Сучасна система взаємовідносин держав світу: тенденції розвитку

Міністерство освіти і нвуки України

Київський університет культури

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему : “ Сучасна система взаємовідносин держав світу: тенденції розвитку”

 

 

 

 

 

Виконала: ст. гр. ММТ-12

Шкляр Марія

Перевірила: викл. Щеньова  В. Б.

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

План

Вступ 3

Міжнародна економічна діяльність. 5

Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин 7

Висновок 12

Список використаних джерел 13

 

 

Вступ

Між країнами існують різні відносини: політичні, наукові, культурні. Країни співробітничають в різних галузях: організують міжнародні виставки картин, обмінюються артистами, науковцями, досвідом в області техніки, захисту  навколишнього середовища. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують  здійснення інших форм міжнародних  відносин. Наприклад, для нормального  функціонування науково-технічних  зв’язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної  продукції. Крім того МЕВ — це система  економічних зв’язків з приводу  виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь (рис. 1). 
Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох або декількох країн. Суб’єкти із різних країн можуть обмінюватися товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде знаходитись в різних країнах. Міжнародні відносини розподілу — це відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів економічної діяльності серед суб’єктів із різних країн; в) розподілу доходів між учасниками МЕВ. 
Залежно від об’єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні, валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Більш докладніше ці відносини будуть розглянуті в наступних лекціях, а зараз зазначимо, що всі вони у сукупності утворюють систему. Однією із системних характеристик цієї системи є взаємозв’язок її окремих елементів. Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб’єктами із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини), науково-технічним обміном (науково-технічні відносини). 
МЕВ між окремими європейськими державами, а також в межах окремих регіонів (Європа — Північна Африка, Європа — Близький Схід та ін.) виникли порівняно давно. Ці відносини були спочатку виключно двосторонніми, вузькорегіональними. Дійсно міжнародними економічні відносини стають з виникненням світового господарства, появи взаємозалежності національних економік.  
В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн. 
Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку. 
Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний ринок. Зовнішньоекономічні зв’язки для таких підприємств у системі пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми, які “працюють” виключно на зовнішній ринок.

 

Міжнародна економічна діяльність.

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах: 
1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових капіталовкладеннях. 
2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера. 
Так, відомий виробник копіювальної техніки компанія “Ксерокс”, маючи надійну репутацію, створює в різних країнах мережу збутових підприємств для спільного просування на ринок різних послуг по копіюванню друкованих матеріалів. “Ксерокс” вимагає від національних партнерів суворого виконання технології надання послуг; фінансує купівлю або оренду партнерами приміщень; навчає місцевий персонал; контролює належне використання партнерами фірмової назви. 
Франчайзинг товарів та послуг використовують також відомі фірми: Мак Дональдс, Зінгер, Кока-Кола, Хілтон. Найбільше застосування франчайзинг має у сфері послуг: туризмі, сервісі побутової техніки, системі швидкого харчування, авторемонті. 
Часто підприємства купують іноземні ліцензії та звертаються до франчайзингу після того, як вони досягли успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку. 
3. Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди. 
Номенклатура товарів, що здаються в оренду, є досить широкою: легкові та вантажні автомобілі, літаки, танкери, контейнери, комп’ютери, засоби зв’язку, стандартне промислове обладнання, склади, тобто рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних засобів. 
В міжнародній практиці розрізняють три види оренди залежно від її тривалості: 
- короткострокова оренда — рентинг, тривалість якої може складати від декількох годин до одного року; 
- середньострокова оренда — хайринг, яка передбачає здачу в оренду майна на термін від 1 до 3 років; 
- довгострокова оренда — на термін більше трьох років. 
4. Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери. 
Вищенаведена класифікація форм міжнародної підприємницької діяльності досить умовна. Наприклад господарська діяльність за кордоном (3) практично завжди супроводжується надходженням туди інвестицій (4). 
На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.

 

 

Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних  відносин

Без докорінних катаклізмів у Європі, та й в усьому світі, завершилася  на початку 90-х років "холодна  війна". Завершення "холодної війни" вселило у народів світу надію  на стабілізацію становища у світі, на стабільний характер тенденції до мирного вирішення конфліктних  ситуацій, до погодженості інтересів  різноманітних політичних сил на світовій арені. Разом з тим, уже  в сучасних умовах ясно, що припинення протиборства Сходу і Заходу зняло  лише частину суперечностей у  світовій політиці. Безпосередньо з  ліквідацією біполярної системи  міжнародних відносин зв' язані та відбуваються в ряді регіонів Землі  зміни: зникли з політичної карти  ряд держав в Європі, Азії та Латинській Америці, розпущена Рада Економічної  Взаємодопомоги, припинила існування  Організація Варшавського Договору, сталися зміни зовнішньополітичної  орієнтації новоутворених і переорієнтація держав, що існували, включаючи радянських партнерів у "третьому світі", виведення військ з чужих територій  та ін., а також поява інтеграційних  тенденцій у Східній Європі та Співдружності незалежних держав. Стабільність всередині військово-політичних союзів, що існували в період "холодної війни", підтримувалася саме блоковим поділом  світу. Ситуація, що склалася після  розпаду ряду воєнно-політичних блоків в різноманітних регіонах та в  світі, розгортання процесу суверенізації  ряду національних держав, розпаду  імперій привели до підвищення конфліктності  та виникненню на Землі десятків "гарячих  точок", до окремого використання військової сили (Нагірний Карабах, Осетія, Абхазія, Чечня, Придністров'я, Таджикистан, Югославія, Афганістан та ін.). В Європі знову стає реальністю вирішення спірних питань силою. Якщо в період "холодної війни" суперництво та протиборство між Заходом і Сходом створювало для багатьох держав можливість маневру та можливість триматися на плаву, то звуження поля дій викликає певну занепокоєність, настороженість у відносинах між Північчю і Півднем.

Якщо раніше важливим компонентом  атлантичної солідарності, візитною карткою США виступав на самому Заході антисо-ветізм і антикомунізм, то із завершенням "холодної війни" у міжнародному житті виникає проблема мотивації військово-політичного партнерства США в Європі та ширша проблема пошуку обличчя для американської політики у світі. У "холодній війні" перемога одержана Сполученими Штатами Америки та їх прихильниками - великими державами світу, створивши об' єктивну можливість встановлення в світі панування обмеженої групи держав - Великої сімки. Новий світовий порядок, як система міжнародних відносин, складається, формується після завершення "холодної війни", встановлення дружніх партнерських відносин між США та Росією, між Україною та США, між Росією і Україною та іншими державами Співдружності. Глибоке скорочення ядерних і звичайних озброєнь та ін. Ожила і стала цілеспрямованішою діяльність ООН та її структур. При повній одностайності постійних членів - США, Англії, Франції, Китаю та Росії, працює в сучасних умовах Рада Безпеки. З початку 90-х років відбулася інституалізація Ради безпеки та співробітництва в Європі, поширено її функції аж до можливості здійснення операції підтримання миру в міждержавних конфліктах. НАТО й Рада Європи реорганізують свої структури з урахуванням змін, що сталися, й здійснюваних перетворень в країнах Східної Європи. Вісь світової політики дедалі більше зміщується в напрямку Північ - Південь. Без нового підходу до проблем міжнародної безпеки неможливо ані скоротити 30-40-кратне відставання в рівнях життя розвинених і країн, що розвиваються, ані вирішити багато глобальних проблем сучасності. Намітилося рішуче зрушення й в питаннях роззброєння. На передній край висунулася проблема нерозповсюдження зброї масового знищення. Якщо раніше режим нерозповсюдження ядерної зброї передбачав недопущення до атомної зброї Німеччини, Італії та Японії, то в сучасних умовах в багато чому переорієнтовано на країни "третього світу". Передбачається продовження терміну дії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Триває глобальний процес: перерозподіл могутності держав. У Центральній Європі ііісля об'єднання Німеччини виник новий центр світових сил. Йдуть бурхливі інтеграційні процеси в регіоні Канада - США - Мексика. Триває транснаціоналізація економіки світу. На рубежі XXI століття в світовій політиці відбуваються складні, цікаві процеси і події, що змінюють світ.

Зовнішня політика - курс держави в міжнародних справах, що забезпечує специфічними засобами і методами захист її суверенітету і незалежності, досягнення життєво  важливих національних інтересів та мети. Кожна держава будує зовнішню політику, виходячи з власних національних інтересів та інтересів своїх  партнерів. Зовнішньополітична мета історично  конкретна і змінюється в залежності від економічних, науково-технічних, внутріполітичних та інших факторів. Формується зовнішня політика багатьма факторами, зумовленими географічним розташуванням, історичними зв' язками і менталітетом нації, її релігійними, моральними, особливостями світогляду.

Зовнішня політика визначається: по-перше, усвідомленим, наміченим власним  курсом, спрямованим на досягнення мети держави на міжнародній арені; по-друге, об'єктивним, іноді випадковим або взагалі ненавмисним виносом  у зовнішню політику якихось внутрішніх процесів та явищ, що існують та розвиваються в державі і суспільстві; по-третє, необхідністю для держави так  або інакше враховувати об' єктивні  умови, що існують або здатні виникнути  в системі міждержавних відносин; по-четверте, потребами якось впливати на інших суб' єктів міжнародних  відносин або, навпаки, реагувати на їх дії. Американський політолог Ганс Морген-тау підкреслював: "Суть міжнародної політики ідентична політиці внутрішній. І внутрішня, і зовнішня політика є боротьба за силу, що модифікується лише різними умовами, які складаються у внутрішній і міжнародній сферах". Австрійський соціолог Людвіг Гумплович досить чітко вказував, що "внутрішній розвиток держави обумовлюється розвитком її зовнішніх сил: на перший випадає службова роль стосовно останнього". Виявляється це в тому, що у влади перебуває соціальна група, "якій найбільше на руку зовнішнє, міжнародне становище держави... Такий зв'язок існує між внутрішнім розвитком держави і зовнішньою, міжнародною історією. Причина в тому, що внутрішня історія є простим доповненням зовнішньої, обумовлюється нею".

Зовнішня і внутрішня  політика реально, об' єктивно існують  і, природно, взаємно залежать одна від одної. Суть і зміст зовнішньої політики змінюється в залежності від  внутрішнього становища держави  і від міжнародної обстановки. Стратегічна мета зовнішньої політики передбачає необхідність забезпечення національної безпеки держави; зростання  її загальної могутності (потенціалу); підвищення ролі міжнародних позицій  і престижу держави. З особливостями  зовнішньої політики - специфічної  сфери діяльності держави тісно  поєднані її мета і функції. Основна  мета зовнішньої політики будь-якої держави: забезпечення її безпеки, суверенності, цілісності та недоторканості. Це пов' язано з захистом та охороною прав і інтересів країни, а також  її громадян за межами державних кордонів. Захисна функція полягає у  пристосуванні зовнішньополітичної  стратегії держави до системи  міжнародних відносин. Реалізація захисної функції спрямована на запобігання  загрози для держави, на пошук  мирних політичних рішень спірних питань і проблем. Найважливіше завдання зовнішньої політики є посилення економічного і політичного потенціалу держави. Зовнішня політика має сприяти ефективному  функціонуванню економіки, зростанню  добробуту суспільства, тим-то її завданням  стає забезпечення для держави вигідної участі в поділі праці, пошук дешевих  ресурсів (сировинних і трудових), забезпечення вигідних умов збуту продукції, збереження стратегічних ресурсів країни. Представницька функція зовнішньої політики реалізується з допомогою впливу на суспільну  думку і політичні кола тих  або інших країн, щоб забезпечити  сприятливі умови для успішного  вирішення зовнішньополітичних  завдань. Інформаційно-представницька функція реалізується в межах  культурних і наукових обмінів, проведення переговорів, укладання міжнародних  договорів. Регулююча функція зовнішньої політики спрямована на створення сприятливих зовнішньополітичних умов для діяльності держави.

З метою реалізації зовнішньої політики держави використовуються чотири види засобів: політичні, економічні, військові та інформаційно-пропагандистські. Політичними засобами, насамперед, єдипломатія. Дипломатія - офіційна діяльність держави через спеціальні інститути  і за допомогою спеціальних заходів, методів з позицій міжнародного права, що мають конституційно-правовий статус. Дипломатія здійснюється через  переговори, візити, спеціальні конференції  і наради, зустрічі, підготовку і  укладання двосторонніх і багатосторонніх  угод, дипломатичного листування, участі в міжнародних організаціях. Економічні засоби зовнішньої політики мають на увазі використання економічного потенціалу країни для досягнення зовнішньої політичної мети. Держава, що має сильну економіку, фінансову могутність, займає і відповідне становище на міжнародній арені. Навіть територіально невеликі держави, небагаті матеріальними і людськими  ресурсами, можуть відігравати важливу  роль на світовій арені, якщо в них  сильна економіка, що базується на передових  технологіях і які здатні поширювати досягнення далеко за свої кордони. Дієвими  економічними засобами є ембарго, або  навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позичок, іншої економічної  допомоги чи відмовлення в її наданні. Військові засоби зовнішньої політики - військова могутність держави, що має армію, її чисельність і якість озброєння, моральний стан, наявність  військових баз, володіння ядерною  зброєю тощо. Військові засоби можуть використовуватися як засіб прямого  так і непрямого впливу (війни, інтервенції, блокади та ін.). Інформаційно-пропагандистські засоби - весь арсенал сучасних засобів  масової інформації, пропаганди й  агітації, що використовуються для  зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливим партнерів. За допомогою засобів  масової інформації формується у  світовій громадськості позитивного  образу держави, почуття симпатії до неї, а в разі потреби - антипатії  й осуду стосовно інших держав.

Реалізація мети зовнішньої політики будь-якої держави здійснюється на певних принципах. Основним міжнародно-правовим документом сучасності, де сформульовані  принципи міжнародного права й передбачені  заходи їх дотримання, є прийнятий 1945 році 50 державами Статут Організації  Об'єднаних Націй, "Декларація про  принципи міжнародного права". Важливу  роль у розвитку міжнародних відносин відіграв Заключний акт Наради з  безпеки й співробітництва в  Європі (1975 рік). Конкретизації та визначенню процедур здійснення принципів зовнішньої політики значно сприяють двосторонні угоди держав про співробітництво. При здійсненні зовнішньої політики держави керуються схваленими світовим співтовариством принципами: мирне співіснування, суверенність, рівноправність держав, рівноправність народів та їх права, самостійне визначення долі, незастосування сили або загрози силою, непорушність державних кордонів, територіальна цілісність держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи держав, сумлінне виконання міжнародних зобов' язань, загального поважання прав людини й основних свобод.