Порівняльна характеристика основних видів стратегій конкурентної боротьби

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічних університет імені Вадима Гетьмана»

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

Кафедра міжнародної економіки

Реферат на тему:

«Порівняльна характеристика основних видів стратегій конкурентної боротьби»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

ЗМІСТ

 

Вступ

Виклад  основного матеріалу

Висновки

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Визначальний  вплив на подальшу структурну трансформацію  економіки та галузей зокрема  має бути розроблена стратегія формування конкурентоспроможного ринку товарів  і послуг.

Конкуренція є досить гнучким механізмом управління виробництвом. Гнучкість механізму  конкуренції проявляється у його миттєвій реакції на будь-які зміни  обставин довкілля.

В умовах ринкової економіки, які склалися в Україні, аналіз конкурентоспроможності

підприємств стає об’єктивною необхідністю. Адже в сучасній конкурентній боротьбі за всієї її масштабності, й гостроті перемагає той, хто аналізує і  бореться за свої конкурентні позиції. Важливою проблемою стає кількісна  оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства і управління нею. Оцінка конкурентоспроможності підприємства базується на аналізі його сильних  і слабких позицій, а головне,  - потенційних можливостей. Оцінка потенційних  можливостей підприємства  - складне  й трудомістке завдання, яке дозволяє забезпечити баланс ринкових запитів  із реальними можливостями самого підприємства, розробити основні програми його виробничого розвитку й поведінки  на ринку, а також підвести реальну  й компетентну основу під рішення, що приймаються.

Вивченням та дослідженням стратегій та стратегічного  аналізу  займалися багато вчених-економістів,  проте через різноманітність  їх видів та типів вивчення особливостей  формування стратегій конкурентоспроможного  ринку товарів і послуг залишається  неповним. Усе це й зумовлює необхідність та доцільність вивчення даної теми. Завданням дослідження  є визначення проблеми та підходів до  формуавння та впровадження  стратегій в діяльність підприємства, що дозволять підвищити не лише конкурентоспроможність підприємств на ринку, але і добробут нації в умовах розвитку світової торгівлі.

 

Виклад основного матеріалу.

Зовнішні  умови розвитку підприємства не залежать від самого підприємства, а визначаються напрямком господарської політики держави, урядовими заходами з управління і регулювання. Виходячи з цього, важливим є знання відповідного господарського законодавства, постанов уряду відносно його діяльності й на базі аналізу  державної правової бази побудова дослідження  своїх потенційних можливостей. Тим більше, що зовнішні умови істотно  впливають на характер, внутрішні  умови й можливості розвитку підприємства.

Аналіз  зовнішніх умов є базою для  прийняття рішень про підвищення конкурентоспроможності підприємства. Він сприяє росту ефективності й  рентабельності його виробничої збутової діяльності та створенню основи для  становлення маркетингового підходу  у розв’язанні ключових завдань  управління.

Дослідження внутрішніх умов формування виробничо-ресурсної  бази передбачають:

- оцінку  фінансово-економічного стану підприємства, характеристику економічного 

потенціалу  та господарської діяльності, ефективність роботи підприємства і його рентабельності;

- ревізію  товарного асортименту підприємства, аналіз конкурентоспроможності  продукції, що випускається,  складання  переліку номенклатури виробів,  оцінку внеску кожного виду  товару у прибутковість роботи  підприємства, оцінка якості продукції,  яка випускається, оцінку витрат  виробництва за номенклатурою  виробів;

- аналіз  стратегії підприємства на ринку;

- аналіз  організаційної структури управління  підприємством і складання його  схеми; 

- оцінку  маркетингових і комерційних  складових діяльності підприємства;  

- оцінку  системи формування і стимулювання  попиту на продукцію, що випускається тощо.

Головна мета всіх галузевих досліджень  – визначити конкурентні можливості підприємства, виявити його сильні і слабкі позиції, знайти шляхи вдосконалення  діяльності з метою підвищення конкурентоспроможності фірми на внутрішньому та зовнішньому  ринках.

Управління  підприємством в умовах ринкової економіки неможливе без планування господарської діяльності на всіх рівнях: стратегічному, тактичному й оперативному. Найважливішим є стратегічний рівень, на якому приймаються життєво  важливі для подальшого розвитку підприємства управлінські рішення. Для  визначення особливостей стратегічного  управління необхідно детальніше зупинитися на розумінні стратегії і з’ясувати, яке значення вона має для підприємства.

Багато  з концепцій, що складають основу сучасного розуміння розвитку стратегії, було розроблено в першій половині двадцятого століття. Прикладом може слугувати праця Фредеріка Тейлора з продуктивності, швидке зростання у 30  – х роках технологій прогнозування та нормування, а також розвиток після Другої світової війни організаційної структури й перехід від орієнтації на виробництво до орієнтації на попит.

1951року  Ньюмен став першим, хто показав сутність і важливість стратегії. Розпочату ним роботу було невдовзі продовжено. На початку 1960-х років Андре Христіан та  Ігор Ансофф заклали основи стратегічного планування, продемонструвавши необхідність співвідношення можливості діяльності компанії з організаційними ресурсами та проілюструвавши користь стратегічних планів.

Наприкінці 60-х  – у середині 70-х років  ситуація дещо змінилася. Високий рівень конкуренції, який невпинно зростав, змусив економістів переглянути традиційні підходи до розуміння стратегії. Стратегією почали вважати не тільки правильне управління ресурсами, але  й правильне визначення напрямів діяльності на ринку. Стратегія все  частіше трактувалася як план досягнення перемоги над конкурентами за допомогою комплексу різноманітних дій. 

У 1970-ті та 1980-ті роки дослідники остаточно  переконалися в тому, що розробку стратегії  не можна сприймати як простий  механізм проектування, тому що у різних компаніях можуть існувати різні  стратегії, до того ж намічена та впроваджена  стратегії можуть відрізнятись між  собою. Через те, що швидкість змін та непостійність конкурентних середовищ  продовжувала зростати, стала очевидною  неможливість визначення стратегічного  напрямку для компанії на систематичній  основі. Компанія повинна постійно адаптуватися до швидкозмінних обставин, а отже, рухатися в напрямку динамічної розробки стратегії.У кінці 80-х – початку 90-х років стратегія стала невід’ємною частиною управління бізнесом рактично у всіх країнах з ринковою економікою. Глобалізація економічних процесів, зростання конкуренції між виробниками, збільшення впливу високотехнологічних компаній зумовили широке визнання стратегічного мислення як єдиного правильного підходу до управління підприємством в умовах ринку.

Багато  авторитетних вчених пропонували власне бачення змісту стратегії.

Так, відомий спеціаліст у галузі стратегічного  управління І. Ансофф [2, с. 68] стверджує, що стратегія являє собою перелік правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності.

На  думку американських вчених А.А. Томпсона і А.Дж. Стрікленда [8,с. 11], стратегія – це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставлених цілей.

За  словами Б. Карлофа [4, с. 26], стратегія – це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії.

Як  відзначив А. Чандлер [10, с. 207], “стратегія  – це визначення основних довгострокових цілей та завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей”.

Справедливо відзначили М. Мескон та М. Хедоурі [5, с. 421], що  “стратегія  – це комплексний план, сформований для здійснення місії організації та досягнення її цілей”.

Видатний  російський економіст Р.А. Фатхутдінов [9, с. 3] зазначив, що стратегія –програма, план, генеральний курс суб’єкта управління для досягнення ним стратегічних цілей у будь-якій галузі діяльності.

За  визначенням О.С. Виханського [3, с. 88], “стратегія  – це довгострокове, якісно визначене направлення розвитку організації, допоміжних сфер, засобів та форми її діяльності, системи взаємовідносин усередині організації, а також позиції організації у навколишньому середовищі, що призводить організацію до її цілей”.

На  думку С.Ф. Покропивного [6, с. 66], стратегія – це комплексна програма дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії фірми й досягнення її множинних цілей. Велика кількість визначень стратегії засвідчує значну увагу до цього поняття серед зарубіжних та вітчизняних економістів. Аналізуючи наведені визначення, потрібно звернути увагу на декілька важливих моментів.

По-перше, більшість авторів визначає стратегію  як план управління фірмою в цілому.

По-друге, визначення цього плану – це досягнення довгострокових цілей фірми. Отже, стратегія  розробляється і реалізується для  всього підприємства як єдиної господарської одиниці на тривалий період і стосується лише концептуальних, життєво важливих для підприємства напрямів діяльності.

Таким чином, стратегія  – це комплексний  план діяльності підприємства, який розробляється  на основі творчого науково-обґрунтованого підходу і призначається для  досягнення довгострокових глобальних цілей підприємства.

Стратегія підприємства, як правило, складається  з двох частин: продуманих цілеспрямованих  дій та реакції на непередбачений розвиток подій і конкуренцію, що посилюється. Необхідність формування стратегії зумовлена раптовими й непередбачуваними змінами у зовнішньому середовищі підприємства. Причинами цього є насиченість попиту, значні зміни у технології, несподівана поява нових конкурентів, зміна соціально - економічних умов та інше.

На  сучасному  етапі розвитку ринкової економіки України найприйнятнішим  є маркетинговий підхід в управлінні, що дає змогу кожному підприємству, яке веде конкурентну боротьбу на ринку, використовувати конкретну  маркетингову стратегію. Цільова спрямованість  кожної з розроблюваних маркетингових  стратегій визначається метою управління як орієнтиром, що уточнюється у  процесі розробки та реалізації стратегії, наближаючись поступово до конкретної мети [7, с. 19-20].

Перспективи розвитку будь-якого підприємства безпосередньо  залежать від правильно обраних  мети і стратегії. Це пов’язано передусім  із дією законів вартості та економії часу, яка зумовлює динамічність і  невизначеність зовнішнього середовища. З огляду на це підприємствам слід цілеспрямовано витрачати ресурси  й зміцнювати свої позиції на ринку, оскільки помилки у сфері стратегії  породжують втрати у сфері матеріальних, трудових і грошових ресурсів та головного  невідтворювального ресурсу –часу.

Сьогодні  в економічній науці виділяють  два види стратегій:

- портфельні;

- конкурентні.

Розробка  портфельних стратегій пов’язана  з визначенням видів діяльності підприємства. Вважається, по-перше, що підприємство може здійснювати діяльність відразу ж у кількох незалежних стратегічних сферах бізнесу, і, по  – друге, що кожна з цих сфер потребує особливого конкурентного підходу. Найбільш послідовний захисник концепції портфельних стратегій І. Ансофф називає чотири характеристики, котрі повинна мати будь-яка портфельна стратегія: вектор росту (визначає масштаб і напрями майбутньої сфери діяльності підприємства); конкурентна перевага, яку підприємство намагатиметься досягти у відповідних сферах діяльності; синергізм, що буде виникати між різними сферами діяльності підприємства; стратегічна гнучкість виду діяльності.

Для того щоб оцінити можливості підприємства та обрати вірну конкурентну стратегію  добре вивчають зміст кожної із них  та фактори, які формують її (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика конкурентних стратегії

Джерело: [ 1, с. 112]

 

 

 

 

Висновки.

Для того щоб отримати вагомі результати  господарської діяльності  підприємство потребує визначення та формування такої  стратегічної позиції, яка дозволить  вцілому зайняти достойне місце підприємства на ринку та ефективно функціонувати на ньому, використовуючи  портфельні або ж набір конкурентних стратегій.

 

 

Список використаних джерел:

         1.  Алимов О.М. Балансування стратегій в стратегічному наборі підприємста //

Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №7(49). – С.109-115

          2. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. – СПб.: Питер Ком, 2004

3. Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник. – 2-е изд. перераб. и доп. –

М.: Гардарики, 2005. – 296с.

      4. Карлоф Б. Деловая стратегия: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1999. – 239с.

5. Мескон М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702с.

6. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія. Організація,

ефективність / Навчальний посібник. –К.: КНЕУ, 2007. – 352с.

7. Редченко К.І. Стратегічний аналіз у бізнесі. –Л.: Новий світ, 2000

8. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент:

искусство разработки и реализации / Пер. с англ. – М.: Банки и биржи, 1998.

9. Фатхутдинов Р.А.  Стратегический менеджмент. М.: Дело, 2002. – 448с.

10.  Robinson R. Strategic Management; Formulation, Implementation and Contral.  –

Boston, 2003. – 590p.