Індивідуальний стиль М. Рильського

                     Індивідуальний стиль М. Рильського

Стиль Рильського, як і сам поет, весь час був у русі, розвивався. «Простоту радісну узявши за закон», поет прагнув досягти ясності і «нечуваної простоти», гармонійного злиття ідеї й образу, змісту й форми. Ось естетичне кредо поета:

    Лише дійшовши схилу віку,

    Поезію я зрозумів

    Як простоту  таку велику,

    Таке єднання точних слів,

    Коли ні марній позолоті,

    Ні всяким викрутам тонким

    Немає місця, як підлоті

    У серці чистім і палкім,

    Коли епітет б’є стрілою

    У саму щонайглибшу суть,

    Коли дорогою  прямою

    Тебе метафори ведуть…

    («Поетичне мистецтво»).

 

Великому майстру художнього слова, який досконало володів усіма формами класичного віршування, була ненависною гра словами, формалістичні викрутаси. Всі художні засоби поета визначались його емоціями, думками:

 

    Слова повинні буть покірні

    Чуттям і помислам твоїм,

    І рими мусять бути вірні.

    Як друзі в подвигу святім.

    («Поетичне мистецтво»).

 

Характерною рисою поетичного стилю Рильського є органічне поєднання багатогранного бачення світу, неповторність і краса емоцій та глибина роздумів над явищами дійсності. Поет багато подорожував, зустрічав різних людей, а головне, мав найвищий дар - дар людинознавця. Конкретний матеріал дійсності постійно живив серце і уяву поета, був тим грунтом, на якому проростали глибокі політичні, філософські і естетичні роздуми Рильського - на зразок віршів «Мости», «Троянди й виноград». Не випадково одним з найбільш поширених і улюблених ліричних жанрів Рильського є медитація.

 Чимало віршів поета  своєю ідейною гостротою і  художнього формою тяжіють до публіцистики, яку митець здебільшого «урівноважував» образним, художнім відтворенням думок і почуттів нашого сучасника. Гостро-політичні, публіцистичні за своїм характером вірші - заклики («За мир», «До поляків»), вірші-послання («Народам світу», «Бійцям Південного фронту»), вірші-гімни («Партія», «Слово про Партію», «Слава російському народові») та багато інших - це зразки лірики. З особливою пошаною і любов’ю поет пише про людей вільної творчої праці. Поет славить працю,

    Бо тільки з праці виростає подвиг,

    Бо тільки з праці родяться герої,

   Бо тільки з праці геній постає   («Триптих про кобзарів»),

Рильський опоетизував працю чабанів і свинопасів, народних селекціонерів і трактористів, учених і поетів, артистів і народних кобзарів, створив багато чудових ліричних портретів людей нашого часу. Прикладом можуть бути вірші «Тодось», «Нові люди», цикли «Подорож на Закарпаття», «Щедрість». Поет був закоханий у красу природи, мав спостережливий зір художника і розум ученого, який думає про збереження і умноження краси і багатства рідної землі. Пейзажні малюнки Рильського часто «оживлені», персоніфіковані. Природа ніби «співрозмовник» поета, перед яким він висловлював свою радість і свій смуток. Тонке багатогранне відчуття природи, яке, наприклад, знайшло своє могутнє виявлення у вірші «Туга за молодістю», свідчить про велике серце поета, красу і неповторність його емоцій:

    …Жаль світанків тих, які лиш раз палали,

    Тих неповторних гроз, що в вічність одблищали,

    І пертих трепетів у серці й на устах,

    І першої весни, що зникла, ніби птах…

    Жаль просвітів між хмар, блакитних і легких,

    І льоту ластівки, що над землею мчиться,

    Грозу віщуючи, як синя блискавиця,

    І гаю млистого, що ніби обважнів

    Од щастя, од роси, од туги й солов’їв.

 

Максим Рильський умів опоетизувати звичайне, буденне, побачити в ньому красу життя. Так, велич Батьківщини розкривають деталі, які піднесені талантом поета до рівня символів: «удар молотка і руль тракториста невтомний, і скелі розбиті, й покірна ріка, комбайни і домни» («Моя Батьківщина»). У багатьох своїх творах поет досяг гармонійної єдності змісту і форми. Його майстерність – це високий рівень ідейно-художнього зображення дійсності. Рильський уміє піднести найважливіші ідеї часу по-своєму, втілити їх в оригінальні образи яскравими художніми засобами. Максим Рильський мав свої улюблені теми, розробці яких він приділяв найбільше уваги. Поет створює ліричні портрети рядових людей нашої країни, які своєю працею наближають «сяєво такого дня, якому душу я ладен віддати» («Записна книжка»). Ранок і день, весна і літо, теплі дні збирання винограду - це символи великих етапів у житті нашої країни.

Своєю творчістю М. Рильський довів нев’янучість і красу такої форми вірша, як сонет. Ця строга форма, що не терпить слова зайвого, служить у Рильського, зокрема, для створення ліричних портретів видатних діячів культури («Франко», «Два сонети про Горького»), для роздумів про мистецтво («Сікстинська мадонна», «Афродіта Мілоська»), для вислову важливих політичних думок («Незгасна зоря», «Весна людськості»). Поезія Максима Рильського надзвичайно багата жанрами. В ліриці - громадянські (політичні) вірші, вірші - портрети, вірші - роздуми, пісні, пейзажні малюнки.

В українській літературі М. Рильський займає визначне місце як майстер мови. Він прекрасно володів живою мовою народу, створював на її основі нові лексичні форми. Наприклад, «Високий дух їх благородив» («Над Дніпром» ), «Людина обертає в сад пустині і в стоколосся колос оберта…» («Весняні води»). Рильський, відзначає Л. А. Булаховський, «займає своє почесне місце не тільки як багата художня індивідуальність, але й як майстер мови, що прекрасно володіє всіма засобами народної мови в її живих фактах і в її так само живих творчих тенденціях…».