Діагностика вихованості

ДІАГНОСТИКА ВИХОВАНОСТІ

 

ДІАГНОСТИКА (від грецьк. Diagnostikos – здатний розпізнавати) – це оцінна процедура, спрямована на пояснення ситуації, виявлення дійсного рівня зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між ними визначає ефективність виховного процесу. 

Через діагностику класний  керівник визначає, як реалізовано  педагогічні завдання, які з них  вимагають подальшого вирішення.

Досвід показав, що діагностика  має прямий зв’язок з етапами  управління розвитком колективу й особистості. Відповідно до цього виявлено три типи діагностики в роботі класного керівника: початкова, коригувальна (поточна) і узагальнююча (підсумкова).

Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням класним колективом. Перед визначенням виховних завдань, що будуть реалізовані в даному навчальному семестрі чи впродовж усього навчального року, класний керівник вивчає рівень вихованості учня. Визначено три основних варіанти початкової діагностики:

Перший – коли колектив сформовано вперше і класний керівник теж незнайомий з учнями;

Другий – коли колектив не новий, а класний керівник вперше починає роботу з класом;

Третій – коли колектив і класний керівник уже працювали разом.

У першому варіанті початкову  діагностику використовують для  всебічного вивчення учнів. У другому – класний керівник вивчає не тільки учнів, а й сам колектив як складну динамічну систему. Третій варіант надає можливість класному керівнику провести вибіркову діагностик колективу й особистості. Вона є доповненнм до інформації, отриманої раніше.

Класному керівникові, котрий спілкується з учнями і  колективом кілька років, немає необхідності проводити початкову діагностику  цілком. Але тому що процес виховання  суперечливий і стрибкоподібний, безупинний і динамічний, класному керівникові обов’язково доводиться вловлювати зміни і відображати їх у плануванні своєї діяльності.

Повнота та об’єктивність  інформації під час початкової діагностики  максимально наближає планування виховних завдань до реальних потреб класу  і відповідає оптимальному розвитку дітей.

Поточну (коригувальну) діагностику проводять у самому процесі організації діяльності учнівських колективів, орієнтуючи педагога на зміни, що відбуваються в учнях і колективі. Одночасно оцінюють правильність раніше прийнятих рішень. Інформація, отримана в результаті поточної діагностики, допомагає класному керівникові швидко, точно і з мінімумом помилок коригувати свою роботу й удосконалювати стиль взаємин з дітьми, методику виховної роботи. Через коригувальну діагностику класний керівник може швидко реагувати на зміни в рівні виховання школярів, тим самим забезпечити можливість більш активної, самостійної і творчої їх участі в діяльності колективу. Плануючи виховну роботу, класний керівник не завжди в змозі передбачити її результати. Особливо важко передбачити вибір найефективніших методів і засобів індивідуального впливу.

Поточна діагностика  виконує роль експрес-інформації і  цим допомагає прийняти швидке рішення  відносно вдосконалення педагогічної діяльності.

У системі прогнозування  результатів виховної роботи проводять узагальнюючу діагностику наприкінці кожного навчального року. Дані діагностичного вивчення зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між початковими і остаточними результатами вивчає ефективність процесу виховання. Отримані дані класний керівник використовує для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року.

Як еталонні показники, з якими порівнюють досягнуті  результати, використовують критерії (від лат. „критеріум”, що означає „порівняння”).

Критерії вихованості  – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості (колективу).

Оформляють їх звичайно у вигляді шкали найменувань. Якщо ступеням вияву якостей привласнюють умовні кількісні оцінки, то можна здійснювати порівняння і робити підрахунок, виражаючи рівні вихованості числами, подібно до того, як це роблять під час тестування у4спіхів, досягнутих у навчанні. Визначення рівнів вихованості – таке ж саме тестування, з тією різницею, що тестом служить не теоретичне завдання, а практична поведінка вихованця ним необхідних дій, що свідчать про наявність чи відсутність певних якостей.

Критерії вихованості І.Підласій умовно розприділяє на “жорсткі” і “м’які”. “Жорсткі”  критерії в педагогіці використовують порівняно мало; в останні десятиліття не прийнято було говорити про ті проблеми (точніше, про невихованість), які виявляються під час використання цих критеріїв. До них належать важливі статистичні показники, що в комплексі характеризують загальний рівень вихованості молоді: кількість вивчених правопорушень і тенденцій їхньої зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за вчинені злочини; темпи поширення пияцтва, паління, наркоманії, проституції серед молоді та багато інших показників.

Для характеристики шкільного виховання застосовують “м’які” полегшені критерії, що допомагають вихователям одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу, але не дають можливості проникати вглиб, надійно діагностувати приховані якості. До недоліків застосовуваних критеріїв потрібно внести і те, що їх розробляють звичайно не для визначення в комплексі всіх якостей особистості (колективу), а лише для окремих – моральних, трудових, естетичних тощо якостей, рушійних мотивів і конкретних умов не можна ні правильно втлумачити, ні правильно використати. Особистість – цілісне утворення, і вивчати її необхідно в комплексі всіх її якостей і рис. Розробити критерії, які охоплювали б усе розмаїття якостей особистості (колективу) в цілому, ще нікому не вдалося, це важлива проблема для майбутніх поколінь дослідників. Сьогодні педагогам і психологам доводиться користуватися “скороченими” методиками.

Серед безліч критеріїв вихованості можна  вичленити дві групи: змістовні  й оцінні. Перші пов’язані з вичлененням адекватних досліджуваній якості показників, а другі – з можливістю більш – менш точної фіксації інтенсивності прояву діагностованої  якості.

Є ще загальні критерії для діагностики остаточних результатів – досягнутого рівня вихованості особистості і колективу – і окремі критерії для аналізу проміжних результатів, пов’язаних з виробленням окремих властивостей, рис і якостей. Перші відображають вимоги, зафіксовані у формулюванні мети, а другі – конкретні завдання виховного процесу. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи:

1. пов’язані з проявом результатів виховання в зовнішній формі – судженнях, оцінках, учинках, діях особистості і
2. пов’язані з явищами, прихованими від учителя, вихователя -= мотивами, планами, орієнтаціями.

Перш ніж запропонувати  методику діагностики, пропонуємо схему  основних методів педагогічної діагностики.

Класифікація методів вивчення особистості 

учня  й учнівських колективів

Залежно від характеру участі школярів у  їхньому проведені:

• пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності тощо);
• активні (анкетування, тестування, соціометричні виміри, апаратно-технічні виміри, апаратно-технічні методи тощо);

         Залежно від часу проведення:

• однометтєві (анкетування тощо);
• тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

         Залежно від місця проведення:

• шкільні (класні і позакласні);
• лабораторні.

 

Залежно від конкретних завдань  вивчення особистості учнів, які  стоять перед учителем:

• неексперименральні методи (спостереження, анкетування, бесіда та аналіз продуктів діяльності);
• діагностичні (кількісні – тести, шкали; якісні – педагогічний консиліум тощо, змішані);
• експериментні (природний, моделюючий чи лабораторний експеримент);
• формівні (метод планомірного формування розумових дій, метод формування навчальної діяльності тощо).

Основні методи педагогічної діагностики

 

1. Загальні методи вивчення колективу  й особистості

 

 

Інформаційно-констатуючі

Оцінні (рейтинг)

 

 

Анкета

Інтерв’ю

Компетентний суддя

Оцінка

 

Бесіда

Анкета – коментар

Самооцінка

Експертні оцінки

 

Ранжирування

Незалежні, перехресні характеристики

 

2. Продуктивні  методи вивчення особистості

Вивчення творчості  учнів

Тести особистісні, тести-ситуації

 

 

3. Дієво-певедінкові методи вивчення особистості

 

Спостереження безпосереднє, опосередковане, включене тощо

Дискусія

Аналіз взаємодії

Ситуації природні, штучні

 

 

Соціометричні методи

Встановлення референтності  особистості в колективі

 

Які методи може використовувати класний керівник у початковій діагностиці, плануючи виховну роботу в класі? Найбільша і найпопулярніша група цих методів – опитування. Вони широко представлені в педагогічній літературі, зїхньою допомогою виявляються ціннісні орієнтації учнів, знання, установки, позиції, ставлення до однолітків, навколишнього світу і до себе.

Метод спостереження  – найбільш доступний спосіб отримання знань про учнів. Але особисте спостереження не може бути для педагога єдиним джерелом вивчення якостей дитини, тому що воно є однобічним і суб’єктивним. Тому варто враховувати результати спостереження інших людей.

Метод бесіди – зобов’язує класного керівника прислухатися до суджень оточуючих дитину вчителів, вихователів, батьків, однокласників, щоб правильно визначити сутність особистості, котра формується.

Метод анкетування  – дозволяє з’ясувати не тільки думки дітей з питань, які вас цікавлять, а й виявити їхні схильності, зв’язки, оцінні судження. Анкетування опитування в основному проводять письмово. Результативність його залежить від ряду умов: результати опитування не будуть використані на шкоду учням; формулювання запитань мають бути чіткими, ясними, доступними для даного віку; анкета не повинна бути громіздкою. Запитання можуть бути відкритого характеру (коли учні самі придумують відповідь), закритого (коли дітям пропонують ряд можливих відповідей), напіввідкритого (коли до переліку можливих відповідей вони дописують свої).

Метод зіткнення  поглядів, позицій. Форма даного методу дозволяє звертатися до учнів із проханням висловити свою думку, дати пораду, як ставитись до певного явища, певедінки, проблеми.

Метод соціометричного  вибору. Цей метод допомагає проникнути у взаємини однокласників, виявити різні мікрогрупи, неформальних лідерів, а також особисту позицію дитини в колективі однолітків.

Метод ранжирування – це розташування за значимістю (за рангом). Ранжирування можна використовувати не тільки стосовно особистості, а й для з’ясування ціннісних орієнтацій учнів.

Можна комбінувати  анкету з ранжируванням.

Анкета інтерв’ю – один із результативних і придатних для початкової діагностики методів. Його перевага в тому, що він поєднує програмовані запитання і бесіду. Інформацію отримують безпосередньо в контакті з досліджуваним школярем. Цей метод включає також елементи спостереження і створення ситуацій. Класний керівник має можливість спостерігати реакцію, емоційне ставлення до себе і запитань. Крім того, він ставить додаткові запитання, уточнює і узагальнює відповіді.

Велика група методів, які використовує класний керівник, це методи оцінювання (рейтинг) – взаємні, перехресні, незалежні характеристики, оцінки компетентних суддів, експертні оцінки, самооцінки тощо. Оцінювання має найрізноманітніші варіанти. Дуже продуктивна анкета “Чи знаєш ти себе і своїх товаришів?” Тут поєднується оцінка і самооцінка. Зміст оцінюваних якостей можна змінювати в залежності від завдання діагностики.

Кращий варіант, коли кожен дає оцінку учневі й оцінює сам себе. Але це забирає велику кількість часу, і тому досить робити оцінки в групах із 5-6 чоловік.

Один із достовірних  діагностичних методів – вивчення поведінки дітей у певній педагогічній ситуації.

В педагогічно доцільну ситуацію можна  вкласти різноманітний зміст: поставити  завдання-ситуацію, провести аналіз результатів  діяльності учня, створити естетичні умови для гри, праці, спільної або навчальної діяльності тощо. Педагогічні ситуації за своїм характером бувають природними (виникають у процесі діяльності і спілкування учнів), створюваними спеціально і прикладами-ситуаціями, взятими із життя і запропонованими для аналізу учням. Останні допомагають виявити їхнє знання, ціннісні орієнтації, вміння приймати рішення. Але вони не можуть показати, як реально вчинить учень. Тому більш ефективна ситуація, підготовлена заздалегідь. При цьому необхідно забезпечити кілька основний умов: природність обстановки, щирість і відсутність у учнів самореклами, бажання брати участь у запропонованій діяльності.

Найбільш розповсюдженим методом  поточної діагностики є дискусія. Її використовують переважно в старших і частково в середніх класах. Під час дискусії виявляються одночасно і знання учнів, і їхні ціннісні орієнтації, і життєва позиція. У процесі дискутування можна встановити динаміку взаємин учнів, їхні комунікативні якості, референтний статус кожного, мікроклімат у колективі тощо. Але в загальній системі діагностичних методів дискусія має допоміжний характер.