Системы валютных курсов

3. ВАЛЮТНА ІНТЕРВЕНЦІЯ ТА Спільне плавання

Однією із форм валютного регулювання та валютного кон­тролю є введення так званого валютного коридора — фіксованих державою меж зміни валютного курсу національної гро­шової одиниці до валют (валюти) провідних країн. У кінці 1997 р. валютний коридор гривні до долара США рішенням Кабінету Міністрів і Національного банку України було вста­новлено в межах 1,75 — 1,95. У січні 1998 р. межі валютного коридору було змінено, і на 1998 р. вони становили 1,80 — 2,25, проте у вересні 1998 р. межі коридора було розширено до 2,5 — 3,5 грн. за 1 дол. США. З лютого 1999 р. коридор встановлено в межах 3,4 — 4,6 грн. за 1 дол. США.

Крім того, Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за валютообмінними операціями як на міжбанківському ринку, так і для обмінних пунктів.

Нині вибір керованого плаваючого курсу найбільш повно відповідає сучасному стану економіки України. Сьогодні Національному банку України відводиться значна роль в організації валютного ринку, проведенні ефективної відсоткової політики та порядку здійснення валютних операцій. Слід за­уважити, що можливості створення ефективного валютного ринку дещо обмежені через його малі розміри, недостатньо розвинутий ринок цінних паперів тощо. Крім того, в умовах нинішньої нееластичності торгових цін виникає потреба в значному коригуванні валютного курсу, що може негативно по­значитися на процесах руху іноземного капіталу.

Важливими інструментом формування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються Національним банком України. При використанні цього інструмента чільне місце належить наявному валютному резерву, який дає змогу НБУ проводити активну політику на валютному ринку України. Однак слід па­м'ятати, що хоча валютні інтервенції Національного банку належать до ринкових методів впливу на попит та пропозицію, проте такі дії можуть розглядатися як ефективні тільки в короткостроковому періоді, оскільки в довгостроковому вони можуть викривлювати співвідношення попиту та пропозиції, які зумовлені реальними економічними процесами.

Різновидом флоатингу для окремих валют є фіксація паритету національної грошової одиниці по відношенню до якої-небудь "плаваючої" валюти, в результаті чого її курс до інших валют змінюється так само, як і курс провідної валюти-лідера. Таке явище називають спільним плаванням. Найпошире­нішою валютою-лідером є долар США, до якого прив'язані понад 20 національних грошових одиниць. На другому місці перебуває французький франк, який є валютою-лідером для 16 країн зони французького франка. По кілька національних грошових одиниць орієнтуються на німецьку марку, індійські рупії, південноафриканський ренд і австралійський долар.

Останнім часом деякі країни при встановленні курсів своїх національних валют використовують метод "валютного кошика" (наприклад, Польща, Угорщина, Чеська Республіка) або орієнтуються на міжнародні та колективні розрахункові одиниці: СДР (Іран, Бірма, Заїр) та євро. Приклади режимів ва­лютних курсів наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Приклади режимів валютних курсів

4. Закономірності динаміки валютних курсів

За час існування системи вільного курсоутворення були сформовані певні закономірності динаміки валютних курсів, які через вплив на відсоткові ставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках, умови перетоку капіталів тощо приводять до певних економічних наслідків. Головними закономірностями динаміки валютних курсів є:

1. Порівняння політики фіксованих та гнучких валютних курсів і відповідно систем валютного регулювання дають змогу зробити висновок про те, що жодна з цих систем не має суттєвих переваг з погляду необхідності забезпечення повної зайнятості та стабільних цін. Гнучкі обмінні курси, як правило, нестійкі щодо короткострокового періоду, проте в довгостроковій перспективі вони достатньо гнучкі і реально відображають економічні процеси. Фіксовані валютні курси мають переваги з точки зору короткострокової стабільності, але вони виявляються надзвичайно нееластичними в довгостроковій перспективі. У зв'язку з цим більшість країн ринкової економіки використовують політику так званого "керованого флоатингу", одним із напрямів якої є встановлення валютного коридору.

2. Курс національної валюти залежить від трьох головних чинників:

- співвідношення рівнів внутрішніх та зовнішніх цін. За інших рівних умов підвищення внутрішніх цін відповідно до теорії паритету купівельної спроможності призводить до здешевлення національної валюти, тобто до підвищення її курсу по відношенню до інших валют; характеру та інтенсивності торговельних потоків. Втрата або значне зменшення обсягів експортних ринків призводить до скорочення експорту, збільшення дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти, що, в свою чергу, при конкурентоспроможності товарів на світових ринках створює умови для збільшення обсягів експорту, скорочення дефіциту платіжного балансу та подорожчання національної валюти;

- інтенсивності перетоку капіталів. Підвищення відсоткових ставок на внутрішньому фінансовому ринку сприяє залученню іноземного капіталу та подорожчанню національної валюти.

3. За умов відносної стабільності внутрішніх та зовнішніх цін коливання курсу національної валюти відображають зміну відносних цін, тобто зміну конкурентоспроможності товарів. Здешевлення (підвищення курсу) національної валюти призводить до того, що товари, вироблені в даній країні, на зарубіжних ринках будуть дешевшими, а іноземні товари на національному ринку — дорожчими. Це означає, що підвищення курсу національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту і скороченню обсягів імпорту, а зниження курсу (подорожчання національної валюти), навпаки, приводить до збільшення обсягів імпорту і скорочення обсягів експорту.

4. Наявність від'ємного сальдо платіжного балансу свідчить про те, що попит на іноземну валюту перевищує її пропозицію, а це, в свою чергу, спричиняє знецінення національної валюти. Позитивне сальдо платіжного балансу, навпаки, характеризує підвищення пропозиції іноземної валюти та сприяє подорожчанню національної валюти.

5. Перетік (переплив) капіталів із країни в країну залежить від рівня відсоткових ставок та очікуваних змін валютних курсів. Країни, в яких встановлені високі відсоткові ставки та функціонує стабільна грошова одиниця, є більш привабливими для іноземного капіталу. Інвестори позбавляються валют, які можуть бути девальвовані, та переводять свої капітали у валюти тих країн, де проводиться жорстка грошово-кредитна політика, що забезпечує високі відсоткові ставки та дорогу національну валюту.

6. У випадку різкого скорочення валютних резервів країни національний банк буде змушений проводити девальвацію національної валюти. Це дасть змогу відновити платіжний баланс, зробивши експортні товари дешевими, а імпортні — дорогими, що приведе до збільшення обсягів експорту і скорочення обсягів імпорту. Для того щоб нейтралізувати негативні наслідки девальвації, потрібно стабілізувати внутрішні ціни. В іншому випадку підвищення внутрішніх цін нівелює виграш від підвищення конкурентоспроможності товарів на світових ринках. Щоб цього не трапилося, необхідна жорстка фінансова та грошово-кредитна політика — політика "дорогих грошей".

ВИСНОВОК

Валютний курс визначають як вартість грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс необхідний для обміну валют при торгівлі товарами і послугами, рух капіталів і кредитів; для порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн; для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм, банків, урядів і фізичних осіб.

Існують п'ять систем валютних курсів:

1. Вільне («чисте») плавання.

2. Кероване плавання.

3. Фіксовані курси.

4. Цільові зони.

5. Гібридна система валютних курсів.

Так, у системі вільного плавання валютний курс формується під впливом ринкового попиту та пропозиції. Валютний ринок форексний при цьому найбільш наближений до моделі досконалого ринку: кількість учасників як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції величезна, будь-яка інформація передається в системі миттєво і доступна всім учасникам ринку, викривляє роль центральних банків незначна і непостійна.

В системі керованого плавання, крім попиту і пропозиції, на величину валютного курсу роблять сильний вплив центральні банки країн, а також різні тимчасові ринкові спотворення.

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рівні. Прикладом може бути так званий «валютний коридор», введений в Україну з 1 вересня 1997 р. «Валютний коридор» - це такий режим курсу національної валюти, коли на певний строк встановлюються мінімальна і максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов'язання підтримувати курс у встановлених межах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 359 с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Бездітко Ю.М., Мануйленко О.О., Стасюк Г.А. Валютне регулювання: Навчальний посібник. – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2009. – 272 с.

3. http://1money.info/page.php?t=9&p=75