Виховання ціннісного ставлення до природи у дітей старшого дошкільного віку

 

Екологізація праці можлива лише в тому випадку, коли дитина активно самостійно працює чи взаємодіє з дорослими під час посадки городу, саду, квітника, збирання врожаю тощо.

 

Оскільки дошкільний вік — це період початкового становлення особистості, впродовж якого відбувається колосальне збагачення і впорядкування її чуттєвого досвіду, оволодіння нею специфічно людськими формами сприймання і мислення, то стає очевидним той факт, що рівень готовності дошкільнят до екологічної освіти і виховання у школі визначається саме системою виховання і навчання дитини у дитячому садку, тобто в період дошкільного дитинства. Метою екологічної освіти і виховання є формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дійового ставлення особистості до навколишнього середовища. У зв'язку з цим зміст навчально-виховної роботи вихователя полягає у розкритті багатогранної цінності природи: естетичної, гігієнічної, рекреаційної, практичної.

 

Однак системи знань про природу можуть бути різноманітні за структурою. Найрезультативнішими у розвитку інтелектуальної сфери є такі, що побудовані за ієрархічним принципом: наявність у системі опірного, вихідного поняття, з якого випливають всі інші. Саме у процесі предметно-чуттєвої діяльності у природі дитина може виділити суттєві, центральні зв'язки явищ і відтворити їх в образній формі — у формі уявлень. Звідси очевидним стає той факт, що в дошкільному віці потрібно формувати уявлення і елементарні поняття про світ природи, наприклад: рослини — дерева, кущі, трави тощо; тварини —- свійські, дикі, ссавці, гризуни, риби, птахи, які можуть стати стрижнем системи знань дітей під час шкільного навчання. Це відкриває новий принцип добору і систематизації знань і вимагає розробки конкретної програми екологічного виховання у дитячому садку.

 

Формування знань про природу у повсякденному житті, а також під час занять — вирішальний фактор у вихованні правильного ставлення до неї: природа — це світ постійних чудес, самостійних «відкриттів», джерело невичерпного пізнання. Очевидно і цілком закономірно, що в процесі безпосереднього чуттєвого пізнання (на цільових екскурсіях, заняттях, погулянках та ін.) вихователь повинен формувати у дітей поряд зі знаннями відповідальне ставлення до природи, пробуджувати прагнення гуманного спілкування з її об'єктами та явищами. Знання дітей про природу — дидактична основа екологічного виховання. У зв'язку з цим екологічне виховання у дитячому садку необхідно розглядати і в плані знань, що подаються вихователем, і в плані організації раціональних форм дитячої діяльності, де можлива методично правильна реалізація цього змісту.

 

Ефективність екологічного виховання значною мірою залежить від всебічного розвитку особистості, від того, як часто дитина залучається до різних видів діяльності. Основні ступені вікового, інтелектуального та соціального розвитку дітей демонструють нам динаміку таких змін у дошкільному дитинстві, які характеризуються збереженням раніше набутих знань, формуванням на їх основі вмінь і навичок, значно складніших за суттю й обсягом. Таким чином, щоб виховати дошкільника екологічно грамотним, педагог повинен мати перед собою чіткі завдання і, враховуючи вік малюка, виконувати їх, зокрема:

 

формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори у розвитку живої природи (світло, температура, волога), поживність грунту (харчування) та очевидні взаємозв'язки і залежності;

 

розвивати вміння класифікувати живу природу (рослини — трави, кущі, дерева; тварини — за основними особливостями зовнішнього вигляду) на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії з середовищем;

 

стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ (у народній творчості — народні прислів'я, загадки, приказки, прикмети, вірші, легенди, повір'я, пісні, авторські твори та ін.);

 

— активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності (гра, праця, науково-дослідна діяльність, навчання);

 

—показати дошкільнятам живі барометри природи — пристосування рослин і тварин до змін у неживій природі тощо;

 

— познайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення людей до природи.

 

 

1.2 Умови  екологічного виховання

 

 

Мета, зміст і завдання екологічного виховання дітей великою мірою зумовлені наявністю у педагогічному процесі об'єктивних і суб'єктивних умов. При цьому до об'єктивних умов належать:

 

рівень педагогічної діяльності й майстерності вихователів, їх загальна і спеціальна підготовка з питань екологічного виховання;

 

екологічна спрямованість педагогічного процесу дитячого садка загалом і в кожній віковій групі зокрема (реальна можливість спілкування з об'єктами живої і неживої природи);

 

єдність і взаємодія суспільного та сімейного виховання. До суб'єктивних умов ми відносимо:

 

готовність дітей дошкільного віку до сприймання, розуміння і засвоєння уявлень про природи (інтелектуальна сфера);

 

готовність дітей до практичної реалізації знань у доступних видах діяльності;

 

формування суспільно значимих мотивів їх поведінки (емоційно-чуттєва і дійово-вольова сфери).

 

Остання умова синтезує в собі знання не лише як доступні для засвоєння наукові відомості, а й як оцінку навколишнього, мотив до діяльності. А це означає, що шляхом практичної діяльності уже забезпечується трансформація знань дітей в основу тих почуттів, які виховуються в дошкільному віці. Зміст почуттів становлять знання, уявлення, теоретичні припущення. Саме вони функціонують як обов'язкова складова практичних методів пізнання природи — природничого досліду, праці в природі, творчої діяльності та ін. Ось тут і спрацьовує практична спрямованість знань та уявлень дітей.

 

Таким чином, активне засвоєння дітьми дошкільного віку доступних знань, їх аналіз як основи почуттів, а почуттів — як основного регулятора взаємодії дітей з природою у різних видах діяльності є визначальним фактором ефективного формування екологічних знань, екологічного виховання.

 

У низці об'єктивних умов особливу роль виконує вихователь, його вміння активізувати, стимулювати розвиток інтелектуальної, емоційно-вольової сфери особистості, виходячи з конкретних індивідуальних і вікових особливостей дітей. У становленні екологічних знань чимале значення має моральна та інтелектуальна сприйнятливість дитини, здатність до розумових операцій — аналізу, синтезу, порівняння тощо, а також їх експресивно-емоційне ставлення до об'єктів і явищ, які пізнаються. Ця особливість домінує в дошкільному віці й виступає у роботі педагога необхідною передумовою *.

 

Розглядаючи екологічне виховання з позицій комплексного підходу, ми визначаємо діалектичну єдність об'єктивних і суб'єктивних умов як запоруку ефективності його організації й результату. Викладачам спеціальної методики ознайомлення дітей дошкільного віку з природою варто врахувати, що вихователь повинен бездоганно володіти всіма компонентами цієї складної й багатогранної проблеми. Звертаючись до її завдань, у концепції екологічної освіти і виховання І. Звєрєв виділяє такі:

 

засвоєння провідних ідей, основних екологічних понять, на основі яких досягається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів;

 

розуміння різноманітної цінності природи як одного з основних джерел розвитку виробництва і культури;

 

оволодіння прикладними знаннями, практичними навичками раціонального природокористування, вміння оцінювати стан навколишнього середовища, приймати правильне рішення і не допускати негативних впливів на природу в громадській діяльності;

 

свідоме дотримання норм впливу на природу, які виключають спричинення їй шкоди, забруднення чи руйнування природного середовища;

 

розвиток духовної потреби людини у спілкуванні з природою, усвідомлення її благочинного впливу, прагнення до пізнання закономірностей природи;

 

активізація діяльності щодо поліпшення природного і штучно створеного середовища, нетерпиме ставлення до дій людей, які приносять їй шкоду, пропаганда природоохоронних ідей.

 

Абсолютно очевидний той факт, що такі завдання можуть розв'язуватись успішно в тому випадку, коли навчально-виховного процес вузу буде ґрунтуватися на принципово важливому дидактичному положенні — аналізові екологічної освіти студентів дошкільних відділень і факультетів дошкільного виховання як складової частини їх загальної професійної підготовки та всебічного виховання. Сучасний дошкільний працівник є не лише вихователем, а її носієм знань з різних галузей. Отже, він володіє великими можливостями одночасного впливу на формування елементарних знань і відносин, практичних вмінь і навичок у своїх вихованців.

 

Для того, щоб провести екологічні ідеї найраціональнішими і найсприятливішими «шляхами» до дітей, вихователь повинен сам бути носієм високої екологічної культури, мати цілісну систему наукових поглядів на проблему взаємовідносин і співіснування з природою. Лише за цих умов вихователь зможе визначати різноманітність матеріальної, морально-естетичної й пізнавальної цінності природи, підпорядкувавши цьому роботу з дітьми у дитячому садку і пропагандистську діяльність серед батьків.

 

Отже, екологічна культура, якщо її розглядати в широкому соціальному аспекті, має бути оцінена сьогодні як один зі складників кваліфікаційної характеристики вихователя. У цьому зв'язку зупинимось на аналізові об'єктивних умов, виділимо аспекти, що видаються нам найважливішими з погляду даної проблеми у сучасному педагогічному процесі дошкільного закладу, наприклад, рівень педагогічної кваліфікації й майстерності вихователів, їх загальна і спеціальна підготовка до екологічного виховання. Вона передбачає знання та розуміння педагогом провідних положень наукових основ пізнання, охорони і збереження природи, розуміння значення природного середовища, що виступає компонентом еколого-педагогічної характеристики вихователя.

 

Стає очевидним той факт, що важливим орієнтиром у загальній і спеціальній підготовці вихователів дошкільних закладів є їх чіткі знання про взаємодію членів суспільства з навколишнім середовищем у кожному окремо взятому регіоні та Україні загалом, про об'єкти охорони живої і неживої природи у рідному районі, про зміст і призначення Червоної книги на всіх рівнях її видання.

 

Еколого-педагогічна підготовка вихователя передбачає достатньо високий рівень його громадської та професійної відповідальності за стан, збереження і охорону навколишньої природи. Громадська позиція простежується у конкретній практичній діяльності, спрямованій на збереження природи. Еколого-педагогічна підготовка вихователя переконує його в необхідності й важливості передачі своїх знань дітям та їхнім батькам, стимулює творчий пошук різноманітних форм природоохоронної діяльності в мікрорайоні, місті чи селі з залученням широких верств населення.

 

Водночас з узагальненими знаннями теоретичних основ охорони природи педагогові важливо знати й пропагувати історію та сучасний стан проблем природного середовища у рідному краї, вміти обґрунтовувати необхідність екологічної просвіти всіх вікових груп населення.

 

Оволодіння конкретними знаннями, розуміння завдань, умов, використання форм організації та засобів екологічного виховання дітей дошкільного віку як складової частини всебічного розвитку особистості, вміння моделювати педагогічні ситуації, конкретну практичну діяльність дітей з адаптованими завданнями, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дошкільнят, конкретні можливості.

 

 

1.3 Екологізація  діяльності дітей у дошкільному  закладі

 

 

Невід'ємним показником підготовки педагогів є оволодіння глибокими, систематизованими знаннями про природу як теоретичного, так і практичного змісту. Вихователі повинні чітко знати деякі питання морфології та екології тих рослин найближчого оточення, які безпосередньо сприймають дошкільнята, а також закономірності розвитку рослин залежно від екологічних факторів навколишнього середовища, показати дітям різноманітні життєві форми рослинного світу, дати уявлення про неживу природу, тобто адаптувати знання про значення і суть впливу сонця на землю, зумовленість існування живої природи факторами неживої, причини змін пір року та їх вплив на живу природу, людину, її діяльність тощо.

 

Вихователеві необхідно в достатньому обсязі мати знання з морфології та екології тварин, з якими потрібно ознайомити дошкільнят безпосередньо і опосередковано (птахи, земноводні, плазуни, риби, молюски, комахи тощо).

 

Закономірно виникає запитання: як найдоцільніше дати студентові ці знання з екології для того, щоб вони стали основою, невід'ємним елементом тієї системи, яка передбачена змістом екологічного виховання дітей? Спробуємо відповісти.

 

Як відомо, оволодінням елементами систематизованих науково достовірних екологічних знань дітей керує вихователь. Засвоюючи механізм екологізації специфічних для дошкільника видів діяльності (пошуково-дослідна, трудова і творча), він повинен дуже чітко уявляти собі:

 

місце і призначення кожного з них у процесі екологічного виховання;

 

функції окремих методів роботи з вихованцями і ті методичні прийоми, що стимулюють і спрямовують діяльністьтой, сприяють виникненню і закріпленню їх достовірних знань на основі узагальнення і систематизації;

 

можливості кожного із засобів та методику роботи з ними у різних вікових групах в обсязі різних конкретних методик (розвитку мови, формування елементарних математичних уявлень, зображувальної діяльності тощо).

 

Утворення елементарних екологічних уявлень і формування на їх основі понять, тобто перехід дітей від конкретно-образного до словесно-логічного мислення, висувають перед вихователем завдання: добирати доступний зміст знань, що відповідає провідним формам мислення і водночас викликає у дитини необхідність постійно шукати нові способи пізнання, тобто веде шляхом вдосконалення.

 

Наприклад, поняття жива і нежива природа. Розуміння своєрідності живого в світі природи надзвичайно важливе, хоч процес формування цього поняття складний і дуже суперечливий. На прикладі характеристики процесу і його механізмів проаналізуємо роботу вихователів. Отже, студентам необхідно пояснити, що вихователь посилається на знання, якими вже оперує дитина, активізуючи емоційний та дійово-практичний фактори. Саме поняття життя виходить за межі розуміння дошкільнят. У біології — це позначення способу існування живого організму, яке характеризується обміном речовин між ним і навколишнім середовищем. Організм задовільняє свої потреби у життєво необхідних для нього речовинах шляхом їх споживання з середовища існування. Діалектично існуючі два процеси — асиміляція (ілюстрація в тексті вище) і дисиміляція (розпад елементів в організмі) неподільні в часі й функціонують як взаємозумовлюючі (закінчення одного з них означає перехід у протилежнії стан — неживе).