Предмет і значення логіки

Важлива роль в обґрунтуванні  матеріалістичного погляду на логіку належить В.М. Ломоносову, О.М. Радищеву, О.І. Герцену, І.М. Сєченову, К.А. Тімірязєву та ін. Логічні проблеми розглядалися й такими відомими логіками як М. Коринський, Л. Рудковський.

У середині XIX ст. виникла  математична (символічна) логіка. Як уже  зазначалося, основи математичної логіки були закладені Лейбніцем, а ряд  ідей математичної логіки виник іще  в середньовічній схоластиці й навіть у логіці давніх стоїків. Але Лейбніц не залишив по собі школи, і його ідеї невдовзі були забуті2. Тому виникнення математичної логіки як науки пов’язують із працями англійського математика Дж. Буля (1815-1854), німецького математика й логіка Е. Шредера (1841-1902), астронома й логіка П. С. Порецького (1846- 1907) та ін. учених.

В історії математичної логіки виділяють такі періоди. Історично  першою формою математичної логіки був  період алгебри логіки (Дж. Буль, Е. Шредер, П. С. Порецький). Цей період характеризується пристосуванням методів математики до логіки. Другий період розпочинається з появою праці Г. Фреге (1848-1925) «Обчислення понять» (1870) і характеризується використанням логіки з метою обґрунтування самої математики. Третій період - це сучасний період розвитку математичної логіки. Він пов’язаний з появою тритомника Б. Рассела та А. Уайтхеди «Принципи математики» (1910-1913), німецького математика Д. Гільберта (1862- 1943) «Основні риси теоретичної логіки» (1928), працями К. Геделя, А. Тюрінга, Е. Поста, Р. Петер, А. М. Колмогорова, П. С. Новикова, А. А. Маркова, С. М. Яновської та ін.

Математична логіка виникла  як гілка традиційної формальної логіки, що розвивалася відповідно до потреб математики. Порівняно з  традиційною (аристотелівською) логікою  математична логіка досягла вищого ступеня наукової абстракції й формалізації, унаслідок чого вона відображає досліджувану нею галузь точніше й адекватніше. На основі досягнень математичної логіки відкриваються ширші можливості для механізації окремих сторін розглянутої діяльності людини.

Розрізняють логіку формальну  й діалектичну. Засновником традиційної  формальної логіки є, як відомо, Аристотель. Термін «діалектична логіка» був уведений у науку німецьким філософом, об’єктивним ідеалістом Г. Геґелем (1770- 1831), який уперше на ідеалістичній основі виклав основні закони й принципи діалектичної логіки як учення про загальний розвиток абсолютного духу.

Діалектична логіка - вищий  ступінь у розвитку логічної науки, але вона не відміняє й не поглинає формальну логіку, останню не слід розглядати як пройдений етап.

Діалектична логіка, як і  формальна, вивчає мислення, але з  іншого боку й іншими методами. Формальна  логіка - це логіка, що вивчає структуру  мислення, досліджує закони будови нашої думки. Вона покликана дати відповідь, якою має бути структура думки, щоб вона була істинною і правильно відтворювала дійсність. Діалектична логіка досліджує те, як у абстрактному мисленні, що пізнає істину, діють загальні закони діалектики. Діалектична логіка вивчає природу логічних форм, їхню пізнавальну суть, розкриває зв’язок форм і законів мислення з законами об’єктивного світу. Формальна логіка досліджує структуру готових, що склалися, логічних форм, не цікавлячись їхніми генетичними зв’язками і взаємопереходами, діалектична ж логіка вивчає форми мислення в їхніх зв’язках, переходах, у розвитку, русі.

Обмеженість формальної логіки полягає в тому, що дотримання одних лише її законів для пізнання не достатньо, а не в тім, нібито вона застосовується тільки для пізнання якихось елементарних зв’язків і відношень, а при дослідженні складних явищ і зв’язків її закони ніби й не діють. У процесі пізнання на ступені абстрактного мислення має місце постійне поєднання двох моментів - формального дотримання в кожнім акті думки і діалектичного спрямування думки в цілому. І формальна, і діалектична логіка діють усюди, при пізнанні будь-яких об’єктів, як простих, так і складних, при пізнанні як відносно нерухомих предметів, так і предметів, що рухаються, змінюються.

Не існує якоїсь особливої  галузі елементарних відношень, котрі б пізнавалися за допомогою тільки формальної логіки, а діалектична логіка до них була б незастосовна, як не існує й такої галузі пізнання, де мислення підлягає лише законам діалектичної логіки і де необов’язкове дотримання вимог формальної логіки. Там, де дотримуються законів формальної логіки, справді діалектичне мислення стає неможливим, там діалектика підмінюється софістикою й еклектикою. Формальна логіка забезпечує визначеність, ясність, послідовність мислення, те, без чого мислення як логічний процес по суті неможливе.

Складним є питання  про співвідносність формальної і математичної логіки. Існують різні  точки зору. Одні вважають, що сучасною формальною логікою є математична  логіка і жодної з інших (загальна, традиційна, класична), окрім математичної, у наші дні не існує. Математична логіка, що виникла з потреб математики, як гілка традиційної логіки, увібрала все цінне, досягнуте останньою, і є новим, вищим етапом розвитку формальної логіки.

Інші виходять із того, що існує загальна формальна логіка й логіка математична, що це хоч і близькі, але різні науки і їх не можна ототожнювати. Кожна з цих наук має свій предмет, свої завдання й методи. Прибічники цього погляду вважають, що математична логіка не охоплює всіх проблем формальної логіки, тому вона не може бути зведеною до математичної логіки, підмінена нею.

Деякі вчені відносять  математичну логіку до математики і  вважають її логікою у власному розумінні.

Більшість сучасних логіків  визнають першу точку зору, вважають, що формальною логікою на сучасному етапі розвитку логічної науки є математична (символічна) логіка. Наведемо висловлювання з цього питання окремих авторів. Б. Рассел, наприклад, зазначає: «Основне положення... полягає в тому, що математика і логіка тотожні, і я ніколи не бачив жодного приводу до зміни цієї точки зору»3.

Цієї ж точки зору дотримується й Г. Клаус. Він зазначає, що «існує тільки одна логіка, вилучення математичної логіки зі складу формальної логіки неможливе і будь-яка така спроба пов’язана з повним запереченням сучасної логіки - усе стале, усе цінне, наявне в традиційній логіці, знаходить собі місце в сучасній логіці і саме за її допомогою може бути зрозумілим краще й глибше.

Дж. Шенфільд, навпаки, вважає, що «логіка вивчає ті типи умовиводів, котрими користується математика». Такої ж точки зору дотримується й Е. Мендельсон: «Глибокі й спустошливі результати Геґеля, Тарського, Рассела, Кліні та багатьох інших були багатою нагородою за вкладену працю і завоювали для математичної логіки положення незалежної гілки математики». Подібного погляду на математичну логіку дотримується й Р. Л. Гудстеїн: «Математична логіка має за свою мету вияв і систематизацію логічних процесів, що вживаються в математичному міркуванні, а також роз’яснення математичних понять. Сама вона є гілкою математики, яка використовує математичну символіку й техніку...». «Предметом логіки як філософської науки, - зазначає Б. Фогараші, - є не тільки математичне, а все людське мислення. Але логіка має математичні основи, а математика - логічні».

Мислення людини не зводиться  й не може бути зведене до математичного  мислення, а отже, і логіка, як наука  про мислення, не може бути зведена  до математичної логіки.

4. ЗНАЧЕННЯ ЛОГІКИ ДЛЯ  СУДОВОГО ПІЗНАННЯ

Судове дослідження, як і будь-яке пізнання, підлягає не тільки законам діалектики, діалектичної логіки, воно відбувається також за законами й правилами формальної логіки. З огляду на це знання законів формальної логіки і свідоме їх використання мають для судового пізнання виняткове значення.

Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце в минулому й недоступна безпосередньому сприйманню. Судове пізнання - це в основному пізнання опосередковане, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобам пізнання, і насамперед - умовиводу. Так, судове дослідження, спрямоване на встановлення об’єктивної істини за карною справою, відбувається у формі висування і доведення судових версій. Щоб установити істину за справою, необхідно зібрати факти (докази), що відносяться до злочинної події, логічно їх опрацювати, висунути версії, розвинути їх, перевірити й довести істинність однієї версії й хибність решти.

Уся розумова діяльність слідчого й судді відбувається в  певних логічних формах, підлягає законам  і правилам логіки. Дотримання їх є  необхідною умовою пізнання об’єктивної істини за судовою справою. Без дотримання правил логіки не може бути встановлена об’єктивна істина за справою. Нігілістичне ставлення до законів логіки й процесу розслідування може мати вкрай шкідливі наслідки для практичної слідчої роботи.

Наука логіка навчає, як правильно будувати умовиводи, прищеплює  вміння оперувати поняттями й  судженнями, застерігає від можливих логічних помилок. Незнання законів  і правил логіки, невміння користуватися  ними в процесі судового пізнання нерідко призводять до різноманітних логічних помилок, котрі в судовій практиці з логічних перетворюються в судові помилки. Помилки ж у судовій практиці, оскільки вони позначаються безпосередньо на долі конкретної людини, особливо неприпустимі. Мабуть, немає іншої сфери суспільного життя, де порушення законів логіки, побудова неправильних умовиводів, наведення хибних аргументів могли б заподіяти такої суттєвої шкоди, як у галузі права9. Тому законодавець визнав за ефективне закріпити вимоги основних законів логіки в нормах права, перевести їх до рангу нормативних вимог.

Логічна грамотність  – необхідна риса освіченості. Юрист  у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доведення і спростування, знання яких значно підвищують культуру мислення, професійний рівень дослідження правових явищ. Культура мислення – необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обґрунтування здобутих висновків, висунутих положень. Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування й розгляд судових справ.

ВИСНОВОК

Логіка – це наука про форми і закони правильного мислення. Вона є своєрідним знаряддям інтелектуального тренінгу, формує логічну культуру, допомагає на науковій основі розв’язувати теоретичні і практичні проблеми в будь-якій сфері діяльності.

Логіка вивчає мислення у його абстрактних формах. Основними  формами мислення є поняття, судження, умовивід (іноді до них відносять доведення). Логіка намагається за допомогою мови виразити схеми, структури і способи правильних міркувань.

У логіці розрізняють  істинність і правильність мислення. Якщо поняття  «істинність» стосується змісту думки, то поняття «правильність» відноситься до її форми, побудови. Істинне висловлювання вірно, адекватно позначає відповідну йому ситуацію в об’єктивній реальності. Коли думка і висловлення в якому вона втілюється не відповідає позначеній нею ситуації в реальній дійсності, то її (думку) оцінюють як хибну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арутюнов В.Х., Кирик Д.П., Мішин В.М. Логіка: Навч. посібник для економістів. — 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: КНЕУ, 2000. – 144 с.
2. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – 10-е видання, стереотипне. – К.: Знання, 2008. – 255 с.
3. Петровська І. Логіка: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / І. Петровська; Національний ун-т «Львівська політехніка». – Л.: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – 147 с.
4. Решетов О. Логіка: Навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Решетов. – Кіровоград: ТОВ «Імекс ЛТД», 2002. – 54 с.
5. Тофтул М. Г. Логіка: Підручник / М. Г. Тофтул. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 398 с.
6. Хоменко І. В., Алексюк І. А. Основи логіки. – К.: Золоті Ворота, 1996. – 251 с.
7. Хоменко І. В. Логіка: Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Абрис, 2004. – 255 с.
8. Хоменко І. В. Логіка для юристів: Підручник / І. В. Хоменко; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 223 с.