Пошкодження м’яких тканин

 

Реферат на тему: «Пошкодження м’яких тканин».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ  – 2012

 

 

 

 

 

Зміст:

 

1.Закриті травми  м’яких тканин.

2.Забиття.

3.Розтягнення.

4.Розрив.

5.Струс.

6.Стискання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Закриті пошкодження — пошкодження тканин та органів без порушення цілості шкіри чи зовнішніх слизових оболонок. Закриті пошкодження, зокрема м"яких тканин та кісток, відрізняються від відкритих (ран, поранень) тим, що вони не супроводжуються мікробним забрудненням (контамінацією) тканин. До закритих пошкоджень належать забиття, струс, стискання м"яких тканин, вивихи, переломи кісток та пошкодження органів тощо. Наука, що вивчає різноманітні пошкодження, особливості їх перебігу, походження, реституції, методи лікування та профілактики, називається травматологією.

Забиття (contusio) — закрите механічне пошкодження м"яких тканин без порушення цілості шкіри. Зустрічається найчастіше. Ступінь забиття залежить від розмірів поверхні, контурів травмівного агента, сили удару і опору тканин. Найслабшою щодо цього є підшкірна основа, що багата на кровоносні судини і нерви. Легко травмуються м"язи, особливо в стані їх напруження.

Забиття бувають  легкі та тяжкі, поодинокі та множинні. Вони можуть виникати у ділянці прикладання сили травмівного агента і на відстані від нього. Наприклад, забиття правої половини головного мозку у разі дії травмівного агента на ліву половину черепа.

Механізм пошкодження  може бути різним: 1) тупий предмет, яким нанесено удар, перебуває в русі, а тіло в стані спокою; 2) тупий предмет у стані спокою, а тіло рухається в його напрямку.

Кожне забиття звичайно супроводжується розривом кровоносних судин, внаслідок чого виникають внутрішньо-тканинні крововиливи.

Клінічна картина  забиття м "яких тканин передусім супроводжується болем різної інтенсивності (від незначного до сильного, що зумовлює шок). Під час огляду відзначають набряк м"яких тканин, зумовлений виходом у тканини рідкої частини крові-з пізнішим асептичним запаленням. Набряк з"являється вже через кілька годин після одержання травми і протягом доби наростає. Крововилив виникає теж через кілька годин після травми і досягає свого максимуму на 2-гу — 3-тю добу. Він має вигляд рожевої плями (синця). Через зміну кольору кров"яного пігменту синець з часом змінює свій вигляд:

синій, синьо-багряний, зеленуватий, жовтий. Інколи синець з"являється  лише через кілька діб і у віддалених від місця травми ділянках, що свідчить про розрив глибоко розташованих судин (поява синців біля очей при  переломі кісток основи черепа). У разі розриву більшої судини в тканинах утворюється гематома. Вона може бути в підшкірній основі, під фасцією, між м"язами. У разі поверхневого її розташування визначається симптом флюктуації. Якщо травмована ділянка суглоба, крововилив виникає в його порожнині (гемартроз), що також супроводжується флюктуацією. Для гемартрозу характерна рівномірна дефігурація суглоба: крововилив розтягує капсулу його, контури розгладжуються, і він набуває форми еліпса або кулі. Крововилив спричинює підвищення внутрішньо-суглобового тиску і подразнення багатої на нервові закінчення синовіальної оболонки. Потерпілий рефлекторно фіксує ногу у вимушеному напівзігнутому положенні. У такому положенні максимально розслаблюються капсула, зв"язки суглоба і порожнина його набуває максимального розміру, що сприяє зниженню внутрішньосуглобового таску, а отже, й зменшенню болю. При гемартрозі, на відміну від підшкірного міжм"язового крововиливу, значно більше порушується функція. Підфас-ціальнии крововилив, особливо на передпліччі, зумовлює стиснення магістральних судин, нервів, що іноді стає причиною розвитку тяжких ішемічних контракту?. Клінічно ішемічні контрактури проявляються інтенсифіка-цією болю, зникненням пульсу на периферичних артеріях, блідістю шкіри та зниженням температури дистальних відділів, порушенням функції пальців кисті, чутливості та реактивним набряком.

Травми нігтьових  фаланг нерідко супроводжуються  піднігтьовими крововиливами. Клінічними симптомами їх є різкий біль, набряк нігтьових фаланг (темно-фіолетова пляма іноді займає все нігтьове ложе).

Слід зазначити, що своєчасно не видалені гематоми є добрим середовищем для розвитку інфекції, що може призвести до таких ускладнень, як абсцес, флегмона чи остеомієліт. Тоді у хворого підвищується як локальна, так і загальна температура, посилюється біль, наростає набряк, у крові збільшується кількість лейкоцитів. Поряд із місцевими змінами з"являються загальні симтоми: слабкість, зниження працездатності, гарячка. Порушується функція травмованого органа.

Діагноз забиття  може бути поставлений лише після того, як лікар не виявив тяжчих порушень (пошкодження «нугрішніх органів, перелом кісток тощо).

Перша допомога при  забитті залежить від характеру ушкодження. Загальна допомога потрібна у разі тяжкої травми, яка супроводжується шоком. При забитті легкого ступеня перша допомога полягає її забезпеченні спокою траіімованій ділянці (коли це кінцівка, її треба іммобілізувати). Місцеве зас-юсовують холод (звужує судини і змен-іиує набряк), накладають тугу пов"язку (при гематомі).

Лікування забиття  полягає в продовженні вжиття вищеописаних заходів, наданні кінцівці припіднягого положення. Якщо гематома велика і є переконання, що не пошкоджена велика судина, її пунктують, відсмоктують кров, уводять антибіотики, після чого накладають тугу пов"язку. З З-4-ї доби можна рекомендувати теплові процедури (грілку, зігрівальні компреси, ванни) і фізіотерапевтичне лікуванння (УВЧ, електрофорез і компреси з 30—50 % розчину димексиду після змазування пред-нізолоновою та гепариновою мазями шкіри над гематомою та ін.). У разі нагноєння гематоми гнояк розтинають.

Розтягнення (distorsio). Це пошкодження м"яких тканин під дією сили розтягу за межі еластичності без порушення їх анатомічної цілості. Частіше уражується зв"язковий апарат суглобів. Причиною цього є раптовий різкий рух у суглобі (згинання з поворотом при фіксованій стопі, надмірне згинання чи розгинання). Розтягнення характерне для деяких видів спорту (боротьба, самбо). Найчастіше пошкоджуються гомі-лковостопний, колінний, променеза-п"ястковий суглоби.

Механізм пошкодження  у разі розтягнення інший, ніж у разі забиття, але клінічна картина їх подібна: локалізований біль, частіше на рівні суглобової щілини в ділянці зв"язок, помірний локалізований крововилив з порушенням конфігурації суглоба на боці пошкодження, порушення функції кінцівки, поява бічних рухів у суглобі. Встановити діагноз допомагає анамнез— з"ясування механізму травми.

Лікування у разі розтягнення таке саме, як у разі забиття. Безпосередньо після травми рекомендують спокій, іммобілізацію, тугу пов"язку на суглоб, холод. За наявності гемартрозу показана пункція суглоба із введенням в його порожнину антибіотиків. Після затихання гострих явищ (через 3—5 діб) рекомендують активні рухи, масаж, лікувальну фізкультуру.

Розрив (ruptio, ruptura) спричинюється не безпосереднім впливом травмівного агента на тіло, а надмірним розтягненням тканин, яке перевищує межі їх еластичності і витривалості. Оскільки шкіра має велику кількість еластичних волокон і легко розтягується, частіше буває розрив м"язів, зв"язок, фасцій, нервів, сухожилків.

Розрив сухожилків спостерігається у разі раптового  і сильного скорочення м"язів. Прикладами цього можуть бути розриви п"яткового сухожилка (у разі раптового скорочення литкових м"язів), сухожилка двоголового м"яза плеча (за намагання затримати важкий предмет, який падає). Травма супроводжується значним розходженням країв сухожилка внаслідок спастичного скорочення. У деяких випадках розрив сухожилка супроводжується відриванням шматочка кістки або м"яза, до яких він прикріплюється.

Клінічно розрив сухожилка проявляється гострим болем у момент травми, порушенням функції відповідного м"яза і його скороченням. Між кінцями розірваного сухожилка можна промацати щілину. Крововилив звичайно незначний. Лікування закритих розривів сухожилків може бути лише оперативним: зшивання розірваного сухожилка з подальшою іммобілізацією. Зростаються сухожилки через б—8 тиж.

Розрив зв"язок суглоба спостерігається у разі дії на суглоб раптової сили, яка змушує його надмірно згинатися або перерозгинатися. Клінічна картина подібна до такої при розриві сухожилків: біль, набряк м"яких тканин, крововилив у м"які тканини, гемартроз у відповідному суглобі, порушення його функції.

Іноді розриваються внутрішньосуг-лобові зв"язки (кульшовий і колінний суглоби). У такому разі, крім перерахованих вище симптомів, визначаються клацання і хрускіт у суглобі, хворий розігнути його не може. Лікування розривів зв"язок полягає у забезпеченні суглобові спокою, тривалій його іммобілізації. Активні рухи можливі лише після 3 тиж з моменту травми. Показані лікувальна фізкультура, фізіотерапевтичні методи.

Розрив фасцій настає внаслідок сильного скорочення м"яза. Біль та набряк виражені незначною мірою.

Під час розслаблення м"яза в місці розриву фасції промацується щілина, в яку під час скорочення випинається м"яз. Явище це має назву "м"язова грижа". Супроводжується сильним болем, особливо під час руху.

Лікування розриву  фасції з утворенням м"язової грижі починають з консервативних заходів (спокій, туга пов"язка). Якщо ж дефект у фасції не заріс, вдаються до оперативного лікування.

Розрив м"язів частіше виникає внаслідок їх надмірного розтягнення, напруження або скорочення. Частіше розриваються двоголовий м"яз плеча, чотириголовий м"яз стегна, прямий м"яз живота, триголовий литковий м"яз (особливо у тенісистів). М"язи можуть розриватися під час судомних скорочень у хворих на правець.

Розрив м"яза буває повним і частковим. У момент розриву хворий відчуває сильний біль, іноді своєрідний тріск, після чого порушується функція ураженої ділянки. Підчас об"єктивного обстеження (пальпації) в ділянці м"яза можна помітити дефект, який збільшується під час його скорочення. У разі часткового розриву розвивається набряк і буває крововилив.

Частковий розрив м"яза лікують консервативними методами: спокій, туга пов"язка , пізніше масаж. У разі повного розриву зі значним розходженням кінців м"яза доцільне оперативне лікування — накладання швів. У процесі загоєння на місці розриву утворюється рубець.

Розрив нервів спостерігається  внаслідок їх надмірного розтягнення(на-приклад, при вивихах чи переломах). Так, вивих головки плечової кістки нерідко супроводжується розривом плечового сплетення, що в свою чергу може ускладнитися парезом або паралічем руки.

Клінічна картина  розриву нервів характеризується всіма симптомами, що притаманні іншим видам закритої травми тканин. Крім того, часто спостерігаються виражені розлади функцій ураженого органа, аж до повної u втрати. Порушується чутливість. Лікування оперативне.

Струс (commotio). Це — травматичне пошкодження тканин і органів без видимих анатомічних змін. Розлади розвиваються на молекулярному рівні. Іноді в травмованих тканинах визначаються мікроскопічні крововиливи.

У останні роки струсові м"яких тканин надають більшого значення у зв"язку з вібраційною хворобою, що зумовлюється тривалою роботою із вібруючими інструментами (відбійний молоток, електричні перфоратори).

Клінічні ознаки струсу полягають переважно в  порушенні функції пошкоджених органів і тканин, що супроводжується незначним болем.

З лікувальною метою  застосовують фізіотерапевтичні процедури, масаж, гімнастику.

Стискання (compressio). При цьому виді пошкодження м"які тканини притискаються до твердого предмета або ж стискаються між двома твердими предметами. Частіше спостерігаються на залізничному транспорті (стискання між буферами), на виробництві (стискання пресом), на лісорозробках (притиснення деревом). Стискатися можуть різні ділянки людського тіла: череп, грудна клітка, живіт. Клінічна картина і методи лікування їх описані в окремих розділах. У разі стискання м"яких тканин, особливо кінцівок, розвивається небезпечне ускладнення, відоме під назвою синдрому тривалого роздавлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Капитанаки А.Л. 1963. Пошкодження м’яких тканин (ближайшие и отдаленные результаты). Автореф. канд. дисс. Л.
2. Рейнберг С.А. 1964. Рентгенодиагностика заболеваний костей и мягких тканей. М.
3. Goff C.W. 1962. Legg-Calve-Perthes Syndrome. An up-to-date critical review. Clin. Orthop., 22.
4. Haythorn S.R. 1949. Pathological Changea Found in Material Removed at Operation in Legg-Calve-Perthes Disease. J. Bone Joint Surg., 3 I - A, 3.