Митні ставки та особливості їх формування

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного  господарства та природокористування

Технічний коледж

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Митні ставки та особливості їх формування»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент ІІІ курсу

Спеціальності 5.03050802

 «Оціночна діяльність»

Колінько А.О.

Перевірив:

в. Слободенюк Н.В.

 

 

 

 

Рівне 2012

 

План

 

Вступ

 

1. Місце митних платежів у системі податків і зборів України
2. Мито, його специфіка і види

 

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мито (англ. custom’s duty, tax) — обов’язковий особливий вид податку, що стягується митними органами країни при ввозі товару на її митну територію або його вивозі із цієї території і є невід’ємною умовою такого ввозу або вивозу відповідно до її законодавства. Розмір мита визначається митним тарифом (В Україні Таким тарифом є Закон про єдиний митний тариф), що містить списки товарів, оподатковуваних митом. Мита покликані захищати внутрішнього виробника штучно збільшуючи собівартість імпортного товару, а також є джерелом поповнення бюджетних коштів. В Україні ставки мита є єдиними й не підлягають зміні не залежно від особи, що здійснює переміщення вантажів через митний кордон України, не залежить від характеру угоди, за винятком випадків, передбачених Законами України й зокрема Митним кодексом.

В Україні застосовуються наступні види ставок мит: адвалерне мито (звичайно встановлюватися в % від вартості товару), специфічні мита (установлюються як фіксований збір за 1 одиницю ваги або іншої кількості товару) і комбіновані (комбінується перший і другий метод). З метою захисту економічних інтересів країни і її внутрішнього ринку від неякісних товарів або несумлінної конкуренції (а також в інших випадках передбачених законодавством) до товарам що вивозяться або ввозяться, можуть тимчасово застосовуватися особливі види мит: спеціальні, антидемпінгові і комбіновані. Крім того, можуть установлюватися сезонні мита, а для деяких товарів зокрема виробництва країн СНД, при дотриманні необхідних умов може застосовуватися повне звільнення від сплати мит. Нарахування, сплата й стягнення мита на товар провадиться на основі його митної вартості або/і його фактичної кількості (для комбінованих і специфічних мит) відповідно до Митного Законодавства України.

 

1. Місце митних платежів  у системі податків і зборів України

 

У системі платежів до доходної частини бюджету входить  досить стійка група надходжень за здійснення державними органами юридично значущих дій. Вони посідають специфічне місце в системі фіскальних платежів. З одного боку, вони дуже схожі з податковими платежами як за історією виникнення, так і за механізмом вилучення. Найбільш близько митні платежі примикають до непрямих податків (деякі автори поєднують їх в одну групу платежів). З іншого боку, на відміну від податків подібні платежі мають чітко виражений умовний характер, що не властиво податкам.

У цій праці слід розглянути митні платежі з кількох причин. По-перше, важко уявити механізм акцизів хоча б без згадування про мито, що реалізує однакову чи близьку акцизам мету. По-друге, відбувається своєрідне зближення, а іноді і взаємопроникнення чисто податкових механізмів і специфічних — митних платежів (наприклад, законодавець ввів у механізм регулювання об'єкта податку на додану вартість специфічний елемент — митну вартість). І, по-третє, митні платежі являють собою важливий канал накопичення бюджету і характеризувати податковий прес (тиск), не розглядаючи мито, — означає розглядати проблему поверхово.

 

 

 

2. Мито, його специфіка і види

 

Мито являє собою  один з головних видів митних платежів і виступає у формі обов'язкового внеску, що стягується митними органами.

Мито — це вид митного  платежу, що стягується з товарів, які  перетинають митний кордон держави (ввезених, тих, що вивозять або надходять  транзитом). Поряд з чисто фіскальною

мито виконує як стимулюючу, так і захисну функцію. Захисна  функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентноздатних щодо національних або в яких держава не зацікавлена.

Стимулююча функція формує передумови інтересу до збільшення експорту. Економічно розвинуті країни орієнтовані, насамперед, на регулювання імпортних надходжень. Експорт товарів, зроблених у країні, не обмежується, оскільки подібні процеси сприяють розвитку економіки. Було б помилкою вважати, що це порівняно нова ідея. На подібних позиціях стояли кілька століть тому представники школи «меркантилістів», хоча вони й надмірно зміщали акценти в бік торгівлі.

Мито має багато спільних рис з непрямими податками  і, насамперед, з акцизним збором:

• як і акциз, сплачується в остаточному підсумку за рахунок споживача;
• збільшує ціну товару на стадії формування ціни реалізації;
• контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюють податкові органи (у широкому розумінні слова).

Однак умовний характер мита (перетинання митного кордону) не дозволяє віднести його до податків.

Диференціювати види мита можна за кількома критеріями. Наприклад, за характером спрямованості  переміщуваних товарів, об'єктів розрізняють мито:

а) ввізне;

б) вивізне;

в) транзитне.

Платниками мита є  особи, що ввозять (вивозять) або переміщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку зі сплати митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяють на таке, що сплачується:

а) юридичними особами;

б) фізичними особами. У цьому разі значно відрізняються ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару:

для особистого користування (ставки порівняно невеликі) або  виробничого (рівень ставок вище).

Об'єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних товарів, щодо яких нараховується мито. Митна вартість перераховується у національній валюті за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає різноманіття ставок:

а) адвалерні — ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів;

б) специфічні — ставки, що нараховуються у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Ця ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня припускає знеособлений предмет обкладання;

в) комбіновані (змішані) — ставки, що поєднують взаємодію обох видів митного обкладення при нарахуванні мита. Змішане мито використовують як доповнення до специфічних або у разі їх недостатньої ефективності, зокрема в Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митна ставка встановлюється як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввезення і вивезення на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їх введення не може перевищувати шести місяців;

ґ) особливі — являють  собою ставки, що реалізують захисні  функції мита:

— антидемпінгові — ставки, що являють собою певну надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввезенні на територію держави товарів за цінами більш низьким (демпінговими, непридатними), чим їх ціна в країні, що вивозить, і тому загрожують підірвати основи виробництва країни-імпортера. За допомогою антидемпінгового мита ціни імпортованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні.

Досить гостро стоїть питання про чітке юридичне визначення поняття «демпінг». У 1967 році Женевська конференція ГАТТ прийняла Міжнародний антидемпінговий кодекс, ратифікований більшістю розвинутих країн, що вступив у силу в 1968 році. До цього часу приймали аналогічні національні акти (США — 1921 рік; Франція — 1958 рік; Великобританія — 1957 рік; ФРН — 1962 рік; Італія — 1963 рік). Австрійський антидемпінговий закон відрізняється досить чітким визначенням, відповідно до якого експорт вважається демпінговим, якщо експортні ціни на 20 відсотків і більше нижчі за ціну товару на внутрішньому ринку і мінімум на 8 відсотків за світові;

• спеціальні — ставки мита, що захищають митну територію від ввезення товарів, що загрожують вітчизняним виробникам (аналогічних або безпосередньо конкуруючих). Іноді спеціальні мита використовують як відповідний захід щодо дій інших держав, що загрожують інтересам вітчизняних виробників;
• компенсаційні — ставки мита, що застосовуються до ввезених товарів, щодо яких використовувався механізм субсидій, що відповідно занизило їх ціну, і це загрожує вітчизняному виробництву.

Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різноманітний і включає:

1. Звільнення від сплати мита визначених категорій платників.
2. Зменшення ставок мита.
3. Повернення раніше сплачених сум мита.
4. Звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються Єдиним митним тарифом України. Митний тариф являє собою систему ставок мита, застосовуваних до товарів, що їх переміщують через митний кордон.

В Україні оподатковувані товари зосереджено в товарній класифікаційній  схемі, заснованій на Гармонізованій системі  опису і кодування товарів. Усі  товари, що підлягають митному оформленню, зосереджено в 21 розділі, 97 главах, 1241 товарній групі, 5019 товарних позиціях. Кожен товар має чотиризначний цифровий код, де два перших знаки означають товарну групу, два інших — товарну позицію.

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару і транспортного  засобу. Митну вартість визначають кількома методами:

1. Метод оцінки за ціною угоди з ввезеними товарами —митну вартість визначають як ціну угоди, фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті, за ввезений товар на момент перетинання їм митного кордону.
2. Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами(використовується за неможливістю використання першого) —митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними товарами. Ідентичність припускає подібність за основними характеристиками (виробник, країна виготовлення, якість, знос).
3. Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами —нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов'язково однакові у всіх відносинах, але мають подібні характеристики.
4. Метод оцінки на основі визначення вартості — митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних або однорідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпортних митних платежів, комісійних винагород, витрат на транспортування тощо.
5. Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних або однорідних товарів.
6. Резервний метод — використовують за неможливістю застосувати попередні методи. Ціну угоди визначають з урахуванням світової практики і на основі чинного законодавства. Рішення про використання цього методу приймають митні органи.

Мито сплачується безпосередньо  митному органу одночасно з прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до державного бюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю його нарахування і збору. Механізм внесення мита припускає певні гарантії (форми забезпечення внесення платежів):

• застава товарів;
• гарантії фінансово-кредитних установ;
• гарантії третіх осіб;
• внесення належних сум на депозит.

 

 

 

Висновок

Отже, для правильного нарахування мита митні органи мають визначити наступні характеристики імпортованого товару: товарну позицію в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності; країну походження товару та митну вартість по товарах, ставки по яких визначено у процентах до митної вартості.

 
          Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Після того, як митні органи перевірили правильність визначення товарної позиції; країни походження товару та митну вартість, на основі цих даних відповідно до ставок Митного тарифу України вони перевіряють нараховану сума мита, яка зазначається у відповідній графі вантажної митної декларації. Мито сплачується на рахунки митних органів до або на момент прийняття митної декларації до митного оформлення. 
           Сума мита, належна до сплати перераховується платниками на рахунки митних органів, що здійснюють митне оформлення товарів чи майна, або вноситься готівкою в касу митного органу. Митні органи перераховують одержані суми митних платежів на рахунок Державної митної служби за відповідними кодами бюджетної класифікації не пізніше як за три банківські дні з дати повного оформлення вантажної митної декларації. 
          Державна митна служба в централізованому порядку щоденно перераховує належні кошти на відповідні рахунки Державного казначейства. 
Література

 

 

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1997.
2. ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260
3. Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М. Я. Дем'яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с
4. Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. — 2001. — 339 с.