Логістика підприємства

Логістика підприємства (англ. business logistics) — галузь науки логістики, яка вивчає закономірності та шляхи впровадження логістичної  теорії у діяльність різних видів  підприємств. Згідно з теорією логістики, промислове підприємство здійснює конструкцію  виробів постачання, виробництво, реалізацію, переробку та використання відходів, транспортування тощо. Відповідно до цього виділяють логістику конструювання  нових товарів постачання, виробничу  логістику, дистрибуційну логістику, транспортну та ін. Водночас поєднання  окремих структурних елементів  Л.п. дає можливість сформувати таку логістичну підсистему на підприємстві, як матеріальна логістика (виробництва  і постачання). Своєю чергою логістичне прогнозування, планування, управління та контроль об'єднують окремі елементи Л.п. Логістичне постачання означає  комплексне прогнозування планування, управління та фізичне опрацювання  потоку предметів праці, куплених частин та відповідного інформаційного забезпечення в процесі їх доставки на виробничі  склади з метою оптимізації витрат та економії часу відповідно до програми виробництва. Це здійснюється шляхом попередніх замовлень необхідних матеріалів і  комплектуючих, їх складування за системою "точно, своєчасно" з найнижчими повними витратами; мінімізації  запасів, зменшення кількості частин, що закуповуються, та ін.; Л.п. охоплює  сферу безпосереднього виробництва  — від початку виробництва  продукції до її передання у сферу  збуту. Внаслідок цього вона охоплює  транспортування матеріалів, частин, комплектуючих всередині підприємства, між виробничими підрозділами. Мета Л.п. — комплексне прогнозування, планування та управління цими матеріальними потоками на основі відповідного інформаційного забезпечення для мінімізації витрат та економії часу. Засобами досягнення цих цілей є комплексні маркетингові дослідження, прогнозування можливої зміни економічної кон'юнктури, оперативне планування та управління виробництвом, скорочення витрат на транспортно-складські  та пакувальні процеси всередині  виробництва; економія оборотних коштів, повне використання виробничої потужності, скорочення витрат ручної праці та ін.

ПІДВИЩЕННЯ ОРГАНІЗОВАНОСТІ МАТЕРІАЛЬНИХ ПОТОКІВ У ВИРОБНИЦТВІ

Методологія логістикидає можливість послідовно раціоналізовувати складні виробничі системи. Вона озброює методами підвищення організованості виробничих систем і уможливлює отримання конкурентних переваг.

У ринковій економіці  життєспроможність підприємств, завоювання ними конкурентних переваг можливі лише за умови їх обов’язкової безперервної організаційно-технічної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до оптимального проекту, що відповідає досягнутому рівню знань, техніки, технології, організації й управління виробництвом. Організаційно-технічна перебудова є безперервним процесом гнучкої адаптації підприємства до плинних умов ринку, нестабільної системи податків та методів державного регулювання. Щоб досягти стійкого рівня конкурентоспроможності на ринку, процес перебудови організації має наближати існуючу модель організації до ідеалу.

Оптимальний проект має відповідати сучасному рівню технології, техніки та культури (знань) організації та управління підприємством. Тобто оптимальний проект підприємства має являти собою гнучку виробничу логістичну систему (ВС). Виходячи з сутності поняття «система» та мети її функціонування, що розкриваються на основі системного підходу до вивчення і проектування логістичної ВС, слід виокремити три частини:функціональну, елементну і організаційну.

Функціональний  аспект організації системи —  це структура взаємопов’язаних функцій, що відповідає цілям, тобто така, що формує логіку дії кожної функціональної підсистеми та логіку функціонування системи в цілому. Найвищого прибутку підприємства досягають підвищенням організованості (ефективності) процесів виробництва.

Основними завданнями внутрішньовиробничої логістики є:

• планування виробництва на основі прогнозів потреб готової продукції та замовлень споживачів;
• організація оперативного-колективного планування з детальним розкладом графіка виробництва;
• організація управління технологічними процесами виробництва;
• контроль якості, дотримування стандартів якості продукції та сервісу;
• організація стратегічного та оперативного планування постачань;
• налагодження процесів збереження та формування оперативних ресурсів у цехах;
• прогнозування, планування та нормування витрат матеріальних ресурсів у виробництві;
• організація роботи внутрішньовиробничого технологічного транспорту;
• управління запасами на всіх рівнях внутрішньовиробничої складської системи та в технологічному процесі виробництва;
• встановлення норм незавершеного виробництва та контроль за їх виконанням;
• фізичний розподіл матеріальних ресурсів у внутрішньому виробництві;
• інформаційне та технічне забезпечення процесів управління внутрішньовиробничими матеріальними потоками.

Можна виділити головну  ціль і цілі трьох рівнів, що будуть сприяти створенню оптимальної виробничої логістичної системи. Головна ціль полягає у забезпеченні своєчасної і комплектної поставки продукції відповідно до угод, тобто робота на споживача.

Ціль першого рівня полягає у мінімізації витрат на виробництво, забезпеченні безперервного завантаження робітників і робочих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві.

Ціль другого рівня — підвищити організованість процесів виробництва, реалізації основних принципів організації виробництва:

спеціалізація — диверсифікація;

стандартизація  — універсалізація;

прямоточність —  невизначеність;

безперервність  — переривистість;

паралельність —  послідовність;

пропорційність  — резервування;

надійність —  гнучкість;

ритмічність — аритмічність.

Цілі третього рівня — у забезпеченні працеспроможності виробничої системи у заданому діапазоні якісних та кількісних показників, забезпечення повного циклу управління у їх взаємозв’язку, прогнозуванні, нормуванні, плануванні, організації, обліку, контролі, аналізі, координації, регулюванні, стимулюванні.

Цільова орієнтація виробничих процесів передбачає всіляке зменшення неупорядкованості різноманітності та невизначеності у русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, односпрямований рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багатократне зменшення складності ВС та працевитратності управління виробництвом завдяки скороченню у десятки разів кількості різноманітних міжцехових та внутрішньоцехових технологічних маршрутів та виробничих зв’язків між учасниками;

б) створення бази для узгодження строків виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць та виробничих дільниць;

в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому місці.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відповідно до головної мети, тобто на основі річної виробничої програми підприємства і формує чи уточнює їх виробничу структуру.

Гнучкість адаптації  підприємства до змінюваних зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації і управління виробництвом.

Розрізняють тактичну та стратегічну гнучкість. Перша  визначає час, що необхідний підприємству на опанування виробництвом нового виробу чи реконструкції окремого виробництва, пов’язаного з нововведенням у техніці чи технології. Друга визначає значущість можливих капіталовкладень, ефекту, обсягу та часу реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва  призводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства за умов відносно стабільних впливів середовища, тоді як реалізація основних та протилежних принципів організації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виробництва, тобто можливість оперативно, з мінімальними витратами адаптуватися до змін у виробничій програмі, умов на ринку товарів та послуг, норм державного регулювання. В результаті формується динамічно організована структура підприємства, тобто логістична виробнича система.

 ПОНЯТТЯ ЛОГІСТИКИ  ТА РІВНІ ЇЇ РОЗВИТКУ

Логістика — досить нове для нас поняття: бібліографія ще не виділяє її як самостійний науковий напрям на підприємствах України, які тільки починають приділяти їй увагу, а вітчизняні літературні джерела, присвячені цій проблемі, можна перерахувати по пальцях.

Закордонні автори публікацій з логістики підкреслюють її самостійний, у тому числі й від маркетингу, характер. У нашій країні поки що немає єдності думок стосовно цього напряму знань, і логістика не розглядається як автономна наука.

«Відновлення прав»  логістики в Україні — справа часу, адже питання ефективності виробничо-розподільчих відносин дуже актуальні не тільки у сучасних кризових умовах, а й у майбутньому.

Слово «логістика» (від грец. logistike — майстерність підраховувати, міркувати) бере свої витоки ще з часів Римської імперії, коли існували спеціальні службовці «логісти» або «логістики», які займалися розподілом продуктів харчування. Наукою ж логістика стала завдяки військовій справі. Так, візантійський імператор Леон VI (825—912 рр. н. е.) дав їй таке визначення: «Завдання логістики — сплачувати платню армії, належним чином озброювати та розподіляти її, постачати зброю і військове спорядження, своєчасно і достатньою мірою піклуватися про її потреби й відповідно готувати кожен акт військового походу, тобто підраховувати простір і час, робити правильний аналіз місцевості з точки зору пересування армії, а також визначати сили опору супротивника і згідно з цими функціями управляти й керувати, тобто розпоряджатися рухом і розподілом власних збройних сил».

Історично вперше управління матеріальними потоками здійснювалося при пересуванні військ, за якими йшли обози з продовольством та військовим спорядженням. Задуми полководців і мінлива військова ситуація вимагали від військ та флоту складних маневрів, змін маршрутів пересування, прибуття до місця призначення у точно визначений час. Тому термін «логістика» (у перекладі означає «прикладна математика») вперше з’явився у військовій справі і став звичним на початку ХІХ століття у період наполеонівських війн.

Незважаючи на первинну військову специфіку, це визначення принципово подібне до сучасних формулювань.

Лише через 1000 років, у період другої світової війни, принципи логістики почали успішно втілюватися у життя, коли в США, СРСР та інших країнах вивчалися властивості операцій, пов’язаних з управлінням матеріальними потоками. У цей період було проведено дослідження, що стосувалося проблем військового постачання та тилового забезпечення фронту, розроблено математичні методи й моделі, які з часом дістали назву «дослідження операцій».

Першим автором  праць з логістики вважають французького військового фахівця початку  ХХ століття А. Г. Джаміні, який визначив логістику як «практичне мистецтво руху військ». Разом з тим Джаміні стверджував, що логістика стосується не тільки перевезення, але охоплює й широке коло інших питань: планування, управління, постачання, визначення місць дислокації військ, будівництво мостів, шляхів тощо.

В розвинутих країнах  внаслідок енергетичної кризи концепція  логістики сформувалася наприкінці 70-х років, як розвиток ідей системного підходу до організації управління. Нині ця концепція проголошується деякими фахівцями мало не як «нова філософія управління», «третій шлях раціоналізації». Такі гучні назви не безпідставні, вони підтверджуються і цифрами. Так, у країнах Західної Європи майже 98 % часу виробництва товару припадає на проходження його каналами матеріально-технічного забезпечення (доставка сировини та транспортування готової продукції і головним чином зберігання). Власне виробництво займає лише 2 % сумарного часу, а транспортування — 5 %. Очевидно, що резерви треба шукати серед цих 98 %. Крім того, у західноєвропейських країнах витрати на всі види діяльності, пов’язаної з матеріально-технічним забезпеченням, становлять близько 13 % вартості валового національного продукту. Структура цих витрат така: на транспортування припадає 41 % зазначених витрат, на зберігання товару — 21 %, на матеріальні запаси — 23 %, на адміністративні витрати — 15 %. Пошук шляхів скорочення витрат відбувається у напрямі вдосконалення управління постачанням, збутом та зберіганням товарів, покращання маркетингової діяльності, поглиблення взаємодії постачальників, споживачів та посередників, удосконалення технології руху матеріальних потоків і т. ін. Концепція інтеграції цих процесів має назву «логістика». Намагання мінімізувати сумарні витрати, підвищити якість не випадкове. У країнах з розвинутою ринковою економікою на сектор розподілу, як правило, припадає близько 1/3 валового національного продукту. При цьому майже половина цього показника припадає на зберігання запасів матеріальних ресурсів. За даними Ради з управління матеріальним розподілом США, надмірне зростання продуктивності праці в логістичній діяльності забезпечує скорочення корпоративних витрат на 10—20 %. Аналогічна ефективність спостерігається й у ряді інших країн.