Ідейно-естетична своєрідність творчості О. Пчілки

Перша поезія – це реакція Олени Пчілки на більшовицьку окупацію України після жовтневого перевороту, коли

Замість червоних корогов,

Високо знятих, лиш червона кров

Річками всюди сумними тече...

«Яка краса — відродження Країни» —

Яка печаль — надій сумні руїни...[19, с. 184]

Друга поезія «До Зеленого Гаю» – це оповідь про реальне і перспективне руйнування більшовицькою системою всього, що зберігало український дух, що нагадувало про Україну та її найкращих синів і дочок. В час написання поезії хутір Зелений Гай, придбаний Косачами 1898 р., залишався осередком культури й заповідником пам'яті про незабутню Лесю Українку, яка в цьому поетично-прекрасному куточку України жила і писала геніальні твори. Зелений Гай привітно зустрічав О. Кобилянську, В. Стефаника, І. Труша, М. Лисенка, М. Коцюбинського, Ф. Красицького.

Дивовижно-чарівна природа Зеленого Гаю надихала й саму Олену Пчілку і навівала невимовну тугу за Михайлом і Лесею – її дітьми, що навічно попрощалися з цим природним раєм на землі; травою поросла могила Петра Косача, не відвідують її у цьому затишному будинку найкращі друзі – М. Старицький, М. Лисенко, М. Коцюбинський та багато інших, перелічити їх годі. Та й самий Зелений Гай у великій небезпеці:

А ти стоїш задуманий так тихо,

Неначе прочуваєш близьке лихо,

Що простигло до тебе руки жадно,

А в їй держить сокиру безпощадно,

Готову постинать красу могутню

І обернути все в пустелю смутну.

Все знищити — і дуб, і всяке древо,

Щоб задовільнить недолі хиже чрево,

Укрить около чорними пеньками

Над голими, порожніми ярками [19, с. 139]

З цим куточком так багато пов'язано в Олени Пчілки. Такої гармонії в людини – природи, такого унісону звучання душі й природи годі знайти:

... Мені співав пісні, шептав ти й жалі,

А я тобі незримії скрижалі

Душі моєї нишком розкривала,

Від тебе не таїлась, все сказала...

І радощі, й журбу мою ти знаєш...

Так, друже, так! Прощай! — мені киваєш

І ти, ти віттям смутно поникаєш...[19, с. 140]

Ці чорні передчуття Олени Пчілки про швидку, безповоротну втрату цього куточка – частини її зболеного серця, на жаль, справдилися. «Більшовики від мами відібрали Зелений Гай, ліс порубали на дрова, – писала дочка Олени Пчілки Ісидора, – будинок продали «на знос» якомусь спритному зайді, що поставив з цього матеріалу десь на Пслі сукновальню [9, с. 74]. У колишніх маєтках Пушкіна, Толстого утворено музеї, а скромне, напрочуд гарне невеличке місце української письменниці треба знищити, щоб і сліду не лишилося. Кінець Зеленого Гаю – до цього яскрава ілюстрація.

2.2. Місце Олени Пчілки в дитячій  літературі

Олена Пчілка – один з родоначальників української дитячої літератури. Її перу належать численні поезії, казки, оповідання, ціла низка п'єс, які побачили світло рампи на сцені організованого нею дитячого аматорського театру. Як досвідчений педагог, засівання чистої дитячої душі прекрасним, етичним, духовним і вважала Олена Пчілка найважливішою метою своїх літературних творінь.

Твори Олени Пчілки для дітей напрочуд різноманітні за жанрами. В її творчому доробку вірші, байки, оповідання, казки, п'єси, сміховинки, ігри, спотиканки, загадки, прислів'я та приказки. У її збірках для дітей значне місце відведене фольклору – оригінальним зразкам і творам, обробленим  
письменницею.  

Поетичні твори Олени Пчілки, написані для дітей, сповнені радістю, оптимізмом, любов'ю до життя, навчають добру. Ліричний світ цих поезій надзвичайно образний, з відчутними народно-поетичними мотивами.

Майже у всіх віршах Олена Пчілка так чи інакше зображує природу – завжди з любов'ю, яскравими, соковитими барвами. Багато віршів присвячені порам року, і у цих творах будь-який час ввижається по-своєму гарним.

Так, зима може бути як суворою і непривітною:

Ох, яка лиха година:

Вітер виє, завиває,

Розходилась хуртовина,

Снігом вікна укриває.

«Зимовий вечір» [19, с. 402]

В останньому вірші поетеса дуже вдало розкрила враження дитини, що зранку побачила перший сніг, від якого світ став схожим на казку. Тому і ліс виглядає, «мов дідусь, старий та сивий». Милування природою швидко змінюється по-дитячому нестерпним бажанням взяти участь у цьому диві:

Та кортить узять узять гринджолки

І піти в зимове царство.

Там бадьорістю подихать,

Побродити свіжим шляхом,

Чи з пагорчика спуститься,

Пролетіти бистрим птахом [19, с. 405]

Про дитячі забави взимку Олена Пчілка створила ще кілька веселих бадьорих віршів:

Ох, ті санки-гринджолята!

Коней не треба до них:

Роблять їх мудро хлоп'ята,

Треба прудких тільки ніг!

«З ґринджолятами» [19, с. 407]

Життєрадісний тон віршу задають численні окличні речення, бадьорий ритм. Діти з віршів Олени Пчілки завжди веселі, рухливі, дієві. Вони здатні на всякі видумки, як, наприклад, у вірші «Сніговий дід».

Багато віршів Олена Пчілка присвятила весні – своїй улюбленій порі року. Саме її вона називає Чарівницею в однойменному вірші-загадці:

До пастухів в убогім домі

Приходить з роком молодим,

Як в'ється жайворонок в полі,

Дівчина з видом чарівним...

При ній коханії хвилини,

У серці радість виграє,

Край ясновидої дівчини

Сама відрадість устає!

«Чарівниця» [19, с. 419]

Наповнений енергією весни і відродження природи вірш «Діточкам». Вже перший рядок: «Гайда, дітки, у садок!» створює бадьорий настрій завдяки окличній формі та вигуку «гайда!» Садок наповнений квітами, чарівними барвами та звуками весни:

Повна рожа, мак чубатий,

Між кущами м'ята,

І барвіночок хрещатий

Стелеться до хати.

Там метелики і бджоли,

Пташки-щебетухи,

А в травиці скрізь навколо

Кузки-сгрекотухи [19, с. 431]

Вірш «Весняні квіти» оспівує весняне буйство природи, коли:

І проліски, і травка,

Й зелена муравка,

І кульбаба рясна,

Й фіалочка ясна –

Всі квіти весняні,

Веселі, кохані,

З-під листя виходять,

Голівки підводять...[19, с. 430]

Цей вірш відрізняється від інших дивовижною ліричністю, він ніжний і легкий.  Це досягається шляхом насичення вірша пестливими словами, наприклад, «травка», «муравка», «фіалочка», «дрібненькі», «маленькі», 
«докупки» тощо. В останніх віршах вірша – характерне для багатьох творів 
для дітей Олени Пчілки згадування мами, ствердження щирої дитячої любові 
до неї: 

Ті квіти дрібненькі,

Мов дітки маленькі,

Розбіглись по гаю,

Я їх позбираю

В пучечок докупки -

Для мами-голубки![19, с. 431]

Є у Олени Пчілки ще один невеличкий віршик, що також створює гарний настрій. Це поезія «Метелик», в якій так вдало підмічені дитячі враження від зустрічі з яскравою комахою:

- Ах, метелик!., подивіться!..

Ось він, ось він метушиться!

Та який же гарний, гожий!

Наче квітка, прехороший![19, с. 438]

На відміну від віршів про весну та літо, твори про осінь вже позбавлені радості й натхнення. Вони сповнені суму, невеселої задуми: 
... Вже ж у любому куточку 
Змінилося все!.. 
Он кучері з верби рясні 
Вітерець несе 
По узгір'ю на змокрілий 
Холодний пісок; 
Зажурився, засмутився 
Унизу й ставок: 
Похмурую, невеселу

Думоньку гада... [19, с. 427]

У цьому вірші спостерігаємо пестливі слова, але їх функція вже інша – вони навіюють тугу, жаль («потихеньку», «листки», «вітрець» тощо).

Лірично-сумним настроєм пройнятий вірш «Діброва смутная все листячко ронила...», в якому природа персоніфікована. Діброва, що «додолу у журбі клонилася чолом», вмовляла зиму, яка наближалась, «скрадаючись», немов злодійка, не покривати її снігом:

«О зимо! Не лякай безрадісним .кінцем!

Не покривай мене холодним тим вінцем,

Нехай моя лишає ще краса і сила!..

Най світлом сонячним востаннє я нап'юсь

пташка хоть одна ще заспіває!»[19, с. 453]

Своїми сльозами розтопила діброва перший сніг, але звичайно, їй не втекти від власної долі.

Цей вірш має викликати в маленького читача перші думки про сутність життя, про деякі його сумні сторони, які, на жаль, не можна ніяк змінити.

Також сповнений ліричними думками і вірш «Волинські спогади». На рядках цього твору Олена Пчілка згадує часи, проведеш на Волині, як одні з найщасливіших. Замилування рідною природою чергується з гордістю за

Батьківщину з її славетним минулим, гарною співучою мовою, добрим народом:

Волинь незабутня, країно славутня!

У пишній красі ти красуєш!

Здавен твою бачу українську вдачу,

Здавен мою душу чаруєш!..

Із словом жаданим та з людом коханим

Єднаєш ти в серці моєму

Ті спогади ясні про милі та красні

Куточки в обширі твоєму [19, с. 431]

Таким чином, поезії Олени Пчілки про природу пройняті ліричним замилуванням красою природи. Вони вчать дітей любити природу, помічати її красу у будь-яку пору року. Споглядання природи рідного краю народжує в дітях перші патріотичні почуття, адже те гарне, що вони бачать навколо або про що читають у поезіях Олени Пчілки, – і є їхня Батьківщина.

Інша, досить значна за обсягом, група віршів Олени Пчілки для дітей присвячена спілкуванню людини та тварини. Слід зазначити, що ця тема взагалі часто так чи інакше порушується у поетичних та прозових творах письменниці для дітей.

Спілкування дитини та тварини розглядається в різних аспектах. Це і дружба між ними, і турбота про «братів менших», і зображення особливих повадок тварин, іноді у порівнянні з поведінкою чи характером дитини.

Так, темі дружби дитини з тваринами. присвячені вірші «Котик-мурчик» та «Хатні музики й слухачі».

Маленького ліричного героя та його улюбленця котика ніщо не може розлучити:

Він удвох зі мною,

Як риба з водою!

«Котик-мурчик»[19, с. 431]

їх, як це часто буває у маленьких пустунів, об'єднують і спільні «таємниці»:

Я ту кашку виїдав,

Котик - мисочку лизав.

Коли б мама теє знали,

Були б котика нагнали!

А тим часом він наївся,

Коло мене умостився,

Стиха казочку муркоче,

А я слухаю охоче![19, с. 431]

До котика герой вживає лише ласкаві слова, такі як «котик-мурчик», «голубчик». Подібні пестливі вирази щодо маленького друга читаємо у вірші "Зимовий вечір", в якому завдяки наявності поруч котика дитині не страшно в хаті, коли на вулиці буря. Тут хатнього улюбленця називають «гарне сиве котенятко».

У вірші «Хатні музики й слухачі» хлопчику потрібна присутність цуцика та котика для прослуховування його домашнього «концерту»:

Майстер грає, виграває,

Вірний цуцик вислухає!

Вміє котик наш співати,

міє казочку казати,

а тепер наставив уха,

Дудочку пильненько слуха [19, с. 431]

Гуманному ставленню до маленьких істот вчить віршик «Зайчатко й хлоп ятко»

Бідні сіренькі зайчата!

Небезпечно їм гуляти!

Хто що хоче з ними робить:

Б’є з рушниці, псами гонить...[19, с. 436]

 Так Олена Пчілка розповідає дітям про жорстоке ставлення до тварин, що панує у світі. Та хлопчикові, який врятував зайчатка, витягши його з води, шкода стало маленького і він відпустив його на волю:

Що, як був би я - зайчатко?

Чи то й я б так всіх лякався,

Доки в руки не попався?

Та й з мене б так глузували?

Вбили б, шкурку теж зідрали?..

Як тужила б моя мати![19, с. 436]

Використовуючи зацікавлення дітей творами про тварин, Олена Пчілка у деяких своїх віршах наводить хатніх улюбленців у приклад. Так, у кота з вірша «Змислений котик» є чому навчитися малому читачеві:

Казку хоч яку вам скаже,

Про жар-птицю, змія,

Пісню всяку заспіва вам, -

Чиста чудасія!

Всякі загадки він знає -

І арифметичні,

Коли хочете, розкаже

Дроби десятичні![19, с. 439]

У такий спосіб Олена Пчілка підкреслює важливість читання, навчання.

По-своєму розумною є також кішка у вірші «Мудра кицька», що вмочала у вузенький кухлик хвостика і потім злизувала молоко: