типів міщан, торгівців, дрібних чиновників, їхніх  звичаїв,

моралі й  психології. Найвдалішою є перша  п’єса, яка у пе­

реробці М. Старицького під назвою «За двома зайцями»

набула більшої  сценічності й досі живе в українському

театрі.

Творчості Нечуя-Левицького, письменника-реаліста й 

«великого епіка» (І. Франко), належить значне місце в  іс­

торії розвитку української прози, його творчий  шлях не­

розривно пов’язаний із становленням української соціаль­

но-побутової  прози великої епічної форми  з характерним 

для неї широким  предметно-конкретним етнографічним  і 

соціально-побутовим  тлом, на якому постають багатобарвні

типи кріпосницької  й пореформеної епохи. Тенденція  до

предметності, локальності й точності вислову  у своєрідному 

стилі письменника  поєднується з поетизацією народного 

життя, відображенням  світу в яскравих, пластичних обра­

зах. У цьому стилі бачимо нову якість, пов’язану з перехо­

дом до об’єктивно описової манери й незвичайним розши­

ренням об’єктів мистецтва.

Наступні  покоління літераторів училися  в Нечуя-Ле­

вицького вдумливому спостереженню над життям у різно­

манітних його проявах, умінню відтворювати пластичні,

живі людські  характери. «Наглядайте над народним жит­

тям,— радив  І. Нечуй-Ленпцький літературній молоді,—

примічайте  типи селян, розпитуйте про всякі  сільські істо­

рії, і часом сама повість наскочить на Вас, а чого не доста­

чить, то покличте на поміч силу творчоства, бо сама жизнь

рідко коли дає цілу повість. Треба жизнь перепустити че­

рез свою душу»

Без того закономірного  етапу, який пройшла українська

проза в творчості  І. Нечуя-Левицького, не можна уявити

розвитку  повістевого й романного жанрів, який був досяг­

нутий в творчості Панаса Мирного, Б, Грінченка, І. Ф ран­

ка, М. Коцюбинського, Наступні покоління творців соціаль­

но-психологічної  прози, напруженої новітньої новели багато

в чому відштовхувалися  від художніх здобутків І. Нечуя.

Одночасно виникала потреба й у віднайденні нових засобів

розкриття внутрішнього світу людини, у відмові від  над­

мірно докладних  описів і характеристик, усталених  і часто 

повторюваних  образних засобів, єдинопочатків. Однак до­

сягнення новітніх письменників виникали на грунті попе­

редньої літератури, в якій творчість І. Нечуя-Левицького

займає дуже важливе місце. Твори письменника  перекладе­

ні російською, білоруською, молдавською, польською, ні­

мецькою, чеською, угорською мовами. До певних засобів

типізації, до традицій сатири й гумору нидатного реаліста

звертаються й сучасні автори.