Радянські конституції України

З М І С Т

Варіант № 5

1. Радянські Конституції України: основні положення…………………..3
2. Об’єднання громадян: поняття, види……………………………………3
3. Конституційне закріплення основ громадянського

      суспільства в Україні……………………………………………………..6

      Література  ………………………………………………………………..10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Радянські Конституції України: основні положення.

 

За радянського періоду  української державності було прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР  1919 р., Конституцію УРСР 1929, 1937 і 1978 р.   Конституції законодавчо закріплювали так звану радянську модель організації влади, основою якої був ленінський принцип поєднання у Радах, як працюючих корпораціях, законодавства і управління. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох демократичних державах принцип розподілу влад.

Прогошуючи диктатуру  пролетаріату, перші радянські конституції  України фактично закріплювали нерівність людей. Всі вони текстуально відтворювали структуру і норми Конституцій  СРСР того періоду.

У конституціях містилося  багато норм не правового, а ідеологічного і політичного змісту, через що зарубіжні вчені називали їх не конституціями, а «політичними деклараціями».

Зміст конституцій можна  розглядати з двох позицій: по-перше, з формально юридичної, а, по-друге, з позиції соціально-класової, властивої марксизму - ленінізму.

 

2. Об’єднання громадян: поняття, види.

 

Право на об’єднання у  політичні партії та громадські організації  дає змогу громадянинові брати  активну участь у громадському і  політичному житті суспільства. Громадянин отримують можливість впливати на прийняття певних економічних рішень, на визначення політичного курсу країни. Ти чи інші питання люди можуть вирішувати ефективніше, об’єднавшись у партії, профспілки, громадські організації, інші об’єднання.

Згідно з конституцією (ст.36, 37) та Законом України « Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року громадяни України мають право на свободу   об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень. Установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Об’єднання  громадян – це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів і спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Політична партія – це об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів державної влади і місцевого самоврядування та представництво в їх складі.

Громадська  організація – це об’єднання громадян для задоволення захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно- культурних, спортивних та інших інтересів. Організаційна структура, мета та цілі громадських організацій визначаються в їхніх статутах. Міжнародні громадські організації можуть мати свої керівні органи за кордоном. Членами громадських організацій можуть бути й іноземці. На початок 2001 року в  Україні зареєстровано 1376 всеукраїнських і міжнародних та понад 12,7 тис. місцевих громадських організацій.

Професійні  спілки - це громадські організації, що об’єднають громадян. Зв’язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально - економічних прав та інтересів. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

Легалізація всеукраїнських профспілок здійснюється міністерством  юстиції України, інших профспілок – управліннями юстиції областей, міст і районів.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть активну участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України, які досягли 18- річного віку. Політичні партії в Україні утворюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Вони реєструються в Міністерстві юстиції, мають свій статут і програму, можуть мати власну символіку. Створення регіональних партій заборонено. Політичні партії мають право: брати участь у виробленні державної політики, брати участь у формуванні органів державної влади, представництва в їх складі, доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.

Політичні партії мають право на майно, але їм забороняється прямо  чи опосередковано одержувати кошти  та інше майно від іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян або анонімних пожертвувачів. Політичні партії не мають право засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, займатися комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно – політичної літератури, агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій та інші.

На початок 2003 року в Україні  було зареєстровано близько 100 політичних партій. Порядок організації політичних партій регламентується Законом  України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року.

Усі об’єднання громадян рівні перед  законом.

Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності  України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини забороняються. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Заборона діяльності об’єднань  громадян здійснюється лише в судовому порядку.

 

3. Конституційне закріплення основ громадянського суспільства в Україні.

 

Серед елементів громадянського суспільства основоположними є:

А) економічна основа конституційного  ладу в Україні;

Б) пріоритет прав і свобод  людини у взаємовідносинах держави та особи.

Поряд із державою, яка  здійснює державну владу, Конституція України передбачає також існування громадянського суспільства як системи відносно автономних щодо державі інститутів, які забезпечують конкретні способи соціального існування людей на підставі їх особистої свободи, обумовленої правом демократичної держави.

Виходячи з того, що існує державний лад, окремі вчені  під громадянським суспільством розуміють існування суспільного  ладу як вільного вибору людиною форм економічного, політичного і соціального  життя, завдяки яким забезпечуються права і свободи людини.

Серед згаданих інститутів громадянського суспільства основоположними, тобто такими, які є базою інших елементів  громадянського суспільства, є економічна основа та економічна система України (власність, її основні форми, підприємництво тощо), а також права і свободи людини та громадянина, особливо сім’я, сфера виховання, освіти, науки, культури, норми етики поведінки людей, сфера приватних інтересів і потреб людини, організація і діяльність об’єднань громадян.

Економічну основу  конституційного ладу України згідно зі ст.13 Конституції України становлять земля, її надра, атмосферне повітря, води та інші природні ресурси, що знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які є об, єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України.

Згадані об’єкти належать єдиному суб’єктові – Українському народові, право ж власності органів держави є вторинним, похідним від основного власника.

Для економічної системи  України, яка базується на згаданій економічній основі держави, характерна багатоманітність форм власності. Правове  регулювання відносин власності  здійснюється за допомогою норм різних галузей права, центральне місце серед яких належить конституційним нормам, що є основою всього правового регулювання відносин власності в державі.

Основне завдання цих  норм - юридичне закріплення  форм власності, які визнаються і гарантуються державою.

Конституція України  визначає конкретні складові своєї  економічної системи. Згідно з частинами  першою – третьою ст. 41 Конституції  України ними є: приватна, державна, комунальна та інтелектуальна власність.

Під особливою охороною держави за ст. 14 Конституції України перебуває земля як основне національне багатство, причому право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Конституція України  у частини другій ст.13 і ст.41 встановлює, що кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Кожен (тобто людина і громадянин) має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Основний Закон також  передбачає взаємні обов’язки суб’єктів власності та держави. Згідно з частинами третьою і четвертою ст. 13 Конституції України власність зобов’язує, тобто власник не повинен використовувати її на шкоду людині та суспільству. У свою чергу держава повинна забезпечити захист прав суб’єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки, причому всі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Нарешті, Конституція  України закріплює конкретні  форми захисту. Згідно з частинами  четвертою - сьомою ст.41 Конституції  України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, виходячи з того, що право власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосовано  лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскацію майна може бути застосовано виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності  не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам  суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конкретною формою захисту  прав власника є судовий захист (частина  третя ст.8  Конституції України).

Пріоритет прав і свобод людини у взаємовідносинах держави  і особи виявляється перш за все  у тому, що Конституція України  розглядає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. Тобто первинним є особа, вторинним – держава. Це співвідношення закріплено у частині другій ст.3  Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, тобто держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю саме на конституційному рівні створює  фундамент не лише конституційного  ладу України, а й конституційного захисту громадянського суспільства від пригноблення особи, її прав і свобод.

Зв’язок між  визнанням  людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю та конкретними правами  і свободами, викладеними у розділі  ІІ Конституції України, визначений у п.3 ст.3 Конституції України, головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тобто конкретні норми розділу ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» не можна розглядати поза зв’язком з принципом визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю та обов’язку держави утверджувати і забезпечувати ці права.

Держава на основі цих  принципів не має права у своїй  діяльності виходити за встановлені  Конституцією України межі взаємовідносин з людиною. Якщо захист людини, її прав і обов’язків є завданням конституційної держави, то у свою чергу захист людини, її прав і свобод від посягань суспільства є обов’язком держави.

Для реалізації принципу, згідно з яким людина, її права і  свободи є найвищою цінністю, важливого значення набувають соціальні функції людини, її відповідальність перед іншими людьми, суспільством і державою.

Лише в цьому разі цей принцип може бути поширено на всіх членів громадянського суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Л І Т Е Р А Т У Р А

 

1. Закон України  « Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року.