Українсько-китайські відносини: сучасний стан,проблеми та перспективи

 

          Міністерство Освіти і Науки,Молоді та Спорту України

         Волинський національний університет ім. Лесі Українки

                     Кафедра Країнознавства та Міжнародних Відносин               

 

 

 

              Українсько-китайські відносини:

        сучасний стан,проблеми та перспективи

                                                (Курсова робота)

 

 

 

 

 

                                                                          Виконала:

                                                                          Студентка 22 групи 

                                                                          Факультету міжнародні відносини 

                                                                          Теслюк Квітослава Юріївна

 

                                                                           Науковий керівник:

                                                                           Савченко І.А.

 

 

 

 

                                                           Луцьк-2011

                                                       Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………....ст.3

РОЗДІЛ І. МІЖДЕРЖАВНІ  ВІДНОСИНИ. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ..ст .5

1.1.Зміст поняття міждержавні відносини………………………………... …ст.5

1.2. Види міждержавних відносин …………………………………………...ст.6

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ ТА ФАКТОРИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА……………………………………..ст.6

2.1.Історичні та соціально-економічні  передумови…………………………ст.6

2.2.Договірно-правова база  українсько-китайських відносин……………..ст.11

РОЗДІЛ   ІІІ.   СУЧАСНИЙ   СТАН,ПРОБЛЕМИ  ТА  ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКИХ   МІЖДЕРЖАВНИХ   ВІДНОСИН……..ст.14

3.1.Політичні відносини……………………………………………………..ст.14

3.2.Економічні відносини……………………………………………………ст.17

3.3.Проблеми та перспективи  українсько-китайських міждержавних  відносин……………………………………………………………………....ст.21

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….ст.24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………ст.28

 

 

 

 

 

                                                     Вступ

        Актуальність теми дослідження. Роль Китаю у світі все більше зростає. Розширення зв’язків із цією країною в політичній, економічній, культурній та інших сферах є одним із важливих напрямів зовнішньої політики України. До проголошення незалежності у 1991 р. Україна, перебуваючи в складі СРСР, будувала свої відносини з Китайською Народною Республікою (далі – КНР або Китай) у рамках загальносоюзної зовнішньополітичної доктрини. Тільки після розпаду СРСР та проголошення своєї незалежності вона отримала можливість проводити самостійну політику. У політичній сфері історія відносин між Китаєм і Україною як повноправною суверенною державою починається 27 грудня 1991 р., коли уряд КНР одним із перших визнав її незалежність. 4 січня 1992 р. у Києві було підписано спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин між Україною й КНР.

        Україна й КНР, як відомо, мають чимало спільного. Це стосується геополітики, яка значною мірою визначає роль і місце України та КНР не тільки в Євразійському регіоні, а й у більш широкому, глобальному геополітичному контексті. Країни мають взаємні економічні інтереси і близькі позиції щодо ключових проблем сучасного світового політичного розвитку. Перед обома державами стоять схожі внутрішні соціально-економічні проблеми. В обох країнах відбувається перехід до ринкової економіки, відчувається прагнення до політики відкритості. Обидві держави належать до євразійського регіону, є сусідами Росії і перебувають у колі інтересів Сполучених Штатів Америки .

        Зовнішньополітичний курс обох країн ґрунтується на реалістичному врахуванні їх національних інтересів. Україна є важливим чинником європейської та світової політики. Вона з повагою ставиться до зростаючої ролі КНР у сучасних міжнародних відносинах. Україна й КНР плідно й послідовно працюють і координують свою політику в ООН, інших міжнародних організаціях.

        Незважаючи на те, що проблема українсько-китайських відносин у 1990-х роках ХХ ст. викликає значний інтерес політиків і громадськості, вона поки що залишається маловивченою, хоча вперше в історії двох країн їхні стосунки почали розвиватися на широкій державно-правовій основі. Це викликає необхідність поглибленого дослідження найрізноманітніших напрямів відносин України й КНР. Розробка даної проблеми допоможе зрозуміти основні тенденції розвитку взаємозв’язків між державами, надасть можливість запропонувати рекомендації щодо здійснення всебічної співпраці.

        Предметом дослідження обрано історичні та соціально-економічні передумови виникнення відносин між Україною та Китаєм,основні аспекти українсько-китайських відносин та співробітництва в політичній та економічній сферах, дослідження договірно-правової бази стосунків, а також сучасний стан, проблеми та перспективи двосторонніх відносин між ними.

        Мета дослідження полягає в аналізі стану і тенденцій розвитку українсько-китайських відносин, виявленні труднощів, які перешкоджають розширенню взаємовигідного українсько-китайського співробітництва, розкрити їх характер та накреслити основні шляхи подолання.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. МІЖДЕРЖАВНІ ВІДНОСИНИ. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

                            1.1.Зміст поняття міждержавні  відносини.

        Поняття «міждержавні відносини» є складовою частиною міжнародних відносин .Суб’єктами цих відносин виступають держави та їх об’єднання як носії публічної влади.

        Як і будь-які суспільні відносини, міждержавні відносини є відносинами надбудовного характеру. Аналіз наукової літератури з цього питання дає можливість зробити висновок про те, що під міждержавними відносинами слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між ними. Ці відносини, як відомо, регламентуються нормами міжнародного права.

        Під міждержавними відносинами розуміють сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних, військових, соціальних, культурних та інших зв'язків між державами.

        Основними рисами міждержавних відносин є:

— зміцнення різнопланового співробітництва між державами;

— розширення міждержавних відносин;

— забезпечення миру;

— зростання ролі науково-технічного прогресу;

— посилення глобальної тенденції інтернаціоналізації  господарського життя і зміцнення  світової системи господарських  зв'язків;

— виникнення якісно нових  міжнародних проблем (глобальні  проблеми виживання людської цивілізації);

— актуалізація глобальних проблем виживання людської цивілізації (особливо проблем миру, запобігання  ядерній війні, роззброювання);

— підвищення регулятивної, інтегруючої і координаційної ролі міжнародного права

        Отже, можна стверджувати, що міждержавні відносини на порозі третього тисячоліття стають усе більш універсальними, різноманітними, всеобіймаючими, рівнообов'язковими для всіх держаних утворень.

                              1.2.Види міждержавних відносин

        Міждержавні відносини частіше всього виявляються зовні в таких видах:

• між державами,
• між державами і націями, що борються за незалежність;

        Види міждержавних відносин також розглядаються за таким критерієм: За сферами суспільного життя і, відповідно, змістом відносин виділяють

• економічні,
• політичні,
• воєнно-стратегічні ,
• культурні,
• ідеологічні,
• науково-технічні тощо.

РОЗДІЛ ІІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ФАКТОРИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

               2.1. Історичні та соціально-економічні передумови

        Китайська Народна Республіка (КНР) є одним зі світових економічних і політичних лідерів. Зовнішня політика України щодо КНР визначається багатьма чинниками, серед яких не останнє місце посідає саме її зростаюча політична та економічна вага у світі; можливість впливу КНР на глобальному та регіональному рівнях; перспективність китайського ринка для вітчизняної продукції.

        Україна на сьогодні не є головним пріоритетом для КНР. Водночас, за геополітичним розташуванням, економічним потенціалом (ресурси і науково-технічний потенціал), Україна становить інтерес для Китаю у політичному вимірі та як економічний партнер. Інтересу китайської сторони щодо України, сприяє її незалежна політика, що робить можливим двосторонню координацію дій у міжнародних організаціях, на різних міжнародних форумах та дає можливість ефективніше відстоювати національні інтереси кожної із сторін; зростання політичної ваги нашої держави в Європі та у світі. Пекін шукає союзників у Європі і на пострадянському просторі та розуміє можливість використати "українську карту" у відносинах з Росією.

        Китай вбачає в Україні перспективного економічного партнера таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології тощо;водночас для Китаю Україна є ринком збуту продукції підприємств.

        З  того часу,коли були встановлені дипломатичні відносини між двома країнами,функціонують дипломатичні представництва двох країн, що забезпечує зв'язок між обома сторонами та уможливлює надходження інформації про аспекти внутрішньої і зовнішньої політики. Між урядами Китаю та України підписано десятки документів, спрямовані на поглиблення та поширення двосторонніх відносин у торгівельно-економічній, науково-технічній, військово-технічній, правовій та гуманітарній сферах.

        Україна та Китай підтримують дружні й партнерські відносини. Упродовж існування дипломатичних відносин між Києвом та Пекіном здійснювався обмін візитами найвищого та високого рівня. Саме на них обговорюються найважливіші питання двосторонніх відносин, дається оцінка міжнародним подіям. Президент України, Голова Верховної Ради України (ВРУ) і Прем'єр-міністр, Міністр закордонних справ і інші лідери держави в різні історичні періоди здійснили візити до КНР. Зокрема, президент України Л.Кравчук у листопаді 1992 р. з офіційним візитом знаходився в КНР, а наступного року до України прибув міністр закордонних справ КНР Цянь Цічень. Важливою подією для подальших відносин був візит голови КНР Цзян Цземіня у вересені 1994 р. в Україну. Президент України Л. Кучма у грудні 1995 р. здійснив офіційний візит у КНР, де була підписана Декларація про розвиток та поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною і КНР, в якій вказано, що держави сповнені рішучості вивести відносини між країнами на новий рівень конструктивного партнерства, зверненого у XXI ст.

        У цілому, українсько-китайські зустрічі на вищому рівні були регулярними, здійснювалися обміни візитами глав урядів, парламентів, керівників міністерств і відомств. Так, прем'єр-міністр України В. Пустовойтенко (грудень 1997 p.), міністр закордонних справ А. Зленко (січень 2002 p.), голова ВРУ І. Плющ (лютий 2002 р.) здійснили візити в КНР. У грудні 2000 р. на засіданні ВРУ були обговорені й схвалені рекомендації щодо розширення сфер співробітництва між Києвом та Пекіном, втілення в життя яких розпочалося з візиту до України голови КНР Цзян Цземіня (липень 2001 p.). Було зазаначено, що в цілому, основна частина двосторонніх переговорів на найвищому рівні завершилась підписанням 21 липня 2001 р. Спільної декларації про дружбу й всебічне співробітництво у XXI ст. Під час цього візиту уряди двох країн підписали Обмінні листи до "Доповнення 1999 р. до Угоди між урядом України та урядом КНР про надання державного кредиту від 1992 р." (згідно з якими ставка державного кредиту Китаю зменшується з 5 до 3% річних) та щодо надання уряду України гуманітарної допомоги на суму 10 млн. юанів (близько 1,2 млн. дол.) для реалізації проектів, узгоджених урядами двох країн. До того ж розвивається міжпарламентське співробітництво між двома країнами. У Верховній Раді України та Всекитайських Зборах народних представників створені і функціонують групи Дружби. Регулярність політичного діалогу забезпечується консультаціями між зовнішньополітичними відомствами України і Китаю на рівні заступників міністрів закордонних справ.Працюють двосторонні комісії і підкомісії.

        Під час офіційних візитів між Україною і Китаєм були підписані двосторонні комюніке, декларації. У цілому в даних документах вказано, що обидві сторони докладуть необхідних зусиль для розширення і поглиблення довгострокових відносин. Держави відзначають, що їх позиції з основних питань сучасності, з питань миру і розвитку, роззброєння, запобігання гонці озброєнь, недопустимість національного сепаратизму, втручання у внутрішні справи, а також боротьби проти гегемонізму і диктату в міжнародних відносинах є близькими або співпадають; виступають на захист миру і стабільності у різних регіонах і у світі тощо. У спільних документах констатується неучасть у військово-політичних союзах, спрямованих проти другої сторони, незастосування Китаєм ядерної зброї першим взагалі та проти неядерних держав зокрема та необхідність постійних двосторонніх переговорів та консультацій. Отже, не дивлячись на територіальну віддаленість і різну вагу на міжнародній арені, Україну і Китай зближує схожі політичні позиції та неприйняття однополярного устрою світу.

        В документах також наголошено, що держави підтримують прагнення народів своїх держав до єдності. Зокрема, Україна визнає, що уряд КНР є єдиним законним урядом Китаю, а Тайвань - невід'ємною частиною території Китаю і підтверджує, що не буде встановлювати з Тайванем офіційних відносин. КНР також підтримує територіальну цілісність України, що є важливим, зважаючи на культурно-історичну специфіку регіонів України. На "тайванській темі" зупинимося детальніше. КНР неодноразово наголошувала, що вдячна Україні за тверде дотримання принципу "одного Китаю". Проте, 1996 рік був дещо складним у відносинах України і КНР. Причиною став візит у Київ віце-президента Тайваню Лян Чжаня, що викликав негативну реакцію влади КНР, і в подальшому призвело до "охолодження" відносин між Києвом і Пекіном на кілька років. Хоча українське зовнішньополітичне відомство заявило, що візит мав приватний характер і відбувався на запрошення Київського університету імені Тараса Шевченка. Професор цього університету В. Головченко вказував, що Україна мала шанс вступити у договірні відносини з могутньою державою, проте допустила візит віце-президента Тайваню і КНР відмовилася підписати з Україною базовий двосторонній договір, проект якого знаходився в МЗС.