Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Июня 2014 в 13:44, реферат
В сучасних умовах глобалізації світової економіки рух факторів виробництва набуває особливого значення і нечуваних раніш масштабів. В тому числі це стосується робочої сили як вирішальної складової продуктивних сил не тільки світової економіки в цілому, але й кожної окремо взятої країни.
Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ: як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. До середини 90-х років у світі налічувалось не менше як 30 млн. трудящих, які працюють за межами батьківщини, більш половини з них — вихідці з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.
Зміст
Вступ
В сучасних умовах глобалізації світової економіки рух факторів виробництва набуває особливого значення і нечуваних раніш масштабів. В тому числі це стосується робочої сили як вирішальної складової продуктивних сил не тільки світової економіки в цілому, але й кожної окремо взятої країни.
Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ: як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. До середини 90-х років у світі налічувалось не менше як 30 млн. трудящих, які працюють за межами батьківщини, більш половини з них — вихідці з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.
Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктивних підстав становлення цілісної світової господарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і в соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окремих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.
1 Теоретичні відомості
1.1 Міграція робочої сили: основні поняття, причини
Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення за межі країни [3, c. 154]. Як економічна категорія міграція робочої сили є безпосереднім проявом існування міжнародного ринку праці, що охоплює різноспрямовані потоки мігрантів, які перетинають національні кордони внаслідок нерівного як кількісного, так і якісного розподілення світових трудових ресурсів. Таким чином, світовий ринок праці виступає як загальна сукупність трудових ресурсів, що пропонуються та купуються в різних країнах на основі попиту й пропозиції.
Функціонування світового ринку праці по своїй суті істотно відрізняється від інших ринків, товарів, капіталів тощо. В першу чергу, це обумовлено особливістю робочої сили як товару. Вона продається лише у тимчасове використання, а продавець завжди залишає за собою право власності на неї. Крім того, її неможливо накопичувати, складувати так само легко, як товари або гроші. З іншого боку, функціонування цього ринку значно більше обмежується дією цілої низки об'єктивних та суб'єктивних факторів. До перших, наприклад, можна віднести традиції та звички, що існують у різних країнах світу. В Японії, в умовах довічного трудового найму, робітники дуже рідко змінюють місце роботи та проживання навіть у межах своєї держави. Водночас, іноземці тут дуже важко адаптуються до місцевих умов, культури тощо. Американці, навпаки, легко змінюють місце проживання та роботи, і процес адаптації іммігрантів у США легше, ніж у більшості інших країн [6, c. 73].
Суб'єктивні фактори проявляються в існуванні національних і міжнародних нормативно-правових актів, які обмежують вільне переміщення та найом робочої сили. Так, СРСР і більшість соціалістичних країн упродовж десятиліть були штучним чином практично виключені з цивілізованих світових міграційних процесів. Але найголовнішим, що відрізняє сучасний світовий ринок трудових ресурсів від інших, є те, що його суб'єктом виступає людина як індивід, як, в першу чергу, власний володар своєї долі, а лише в другу - як носій певної кількості розумових та фізичних здібностей і можливостей.
Фахівці розрізняють «міграцію населення» і «міграцію робочої сили». Перше поняття охоплює всіх осіб, що мігрують у пошуку нового місця проживання, а друге - тільки працездатних, точніше, економічно активну частину населення, яка мігрує з метою отримання роботи.
У сучасному світі людські і, зокрема, трудові ресурси розмішені нерівномірно, що призводить до виникнення надлишкової робочої сили в одних країнах та її нестачі в інших. Основними причинами такого явища є:
Існує традиційне питання: чому високорозвинені, зокрема, західноєвропейські країни, де рівень безробіття сьогодні постійно коливається від 4-5 до 10 відсотків і подекуди вище, які дуже опікуються працевлаштуванням своїх громадян, регулярно залучають іноземну робочу силу? Серед кількох причин найголовнішими є дві: по-перше, в кожній країні існує чимало професій і спеціальностей, які вважаються непрестижними для місцевих жителів, і навіть високі заробітки не можуть заохотити їх працювати, наприклад, на збиранні сміття, в системі асенізації міст тощо. Більш того, в кожній країні поняття престижності є традиційно своїм. Якщо у Фінляндії професія таксиста є вельми шанованою, то у сусідній Швеції корінні мешканці в якості таксиста є рідкістю. Ця ніша національного ринку праці майже повністю заповнена іноземцями, насамперед, іранцями. У Норвегії, наприклад, з десяти покоївок в готелях, дев'ятеро - вихідці з Пакистану. По-друге, ринкова економіка будь-яких, навіть найпотужніших країн, розвивається нерівномірно: за економічними підйомами слідують спади виробництва як в цілому, так і в окремих галузях. Під час різкого економічного зростання, припустимо, в будівництві, державі і приватним компаніям недоцільно витрачати великі кошти на підготовку своїх каменярів, штукатурів тощо, виходячи з того, що за 2-3 роки після завершення економічного підйому їх працевлаштування буде проблематичним, і це може призвести до зростання соціальної напруженості. Значно більш ефективним є тимчасове запрошення іноземної робочої сили.
За своєю природою, змістом, причинами міграційні процеси неоднорідні, тому їх вивчення потребує системної класифікації. В узагальненому вигляді за основними ознаками міграцію можна представити наступним чином:
1. Причини міграції:
2. Просторовий характер міграції:
3. Часова ознака міграції:
4. Напрямок руху мігрантів:
5. Законність перетинання кордонів:
6. Організаційна ознака:
7. Якісний склад:
Кількісно міграційні процеси вимірюються за допомогою системи показників. Основні з них: кількість емігрантів, що виїхали з конкретної країни за певний проміжок часу; кількість іммігрантів, що прибули до країни; співвідношення емігрантів й іммігрантів (міграційне сальдо, яке може бути позитивним, що свідчить про привабливість країни або від'ємним, що вказує на надлишок робочої сили та непривабливість країни); кількість емігрантів та іммігрантів за професіями, спеціальностями, галузями, віком тощо; питома вага емігрантів у загальній чисельності зайнятих у країні взагалі та в окремих галузях. У конкретних дослідженнях застосовується багато інших показників, наприклад, середня оплата іммігрантів узагалі й у розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів, річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів у платіжному балансі країни тощо [1, с. 216].
1.2 Історія та динаміка міграції робочої сили
Міжнародна міграція робочої сили має багатовікову історію. Економічна могутність всіх стародавніх цивілізацій була створена переважно за рахунок примусово переміщених великих мас людей, в першу чергу, рабів, з країн, загарблених і поневолених під час перманентних війн. Тобто найбільш характерною рисою міграції до початку епохи середньовіччя був її примусовий характер.
В середні віки в Європі найбільш популярною формою міграції була наймана військова служба. Впродовж тривалого часу монархії Франції, Швеції, Польщі, Італії та деякі інші регулярно залучали на платну військову службу офіцерів і професійних солдат з німецьких князівств, Швейцарії [8, c. 201].
Великі географічні відкриття суттєво стимулювали масові переміщення людей до нових, раніш невідомих європейцям регіонів світу. Весь період від кінця XV - початку XVI віків до другої половини XIX віку сучасні історики часто називають «первісною» або «старою» міграцією. Цей етап має свої характерні риси. По-перше, це чітко визначена спрямованість основних міграційних потоків. Перший з них пролягав із Старого Світу до Нового, тобто до Північної та Південної Америки та Вест-Індії. Такі колоніальні держави як Велика Британія, Іспанія, Франція, Португалія експортували надлишок робочої сили, що виникав через стрімке скорочення робочих місць, внаслідок становлення та бурхливого розвитку капіталізму в країнах Європи. Насамперед, це були ремісники та сільськогосподарські робітники. Крім того, значну частину мігрантів складали військові, колоніальні чиновники з метрополій, священнослужителі, торговці, а також авантюристи всіх мастей.
Другий міграційний потік був, значною мірою, викликаний першим. Створення колоніальних імперій, знищення місцевого населення, зокрема, індіанців в Америці і, водночас, зростаючі виробничі потреби численних плантацій і рудників обумовили примусовий вивіз рабів із країн Африки. За два століття до Америки було насильницькі переміщено від 20 до 30 млн. людей, внаслідок чого загальне населення «чорного» континенту скоротилося [2, c. 174].
Поряд з основними міграційними потоками того часу, про які йшлося вище, існували й інші, що було обумовлено виробничими потребами та іншими факторами. Так, до Росії ще за часи Петра І було запрошено чимало іноземців, насамперед, із Голландії та Німеччини.
Під час правління Єлизавети в різні губернії продовжували прибувати німці, а за часи Катерини II — французи. В той самий період, в Херсонській губернії осіли також шведи, нащадки яких мешкають там і сьогодні.
Наступний етап масової міжнародної міграції, на думку більшості фахівців, розпочався в 60-ті роки XIX століття і тривав до другої світової війни. Цей етап характеризувався зниженням кількості емігрантів з Англії, Іспанії, Нідерландів, Португалії й зростанням із таких країн, як Австро-Угорщина, Росія, Германія, Італія та деяких інших. Саме тоді, наприкінці XIX століття, відбувалася масова еміграція національних меншин (фінів, поляків, прибалтів та інших) і, зокрема, українців, із Росії до США та Канади. Більше того, європейські емігранти почали опановувати Австралію, Нову Зеландію, Південну Африку та Аргентину.
Існує одна характерна риса цього етапу, що визначилася на початку XX століття й яка досі притаманна міграції - зворотний потік мігрантів із колоній до метрополій. Це було обумовлено, в першу чергу, революційними змінами у суспільному виробництві. Поява серійного, великосерійного та масового виробництва товарів за потоковими принципами вимагала залучення малокваліфікованої робочої сили, особливо на трудомісткі, важкі та мало оплачувані операції [7, c. 229].
Більшовицька революція 1917 року в Росії і подальша громадянська війна призвели до масової еміграції солдат і офіцерів Білої Армії, інтелігенції, дворян, державних чиновників і промисловців до європейських країн, Туреччини, США, Китаю.
Сучасний етап міжнародної міграції розпочався після завершення другої світової війни. Загальними особливостями цього етапу є масовість, виникнення конкретних більш менш стабільних центрів привабливості, зростання кількості нелегальних мігрантів, посилення адміністративно-правового регулювання міграції у країнах-реципієнтах, зростання кількості мігрантів серед наукової інтелігенції і творчої молоді, тобто «втрата інтелекту» («brain-drain», рос. «утечка мозгов»).
Щодо масовості, то за даними Міжнародної організації з міграції (MOM) зараз у різних країнах легально працює більше 35 млн. робітників-мігрантів.
На сьогоднішній день у світі утворилися такі вже традиційні центри притяжіння робочої сили:
1. Західна Європа, де загальна кількість зайнятих іноземців щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік.
2. США. Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. До речі, в Каліфорнії вони становлять 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В'єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку.
3. Нафтодобувні країни Близького Сходу. До цього регіону щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн.
4. Латинська Америка. Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. осіб. Навіть і сьогодні, попри економічні негаразди, найбільш привабливою для іноземців є Аргентина. Серед інших країн, з точки зору привабливості, можна також виділити Венесуелу.
5. Австралія. Інтерес іноземних громадян до цієї країни постійно зростає. Сьогодні одна чверть населення Австралії — іммігранти з більш ніж 100 країн світу.