Проблеми формування офіційного валютного резерву в Україні

Валютні обмеження використовуються у світовій практиці з метою урівноваження платіжних балансів, підтримання курсу національної валюти та концентрації валютних ресурсів у руках держави. Застосування валютних обмежень вигідно уряду, бо це передусім служить інструментом при розподілі валютних ресурсів.

Згідно з економічною теорією до валютних обмежень належать: обов’язковий продаж державі іноземної валюти; заборона (або обмеження) вільного продажу та купівлі іноземної валюти; регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів; обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися іноземною валютою; регулювання отримання зовнішніх запозичень.

Необхідність використання тих чи інших валютних обмежень обумовлюється передусім загальною економічною ситуацією в країні, і, окрім цього, — особливостями функціонування ринку. Як засвідчує світова практика, державні валютні обмеження використовуються досить широко як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, поширеним явищем є обов’язковий продаж державі валютних надходжень, що їх отримують при розрахунках за експортними та імпортними операціями у заздалегідь суворо обумовлені строки (Італія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Японія, Австрія). У Швейцарії держава контролює процентні ставки за валютними депозитами (для нерезидентів), а також рух прямих інвестицій та закупівлю іноземними юридичними особами цінних паперів, нерухомості тощо.

Ступінь застосування валютних обмежень тим вища, що менш розвинена країна. Тому валютні обмеження, що використовуються в країнах, які розвиваються, або в країнах з перехідною економікою, охоплюють більш широке коло зовнішньоекономічних операцій і відзначаються більшою жорсткістю. Це пов’язано з нестачею в цих країнах валютних ресурсів і необхідністю регламентації їх витрат з метою досягнення економічної стабільності та соціальної захищеності широких верств населення.

Валютні обмеження, що використовуються у світовій практиці, поширюються на операції, пов’язані з рухом капіталів, та на поточні операції платіжного балансу.

До першої групи належать обмеження:

- державний контроль за  іноземними інвестиціями і вивезенням  капіталу та прибутків;

- централізоване заохочення  зовнішніх позик національними  компаніями (державними та приватними);

- обов’язкове отримання  дозволу валютних органів для  заохочення зовнішніх позик (де  це дозволено проводити суб’єктам, що господарюють самостійно);

- депонування певної частини  отриманих іноземних кредитів  на спеціальні рахунки в центральному  банку. Інколи розміри таких депозитів  диференціюються залежно від  призначення позик, що дає можливість  державі стати на заваді вкладання  коштів у проекти, які не відповідають загальному напрямку економічної стратегії в даній країні;

- надання певних пільг  іноземним інвесторам з метою  стимулювання надходжень у країну  іноземного капіталу: гарантії переведення  за кордон всього прибутку  або його частини протягом певного періоду, заохочення зовнішніх позик без спеціального дозволу валютних органів та інше.

До другої групи обмежень (за поточними операціями платіжного балансу) належать:

- продаж всього (або частини) валютного прибутку уповноваженим  банкам за офіційним курсом;

- заборона ввезення та  вивезення валютних цінностей  без спеціального дозволу;

- обмеження прав фізичних  осіб володіти та розпоряджатися  коштами в іноземній валюті, переказувати  за кордон особисті прибутки, проводити платежі;

- лімітування обміну національної валюти на іноземну під час поїздок за кордон.

Як можна побачити, основним елементом системи валютних обмежень є валютний контроль, “валютний контроль має не тільки захищати адміністративними засобами національну валюту, а і забезпечувати економічну незалежність України”.

Якщо детально аналізувати існуючу систему валютного регулювання в Україні, то слід зазначити, що правовий режим в ній можна охарактеризувати як режим валютних обмежень, під яким розуміється сукупність заходів та нормативних правил, встановлених в законодавчому або адміністративному порядку та направлених на обмеження операцій з валютними цінностями. Всі валютні обмеження, що використовуються в Україні закріплені в положеннях Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та в багатьох інших підзаконних актах.

Найважливішим нормативним документом, що визначає режим забезпечення таких операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993року. Цим Декретом регламентовані основні визначення і терміни, означені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, прав і обов’язків суб’єктів валютних відносин, порядок забезпечення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Ним також узаконені право власності на валютні цінності, визначений статус валюти України, порядок використання надходжень в іноземній валюті.

Декретом встановлено, що іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Крім того, Декретом визначається статус валюти України, за яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” також визначає поняття валютних операцій. Зокрема, в цьому документі зазначено, що валютні операції – це:

- операції, пов’язані з  переходом права власності на  валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції пов’язані  з використанням валютних цінностей  як засобу платежу, з передаванням  заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей .

Валютне регулювання передбачає чітке визначення понять. Зокрема необхідно встановити коло фізичних та юридичних осіб, що можуть бути віднесені до резидентів або нерезидентів. Згідно з Декретом КМУ ”Про систему валютного регулювання та контролю”, резидентами України є:

- фізичні особи (громадяни  України, іноземні громадяни, особи  без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, суб’єкти  підприємницької діяльності, що  не мають статусу юридичної  особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні  представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні  привілеї, а також філії та  представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами вищезазначений Декрет КМУ визнає:

- фізичних осіб (іноземних  громадяни, громадян України, осіб  без громадянства), які мають постійне  місце проживання за межами  України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

- юридичних осіб, суб’єктів  підприємницької діяльності, що  не мають статусу юридичної  особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами  України, які створені й діють  відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності;

- розташованих на території  України іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництв інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами – юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ мають такі права:

- від свого імені купувати  і продавати іноземну валюту  на міжбанківському валютному  ринку України за дорученням  і за рахунок резидентів і  нерезидентів;

- від свого імені та  за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб – резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні операції за участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контролю.

Валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід’ємних елементів перехідної економічної політики. Як інструмент стабілізації руху капіталів валютний контроль у відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів доти, доки не сформується розвинена ринкова інфраструктура і не стане можливим регулювання руху капіталів, а відтак і динаміки обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не винятково для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

Для здійснення ефективного валютного контролю необхідна відповідна система інститутів, що наділені відповідними повноваженнями. Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” органами валютного контролю в Україні визначені:

- Національний банк України;

- уповноважені банки;

- Державна податкова інспекція  України;

- Міністерство зв’язку  України;

- Державний митний комітет  України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України — фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв’язку України – за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України – за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:

- державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- разом із Кабінетом  Міністрів України складає платіжний  баланс України;

- контроль за додержанням  затвердженого Верховною Радою  України ліміту зовнішнього боргу  України;

- визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видачу в межах своєї  компетенції обов’язкових для  виконання нормативних актів  щодо здійснення операцій на  валютному ринку України;

- накопичення, зберігання  і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видачу ліцензій на  здійснення валютних операцій  та прийняття рішення про їх  скасування;

- встановлення способів  визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

- встановлення за погодженням  із Міністерством статистики  України єдиних форм обліку, звітності  та документації про валютні  операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;