Паризький і Лондонський клуби, їх роль у регулюванні міжнародного валютно-кредитного ринку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

Кафедра міжнародних

економічних відносин

 

 

 

 

Реферат

на тему: «Паризький і Лондонський клуби, їх роль у регулюванні міжнародного валютно-кредитного ринку»

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

студентка 43 групи  ФМЕ

Чава О.Р.

 

 

 

 

 

 

Одеса - 2013

План

Вступ

I Паризький клуб

1.1 Визначення та цілі діяльності Паризького клубу, його члени та особливості структурної організації

1.2 Основні принципи роботи  Паризького клубу

1.3 Різновиди та сутність базових умов реструктуризації офіційного боргу:

• Торонтські умови;
• Х’юстонські умови;
• Тринідатські умови;
• Лондонські умови (посилені Торонтські);
• Неапольські умови;
• Ліонські умови;
• ініціатива НІРС;
• стандартні класичні умови.

1.4 Критика Паризького  клубу

II Лондонський клуб

2.1 Сутність та організація діяльності Лондонського клубу

2.2 Історія створення Лондонського  клубу

2.3 Специфіка процесу реструктуризації  боргів Лондонським клубом

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Специфіка фінансових взаємовідносин багатьох країн полягає в тому, що на даний момент практично всі держави вступають в міжнародні відносини на ринку позикових капіталів: або в якості позичальника , або в якості кредитора.

Міжнародний кредит як різновид економічної категорії « кредит» являє собою рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості, забезпеченості і сплати відсотків. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні фінансові інститути. Умови міжнародного кредиту відображають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для вирішення завдань економічних агентів ринку і держави.

Необхідно зауважити, що міжнародний  кредит відіграє подвійну роль у розвитку виробництва. З одного боку, кредит забезпечує безперервність відтворення і його розширення, сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну, поглибленню міжнародного поділу праці, з іншого боку, міжнародний кредит посилює диспропорції суспільного відтворення, стимулюючи стрибкоподібне розширення прибуткових галузей, в які не залучаються іноземні позикові кошти.

Система світових фінансових інституцій не обмежується Всесвітнім банком, МВФ та іншими регіональними банками. Стратегія цих інституцій не змогла відкрити шлях для довгострокового вирішення проблеми заборгованості. У центрі ж уваги світової спільноти опинилися дві неформальні організації — Паризький і Лондонський клуби, завдяки своїй ролі у вирішенні проблем платіжного дисбалансу та комерційного боргу. У Паризькому клубі реструктуруються борги урядів і гарантовані ними борги, а в Лондонському клубі — заборгованості перед комерційними банками.

 

 

I Паризький клуб

1.1 Визначення та цілі діяльності Паризького клубу, його члени та особливості структурної організації

Паризький клуб - неофіційна міжурядова організація індустріально  розвинених країн-кредиторів, ініціатором  створення якої виступила Франція. Об'єднання було створене в 1956 році, коли Аргентина погодилася зустрітися зі своїми кредиторами в Парижі.

Головне завдання, яке вирішує Паризький клуб в даний час - реструктуризація заборгованості країн.

За час існування у рамках Паризького клубу було досягнуто 429 угод з 90 різними країнами - боржниками. Загальна сума врегульованого зовнішнього державного боргу різних країн склала 573 млрд. доларів США.

Відмінність Паризького клубу  від Лондонського клубу полягає  в тому, що він займається врегулюванням  державного боргу країн - позичальників  перед країнами-кредиторами, у той  час як Лондонський клуб розглядає  питання врегулювання боргу перед  приватними банками-кредиторами.

Членство в Паризькому клубі передбачає постійний обмін  інформацією між кредиторами  про заборгованість та хід її погашення. Постійними членами є 19 держав.

Члени клубу: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія.

Головна ідея діяльності Паризького клубу - проявляти турботу про  найбільш бідні країни, що мають  явно безнадійну зовнішню заборгованість. Громадська думка цілком підтримує  списання найбіднішим країнам частини  боргів. Ще в грудні 1994 року Паризький  клуб вирішив, що в окремих випадках може бути списано до 67 % боргу тієї чи іншої країни. У лютому 1995 року Уганда стала першою країною , що отримала таку знижку. Зараз максимальна знижка збільшена до 80%. Максимальна знижка надається не всім. Для цього боржнику треба не лише бути бідним, але й активно проводити ринкові реформи.

Країни, що розвиваються Паризький  клуб надзвичайно поважають. Тільки Паризький клуб може при бажанні  списати скільки завгодно боргів і видавати скільки завгодно кредитів. І тому саме від нього найбільшою мірою залежить економічна політика країн, що розвиваються.

Паризький клуб - це неформальне об’єднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а, головне, немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Особливість структурної  організації Паризького клубу полягає  в тому, що він являє собою зібрання представників суверенних держав-кредиторів, на якому головує високопосадовець державного Казначейства Франції.

1.2 Основні принципи роботи Паризького клубу

Незважаючи на те, що Паризький  клуб не має строго формалізованого  статусу, тобто є неформальною організацією, його діяльність базується на певних правилах і принципах.

У своїй роботі Паризький  клуб керується трьома основними принципами:

• наявність безпосередньої загрози припинення платежів
• обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику
• рівномірний розподіл тягаря невиплачених боргів серед кредиторів.

Перші два принципи - це умови, які країна-боржник зобов'язана  виконати, перш ніж питання про  перегляд старих умов погашення кредиту  може бути розглянутий Паризьким  клубом. Третій принцип відноситься  до позиції кредиторів і не є обов'язковим: він говорить, що в розподілі між  собою тягаря проблем, пов'язаних з  переглядом умов погашення кредитів, кредитори повинні діяти спільно  і координувати свої дії і вимоги.

1.3 Різновиди та сутність базових умов реструктуризації офіційного боргу

Умови переоформлення заборгованості Паризьким клубом, як правило, залежать від рівня доходів у країні-боржнику, а також від категорії позики (комерційна позика, надана за ринковими ставками, або позика, надана на пільгових умовах у порядку офіційної допомоги на цілі розвитку чи ОПР). Кредитори Паризького клубу в кожному конкретному випадку вирішують, які умови мають установлюватися для тієї або іншої країни-боржника — пільгові чи звичайні, причому це рішення приймається виходячи з рівня доходів у даній країні.

Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного):

• Торонтські умови;
• Х’юстонські умови;
• Тринідатські умови;
• Лондонські умови (посилені Торонтські);
• Неапольські умови;
• Ліонські умови;
• ініціатива НІРС;
• стандартні класичні умови.

Торонтські умови. У 1988 р. на зустрічі голів держав «великої сімки» в Торонто були прийняті рекомендації про підвищення ефективності перегляду зовнішніх боргів найбідніших країн із найвищими рівнями зовнішньої заборгованості. Пізніше Паризький клуб заявив про підтримку цих рекомендацій, які дістали назву Торонтських умов.

Ці умови можуть застосовуватися лише до країн, дохід на особу в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рівня, що дає право отримувати кредити від Міжнародної асоціації розвитку. Кредиторам запропоновано кілька варіантів умов, які вони можуть використовувати при реструктуризації боргу:

Варіант А: зменшення суми боргу. Списання третини боргу, перегляд умов погашення згідно з ринковими ставками процента для іншої частини боргу та встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.

Варіант В: довгострокові борги. Нарахування процентів згідно з ринковими ставками та встановлення строку погашення 25 років, у тому числі пільговий період 14 років.

Варіант С: зменшення платежів з обслуговування боргу. Надання пільгових процентних ставок (3,5 % чи половина ринкової ставки, з яких потрібно вибрати більшу величину), встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.

На основі Торонтських  умов за період 1988—1990 pp. було підписано 26 угод про перегляд боргів. Порівняно зі звичайними умовами повернення боргів застосування Торонтських умов дало можливість скоротити приблизно 20 % виплат з погашення процентів за період припинення виплат основної суми.

Х’юстонські умови. Були прийняті в 1990 р. На відміну від більшості інших умов, які стосувалися найбідніших країн «третього світу», були призначені для реструктуризації боргу найбідніших країн з середнім рівнем доходу, що мали значну зовнішню заборгованість. Згідно з Х’юстонськими умовами:

• строк погашення комерційних кредитів збільшувався до 15 років, у тому числі пільговий період 8 років;
• строк погашення кредитів, наданих у межах програм офіційного розвитку, збільшувався до 20 років з пільговим періодом 10 років;
• кредитори отримували право продавати чи обмінювати зобов’язання з погашення всієї суми кредитів, наданих у рамках офіційного сприяння розвитку, або 10 % непогашеної суми комерційних кредитів (чи зобов’язання з погашення комерційних кредитів на суму 10 млн дол. США, якщо величина буде більшою за вказані 10 %).

Для того щоб отримати право  на реструктуризацію боргу Х’юстонськими  умовами, країна-боржник має відповідати  принаймні двом із трьох таких критеріїв:

• річний дохід на особу не має перевищувати встановлену Всесвітнім банком верхню межу для даної групи країн;
• співвідношення суми боргу кредиторам Паризького клубу і суми боргу комерційним кредиторам має дорівнювати 1,5;
• обсяг заборгованості має характеризуватися такими показниками: сума боргу не менша за 50 % ВВП; співвідношення боргу до вартості експорту не менше від 275 %, коефіцієнт запланованого обслуговування боргу не менший за 30.

За період з 1990 до 1992 р. на основі Х’юстонських умов підписано 15 угод про перегляд боргів загальною вартістю близько 18,4 млрд дол. США.

Тринідатські  умови. У 1990 р. стало очевидним, що надані згідно з попередніми умовами пільги недостатні для вирішення проблеми країн-боржників. Тому були запропоновані Тринідадські умови, які передбачали списання 2/3 боргу найбідніших країн та країн із найбільшими сумами зовнішнього боргу. Однак на зустрічі голів держав «великої сімки» в Лондоні ці умови не були підтримані в повному обсязі.

Лондонські умови. У грудні 1991 р. Паризький клуб прийняв компромісні Лондонські (посилені Торонтські) умови. Замість списання 2/3 боргу вони передбачали чотири варіанти 50-відсоткового скорочення чистої приведеної вартості сум, що підлягали консолідації та належали до непогашених комерційних кредитів (тобто сум, що не належали до залишку боргу). Варіанти Лондонських умов:

• анулювання 50 % боргу і реструктуризація залишкової суми на 23 роки з шестирічним пільговим періодом і нарахуванням процентів за ринковою ставкою;
• реструктуризація боргу за пільговими процентними ставками на 23 роки без пільгового періоду;
• реструктуризація боргу за ринковими процентними ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;
• реструктуризація зобов’язань з обслуговування кредитів, наданих як офіційне сприяння розвитку, на 30 років з 20-річним пільговим періодом.

З 1991 до 1993 р. було переглянуто борги 10 країн, зокрема Гвінеї, Мавританії, Мозамбіку, Малі та ін. Загальна сума переглянутих боргів становила 4 млрд дол. США. Чиста приведена вартість зобов’язань цих країн з обслуговування боргу зменшилася приблизно в 2 рази.

Неапольські умови. Діють із початку 1995 р. і спрямовані на подолання проблеми заборгованості країн із низьким рівнем доходу. Вони передбачають такі варіанти:

• 67-відсоткове списання за чистою приведеною вартістю чи реструктурування боргу з метою його скорочення на 67 % за ставками, меншими за ринкові (для країн із ВВП на душу населення менш ніж 500 дол. США), або з коефіцієнтом борг/експорт більшим за 350 %;
• 50-відсоткове списання для інших категорій країн;
• капіталізація процентів (50 %) і їх виплата протягом 33 років із восьмирічним пільговим періодом, залишок сплачується протягом 23 років з шестирічним пільговим періодом з прогресивною шкалою амортизації;
• реструктуризація на 40 років з 16-річним або 20-річним пільговим періодом, ставка процентів є незмінною (за кредитами в рамках офіційної допомоги розвитку).