Альтернативні форми виховання як складова соціально-правового захисту дитей-сирит

Справи з питань усиновлення  дітей ведуться відділами освіти. Кандидати в усиновителі до винесення  рішення про усиновлення зобов'язані  особисто ознайомитися з документами усиновлюваної ними дитини, в тому числі з довідкою про стан здоров'я, та познайомитися і встановити контакт з дитиною.

У разі усиновлення дитини, яка досягла десятирічного віку, необхідна її згода. Якщо до подачі заяви про усиновлення дитина проживала в сім'ї усиновителя  і вважає його своїм батьком (матір'ю), усиновлення, як виняток, може бути проведене без одержання згоди усиновлюваного [15].

Якщо немає можливості віддати дитину на усиновлення або  під опіку, органи опіки і піклування у місячний термін зобов'язані подати інформацію про таких Дітей до обласних та міських відділів. Ті, у свою чергу, якщо усиновлення і встановлення опіки неможливе, передають інформацію про дітей для централізованого обліку до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України. У 1998 році до Кодексу України про адміністративні правопорушення внесено зміни, Що передбачають адміністративні стягнення з посадових осіб у разі порушення порядку або термінів подання інформації про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для централізованого обліку.

З метою найкращого забезпечення прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, прийнято Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (1996 р.), яким встановлюється порядок усиновлення.

З метою запобігання  одержанню невиправданих фінансових вигод при усиновленні статтею 102-3 Кодексу про шлюб та сім'ю України і статтею 115-2 Кримінального кодексу України заборонено посередницьку комерційну діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку і піклування чи на виховання в сім'ї громадян України або іноземних громадян, встановлено кримінальну відповідальність за зазначені неправомірні дії.

Шостий рік в Україні  проводиться робота щодо запррвадження  інституту прийомної сім'ї як альтернативної форми сімейного  виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Альтернатива полягає в тому, що ті з дітей, які не були усиновленні чи взяті під опіку і які до недавна направлялися до інтернатних закладів, мають можливість бути влаштованими у сім'ю. Переваги сімейного виховання, порівняно з інституційним, безперечні, оскільки тільки сім'я була і залишається для дитини природним, необхідним і всеохоплюючим середовищем, орієнтованим на розвиток індивідуальних особливостей вихованця. В той час як в державних установах виховний процес орієнтується на колективні форми, а вони нівелюють особистісні запити і потреби дитини, не сприяють розвитку соціально адаптованої особистості.

Особливість прийомної  сім'ї перед існуючими формами  сімейного виховання дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Інша особливість прийомної  сім'ї - забезпечення матеріального  утримання прийомної дитини з  боку держави, розраховане за нормами  утримання вихованців інтернатних  закладів. Досить часто люди, які  не можуть визначити для себе, заради чого можна взяти на виховання дитину, обтяжену спадковістю, психічними розладами, медичними та соціальними проблемами, визнають матеріальну зацікавленість прийомних батьків першорядною причиною створення прийомної сім'ї. Безперечно, до соціальних служб звертаються люди, які мають намір взяти дитину, розраховуючи на грошові виплати. Але ті громадяни, які розглядають прийомну сім'ю як форму заробітку, ознайомившись з проблемами і завданнями, що покладаються на прийомних батьків, особливостями вихованців, які прийдуть до них, відступаються від намірів, ще до проходження курсу підготовки.

Досвід створення прийомних  сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки  над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства.

 

 

ВИСНОВКИ

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського  піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Психологічні дослідження  рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються  поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.

Основними причинами  зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.

Особливість прийомної  сім'ї перед існуючими формами  сімейного виховання дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партнером у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки прийомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передбачає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і проблемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдання - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забезпечити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Досвід створення прийомних  сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що стимулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354

      (набуття  чинності 01.01.2006 р.)

2. Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»
3. Конвенция ООН о правах ребенка
4. Конституція України
5. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» . – 2005 від 11.07 №1086
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.
7. Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.
8. "Діти вулиці" Методичні рекомендації по роботі з "дітьми вулиці" / Упор. Зінченко А.Г. - К.: УДЦССМ, 1999. - С.88.
9. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія. // Соціальна робота. Книга 1.- К.: УДЦССМ, 2001.-344 с.
10. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія //Соціальна робота. Книга 1. – К.: УДЦ ССМ, 2001. – 244 с.
11. Аркин А.А. Психологическое развитие детей, воспитивающихся вне семьи.-М.,1957. -С.121.
12. Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект). – Суми: СумДПУ, 2002. – 268 с.
13. Бевз Г.М. Дитина в прийомній сім’ї . – К, 2001. – 101 с.
14. Брутман В. Социальное сиротство: по пути отчаяния // Народное образование. - 1994. - № 9-Ю.
15. Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 5. 23.Іванова І.Б., Звєрєва І. Д. Соціальна підтримка сиріт// Довіра і надія.
16. Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання // Право України. - 2001. - № 3.
17. Князев З.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект)// Вопросьі психологии. -1993. -№3. - С.39-46.
18. Князев Э.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект) // Вопросы психологии – 1993. - № 3. – с. 39-46.
19. Кобзар Б.С. Розвиток пізнавальних здібностей учнів шкіл-інтернатів // Педагогіка і психологія. - 1997. -№ 3.
20. Кобзар Б.С. Як живеться дитині-сироті? // Рідна школа. - 1995. -№7/8.-С73.
21. Козлов А. Родословная Харитоненков // 5-я научная конференция по геральдике: сборник тезисных сообщений и докладов. - Л., 1995.
22. Кокіна В.Г. Право на усиновлення // Урядовий кур'єр. - 2000. -23 вересня.
23. Робота з дитиною у прийомній сім’ї. Методичний посібник. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с.
24. Соціальна педагогіка. Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. -352 с.
25. Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник /За ред. проф.А.Й.Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 352 с.
26. Волинець Л.С, Комарова Н.М. та інші. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. -К.,1998.
27. Очерки о развитии детей, оставшихся без родительского попечения/ Под ред. Лазутовой Н.М. - М.,1991.
28. Педагогическая энциклопедия. – М., 1964. - Т.10
29. Лотман Ю.М.Беседы о культуре. -М. 1994.
30. Матеріали з Міжнародної конференціїї «Захимт дітей в процесі деінституціалізації. Зарубіжний досвід  виховання дітей- сиріт» м. Київ 2008 рік
31. Психологічні особливості розвитку дитини в умовах інтернатного закладу: Метод, рек. /Упоряд. О.Г. Антонова-Турченко. - К.: РНМК, 1992.-С.264.
32. Право України. - 2001. - № 8. 21 .Егошина В.Н., Ефимова Н.В. Из истории призрения и социального обеспечения