Основні завдання у сфері українсько-російського співробітництва на 2012 рік

Інвестиції: Станом на 01.04.2012 р. Україна інвестувала  в економіку Грузії близько 32,8 млн. дол. США (приріст за перший квартал  – 550 тис. дол. США), обсяг грузинських  інвестицій в Україну дорівнював 11,1 млн. дол. США (приріст за перший квартал  – 950 тис. дол. США).

Українська меншина:

Загальна чисельність: За офіційним переписом населення  у січні 2002 року чисельність українців  у Грузії склала 7 тис. осіб (0,2% від  загального населення Грузії).

Об’єднання українців: У Грузії зареєстровано та активно  діють10 українських громадських  організацій: Асоціація українців– мешканців Грузії; Асоціація українців  Квемо-Картлійського регіону ім. Лесі Українки; Українське культурно-освітнє  товариство «Дружба»; Міжнародна культурно-благодійна та науково-просвітня спілка української  громади Грузії „Дніпро”; Грузинсько-українська культурно-просвітницька організація  „Золоте Руно”; Грузинсько-українська культурно-просвітницька організація „Єдність”; Союз українських педагогів Грузії „Освітяни”; Асоціація українців Грузії „Рушник”, Будинок грузинсько-української преси та книги.

Українсько-молдовські двосторонні  відносини

Дипломатичні відносини  між Україною та Республікою Молдова  були встановлені 10 березня 1992 року. З  нагоди 20-річчя встановлення дипломатичних  відносин планується, у 2013 році відбудуться  Дні культури України в Республіці Молдова, а у 2014 році – Дні культури Республіки Молдова в Україні.

Договірно-правова база:

Кількість чинних документів: 125 документів.

Торговельно-економічне співробітництво

Україна займає третє  місце(після Російської Федерації  та Румунії) за обсягами товарообігу  серед країн, які здійснюють зовнішньоторговельну діяльність з РМ, та друге- за обсягами експорту в Республіку Молдова.

Обсяг товарообігу  між Україною та Республікою Молдова  за І півріччя 2012 року збільшився на 11,4 млн. дол. США (2,8%) та склав 416,5 млн. дол. США.

Експорт склав 356,6 млн. дол. США, що на 1,9% менше, у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року.

Імпорт склав 59,9 млн. дол. США, що на 44,3% більше, ніж за аналогічний період 2011 року.

Позитивне торговельне  сальдо на користь України складає 296,7 млн. дол. США.

Українська меншина

Офіційно зареєстровані  в Республіці Молдова українські громадські організації:

Українська громада  Республіки Молдова, Спілка українців  Республіки Молдова, Товариство української  культури Республіки Молдова, Жіноче товариство українок Молдови, Товариство«Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка, Спілка українців «Відродження», Товариство українців Молдови «Заповіт», Асоціація української молоді «Злагода»  та інші.

З 2007 року у Кишиневі діє Культурно-інформаційний центр  у складі Посольства України в  РМ1. Міжнародні економічні конфлікти.

Міжнародна конкуренція на міжнародному ринку —це економічний процес взаємодії, взаємозв'язку і боротьби про-дуцентів (країн — виробників) і постачальників при реалізаціїпродукції, суперництво між окремими виробниками або постача-льниками товарів і послуг за найбільш вигідні умови виробницт-ва і збуту.

Міжнародні економічні відносини представляють одну знайбільш  конфліктних сфер міжнародної діяльності. Супере-чності між економічними інтересами різних країн, на які на-шаровуються  геополітичні аргументи, породжують конфлік-ти різного ступеня складності —  від протистояння у форміпротекціоністських  заходів до торгових воєн.

Теорія міжнародних  економічних відносин бере свій початоквід робіт А. Сміта и Д. Рікардо. Внесок Сміта в її розвиток поля-гає в  обгрунтуванні теорії абсолютної переваги країн — учасни-ків міжнародної  торгівлі, незалежно від того, є  вони імпортерамиабо експортерами. Розвиваючи даний напрям економічній теорії,Д. Рікардо обгрунтував теорію порівняльної переваги і довів, щоіснування абсолютної переваги є лише окремим випадком зага-льного правила і обґрунтував  теорію порівняльної переваги.

Основним стимулом до участі країн в міжнародній  торгівлі єнерівномірність розподілу  економічних ресурсів в світі. Протеперевага  окремої країни у володінні яким-небудь ресурсом не євічним, оскільки поява  на ринку нових товарів може викликатипотребу в нових ресурсах.

Абсолютна перевага може бути досягнуте як за рахунок  при-родних умов (родючість ґрунту, наявність корисних копалин ітому  подібне), так і в результаті застосування сучасних техноло-гій, у тому числі  і ресурсозберігаючих, вдосконалення  менедж-менту і тому подібне. Порівняльною перевагою по відношеннюдо інших  країн володіє кожна країна, що має такий товар, вироб-ництво якого  буде вигідніше, ніж виробництво  решти товарів.

Відповідно до теорії порівняльних переваг всі  учасники зов-нішньої торгівлі повинні  отримати виграш у вигляді приросту за-гального добробуту. Проте величина цього виграшу у різнихкраїн  неоднакова, оскільки:

він не може розподілятися  рівномірно між країнами, оскі-льки його розмір залежить від світових цін;

усередині країни він розподіляється між споживачами  івиробниками, експортерами і імпортерами  не порівну;

в результаті спеціалізації  відбуваються зміни в розподіліресурсів  між галузями а, отже, змінюються доходи власниківвиробництва.

Не дивлячись  на те, що вільна торгівля приводить  до зростан-ня економічного добробуту  всіх країн, як експортерів, так і  імпо-ртерів, на практиці міжнародна торгівля ніде і ніколи не розвива-лася без  втручання держави. Історія міжнародної  торгівлівключає розвиток і вдосконалення  державної політики обмежен-ня зовнішньої торгівлі в цілях захисту внутрішнього ринку відіноземної конкуренції. В  ході розвитку зовнішньої торгівлі сти-каються  економічні інтереси різних соціальних груп і верств на-селення, і держава  виявляється залученою в цей  конфлікт інтере-сів. Крім того, в сучасних умовах національна економіка стає всебільш відкритою, і держава повинна  враховувати в своїй політицівзаємозв'язок економіки усередині країни і  на світовому ринку.Тому, не дивлячись  на рішення по ослабленню протекціонізмуГенеральної  угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ) і створеній найого основі Всесвітній торговій організації (ВТО), зовнішньотор-говельна політика як і раніше залишається  одним з основних на-прямів державного регулювання економіки.

Не дивлячись  на те, що протекціоністські методи державноїдії на зовнішню торгівлю в  абсолютній більшості випадків при-водять до чистих втрат добробуту, вони широко використову-ються практично всіма  країнами світу. Це пояснюється перш завсе наявністю ефекту перерозподілу  доходу і, отже, впливовихгруп населення, для яких політика протекціонізму вигідна. Вониможуть чинити тиск на державу  на користь обмеження торгівлі, іце  часто приносить свої плоди, тим  більше що і державі митнийтариф  і деякі нетарифні заходи протекціонізму приносять чима-лий дохід.

Прихильники протекціонізму стверджують, що обмеженняімпорту необхідне  для того, щоб: 1) підтримати вітчизняних  ви-робників, зберегти робочі місця  і тим самим забезпечити соціа-льну стабільність. 2) збільшити сукупний попит в країні за раху-нок скорочення імпорту і тим самим стимулювати зростаннявиробництва і зайнятості.

Проте проблема полягає в тому, що:

вітчизняне виробництво  потребує захисту із-за недостат-ньої ефективності, і політика протекціонізму, обмежуючиконкуренцію, створює умови  для збереження такого поло-ження;

хоча імпорт скорочує зайнятість в імпортозаміщуючихгалузях, одночасно він створює і нову зайнятість (пов'язану,наприклад, із закупівлею, продажем, післяпродажним обслу-говуванням імпортної продукції);

держава може забезпечити  підтримку вітчизняних виро-бників і ефективнішим, ніж протекціонізм, методом, з мен-шими втратами для  добробуту суспільства.

Часто приводиться  аргумент, що протекціонізм необхідний яктимчасова міра для того, щоб  перспективні галузі промисловості,що народжуються, в яких поки високий  рівень витрат, моглисформуватися і  укріпити свої позиції. У міру становлення  цих га-лузей і підвищенні їх ефективності рівень протекціоністськогозахисту може знижуватися. Особливо часто цей  аргумент приво-диться стосовно країн, що розвиваються. Проте: по-перше, доста-тньо важко точно визначити, яка саме галузь є дійсно перспекти-вною з  погляду формування нових міжнародних  переваг країни;по-друге, протекціонізм  відносно молодих галузей може збіль-шити термін їх становлення; по-третє, може опинитися, що іншіметоди захисту галузей (субсидії, пільги і ін.), що розвиваються,будуть ефективнішими, ніж зовнішньоторговельні обмеження.

Іноді держава  вдається до протекціоністської політики, оскі-льки потребує додаткових доходів  для покриття дефіциту держа-вного  бюджету. Особливо популярно це в  тих країнах, де подат-кова система  у стадії становлення, і є значні труднощі із зборомвнутрішніх податків. Митний збір організацій зібрати  набагатолегше, ніж, наприклад, податок  на прибуток. Проте надходженнядо  бюджету в цьому випадку дуже залежать від ступеня еластич-ності  попиту на імпорт за ціною, і при  достатньо високій еласти-чності доходи держави зростуть не при посиленні, а при ослаб-ленні протекціонізму. Протекціонізм використовується також  вцілях забезпечення економічної безпеки  і підвищення обороноз-датності країни.

Рано чи пізно  обмежувальні заходи у сфері зовнішньоеконо-мічних відносин приводять до загострення  міждержавних супе-речностей, що породжує все нові економічні конфлікти. Політикапротекціонізму може викликати у відповідь заходи з боку торго-вих партнерів. Скорочення імпорту в результаті введення краї-ною  тарифних або нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі,швидше за все, приведе до скорочення її експорту, а значить, дозниження зайнятості населення, зменшенню  сукупного попиту ітак далі. Економічні суперечності між країнами можуть загост-ритися до такого ступеня, що почнуться справжні торгові війни,які матимуть дуже серйозні негативні наслідки для  всіх залуче-них сторін. Такий сценарій розвитку подій в реальній дійсностідалеко  не рідкісний.

Головний принцип  економічної війни — примушення до пев-них умов економічних відносин, а у разі опору — використанняфізичних форм дії: державного тиску, включаючи  військовевтручання. У будь-якій індустріальній і постіндустріальній дер-жаві виникає  проблема використання зовнішніх ресурсів. Для то-го, щоб мати постійний  доступ до ресурсів, відповідний регіоноголошується зоною особливих або життєвих інтересів індустрі-альної держави, і для дії на країни, що мають  в своєму розпоря-дженні необхідні  ресурси, використовуються озброєні сили. При-кладами такої зовнішньоекономічної політики можуть служити«нафтова криза» 70-х років минулого століття, пов'язана  з подія-ми в районі Персидської  затоки, і нинішня ситуація в Іраку. Томуіндустріальні країни, як правило, завжди приділяють підвищенуувагу до нарощування власних і союзних  силових структур.

Зацікавленість  у зарубіжних ресурсах зовсім не означає  їх від-сутність у промислово розвинених країн. Інтерес представляютьсаме  дешеві трудові і природні ресурси. З цієї причини високийрівень  розвитку одних країн співіснує  з жебрацьким існуваннямінших країн, що грають роль сировинних придатків.

Світова економіка постійно трансформується під впли-вом  технологій і нововведень. Вони дали імпульс до розповсю-дження комп'ютеризації, глобальних систем зв'язку і «інформа-ційної економіки», яка зараз співіснує  з «промисловою еконо-ікою», успадкованою від дев'ятнадцятого століття. Лідерство  і динамізм у сучасній економіці  прийшли до того, що називають наукоємними  галузями промисловості.

Проте нафта, газ і інші види енергії залишаються рушій-ною  силою індустріального суспільства  і джерелом життєвої сили цивілізації, яку вона допомагає створювати. Вони як і раніше залишаються основою  для найкрупнішого бізнесу в  світі, який об’єднує крайнощі ризику і винагороди за нього, а також  взаємозв'язок і конфлікт між підприємництвом  і кор-поративним підприємством, а  також між приватним бізнесом і державним. Проте, все одно основоположним і найціннішим ресурсом є нафта, яка є істотною складовою національної по-тужності, основним чинником світової економіки, причиною війни і конфлікту, і вирішальною силою в міжнародних  від-носинах.

Можна позначити безліч сценаріїв  розвитку майбутнього наф-тової  галузі і світу. Але, безумовно, один з уроків в історії нафти, це слід чекати несподіваного, «сюрпризу», який стане очевидним тільки після  факту, що відбувся. Насильство, війни, техногенні погрози, політичні колізії, економічні імперативи, етнічні, релі-гійні, ідеологічні або соціальні конфлікти  — все, що вплине на доступ до нафти, може трапитися раптово. Але несподіванка мо-же прийняти і інші форми. Це можуть бути, наприклад, і серйозні переміщення  розвитку світової економіки, або технологічний  прорив в отриманні альтернативної енергії, що зменшить значу-щість нафти, який вже на підході в деяких американських, або, що ймовірніше, в японських лабораторіях, криза в навколишньо-му середовищі, що приведе до серйозних змін в  енергетиці.

Одна з найважливіших  закономірностей розвитку світової економіки в минулому сторіччі —  безперервне і швидке зростан-ня виробництва і споживання енергії, перш за все за рахунок непоновлюваних енергоресурсів органічного походження — вугіл-ля, нафти і газу. На початку XX ст. частка споживання поновлюваних джерел енергії, в основному енергії  гідроелектростанцій, склада всього 0,4 %, а 99,6 % приходилось на непоновлювані  ор-ганічні види палива. До кінця  сторіччя споживання поновлюваних джерел енергії дещо виросло, але їх частка в загальному об'ємі споживання залишалася незначною: до 1950 р. вона скла-дала 3,4 %, а в 2000 р. — 5,2 % при відповідному зниженні част-ки органічних видів палива з 96,6 до 90.2 %.