Адаптація першокурсника до життєдіяльності у ВНЗ

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни

“Педагогіка вищої школи”

 

Адаптація першокурсника до життєдіяльності  у ВНЗ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Зміст процесу адаптації студентів-першокурсників

2. Основні форми адаптації

3. Характеристика факторів, що спричиняють процес дезадаптації першокурсників

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Навчання  у вищому закладі освіти для сучасної молодої людини-один з найважливіших періодів її життєдіяльності, особистісного зростання та становлення як фахівця з вищою освітою. Пошук шляхів успішної адаптації до змінених соціальних умов та нової діяльності є нагальною проблемою для кожного, хто переступив поріг ВНЗ. Нині, згідно з Болонською конвенцією, здійснюється перехід на новітні моделі навчання, істотно змінюються навчальні плани, форми організації занять, критерії оцінювання знань, впроваджуються нові педагогічні технології та стандарти освіти. Основний вид діяльності студента - професійне навчання, стає більш складним за формами та змістом, а тому підвищує вимоги до особистості. В контексті розгортання цієї тенденції для останньої психологічно важливо піти шляхом адекватної самозміни, саморозвитку та ковітальної самореалізації. Спроможність адаптуватися, долати труднощі, віднайти своє місце у життєвому просторі є вирішальним чинником вдалого розвитку молодої людини, а в майбутньому - фахівця з вищою освітою. У ВНЗ, процес навчання першокурсників налагоджується непросто, характеризується великою динамічністю психічних процесів і станів, які зумовлені зміною соціального довкілля. Зокрема, вступ до навчального закладу у значної частини молоді супроводжується дезадаптацією, що спричинена новизною студентського статусу, відсутністю референтної групи, підвищеними вимогами з боку професорсько-викладацького складу, напруженістю та жорстким режимом навчання, збільшенням обсягу самостійної роботи і самовідповідальності загалом. Усе це вимагає від першокурсника значної мобілізації своїх можливостей для успішного входження в нове оточення та якісно інший ритм життєдіяльності.

 

 

 

1. Зміст процесу адаптації студентів-першокурсників

 

Оскільки  поняття "адаптація" має не лише загальнонауковий, а й системно-дисциплінарний характер  (реалізує  всі  основні  ознаки  категорії науки), то психологія, виходячи з даних інших наук про природу адаптаційних процесів, має розробляти    свій специфічний аспект. У цьому зв'язку цілком виправданою є точка зору, згідно з якою «діяльність суб'єкта, функціонування його як особистості можуть бути описані у вигляді системи адаптивних процесів, кожний з яких розгортається в межах певної психологічної адаптації» (Балл Г.О.). Психологічна адаптація розуміється як один із провідних чинників і як необхідна   умова   соціалізації.   Саме   так   її  розглядав   Л.С.   Виготський, аналізуючи процес входження дитини у нові соціальні ситуації та процес формування  у   неї  певного   ставлення   до   суспільного   оточення.   Тобто, зароджуючись у безпосередніх соціальних контактах дитини з дорослими, вищі психічні функції згодом "вростають" у її свідомість. За цих умов розгортаються процеси інтеріоризації соціальних норм і вимог соціальне значущої поведінки у внутрішній план її індивідуальної активності. А це, в свою чергу, приводить до формування все нових і нових властивостей особистості, які виступають психологічними засобами побудови більш досконалих стратегій    діяльності ,      дитини, досягнення нею вищих рівнів соціалізації [13, 83].

Варто    підкреслити     неправомірність     абсолютного    протиставлення репродуктивних і продуктивних, адаптивних і творчих процесів у розвитку мислення і особистості в цілому (Балл О.Г., Налчаджан А.А., Сарджвеладже Н.І.). Очевидно, потрібно якомога глибше розкривати конкретну діалектику адаптивності і творчості. Це, безумовно, дасть змогу забезпечувати більшу керованість процесами формування особистості, перебігом навчально-виховного процесу тощо. Такий підхід передбачає широке тлумачення поняття адаптації як однієї з найсуттєвіших передумов творчих процесів особистості у будь-якій сфері життєдіяльності.У теорії психологічної адаптації, як правило, виділяються такі етапи: розгортання адаптаційних процесів людини: усталена адаптація, переадаптація, дезадаптація, реадаптація (Лєбєдєв В.І.). Звичайно, вичерпно скористатися даними про ці етапи в системі освіти немає змоги. Проте саме ідея етапності адаптації варта найпильнішої уваги. Зокрема, перший висновок, який було зроблено в результаті аналізу проблеми, полягає у тому, що успішність адаптації залежить від того, яка спеціальна робота здійснюється педагогічним колективом у першому семестрі. Це, відносно, дає змогу визначити два етапи психічної адаптації учнів: пропедевтичний і поточний (основний), на кожному з яких необхідно забезпечити організаційні і психолого-педагогічні умови ефективного розгортання різнорідних адаптаційних процесів. В цілому під процесом адаптації будемо розуміти складну систему перетворень, що відбуваються з людиною відповідно до зміни в умовах її життя, внаслідок яких виникають певні якості:

а)    адаптованість як безпосередній  результат цих перетворень, тобто  стан узгодження наявних якостей  і вимог середовища;

б)    адаптивність як інтегрована особистісна  якість, що забезпечує здатність людини до подальших перетворень. Результат процесу адаптації – адаптованість людини до певної системи [7, 175].

Процес  адаптації є одним з найбільш досліджуваних наукових об'єктів  і використовується в різних науках – біологічних, філософських психологічних. У зв'язку з цим у сучасній літературі використовується багато суперечливих визначень цього поняття. Багатьма авторами адаптація визначається як пристосування. Проте таке тлумачення поняття є дуже вузьким, оскільки не враховує специфіки адаптації  людини. Адже людина не лише пристосовується  до середовища, але й активно перетворює його. Як відомо, між людиною і  середовищем існують мінливі, взаємодоповнюючі відносини. Можуть спостерігатися їх варіанти [7, 176]:

а) зміна  людини при незмінюваному середовищі (відрив від життєвих обставин);

б) різноспрямовані  зміни людини і середовища ( поглиблення  суперечностей); 

в) незмінюваність людини при життєвих обставинах, що змінюються ( консерватизм); 

г) односпрямовані зміни людини і середовища ( синхронізація  розвитку та умов);

д) незмінюваність людини і середовища ( стагнація ). Проте  варто зауважити, що поза увагою дослідників  залишається ще багато нерозв'язаних проблем. Найбільш актуальною на сьогодні є проблема системного розгляду процесів адаптації, її результатів.

 

2. Основні форми адаптації

 

Адаптування йде водночас на декількох ієрархічних  рівнях, кожний з  яких може мати  власну тенденцію та  темпи. В  зв'язку з чим це явище розрізняється  на різних ступенях від біологічного до соціального. Соціальний ступінь  виник у людському суспільстві  і має складнішу структуру  у порівнянні з попередніми йому біологічними формами. Це специфічне суспільне  явище, в основі якого лежить взаємодія  між суспільним об'єктом і соціальним об'єктом – умовами його суспільного  існування. Суб'єктом соціальної адаптації  є людина, особистість як індивідуальне  буття соціальних відносин. Як об'єкт  адаптації особистості виступають соціальні умови. Аналіз науково-педагогічних, психологічних досліджень цієї проблеми дає змогу виділити поняття:

- професійна адаптація у вузі – процес прилучення особистості до професії, який виражається в надбанні знань, умінь, навичок, необхідних для майбутньої професії. Пристосування до структури вищої школи, загальному змісту та окремим компонентам навчального процесу;

- дидактична  адаптація – пристосування студентів  до нової для них системи  навчання. Пристосування може проходити  відносно швидко, так і відносно повільно. Оперативна адаптація залежить, по-перше,  від тісного зв'язку методів навчання між середньою школю та вузом, по-друге, від самостійності та творчого мислення, які вже стали самостійними рисами особистості, втретє, від повної зорієнтованості в професії й стійкого бажання оволодіти програмою вузу;

- соціально-психологічна -  пристосування до групи, стосункам  в ній, вироблення особистого  стилю поведінки [11, 62].

На соціальному  рівні дослідники частіше за все  виділяють суспільно-політичну форму  адаптації, професійну, соціально-психологічну, психофізіологічну, матеріально-побутову. В основі запропонованої В.А. Семиченко концепції системного розгляду процесу адаптації покладено ідею про те, що  це складне явище, яке має певну структуру. Наведемо найбільш узагальнений перелік цих підсистем [7, 175].

 Підсистема  енергетична, яка відображає ресурсні  можливості організму, їх спроможність  забезпечити функціонування основних  систем організму в умовах  підвищення енерговитрат. На рівні  цієї підсистеми адаптація переважно  проходить шляхом пристосування.  В цілому мова цде про той фізіологічний механізм, що забезпечує пристосування людини як біологічної істоти до ускладнених умов діяльності. Внаслідок необхідності подолання недосконалих механізмів і не відпрацьованості нових значно збільшуються енергозатрати. Дослідження зрушень, що відбуваються в процесі адаптації на цьому рівні, традиційно забезпечувались сукупністю фізіологічних та психофізіологічних показників. Тобто замірювались швидкість сенсомоторних реакцій, виконавчих дій, динаміка функціонування тих чи інших систем організму, час повернення показників до норми при додаткових навантаженнях тощо. Це вимагає довготривалих досліджень з використанням апаратурних засобів вимірювання, що не завжди є можливим у навчальному процесі. Психологічними еквівалентами, що відображають тенденції адаптування на цьому рівні, можуть бути самооцінка співвідношення самопочуття, активності та настрою; стан нервово-психічного напруження та ін.

 Підсистема  середовища, яка відображає відносини  людини та тих зовнішньо-предметних  умов, що її оточують. Зміна умов може бути повною або частковою. Наприклад, у студента, який із сільської місцевості приїхав навчатись у велике місто, проживає в гуртожитку або на квартирі, зміни глобальні. Вони стосуються майже всіх аспектів зовнішнього середовища: життя в цілому, навчання, проживання. В той же час у студентів, які проживають у цьому ж місті, є зміни лише щодо умов навчання. Показниками адаптації, що відбувається на середовищному рівні, можуть бути відповіді на прямі запитання (задоволеність чи незадоволеність відповідними аспектами життя) або опосередковані (впевненість, що відповідний вибір був би знов зроблений).

 Підсистема  діяльнісна відображає здатність людини виконувати дії, що складають зміст відповідної діяльності. По-перше, це передбачає засвоєння нових дій, по-друге — подолання вже напрацьованих навичок, які в нових умовах є недоцільними, по-третє — часові витрати на виконання цих дій. Показниками адаптації до діяльності можуть бути; наявність уникнення труднощів та помилок у виконанні основних видів діяльності, доцільний розподіл навантаження протягом доби, тижня.

 Підсистема соціальна відображає входження людини в нове соціальне середовище. Соціальний аспект адаптації характеризується, з одного боку, ступенем прийняття людиною норм та правил життя а новій соціальній спільноті, а з іншого — ступенем прийняття цієї людини соціальним оточенням. Показники, що відображають тенденції соціальної адаптації: задоволення людини групою, до складу якої вона входить, співпадіння індивідуальних і соціальних цінностей, соціальне сприятлива позиція.

 Підсистема  особистісна відображає той загальний  результат адаптації, коли людина  відчуває психологічний комфорт  від ситуації свого життя, приймає  її як конструктивно значущу,  що відкриває подальші перспективи  розвитку.

Показниками особистісного рівня адаптації  можуть бути:

а) зниження особистісного рівня тривожності;

б) відсутність бажання змінити життєву ситуацію;

в) домінування  позитивних емоцій (оптимістична гіпотеза);

г) впевненість  у собі, у власних силах, у здатності  вирішити проблеми свого життя;

д) стійка адекватна самооцінка.

Таким чином, початок навчання в університеті — це досить складний і багатогранний  процес адаптації в житті кожного  студента, до якого входить активне  пристосування до нових умов життя, включення в кардинально новий  вид діяльності, пристосування до нового соціального середовища. Важливим аспектом соціальної адаптації  вважається прийняття індивідом нової соціальної ролі.

 

3. Характеристика факторів, що спричиняють процес дезадаптації першокурсників

 

За час  навчання в університеті в житті  студентів відбуваються значні зміни  як психологічного, так і соціального  плану.  Зокрема, відбувається якісний  стрибок від позиції школяра  до соціально-психологічної позиції  майбутнього спеціаліста, тобто  від позиції учнівської молоді до позиції керівника, професіонала. Помилково вважати, що першокурсники є цілковито самостійними, морально та соціальне зрілими суб'єктами. Адаптація випускників середньої школи до системи навчання у вузах є багаторівневим і багатоплановим явищем, яке базується на багатьох механізмах: звикання, пристосування, відтворення, взаємодоповнення, творення, управління та самоуправління. Процес адаптації є інтеграцією впливів різноманітних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Дослідження показали, що більшість студентів І курсу (96,4%) перебувають у матеріальній залежності від батьків і родичів; 59,2% першокурсників підкреслюють і свою психологічну залежність від батьків, сім'ї; 89,5% відмічають психологічну залежність від друзів. Фактично всі іногородні студенти (98,7%) нудьгують за домом, родичами, друзями, у 71% — проблеми і складнощі з новим режимом дня, організацією харчування, відпочинку, самостійною підготовкою тощо [14,22].

У результаті проведення численних діагностичних  процедур (бесіда, анкетування, спостереження, експертне оцінювання) на сьогодні є можливість виокремити кілька груп труднощів у навчанні студентів-першокурсників.  Перша група має доволі опосередковане відношення до психології, але є  суттєвою і стосується великого числа  студентів. Мається на увазі відсутність  у першокурсників багатьох спеціальних  організаційно-навчальних навиків, необхідних у вузівському навчанні:  конспектування лекцій та першоджерел, користування бібліотекою  тощо. Зазвичай, подібні вміння й  навички дуже швидко набуваються, але  зафіксовано негативний вплив їхньої відсутності на успішність навчання і на цілісні показники адаптації студентів. До цієї ж групи слід віднести відсутність адекватних комунікативних навичок [16,62].