Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

Альтернативні теорії міжнародної  торгівлі

План

1. Теорія технологічного розриву

2. Теорія життєвого циклу продукції

3. Теорія представницького попиту

4. Теорія економії на масштабах  виробництва

5. Теорія внутрішньогалузевої торгівлі

Теорія технологічного розриву

Теорію технологічного розриву  розробив американський економіст  Майкл Познер у 1961 р. Застосування в аналізі міжнародної торгівлі цієї концепції означало відмову від припущення теорії Хекшера - Оліна щодо використання в усіх країнах однакової технології виробництва однойменних товарів.М. Познер виходив з того, що одна й та сама технологія не завжди одночасно використовується в різних країнах, а її поширення в міжнародних масштабах потребує певного часу. Внаслідок цього одна країна може користуватися тією чи іншою новою технологією, тоді як до іншої країни ця інновація ще не дійшла. Крім того, фірма-інноватор не зацікавлена в тому, щоб її новітні технології якомога швидше ставали загальним надбанням [5, с. 117-119; 71, с. 151].

Отже, М. Познер стверджував, що більша частина торгівлі між розвинутими країнами ґрунтується на впровадженні нових виробничих процесів та нових продуктів. Фірма, яка вводить новий товар, може користуватися своєю монополією на експорт, поки на ринку не з'являться фірми-імітатори з подібним товаром. Така тимчасова монополія найчастіше ґрунтується на патентах та ліцензіях, видача яких стимулює винаходи та розробку нових технологій. Технологічний відрив однієї компанії дійсно здатний додати нову перевагу країні походження товару.

Ця теорія стверджує, що країна може утримувати позицію провідного експортера на світовому ринку лише за умови  постійної інноваційної діяльності. Проте ця модель має деякі недоліки, оскільки не пояснює якими повинні  бути масштаби технологічного розриву, як вони виникають і ліквідовуються.

Теорія життєвого циклу продукції

Основні положення теорії життєвого  циклу продукції розробив Реймонд Верной у 1966 р. Вона розвиває модель технологічного розриву та ґрунтується на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, яка стверджувала, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Ця концепція, що стосується аналізу запізнення передачі нових технологій у міжнародних масштабах, наближається до реальних процесів, які визначають динаміку та структуру торговельних потоків [5, с. 119-121; 71, с. 152].

Товар проходить через чотири стадії життєвого циклу:

1. На стадії появи нового продукту  на ринку рівень продаж низький.  Через витрати щодо впровадження  цього продукту прибутки теж  низькі.

2. Стадія зростання характеризується  збільшенням прибутків і зростанням  продаж.

3. На стадії зрілості через  розвиток конкуренції і насичення  ринку продаж і прибутки стабілізуються.

4. На стадії спаду рівень продажів  і прибутків падає.

Отже, на першій стадії товар насичен технологією, потім його розвиток та масове виробництво потребують значної насиченості капіталом (інвестиціями) і на останніх двох стадіях він перетворюється на звичайний продукт, насичений низькокваліфікова-ною працею, який поступово стає застарілим.

Кожна стадія життєвого циклу товару відповідає етапу міжнародного обміну. Перша стадія не веде до міжнародного обміну: товар виробляється та споживається в країні, де був винайдений. Це пояснюється  тим, що якісні характеристики продукту, обсяги й технології його випуску  ще не є сталими, бо фірми лише освоюють виробництво даного товару та ринок, на якому він реалізується. Крім того, країна-виробник має населення  з досить високими доходами, щоб  придбати новий продукт; її внутрішній ринок більше підходить до випробування нового товару, оскільки його поява  відповідає очікування споживачів цієї країни. Національне виробництво  залежить насамперед від внутрішнього попиту, який відображає настрій та потенційні закупки вітчизняних  споживачів. Таким чином, на стадії появи нового продукту більшість  продаж відбувається на внутрішньому ринку.

На стадії зростання попит на продукти виникає в інших розвинутих країнах зі схожими смаками та заходами тобто виникає та збільшується експорт із країни-інноватора в інші розвинуті країни. Це пояснюється тим, що товар стабілізується за рівнем технології, його ціна знижується (економіка на масштабах виробництва) і виробник намагається розширити свій ринок збуту, що здійснюється за рахунок інших розвинутих країн; компанія-інноватор намагається продовжувати свою тимчасову монополію, першою освоюючи зарубіжні ринки, оскільки на своїй території її ринок уже атакують імітатори.

Стадія зрілості продовжує стадію зростання і характеризується стабілізацією  прибутків. Однак успіх продукту може викликати конкуренцію з  боку іноземних виробників, у яких з'являються переваги перед експортерами. По-перше, на продаж товарів усередині  країни не поширюються квоти та тарифи. По-друге, знижуються значні транспортні  витрати з доставки продукції  від виробника до споживача. Коли тиск конкуренції стає сильнішим, відбувається перехід до стадії спаду.

На стадії спаду країна-інноватор стає імпортером, а розвинуті країни-імітатори -експортерам. Це пояснюється тим, що товар стає звичайним, компанія-винахідннк поступово відмовляється від нього на користь нових товарів, національний попит насичується, а решта попиту задовольняється імпортом, при цьому з'являється новий попит на товари нового покоління; звичайний товар насичується иизькокваліфікованою робочою силою, а витрати виробництва грають головну роль на ринку активної конкуренції, тобто фірми змушені досягати мінімального рівня витрат виробництва. З'являється стимул перемістити виробництво даного товару у країни, що розвиваються, де низька вартість праці.

Таким чином, Р. Верной доводить, що у встановленні торговельних зв'язків між країнами важливу роль відіграють технології і дослідження, що в промислово розвинутій країнах набагато більше технологічних і науково-дослідних можливостей, необхідних для розробки нового продукту. Це припускає, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що приведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми, найімовірніше, будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких не дуже залежить від технології чи наукових досліджень.

Теорія життєвого циклу продукції  характеризує динамічний аспект порівняльних переваг, який полягає в тому, що протягом життєвого циклу товару відбувається послідовна зміна його постачальників на світовий ринок.

Теорія представницького попиту

Теорія представницького попиту розроблена шведським економістом Стефаном Ліндером у 1961 р., в якій він намагався пояснити структуру торгівлі окремо взятої країни, будуючи свій аналіз міжнародної торгівлі виключно навколо проблеми попиту [5, с. 122-124; 52, с. 118-119; 70, с. 130].

За основу С. Ліндер взяв обсяг обміну подібними товарами між країнами із зіставленим рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера — Оліна, вихідним моментом якої була пропозиція товарів на світовій ринок. Новий підхід спирався на такі принципи:

§ умови виробництва залежать від  умов попиту. Ефективність виробництва  тим вища, ніж більший попит;

§ умови вітчизняного виробництва  залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький  попит є опорою виробництва і  необхідною, але недостатньою умовою, щоб товар можна було експортувати;

§ зовнішній ринок - це всього лише продовження внутрішнього ринку, а  міжнародний обмін - тільки продовження  міжрегіонального.

С. Ліндерт вважає, що смаки споживачів, як правило, зумовлюються рівнем їх доходів, однак обмежує аналіз лише промисловими виробами. Смаки та уподобання споживачів певної країни визначають структуру попиту, яка змушує відповідно реагувати виробників. Країни з високими доходами на особу потребуватимуть споживчих товарів високої якості та складних товарів промислового призначення, тоді як країни з низькими доходами потребуватимуть споживчих товарів першої необхідності низької якості та менш складних товарів промислового призначення. Так здійснюється зв'язок між доходом на душу населення та структурою виробництва окремих товарів. Такий товарний асортимент і визначає експорт країни.

Отже, відмінності в доходах  є потенційною перешкодою для  міжнародної торгівлі. Багата країна знаходить експортні ринки в  інших багатих країнах, населення  яких потребує високоякісних, прогресивних товарів, а не в бідних країнах, де попит завжди залишається малим. Бідні країни, знаходять ринки  збуту своїх товарів в інших  країнах із аналогічною структурою попиту. Звідси робиться висновок: міжнародна торгівля промисловими виробами буде більш інтенсивною між країнами з близькими рівнями доходу на особу порівняно з товарообігом між країнами з різними рівнями  доходу, причому обмін здійснюється порівнювальними чи близькими товарами. Наближеність країн за рівнем розвитку вимагає від них порівнювальної якості товарів, Нескінченна різноманітність  товарів уможливлює успішну торгівлю товаром, який у принципі вважається тим самим.

Однак теорія Ліндера не пояснює, які специфічні промислові товари країна буде експортувати, а які імпортувати.

Теорія економії на масштабах виробництва

У теорії Хекшера - Оліна одним з припущень було те, що виробництво товарів у двох країнах супроводжується постійною віддачею від масштабу, тобто обсяги виробництва зростають пропорційно збільшенню споживання ресурсів. Однак торгівля між країнами з однаковою забезпеченістю факторами виробництва може бути взаємовигідною, якщо розвивається на основі спеціалізації в галузях, де є зростаючий ефект від масштабу [23, с. 176-178; 52, с. 82-85; 71, с. 142-144].

Зростаюча віддача від масштабу - це така умова виробництва, при  якій темпи обсягу виробництва продукції  випереджають темпи споживання виробничих ресурсів (факторів виробництва). Так, якщо витрати виробництва зростуть у два рази, то обсяг випуску  продукції зросте значно більше. Ефект  масштабу характеризується зниженням  витрат на одиницю продукції в  міру зростання

обсягу виробництва. Це пояснюється  можливістю поглибити поділ праці, спеціалізацією при розширенні виробництва, здійсненням технологічної економії в умовах зберігання постійних витрат на незмінному рівні.

В умовах торгівлі дві країни починають спеціалізуватися на товарах  своєї порівняльної переваги і чим  глибша буде спеціалізація в кожній з країн, тим більший економічний  ефект вона одержить. У процесі  міжнародної торгівлі країни вийдуть  на повну спеціалізацію виробництва.

Міжнародну торгівлю на основі зростаючої віддачі від масштабу характеризують риси, які відсутні в моделях Д. Рікардо та Хекшера - Оліна. Ця теорія пояснює торгівлю подібними товарами, частка яких у загальному товарообігу досить значна і має тенденцію до зростання, роз'яснює торгівлю між країнами, які мають приблизно однакові фактори виробництва, а також припускає виникнення монополії або олігополії.

Важливим питанням у цій  теорії є визначення впливу ефекту від масштабу на ринкові структури, тобто за рахунок яких структурних  зрушень здійснюється зростання  виробництва та зниження середніх витрат (середні витрати розраховуються діленням загальних витрат на кількість  одиниць виробленої продукції). Це відображалося  в працях американського економіста Пола Кругмана [27, с. 145-187]. Структурні зрушення можуть бути зовнішніми по відношенню до окремої фірми-виробника та внутрішніми, якщо виникають усередині фірми.

Зовнішня економія від  масштабу виробництва виникає при  зниженні витрат на одиницю продукції  кожної фірми, шо входить до галузі, внаслідок зростання виробництва в галузі в цілому (тобто внаслідок зовнішніх чинників по відношенню до фірми).

Внутрішня економія від масштабу виробництва виникає, коли витрати  на одиницю продукції знижується в межах фірми внаслідок зростання  масштабів її виробництва (тобто  зниження витрат не залежить від розміру  галузі в цілому).

Ці два типи економії на масштабах виробництва передбачають різну структуру

галузей.

Галузь, у якій ефект масштабу зовнішній, тобто в неї великі фірми не мають особливих переваг, складається зі значної кількості  невеликих фірм і має досконалу  конкуренцію. Виробник на досконалому  конкурентному ринку може реалізувати  будь-яку кількість продукції  по поточній ціні, на яку він не може вплинути. Зовнішній ефект масштабу передбачає, шо, збільшується кількість фірм, які виробляють той самий товар, але розмір кожної з них залишається незмінним.

При внутрішньому ефекті масштабу великі фірми мають перевагу перед  невеликими. Обсяг виробництва продукції  залишається попереднім, але кількість  фірм, які її виробляють, знижується. Це призводить до створення ринкової структури із недосконалою конкуренцією, при якій виробники-монополісти  мають можливість впливати на ринкову  ціну товару та забезпечувати зростання  обсягів продажу за рахунок зниження витрат.