Поняття, предмет та система міжнародного приватного права

Поняття, предмет та система міжнародного приватного права 

У кожній державі найважливішим  регулятором суспільних відносин є право. Це система юридичних норм, що фіксують певні відносини; охороняють загальнообов'язкові правила поведінки; закріплюють права та обов'язки осіб. У сукупності ці норми (разом з іншими джерелами) становлять внутрішньодержавну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується близько двохсот. Часто між ними виникають відносини, що зумовлюють чимало взаємних прав та обов'язків. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів комунікації, транспорту тощо потребують правового оформлення такого типу відносин, які виходять за межі однієї держави. Останні умовно можна поділити на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група становить сферу міжнародного права, друга є предметом регулювання міжнародного приватного права.

Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне право, незважаючи на свою самостійність, у низці випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого - невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілкування.  Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулюють і, конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсипають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право - це право колізійне. Наявність колізійних норм становить особливість міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних угодах.

30 січня 1996 р. у м.  Львові польський водій не  впорався з управлінням великогабаритного  фургона. Внаслідок дорожньо-транспортної  пригоди одна особа загинула, кілька - госпіталізовано, пошкоджено сім автомобілів. У даному випадку виникли правовідносини з делікту з «іноземним елементом». До них необхідно було, щонайперше, застосувати колізійну норму, викладену, зокрема, у ч. 1 cm. 569⁴ чинного на той час Цивільного кодексу України, а також узяти до уваги норми cm. 35 («Зобов'язання, що не виникають з договірних відносин») Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Специфікою відносин є наявність «іноземного елементу». Під «іноземним елементом» розуміють: 1) суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; «національність» - щодо юридичних осіб; це також іноземна держава); 2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави (пошкоджена у дорожньо-транспортній пригоді автомашина знаходиться за кордоном; спадкове майно знаходиться за кордоном); 3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном (наприклад, відкрилася спадщина за кордоном; музичний, вокальний чи інший твір виконано за кордоном; виконання роботи у іноземного працедавця; укладений контракт на виконання роботи у іноземного працедавця, проте працівник не може переїхати у іноземну державу для виконання умов контракту у встановлені контрактом строки через хворобу).

23                червня 2005 р. в Україні було прийнято Закон «Про міжнародне приватне право», який містить чимало норм, що є новими для правової системи держави. Серед них визначення «іноземного елементу» у приватноправових відносинах. Насамперед, у Законі зазначено, що приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні відносини (п. 1 ч. 1 ст. 1). «Іноземним елементом», згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право», вважається ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави (и. 2 ч. 1 ст. 1).

Серед переліку суб'єктів, які створюють поняття «іноземний елемент», наведене у зазначених нормах Закону, відсутня вказівка на державу, яка хоч і не часто, проте є учасницею приватноправових відносин. Проте розширити цей перелік дає можливість ст. 30 цього ж Закону. У ній міститься правило, відповідно до якого, до приватноправових відносин з «іноземним елементом» за участю держави застосовуються правила цього Закону на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.

Ось приклад, що демонструє складне поєднання «іноземного елементу» у правовідношенні. Напередодні 1996 р. затонуло судно «Сімба-1». Власником його була турецька фірма «Сімбашиппінг енд трейдінг», яка зареєструвала судно. Вона передала оперативне управління судном турецькій компанії «Кнідос». Місце реєстрації судна - Мальта. Ліцензована крюінгова компанія «Євромарін сервіс», зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до складу якого входило 12 моряків - громадян України, що загинули внаслідок аварії. Трудові контракти з ними було укладено за законодавством Великобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн металу) з російського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі .

До сфери міжнародного приватного права належать питання  цивільної право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних oсіб, держави, її імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторі» на твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права.

Отже, міжнародне приватне право - це система юридичних норм, спрямованих  на регулювання міжнародних невладних  відносин з «іноземним елементом». Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов'язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

Міжнародне приватне право  має власну систему, її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює питання про право власності і речові права; зобов'язальне право; зобов'язання з правопорушень; відносини у сфері авторського, винахідницького, патентного, сімейного, спадкового права; трудових відносин; питання, що належать до міжнародного цивільного процесу.

Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (наприклад, застосування Інтернету в комп'ютерному спілкуванні).

Система міжнародного приватного права як юридичної науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, а також визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д.

У багатьох державах світу міжнародне приватне право знайшло своє місце в системі права, в одних воно вважається галуззю права, в інших - ні. В Україні початок XXI ст. для міжнародного приватного права характеризується необхідністю постановки низки науково-практичних питань та проблем, вирішення яких істотно вплине на формування її правового поля. Одним із таких є можливість ствердження, що міжнародне приватне право України є галуззю права. Поки що воно не обговорюється вітчизняними вченими. Тільки один з них - В. І. Кисіль - вказує, що міжнародне приватне право є специфічною галуззю приватного права. У сучасній науковій літературі України відсутні обґрунтування природи та місця міжнародного приватного права у вітчизняній системі права. Виняток становить дисертаційне дослідження В. І. Кисіля. Такий стан справ зумовлений з-поміж іншого теоретичним спадком, що залишився в Україні після розпаду СРСР. З цієї ж причини спостерігається неоднаковість з'ясування суті, природи та місця міжнародного приватного права в державах СНД. Наприклад, у Російській Федерації переважно обґрунтовується думка про те, що міжнародне приватне право є самостійною галуззю права (Г. К. Дмитрієва, В. Г. Єрмолаєв, О. В. Сиваков). Водночас деякі вчені не поспішають робити таких висновків, зазначаючи тільки, що міжнародне приватне право є комплексною правовою системою (О. С. Скаридов). Вчені деяких західних держав є достатньо категоричними у твердженні, відповідно до якого кожна держава має своє міжнародне приватне право, яке відображає конкретні умови і ситуацію у цій державі (Т. Бендевський - Республіка Македонія). Навряд чи це твердження є справедливим стосовно правових систем усіх держав.

Відомо, що для виокремлення правових норм, які регулюють певний вид суспільних відносин, у галузь права, до уваги беруть предмет та метод правового регулювання. Очевидно, що існує відособлена група суспільних відносин, а саме приватні (цивілістичні) відносини за участю «іноземного  елементу», стосовно якої проводиться  регулювання з допомогою певної сукупності правових норм (мова йде  про предмет). Сформовано й особливі регулятивні режими (методи). Серед  них виділяється колізійний (з  його допомогою визначається право  країни, яке підлягає застосуванню). Не поступається йому у важливості й матеріально-правовий метод (з його допомогою безпосередньо регулюються відносини з вказаної групи, норми спеціально створюються для регулювання цих відносин і не застосовуються до приватних відносин без «іноземного елемента»). Таким чином, міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, тобто с галуззю права. Крім того, міжнародне приватне право є насамперед внутрішнім правом держави. Тому можна зробити остаточний висновок: функціонує галузь права міжнародне приватне право України. 

 Розвиток науки міжнародного приватного права 

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає формуватися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, у договорах, укладених із греками 911р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у «Руській правді», інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення - міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327-1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про «автономію волі» сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500-1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу «ввічливості» («comitas»), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки «міжнародній ввічливості» (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714; усі - Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема  вчення про «comitas», підтримав Джозеф Сторі (1779-1845, США). У його «Коментарях конфліктного права» (1834 р.) було вжито термін «міжнародне приватне право», який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін «міжнародне» не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: «конфліктне право», «колізійне право» у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна «приватне» з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права.

Зрештою, вчені не згідні з терміном «право», стверджуючи, що мова йде винятково про технічні правила вибору застосовуваного права, яке регулює конкретні цивілістичні відносини з «іноземним елементом».