Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

Уважно прочитати та записати схему «Класифікація об’єктів інтелектуальної власності»

 
Інтелектуальну власність, як уже  зазначалося, подано трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право й суміжні  права, право на об'єкти промислової  власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності. 
Об?єкти інтелектуальної власності – це права юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах. 
На мал. 2 наведена класифікація об’єктів інтелектуальної власності, що визначені такими у Цивільному кодексі України (при характеристиці використовувати статті ЦКУ).

мал. 2 Класифікація об’єктів права  інтелектуальної власності

Для зручності всі об’єкти поділені на три групи (умовно): об’єкти промислової власності, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, об’єкти авторського права і суміжних прав. 
Перелік об’єктів права інтелектуальної власності, наведений на мал. 2, не є вичерпним. З розвитком людської цивілізації будуть з'являтися все нові й нові об’єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо. 
При цьому об’єктами інтелектуальної власності не можуть бути:

1. тексти законодавчих, адміністративних і судових документів, державні символи та знаки;
2. твори усної народної творчості, анекдоти тощо (через високі витрати верифікації автора – власника об’єкта інтелектуальної власності);
3. спеціальне виключення стосується окремих результатів інтелектуальної творчості зі сфери дії тих чи інших інститутів, шляхом прямої вказівки на таке виключення (програми для електронних обчислювальних машин).

Уважно прочитайте, законспектуйте основні положення

 
Авторське право і суміжні права  регулюють особисті немайнові права  й майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права, тобто права, суміжні з авторським правом). 
Об'єднання в одному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виникнення й здійснення суміжних прав і прав авторів творів. 
Авторське право й суміжні права мають сприяти:

• створенню умов для заняття творчою працею;
• забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів;
• закріплення за авторами прав на використання створених ними творів, одержання авторами доходів тощо.

Основні завдання авторського права  й суміжних прав - стимулювання творчої  активності авторів творів науки, літератури й мистецтва та створення умов для широкого використання творів у інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів у жодному разі має не перешкоджати використанню їхніх творів з метою освіти або перешкоджати у прагненню читачів, глядачів чи слухачів ознайомитися з ними. 
До основних принципів авторського права й суміжних прав належать такі. 
Свобода творчості. Забезпечуючи свободу творчості, авторське право й суміжні права охороняють усі твори науки, літератури й мистецтва незалежно від їх призначення, позитивних чи негативних якостей і способу вираження. З цією метою закон зазвичай не обмежує коло творів, що охороняються, будь-яким переліком. Автори вільні у виборі теми, сюжету, жанру й форми втілення створюваних ними образів і самостійно вирішують питання щодо випуску свого твору у світ. 
Невідчужуваність особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права (право авторства, право на авторське ім'я, тобто право використовувати твори під справжнім іменем автора, під псевдонімом або без імені (анонімно), право на оприлюднення твору, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором за будь-яких умов. 
 
Принцип свободи авторського договору. Правила, що регулюють відносини авторів і користувачів творів, законом жорстко не регламентовані й найчастіше визначаються вільним волевиявленням самих сторін. 
Поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства. Одним з головних питань авторського права й суміжних прав є визначення розумних меж монопольного права автора на використання створеного ним твору. При цьому суспільство однаковою мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених авторами творів, так і в ефективній охороні створених творів нормами авторського права й суміжних прав. 
Ці об’єкти права інтелектуальної власності, у свою чергу, поділяються на дві групи – власне об’єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об’єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Уважно прочитайте, законспектуйте основні положення

 
Термін «промислова власність» використовують через те, що її об'єкти оцінюють передусім  з позиції промислової значущості, економічної ефективності, одержання прибутку під час їх використання у виробничій діяльності. Право на об'єкти промислової власності (патентне право) регулює майнові й пов'язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, які, як і твори науки, літератури й мистецтва, є результатами інтелектуальної діяльності людини. Але, якщо у творах науки, літератури й мистецтва основний предмет правової охорони - художня форма й мова, які визначають їх оригінальність, то в об'єктах патентного права цінність полягає в змісті технічних рішень. Основні принципи патентного права такі: 
Надання правової охорони лише тим розробкам, які в офіційному порядку визнано патентоспроможними винаходами, корисними моделями й промисловими зразками. Дотримання всіх формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, – обов'язкова умова правової охорони. 
Визнання за власником патенту виняткового права на використання запатентованого об'єкта. Тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, ввозити, продавати або іншим чином уводити в обіг запатентований об'єкт промислової власності. 
 
Надання охорони передусім справжнім авторам об'єктів промислової власності. Можливість отримати патент і стати його власником надається, у першу чергу, саме авторам технічного рішення. Якщо треба подати заявку на видачу патенту особі, яка не є автором об'єкта промислової власності, ця особа має надати докази, які підтверджують її право на подання заявки. При цьому за авторами у кожному разі визнають безстрокові й невідчужувані особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності. 
Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту та інтересів суспільства. Цей баланс інтересів відображають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані суспільними потребами (наприклад, разове виготовлення ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту, використання запатентованих технічних рішень за надзвичайних обставин (катастроф, епідемій тощо). 
Важливий елемент економіки – індивідуалізація підприємців та виготовлюваної ними продукції, виконуваних робіт і послуг. З цією метою застосовують такі об'єкти промислової власності, як знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування, зазначення походження товарів. Крім цього, охорона інтересів власників виняткових прав на ці об'єкти ґрунтується на інших принципах, ніж охорона прав власників патентів. Закон не розглядає ці об'єкти як результати безпосередньо творчої діяльності й не визначає за їх конкретними авторами якихось особистих прав. 
Винахід – це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. 
Корисна модель – «малий винахід», до неї не застосовують такий критерій патентоспроможності, як «винахідницький рівень», достатньо того, що корисна модель є новою і промислово придатною. 
 
Нині з інженерної точки зору відмінності від винаходом і корисною моделлю практично відсутні. Збереглися вони з юридичної точки зору. Правову охорону на винахід отримати складніше, проте термін дії довший, якщо зазначене порівнювати з корисною моделлю. 
Винахід або корисна модель може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід чи корисна модель створений працівником у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом або корисною моделлю. 
Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. 
Під торговельною маркою розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. 
Географічне зазначення – це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.  
Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» розрізняють:

• просте позначення походження твору – будь яке словесне чи графічне позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне походження товару;
• кваліфіковане позначення товару – назву місця походження товару, особливі властивості якого винятково або головним чином зумовлені характерними для цього місця природними і (або) людськими чинниками).

Сутність фірмового найменування витікає з самої назви цього  об’єкту. Відмінність від товарного  знаку в тому, що підприємство може мати лише одне фірмове найменування, а товарних знаків кілька. Важливо зазначити, що предметом реєстрації є повне фірмове найменування, яке включає такі вказівка:

• організаційно-правову форму підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо);
• форму власності підприємства (державне, наукове, торговельне);
• власників підприємства;
• відмінну, оригінальну назву підприємства.

На практиці споживачі, як правило, зустрічаються з останньою частиною повного фірмового найменування (напр. кафе «Мрія»). 
Термін «фірмове найменування» використовується в українському законодавстві до січня 2004 р. Цивільний і Господарський Кодекси України, що набрали чинності з 2004 р. застосовують терміни «комерційне найменування». Водночас ці документи передбачають можливість використання цих термінів нарівні. Згідно з Цивільним Кодексом України комерційне найменування є постійною та незмінною назвою юридичної особи, що вирізняє її з-поміж інших. Відповідно до ст. 489 правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо вона дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо її діяльності. Чинний ЦК передбачає також можливість передачі права на комерційне найменування за договором комерційної концесії, згідно з яким одна сторона (правовласник) зобов’язується надавати іншій стороні (користувачеві) за певну плату право користуватися належним цій стороні комерційним найменуванням відповідно до зазначених у договорі умов.

Уважно прочитайте, законспектуйте основні положення

 
Вони теж є результатом творчої діяльності людини, зазвичай належать програми для ЕОМ і бази даних (іноді вони належать до наукових творів, охорону яких регулюють нормами авторського права), сорти рослин, топографії ІМС, комерційна таємниця (секрети виробництва, ноу-хау та ін). 
 
Сорт рослин – це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві. 
 
Топографія інтегральної мікросхеми Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. 
 
Комерційна таємниця – це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект. 
 
Науковим відкриттям визнається встановлення невідомих раніше закономірностей властивостей і явищ матеріального світу. 
 
Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Уважно прочитати та записати схему «Державна система  правової охорони інтелектуальної власності»

 
За роки незалежності в Україні  розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності (мал. 3). За здійснення політики у сфері  інтелектуальної власності в  Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об’єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних тощо.

Мал. 3 Структура державної системи  правової охорони інтелектуальної  власності.

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності  включено: Український інститут промислової  власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. 
Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об’єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ – патент або свідоцтво – видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук. 
Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об’єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу – свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення. 
 
Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об’єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо. 
Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об’єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами. 
Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори – це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України. 
На мал. 3 представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності.  
 
Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади. 
Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. 
Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності. 
Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правоволодільців знаків.

Таким чином, усі об’єкти інтелектуальної  власності умовно поділені на три групи: об’єкти промислової власності, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, об’єкти авторського права і суміжних прав. 
Авторське право і суміжні права регулюють особисті немайнові права й майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права). 
Право на об'єкти промислової власності регулює майнові й пов'язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, 
За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності. За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні Державний департамент інтелектуальної власності.

1. Які ви знаєте об’єкти промислової власності?
2. Перерахуйте нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.
3. Які результати творчої діяльності відносяться до об’єктів авторського права, а які – до об’єктів суміжних прав?
4. Що таке винахід?
5. Що таке корисна модель?
6. Що таке промисловий зразок?
7. Яку функцію виконує торговельна марка?
8. У чому полягає різниця між об’єктами авторського права і суміжних прав?

Джерела і література:

1. Право інтелектуальної власності: Академічний курс. Підручник / за ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К., 2004. – 672 с.
2. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. – К.: Інст. інтел. власн. і права, 2004. – 260 с.//Інтелектуальна власність

Нормативні акти

1. Конституція України, від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР;
2. Цивільний кодекс України, від 16.01.2003 р., № 435-IV;
3. Господарський кодекс України, від 16.01.2003 р. № 436-IV;
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення, від 07.12.1984 р. № 8073-X;
5. Кримінальний кодекс України, від 05.04.2001 р. № 2341-III;
6. Митний кодекс України, від 11.07.2002 р. № 92-IV;
7. Цивільний процесуальний кодекс України, вiд 18.03.2004 р. № 1618-IV;
8. Господарський процесуальний кодекс України, вiд 06.11.1991 р. № 1798-XII;
9. Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито" вiд 21.01.1993 № 7-93;
10. Закон України "Про авторське право і суміжні права", вiд 23.12.1993 № 3792-XII;
11. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", 15.12.1993 № 3687-XII;
12. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки", вiд 15.12.1993 № 3688-XII;
13. Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", вiд 05.11.1997 № 621/97-ВР;
14. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин", вiд 21.04.1993 № 3116-XII;
15. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", від 15.12.1993 № 3689-XII;
16. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", від 16.06.1999 № 752-XIV;
17. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", від 23.03.2000 № 1587-III;
18. Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", від 17.01.2002 № 2953-III.

Тема 3. 
«Державна система охорони інтелектуальної власності»

Зміст:

1. Авторське право та суміжні права.
2. Захист авторського права й суміжних прав.
3. Об'єкти й суб'єкти права промислової власності.
4. Інтелектуальна власність та Інтернет.

Ключові слова: автор, авторське свідоцтво, інтелектуальна власність, інтелектуальна діяльність, Інтернет, нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності, патент, право, право інтелектуальної власності, суміжні права. 
 
Цілі та завдання вивчення теми: мати уяву про класифікацію об’єктів права інтелектуальної власності, основні принципи авторського та патентного права. 
Охарактеризувати складові елементи системи права інтелектуальної власності, зміст нормативно-правових актів. 
Володіти ключовими поняттями: винахід, промисловий зразок, корисна модель, торгова марка, географічне зазначення походження товарів, фірмове найменування, топографія інтегральної мікросхеми, наукове відкриття тощо. 
 
Методичні рекомендації до вивчення Теми 3: 
При вивченні Розділу 1 важливо узагальнити на основі аналізу понять «об’єкти авторського та суміжних прав», «нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності», «об’єкти патентного права» основні категорійні ознаки кожної груп; проаналізувати відмінності кожної групи понять. 
Вивчаючи Розділи 2 та 3, зверніть увагу на зміст принципів авторського та патентного права. 
Вивчаючи Розділ 5 визначте основні складові системи інтелектуальної власності України.

Уважно прочитайте та складіть схему «Суб’єкти та об’єкти  авторського права»; 
«Суб’єкти та обєкти суміжного права»

 
Об'єктами авторського права є  твори науки, літератури й мистецтва - результат творчої діяльності. Авторське право поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені, як на завершені, так і на не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу й мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), які існують у будь-якій об'єктивній формі: письмовій, усній, звуко- або відеозапису, зображенні, об'ємно-просторовій та в інших формах. При цьому правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору й не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. 
Слід зазначити, що авторське право на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому виражено твір (книга, аудіо- або відеокасета тощо). Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті. 
Об'єктами авторського права можуть бути: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, зокрема твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, зокрема твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки літературних письмових творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори. 
 
Не є об'єктом авторського права: повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право 5ііі-депегіз (своєрідне право, право особливого роду). 
Твір — це результат творчої діяльності. Якщо твір складається з різних оригінальних частин, то ці частини, як і оригінальна назва твору, охороняються авторським правом. 
Комп'ютерні програми охороняються так само, як і літературні твори, незалежно від способу чи форми їх вираження. Підлягають охороні також технічні креслення і фотографічні твори. 
Усі твори залежно від використання під час їх створення інших творів поділяють на самостійні й похідні. Самостійним є твір з оригінальною формою, а похідним - твір, створений на основі іншого твору. У похідному творі обов'язково має міститися посилання на оригінал. 
 
Похідним видом літературних творів, що охороняються авторським правом, є переклад творів іншою мовою. 
Якщо немає доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовують також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора. 
Особа, яка претендує на охорону своїх авторських прав, повинна довести факт їх порушення. Особливого значення це набуває для творів, виражених в усній формі (промови, лекції, доповіді тощо). Ці складності можна уникнути, якщо потурбуватися про будь-яку матеріальну форму втілення цього усного твору (наприклад, диктофонний запис). 
Права автора поділяють на особисті немайнові й майнові.  
Автору належать такі особисті немайнові права:

• вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
• забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
• вибирати псевдонім, зазначати й вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
• вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим  особам. 
До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

• виключне право на використання твору;
• виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої  особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій  особі, після чого ця особа стає суб'єктом  авторського права. 
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дає йому змогу використовувати твір у будь-якій формі й будь-яким способом. 
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

• відтворення творів;
• публічне виконання і публічне сповіщення творів;
• публічну демонстрацію і публічний показ;
• будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо його здійснює інша організація, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
• переклад творів;
• переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни творів;
• включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
• розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або здаванням у майновий найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;
• подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
• здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, зчитуваній комп'ютером;
• імпорт примірників творів. Цей перелік не вичерпний.

Автор (чи інша особа, яка має авторське  право) зазвичай має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може бути у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення й використання твору встановлюють у авторському договорі або в договорах, які укладають за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. 
Суб'єкти авторського права - це автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (тобто інші правонаступники). 
 
Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб (співавторів), належить всім цим особам. Відносини ж між співавторами визначають угодою, укладеною між ними. У цьому разі авторське право на колективний твір належить всім авторам незалежно від творчого внеску кожного із співавторів і характеру твору. При цьому і колективний твір, і співавторство можуть бути нероздільними й роздільними. Якщо співавторство нероздільне, твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не мають самостійного значення; у цьому разі авторські права як на сам твір, так і на окремі його частини належать усім співавторам. Якщо співавторство роздільне, використання колективного твору в цілому також погоджують усі співавтори, проте кожний співавтор має право самостійно без згоди інших співавторів розпоряджатися своєю частиною твору. 
Особа, яка має авторське право, щоб сповістити про свої права, може використовувати знак охорони авторського права, який проставляють на кожному примірнику твору і являє собою латинську літеру С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. 
Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Авторські права успадковують або згідно із законом, або за заповітом. Якщо ж померлий автор не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права припиняються. 
 
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення й починає діяти від дня створення твору. В Україні воно діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті (у більшості держав авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, починаючи з 1 січня року, що настає за роком смерті, а в США і державах Європейського Союзу цей термін становить 75 років). Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. Якщо весь твір публікують (оприлюднюють) не водночас, а послідовно томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначають окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права на неоприлюднений твір вперше його оприлюднює, користується захистом, рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був уперше оприлюднений. 
Дія строку охорони авторського права закінчується 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти. 
 
Особисті немайнові права автора охороняються безстроково. 
Закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, може вільно, без виплати авторської винагороди, використовувати будь-яка особа за умови дотримання особистих немайнових прав автора. 
Щоб ознайомити широку аудиторію зі своїм твором, автору часто потрібне сприяння посередників (видавців, музикантів, продюсерів та ін.), які, використовуючи свої професійні якості, можуть донести твір до аудиторії в найбільш цікавій і доступній формі. З цією метою в більшості держав, щоб урегулювати відносини між авторами й посередниками, розроблено законодавство про суміжні права. 
Об'єкти суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу й форми вираження, такі:

• виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
• фонограми, відеограми;
• передачі (програми) організацій мовлення.

Фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску  тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до складу аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). 
Відеограма — відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (зі звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до складу аудіовізуального твору. Відеограма — це вихідний матеріал для виготовлення її копій. 
Суб'єкти суміжних прав:

• виконавці творів, їхні спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;
• виробники фонограм, їхні спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
• виробники відеограм, їхні спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
• організації мовлення та їхні правонаступники.

Виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або  інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. 
Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу й відповідає за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). 
 
Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу й відповідає за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків. 
Організація мовлення — організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення. 
Виконавці реалізовують свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм і відеограм мають дотримуватися прав суб'єктів авторського права й виконавців, а організації мовлення - прав суб'єктів авторського права, виконавців і виробників фонограм (відеограм). 
Ні виконавці, ні виробники фонограм, ні організації мовлення не створюють творів, а лише доносять їх до публіки. Проте внаслідок витрат на це певних коштів їхні майнові інтереси потребують особливої охорони. 
 
Виникнення і реалізація суміжних прав не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм (відеограм) і виконавці, щоб сповістити про свої права, можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або на їх пакуванні використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі - ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми). 
Права суб'єктів суміжних прав, як і права авторів, також поділяють на особисті немайнові та особисті майнові. 
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково. 
Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограму (відеограму) не опубліковано протягом зазначеного часу. 
 
Організації мовлення користуються правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. 
Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені лише строки захисту. 
До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди в межах установленого строку.