Вальдорфська школа

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..…..3

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИКА РОБОТИ З ДІТЬМИ У ВАЛЬДОРФСЬКІЙ ШКОЛІ…………………………………………………………………………….5

1. Викладення матеріалу епохами………………………………...…..5
2. Світ мови………………………………………………….………….6
3. Звертаємось до фарб………………………………………………...7
4. Уроки рукоділля та ремесла…………………………………….....10
5. Гімнастика……………………………………………………….....12
6. Евритмія…………………………………………………………….13
7. Навчальне свято……………………………………………………14

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…15

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Вальдорфські школи – це система освіти, яка заснована на повазі до дитинства. Її мета – розвинути природні особливості кожної дитини та зміцнити віру в свої сили, яка знадобиться їй впродовж всього життя. Вже на стадії дошкільного виховання і в початковій школі закладається основний фундамент знань та досвіду, на якому буде базуватися освіта в середній школі. На цій стадії вальдорфська школа намагається розвинути в дитині такі якості як емоційна зрілість і творчий підхід до справи, вміння аналізувати і почуття відповідальності.

Вальдорфська школа пропонує дитині такий спосіб пізнання світу, суспільства і самої себе, який би виключав відчуженість від предмета, розвивав би в учневі почуття причетності до того, що відбувається навколо нього.

Програми вальдорфських шкіл будуються таким чином, щоб враховувати індивідуальні властивості кожного учня. Досвід вальдорфського направлення, накопичений за 94 роки його існування, показав, що його методика може бути адаптована до культур абсолютно різних народів. Причина в тому, що методика цих шкіл націлена більше на розвиток природних здібностей людини, ніж на просто передачу знань. Широта підходу і міждисциплінарність – ось виключна особливість методики навчання.

В нашому змінному і нестабільному  світі людина все частіше повинна  проявляти ініціативу, гнучкість  і відповідальність. Випускники вальдорфських шкіл зарекомендували себе як творчі люди, які здатні знайти вихід зі складних ситуацій. В багатьох відносинах вони можуть вважати себе громадянами світу.

У світі, де руйнуються традиційні культури, щезають релігійні цінності, молоді люди все частіше потребують допомоги, щоб розвинути в собі такі якості як співчуття, довіра, здатність до моральної оцінки дійсності, розгляд добра і зла. Вальдорфські школи, спираючись на співпрацю з батьками, свідомо культивують ці цінності. Весь процес навчання спрямований на те, щоб дитина «знала і любила цей світ» і всіх його мешканців.

Така організація –  це не тільки модель людства, але і  ефективний спосіб мобілізації можливостей  і талантів всієї школи.

Як говорив засновник  антропософської течії Рудольф Штайнер «Не питайте, що потрібно знати і що повинні вміти людина, аби якнайкраще відповідати запитам суспільства. Поставте питання по-іншому: чим саме живе людина і хто або що може з неї вирости. Це єдиний спосіб проявити нові якості кожного нового покоління і направити їх на служінню суспільстві. Тоді воно стане таким, яким його зможе зробити, подолавши всі перешкоди, це покоління. Нове покоління ніяк не повинно робитися таким, яким би його хотіло бачити попереднє».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИКА РОБОТИ З  ДІТЬМИ У ВАЛЬДОРФСЬКІЙ ШКОЛІ

1.1. Викладення матеріалу епохами

 

У першому класі кожна  епоха (період) навчання триває довго  і ще слабо диференційована. Діти поперемінно малюють, слухають розповіді  про природу і пори року, вивчають навколишній світ і рідний край, займаються письмом, читанням і рахунком, а вчитель вибирає момент, коли слід змінити вид діяльності. Потім він переходить до спеціалізації та диференціації головних епох, тривалість кожної – три - чотири тижні. В результаті у дітей настає почуття задоволення від того, що вони чогось досягли: засвоїли рідну мову, отримали уявлення про різні речі, тварин, людей, рослини, каміння, вивчали природознавство (спочатку дають краєзнавство), фізику, хімію, арифметику, геометрію і т.д.

Учні займаються різними вправами, переказом, самостійно виконують невеликі роботи, що допомагають їм відчути задоволення від власного вміння або пробудити в них бажання займатися краще, бути стараннішими.

Один і той же предмет  викладається як епоха не більше двох разів на рік. Пауза між епохами – те ж , що ніч між двома навчальними днями. Щоб знання були міцними, перейшли в навички, треба ще раз повернутися до пройденого – це так само важливо, як прокинутися від сну. У той момент, коли нова область знань починає опановувати головами учнів, а попередня, ще складова ціла епоха, меркне, вчиняється щось, найвищою мірою значне.

Повторення пройденого матеріалу, який діти колись із захопленням починали вивчати (і це завершилося формуванням  у їхній свідомості певних образів), демонструє вищу ступінь їх зрілості в розумінні проблеми, показує, як зросли за цей час їх здібності. Те, що було недостатньо зрозуміле, наприклад, в арифметиці, тепер може бути засвоєно легко і невимушено.

Саме за такої форми  роботи створюються найкращі можливості для того, щоб сконцентрувати інтерес дітей, активізувати його і представити зміст предмета у вигляді ємних, легко запам'ятованих образів.

Принцип викладання епохами виправдовує себе і при вивченні інших предметів. Він є провідним при вивченні ремесел, технології і мистецтва в старших класах. Кожен на власному досвіді може переконатися в перевагах цього способу навчання, так як він дозволяє сконцентруватися на якійсь заданій темі доти, доки наполегливою працею поставлена ​​мета не буде досягнута, а потім перейти до іншої. Такий прийом благотворно позначається на дитині, дисциплінує її , що особливо важливо в сучасному суспільстві, де великий надлишок зовнішніх подразників і де увага людей все більш розсіюється.

 

 

1.2. Світ мови

 

Починати навчання іноземним  мовам відразу з першого класу  – чи не занадто рано? І взагалі, чи можливо це? Вальдорфська школа славиться своєю «неквапливістю» у навчанні читання та письма; в області ж арифметики відразу висуваються більш високі, ніж у звичайних школах, вимоги, а тепер ще й дві іноземні мови для першокласників. Для чого це потрібно? 
Який метод повинен лягти в основу прямого, заснованого на наслідуванні, або граматичний, що включає аналіз пропозицій і вправи в перекладі?

Фахівці не перестають висувати аргументи на захист того й іншого підходів.

Оскільки учні трьох молодших класів залежні від свого оточення і природною формою їх самовираження  поряд з розвитком душевних здібностей є наслідування, ми змушені визнати, що в цьому віці єдино прийнятним може бути «прямий метод» . Коли ж по досягненні дев'яти років в дітях починають відбуватися глибокі зміни, вони стають вже здатними розглядати мову як частину навколишнього світу. Осмислення граматичних явищ вони черпають з мови оточуючих, з власних придбаних ними навичок. Є ще одна причина, яка свідчить про користь раннього початку навчання мови. Душа дитини чутлива до сприйняття вимовленого слова. Прийнявши його, вона починає «працювати» над ним, відкриваючись назустріч новим словам. Мовний інструмент дитини такий гнучкий, що його можна формувати вправами на вимову, методикою іноземної мови. Дитину легко навчити відтворювати нові звуки, вона досить вільно опановує чужорідними звучанням з «хорошою вимовою». Одночасно збагачується душа дитини, розширюються її уявлення про навколишній світ.

 

 

1.3. Звертаємось до фарб

 

Абсолютно ясно, що працюючи з фарбами, ми можемо знайти спокійний і гармонійний вихід з найзбудженішого стану. Якщо хтось став жертвою нестримного гніву, то він отримає більше радості від того, що завдасть вогненно - червону фарбу на шматок паперу, ніж від того, що розіб'є вікно. 
Для особливо емоційних дітей заняття з пензликами і крейдою могли б виявитися ідеальним способом вираження своїх емоцій і звільнення від внутрішнього гніту.

Збудливій дитині краще мати справу з червоними або червоно - жовтими тонами, йому потрібно дати можливість одягатися в ці кольори. Навпаки, якщо дитина байдужа, то потрібно перейти до синіх і синьо - зелених фарб. Власне кажучи, йдеться про колір, який відображається всередині нас як протилежний. Для червоного таким кольором буде зелений, для синього –оранжево - жовтий. У цьому легко переконатися, якщо якийсь час дивитися на поверхню, закрашену відповідною фарбою, а потім швидко перевести погляд на яку-небудь білу поверхню. Протилежний колір відтворюється фізіологічними органами дитини і сприяє становленню всієї необхідної внутрішньої структури. Якщо збудлива дитина бачить у своєму оточенні червоний колір, то всередині нього виникає протилежний образ зеленого кольору. Робота з перетворення іншого кольору в зелений діє заспокійливо.

Потрібно використовувати терапевтичні можливості фарб протягом перших років шкільного життя, головне не обмежуватися тим, що дозволяти дітям «самовиражатися» у межах наявного у них досвіду. Сьогоднішні діти, даючи повну волю своїм темпераментом, малюють одноманітно: похмурий холерик зображує весь час гарячі міста т.д. Повторюючи такі заняття, видно, що дитина не звільняється від цих мотивів, а все більш занурюється в них. Навіть якщо, в кращому випадку, з власної ініціативи або завдяки зусиллям вчителя (або іншого дорослого) діти переходять до зображення більш радісних і здорових мотивів, «самовираження» не виходить за межі вельми обмеженої за значенням функції – воно всього лише приносить полегшення. Проте в глибині душі не багато чого змінюється.

Ті, хто використовує фарби, щоб виразити в них себе, ніколи не зможуть вирватися з чаклунського полону власного «Я». Ті ж, хто, забувши про самого себе, «вживається » в колір, вступає в новий безмежний внутрішній світ, який постійно розширюється і змінюється .

Якщо ви хочете по-справжньому  дізнатися, що таке колір, не починайте з вивчення і відображення якихось мотивів зовнішнього світу: в ​​цьому випадку колір стає чимось вторинним стосовно форми, мотиву. Щоб сприйняти багатобарвний світ, потрібно виходити з самих фарб. Починати слід з чисто колірних вправ. Цей спосіб живопису – перший і найважливіший в початкових класах вальдорфської школи. Дитині відносно легко дається поводження з акварельними фарбами, що наносяться на мокрий папір, воно допомагає відчути простір і повітря. Малюючи крейдою майже неможливо змішувати кольори або домагатися тонких відтінків, тому вони менше годяться для вправ у кольорі. Крім того, велике значення має сам підготовчий етап: треба постояти в черзі, щоб отримати свою дощечку для малювання, фарби, пензлик, воду, потім натягнути папір, доторкнутися до неї рідкими фарбами. Якщо діти не будуть неухильно дотримуватися порядку, то відбудеться «морська битва». Для семирічної дитини – велика подія намалювати, на прохання вчителя, наприклад , жовта пляма на синьому тлі, а потім синє на жовтому. Коли малюнки висохнуть, їх вивішують і уважно роздивляються. Крок за кроком діти опановують досвідом використання фарб: всі відтінки жовтого і червоного кольору завжди перекривають інші кольори, а синій, фіолетовий і інші їм поступаються. Більш нейтральний зелений. Поступово кожна фарба постає перед дітьми як жива істота з абсолютно певними жестами і властивостями.

Неоціненну допомогу може надати живопис і в коректуванні темпераменту у дітей. У загальному вигляді можна було б відзначити наступне. Якщо холерикам надати можливість виконувати на свій розсуд вправи з фарбами, то в їх роботах драматичний червоний колір і його відтінки розподіляться по всьому листу, пригнічуючи інші. Меланхоліки зазвичай малюють щось маленьке і темненьке, де-небудь у верхньому куточку аркуша. Сангвініки зі страшною швидкістю зображують щось невелике, але світле і радісне, і тут же переходять на наступний аркуш паперу. Флегматики, як правило, заповнюють весь лист чимось великим і нудним.

Важко переоцінити те, як багато може значити для подальшого життя людини уміння тонко відчувати фарби. Адже йдеться про якесь внутрішнє багатство, яке не можна взяти в руки, про найтонше, що не піддається опису якостями і відтінками. Проте з упевненістю можна стверджувати лише одне – весь світ перетворюється в очах того, хто навчився відчувати і розуміти тиху мову фарб, що глибоко проникає в суть всіх речей.

 

 

1.4. Уроки рукоділля та ремесла.

 

Відвідувач вальдорфської школи, той, чиї численні приміщення, призначені для викладання ручної праці, зауважує, що і хлопчики, і дівчатка, як правило, зайняті вирішенням одних і тих же завдань. У нього також складається переконання про значущість тієї ролі, яка відводиться цим предметам в рамках усього навчання.

Організовуючи заняття різними видами ручної праці, у вальдорфській школі орієнтуються на мистецтво і ремесло, з якими діти близько знайомляться і лише другорядно готують себе до можливої ​​практичної діяльності в майбутньому. А виховне значення ручної праці простягається набагато далі. Необхідно відзначити, що люди, які не вміють вправно володіти пальцями рук, мають настільки ж «незграбний інтелект», позбавлені гнучкості ідей і думок. У той же час ті, хто володіють точними рухами, здатні мати гнучке мислення, проникати в суть речей. Іншими словами, завдяки заняттям рукоділлям і ремеслами вдається підготувати людину до включення волі в розумовий процес.

У першому класі діти вчаться в'язати на спицях, у другому – гачком; в міру того, як вони опановують цими вміннями, можна пропонувати їм виготовляти одяг для себе і для інших; в сьомому і восьмому класах вони просунуться вже настільки далеко, що зможуть пошити на швейній машині сорочку, плаття, штани або подібні вироби. Зрозуміло, хлопчики, особливо в роки, що передують статевому дозріванню, виконують завдання, що вимагають додаткової фізичної сили (наприклад, виготовлення виробів із шкіри, плетіння кошиків).

Прагнення до творення художніх форм, нехай навіть найпростіших, пронизує все навчання, але найбільш виразно це виражається у виготовленні іграшок, які школярі починають робити приблизно з п'ятого класу. У свою роботу вони переносять те, що впізнають на уроках про тварин. Проте вираз облич, наприклад, у ляльок і всі їх пропорції можуть бути набагато менш узгодженими і менш деталізовані, ніж у реальних тварин. 
Особливо вдається дітям передати своєрідність різних тварин в глині ​​і в дереві. Займаючись ліпленням, людина вирішує цілком особливі художні завдання: можна досягти виразності в деталях, але доведеться ще в певному порядку об'єднати їх в ціле. Пластика виконуваної скульптури повинна передавати те, що характерно для цілісного вигляду тварини. 
Щоб навчитися робити самостійно щось з глини, або вирізати по дереву, потрібне певне вольове зусилля. Видно, як знаходить вихід скупчена в дитині енергія, коли, наприклад, дванадцятирічний школяр починає користуватися стамескою і ножем, вирізаючи щось з необробленого шматка дерева. Вирізати по дереву зазвичай починають в шостому класі. 
Протягом четвертого і п'ятого років навчання реміснича робота все більш стає вільною художньою творчістю. Дитина повинна працювати по своїй волі, а не тому, що хтось змушує її це робити. Якщо процес навчання звернений до життя, то діти черпають спонукання до роботи в самих собі. Учитель, присутній при роботі учнів, організовує їх діяльність. Його основне завдання полягає в тому, щоб допомагати дітям здійснювати їх власні задуми.