Конституція як правовий документ

1.Характеристика  Конституції України як правового  документу.

 

Конституція - правовий документ, в якому знаходять свій концентрований, офіційний вираз і закріплення головні, базові устої суспільного і державного устрою: належність державної влади, характер власності, права і свободи громадян, національне — державний і адміністративне — територіальний устрій, а також система і принципи діяльності механізму здійснення повновладдя народу. Конституція — це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а особливий закон країни. Вона оформляє національну систему права, стягує воєдино діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні. Конституція країни — це Основний Закон. Закони являють собою систему, а не хаотичний набір різних положень. В основі цієї системи — Конституція, що є не тільки установчим документом держави та її основних інституцій: парламенту, уряду, суду, місцевого самоврядування і те. ін., а й юридичним актом. Як юридичний документ, Конституція має бути викладена в чітких юридичних термінах, її положення не повинні суперечити одне одному, тобто створювати колізії.

Як документ установчий, Конституція повинна містити  процедури розв’язання суперечностей, що виникають у процесі діяльності держави. Одна з функцій Конституції, яка випливає із її суті, — це затвердження справжнього народовладдя. Конституція  не може заважати саморегуляції суспільства: вона повинна бути орієнтиром, еталоном, на який рівняються його політичні, правові  та моральні цінності. Завдання полягає  в тому, щоб через усвідомлення сутності Конституції, "поставити  на місце" співвідношення суспільства  й держави. Це, безперечно, не означає, що традиційні класові протиріччя зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають  нових рис, відступають на задній план. На першому плані є фактори, обумовлені кризою сучасної цивілізації, необхідністю збереження людства від  загибелі. Саме в таких умовах особливої  ваги і значення набуває соціальний консенсус, де Конституція відіграє особливу роль, виступає головним політико-правовим засобом його забезпечення.

З огляду цього змішуються оціночні характеристики: Конституція  має виражати інтереси не стільки  держави, скільки інтереси громадянського суспільства, головною цінністю якого  є людина. Це є мірилом соціальної цінності і ефективності Конституції. Відтак, між іншим, вирішується давня  суперечка відносно того, чим є  Конституція: законом суспільства  чи держави. Відповідь однозначна: вона повинна стати основою, правовою базою ефективного рішення загальних  справ громадянського суспільства, могутнім засобом його самозбереження і розвитку, забезпечення реалізації прав і свобод людини. Будь — яка  Конституція виникає і діє  для того, щоб врегулювати устрій держави, а не суспільства, хоч індиферентною  до справ суспільства вона не може бути. Вона не може стояти осторонь від  таких спеціальних інституцій як власність, права і свободи громадян; громадські та релігійні об’єднання; громадянське суспільство з його політичною, економічною та соціально-класовими основами; влада як авторитарний спосіб організації суспільства; права і свободи нації тощо. Це — елементи організації суспільства, а не державного устрою, його прерогатив. Закріплення таких засад суспільства є одною з функцій Конституції як Основного Закону суспільства й держави. Основними рисами конституції є:

1) її основоположний характер, оскільки предметом конституційного  регулювання є фундаментальні, найважливіші  суспільні відносини, які визначають "лице" суспільства;

2) народний характер, який  полягає в тому, що конституція  має служити народу, створюється  ним, забезпечує його участь  в управлінні справами суспільства  і держави;

3) реальний характер, тобто  відповідність фактично існуючим  суспільним відносинам;

4) органічне поєднання  стабільності й динамізму конституції.

Сутність конституції  -це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту Конституції.

 

2. Система місцевого  самоврядування.

 

Як визначено Законом  України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування - це гарантоване державою право  та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного  об'єднання у сільську громаду  жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого  самоврядування вирішувати питання  місцевого значення в межах Конституції  і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і  через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також  через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються  цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам  місцевого самоврядування законом  можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним  органам виконавчої влади.

Делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого  самоврядування законом, а також  повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній  власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а  також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і  особливостей можуть перерозподіляти  між собою на підставі договорів  окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

Сільська, селищна, міська, районна  в місті (у разі її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень  органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також  матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих  повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.

Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого  самоврядування може здійснюватися  лише на підставі, в межах повноважень  та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен  призводити до втручання органів  державної влади чи їх посадових  осіб у здійснення органами місцевого  самоврядування наданих їм власних  повноважень.

Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України  може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

У систему місцевого самоврядування входять:

- територіальна громада;

- сільська, селищна, міська  рада;

- сільський, селищний, міський  голова;

- виконавчі органи сільської,  селищної, міської ради - органи, які  створюються сільськими, селищними,  міськими, районними в містах (у  разі їх створення) радами для  здійснення виконавчих функцій  і повноважень місцевого самоврядування  у межах, визначених законодавством;

- районні та обласні  ради, що представляють спільні  інтереси територіальних громад  сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації  населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів,  які тимчасово або постійно  проживають на відповідній території  в межах села, селища, міста.

У містах із районним поділом  за рішенням територіальної громади  міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні  в містах ради утворюють свої виконавчі  органи та обирають голову ради, який одночасно  є і головою її виконавчого  комітету.

Первинним суб'єктом місцевого  самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна  громада села, селища, міста. Територіальні  громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні  громади та здійснюють від їх імені  та в їх інтересах функції і  повноваження місцевого самоврядування. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють  спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі  органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними  відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень  органів виконавчої влади - також  підконтрольними відповідним органам  виконавчої влади. У сільських радах, що представляють територіальні  громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У  цьому випадку функції виконавчого  органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський  голова одноособово.

Сільський, селищний, міський  голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в  одну територіальну громаду жителів  кількох сіл), селища, міста.

Сільські, селищні, міські, районні  в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою  жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації  населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

На практиці виникають  проблеми щодо розмежування повноважень  місцевих державних адміністрацій  та органів місцевого самоврядування. На жаль, цій проблематиці присвячуються  лише поодинокі праці. Зокрема, новизною підходів до цієї проблематики, з нашої  точки зору, вирізняється робота Т. О. Карабін "Співвідношення повноважень  місцевих органів публічної влади". Так, вона розглядає співвідношення повноважень в таких аспектах:

1) делегованих повноважень  органів місцевого самоврядування  сіл, селищ, міст та контрольних  повноважень органів виконавчої  влади за їх здійсненням органами  місцевого самоврядування;

2) власних повноважень  самоврядних органів та повноважень  місцевих державних адміністрацій,  що безпосередньо стосуються  управління селом, селищем, містом;

3) повноважень місцевих  органів виконавчої влади та  повноважень органів місцевого  самоврядування районів і областей.

Як зазначає Т. О. Карабін, це обумовлено тим, що на рівні села, селища, міста немає органів виконавчої влади загальної компетенції, а  найнижчим органом виконавчої влади, що здійснює державне управління у  цих населених пунктах є районні та обласні (для міст обласного значення) державні адміністрації. І тому управлінські повноваження стосовно села, селища, міста мають органи місцевого самоврядування відповідного населеного пункту, так і місцеві органи виконавчої влади району та області. Крім того, державні повноваження, які повинні бути здійснені безпосередньо органами, що розташовані у відповідних населених пунктах, делегуються органам місцевого самоврядування відповідних громад (виконавчим комітетам рад), а місцеві державні адміністрації здійснюють контрольні повноваження за їх реалізацією.

 

Тестові завдання

 

1.Контроль за використання  коштів Державного бюджету від імені: Верховної Ради здійснює:Б) Рахункова палата;(Конституція України, стаття 98).

2. Суддя Конституційного  суду України призначається на  строк:

Б) 9 років; Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк. (Конституція України, стаття 9).

3.Верховна  Рада може приймати:

А) Закони;

4. До складу  Кабінету Міністрів України входять:

В)Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України. (Конституція України, стаття 6)

 

5. Голови  обласних державних адміністрацій:

А) призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. (Конституція України, стаття 118)

 

6)Громадянин  України :

А) не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі(Конституція України, стаття 25).

7) Політична  партія реєструється:

Г) Міністерство юстиції України(Конституція України, стаття 11)

8)Президентом  України може бути обраний  громадянин України, який:

А) Досяг 35років;

Б)Має вищу освіту;

В) Має право  голосу.

1.Місцеве самоврядування в Україні: історія, стан, перспективи: Зб. матеріалів/ Укл. Олег Бабенко,. - Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 2006. - 124 с.

2.Погорілко В. Конституційне право України: Підручник/ Віктор Погорілко, Владислав Федоренко; За заг. ред. Віктора Погорілка,; М-во освіти і науки України. - К.: Наукова думка: Прецедент, 2006. - 338 с.

3. Прієшкіна О. Місцеве самоврядування в Україні: правове регулювання безпосередньої демократії: Навчальний посібник/ Ольга Прієшкіна,. - К.: Кондор, 2004. - 332 с.

4. http://pravoved.in.ua/section-law/35-constitution/58-glava05.html

5.Конституція України 2011р.