Естетичне виховання

Художня література − найдоступніший і в той же час самий ефективний вид мистецтва для формування естетичної культури школяра. Пізнання краси слова є першим і найважливішим кроком у світ прекрасного. Слово − могутній спосіб відточування, виховання витончених почуттів. Найважливіша педагогічна завдання полягає в тому, щоб уже в дитячі роки слово з його багатогранної облагораживающей красою стало невичерпним джерелом і засобом пізнання прекрасного, внутрішнім духовним багатством і в той же час засобом вираження цього багатства.

Перш ніж школяр зможе самостійно осягати емоційні відтінки слова, вчитель готує його до цього за допомогою так званого художнього оповідання. Художня розповідь вимагає високої емоційної та естетичної культури педагога. Виразне читання вчителя розвиває в учнів здатність осягати емоційне забарвлення слова, а це вміння − переддень не тільки мистецтва, а й багатою, повноцінною інтелектуального життя учнів. За словами В.А. Сухомлинського, «Коли людина відчуває, переживає найтонші відтінки, запахи, емоційний підтекст слова, він як би пробуджує дрімаючі сили розуму» [19, c.507]. Пізнання слова несе в собі енергію думки. Осягнення слова − це підготовка до читання художньої літератури. Читання може стати духовною потребою лише тоді, коли слово відклалося і в логічній, і в емоційній пам'яті.

 

2.2. Емоції і мистецтво

 

Емоції – це особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, відносини людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, відчуття, афекти, пристрасті, стреси. Будь − які прояви його активності супроводжуються емоційними переживаннями. Життя без емоцій так само неможливе, як і без відчуттів. Емоційно − виразні рухи людини, міміка, жести, пантоміміка − виконують функцію спілкування, тобто повідомлення людини інформації про стан того, що говорить і його відношення до того, що в даний момент відбувається, а також функцію дії − роботи певного впливу на той, хто є суб'єктом сприйняття емоційно − виразних рухів. Інтерпретація таких рухів сприймаючою людиною відбувається на підставі співвідношення руху з контекстом, в якому йде спілкування. Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб'єкт дізнається про потребностной значущість того, що відбувається. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають відносини між мотивами і реалізацією такою, що відповідає цим мотивам діяльності. Підкреслюючи власне особове значення емоційних процесів, В. К. Вилюнас пише: «Емоційна подія може викликати формування нових емоційних відносин до різних обставин... Предметом любові − ненависті стає все, що пізнається суб'єктом як причина задоволення – незадоволення» [3, с.14]. Між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, «колоколообразная» залежність. Для досягнення найвищого результату в діяльності небажані як дуже слабкі, так і дуже сильні емоційні збудження. Для кожної людини,а в цілому і для всіх людей є оптимум емоційної збудливості, що забезпечує максимум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьох чинників: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеної в неї людини і від багато чого іншого. Дуже слабка емоційна схвильованість не забезпечує належної мотивації діяльності, а дуже сильна руйнує її, дезорганізовуватиме і робить практично некерованою. Емоції, якими б рiзними вони не здавалися, невіддшльні від особи. «Те, що радує людину, що його цікавить, засмучує, хвилює, що представляється йому смішним, понад усе характеризує його суть, його характер, індивідуальність» [9, c108].

Якщо говорити про музику, треба зазначити, що вираз емоцій засобами музики має давню традицію, висхідну до учення про етос і про афекти у стародавніх греків. Згідно Арістотелю, музика відтворює рух, всякий же рух несе в собі енергію, що містить етичні властивості. Подібне прагне до подібного, і тому людина отримуватиме насолоду від музики в тій мірі, в якій музика відповідає його характеру або настрою в даний момент. Для стародавніх греків − Арістотеля, Платона, піфагорійців − музика була засобом, який врівноважував зовнішню сторону протікання життя з психологічним станом самої людини.

Емоції людини виявляються  у всіх видах людської діяльності і особливо в художній творчості. Власна емоційна сфера художника  відбивається у виборі сюжетів, в  манері листа, в способі розробки вибраних тим і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна  своєрідність художника. Емоції входять в багато психологічно складних станів людини, виступаючи як їх органічна частина. Такими комплексними станами, що включають мислення, відношення і емоції, є гумор, іронія, сатира і сарказм, які також можна трактувати як види творчості, якщо вони набувають художньої форми. Гумор − це емоційний прояв такого відношення до чого − небудь або до кого − небудь, яке несе в собі поєднання смішного і доброго. Це сміх над тим, що любиш, спосіб прояву симпатії, привертання уваги, створення гарного настрою. Іронія − це поєднання сміху і нешанобливого відношення, частіше всього зневажливого. Таке відношення, проте, ще не можна назвати недобрим або злим. Сатира є викриття, засудження об'єкту, що безумовно містить. У сатирі він, як правило, представляється в непривабливому вигляді. Недобре, зле понад усе виявляється в сарказмі, який є прямим знущанням, насмішкою над об'єктом. Окрім перерахованих складних станів і відчуттів, слід назвати ще трагізм. Це емоційний стан, що виникає при зіткненні сил добра і зла і перемозі зла над добром.

Взаємозв'язок сприйняття людиною  природи і його внутрішнього світу  В.А. Сухомлинський сформулював таким чином: «Природа є джерелом добра, її краса впливає на духовний світ людини тільки тоді, коли юне серце облагороджується вищої людської красою − добром, правдою, людяністю, співчуттям, непримиренністю до зла ... Притуплення почуття людської гідності веде до того, що людина не бачить краси природи» [19, c 499]. Краса природи як засіб емоційного, естетичного і морального виховання звучить тільки в загальній гармонії всіх засобів духовного впливу на особистість. Вона є для школяра насамперед школою культури естетичного сприйняття. Краса природи виховує витонченість почуттів, допомагає відчувати красу людини.

Емоції грають дуже важливу роль в житті людини. Емоції також нерозривні з мистецтвом. Свме це допомагає поглянути на іншу людину творчо. Це означає побачити його об'єктивно, без спотворень і надуманих якостей, уникаючи перенесення на нього рис вдачі інших людей. Умови, які необхідні для отримання такого творчого початку людиною наступні: здібність людини дивуватися, здатність зосередитися, здатність до самопізнання, правильне відношення до конфлікту, це говорить про людинаповина мати здатність з свідомою готовністю зустрічати можливість конфлікту. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, в манері листа, в способі розробки вибраних тим і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника і визначає особливості його творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Естетична культура особистості  – це сформована на основі власного життєвого досвіду та шляхом естетичного  виховання з боку суспільства  здатність людини розпізнавати й  переживати прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне й  комічне в мистецтві й навколишній  дійсності, керуватися виробленими  культурою естетичними цінностями у своїй практичній діяльності, створювати красу навколо себе й долати недосконалість світу. Українській державі необхідне  покоління, здатне до сприйняття національних і загальнолюдських цінностей, до творчої  діяльності, тому особливого значення сьогодні набуває виховання в  молоді естетичної культури.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання  і використовує багатство і різноманітність  його засобів. Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною основою  і важливим принципом естетичного  виховання на сучасному етапі  є ідея комплексного підходу, який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По − перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По − друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь − якого виду виховання.

Система естетичного виховання  будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється  у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання  будь − якої справи.

Основним структурним  елементом системи естетичного  виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного  виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі  з урахуванням індивідуальних і  психологічних особливостей організації  впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання є навчально − виховний процес школи. Предмети природничо − математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов’язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Важливою підсистемою є також художньо − естетичні впливи засобів масової комунікації, сім’ї, мікро середовища підлітка. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в підлітків естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

На основі змісту поняття  “естетична культура особистості”, що включає сукупність розвинутих естетичних емоцій і почуттів, потреб і смаків, сформованих естетичних оцінок та ідеалів, визначено основні критерії вихованості  естетичної культури старшокласників, а саме: емоційний, інтелектуальний, мотиваційно − діяльнісний, комунікативний, а також їхні показники. Виокремлено рівні розвитку естетичної культури старшокласників, це: відносно високий рівень, вище середнього, середній, нижче середнього, відносно низький.

Також ми вважаємо доцільним  зазначити те, що функціонування системи естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчально − виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Божович, Ю. П. Особистість і її формування в дитячому віці.  − М.: Аргументи і факти, 1993. − 608 с.

2. Борі Ю. «Естетика», М., 1988.

3. Вілюнас В.К.Основні проблеми психологічної. Теорії емоції. Психологія емоцій. – 14 с.

4. Волкова О.В. Твір мистецтва в сфері художньої культури, М., 1979.

5. Гете І. В. Про мистецтво, М.,1975. – 70 с.

6. Замашна С.М. Естетичне ставлення як психолого − педагогічна проблема. Нова педагогічна думка. Науково − методичний журнал. − № 1,2. 2003. – 67 − 69 с.

7. Ізард Керролл Е. «Психологія емоцій». «Пітер», 2006.

8. Ільїн В. С., «Формування особистості школяра: Цілісний процес». Москва, 1984р.

9. Крюгер Ф. Сутність емоційніх переживань. Психологія емоцій: Тексти. − М., 1984. – 108 с.

10. Лановик М. Українська усна народна творчість: Підручник. − К., Знання − Прес, 2001. – 169 с.

11. Лафренье Пітер «Емоційний розвиток дітей і підлітків», СПб, 2004

12. Леонтьєв А.Н.Потребності, мотиви, емоції. Психологія емоцій: Тексти. − М., 1984

13. Липський В.М. Естетична культура й особистість. − М., 1987. – 128 с.

14. Лихачов Б. Т., Квятковський Є. В. Сутність, принципи і система естетичного виховання учнів загальноосвітньої школи. − Радянська педагогіка, 1980. − № 7.

15. Лихачов Б.Т. Теорія естетичного виховання школярів. − М., 1985.

16. Михайлова Л.М. Проблеми виховання естетичної культури старшокласніків в сістемі сучасної освіти. Освіта на Луганщіні. 2000. − № 2. − 93 − 96 с.

17. Нагель О.І. «Навчально − творча діяльність учителя в загальноосвітній школі». М., 2000.

18. Психолого − педагогічний словник. Укл. В.А. Міжеріков. Ред. П.І. Підкасістій. − Львів: Фенікс, 1998. – 241 с.

19. Сухомлинський В.А. Вибрані твори: У 3 − х томах. Т.1. − М.: Педагогіка, 1979. – 507,499 с.

20. Таборідзе, А. К. Естетичне виховання школярів. Питання теорії та методики. А. К. Таборідзе. − М.: Профиздат, 1988. − 254 с.

21. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. −                        М.: Просвещение, 1968. – 103 с.

22. Шевченко Г.П. Естетичне виховання в школі. − К., 1985.

23. Яковлева Е.Л. Психологія розвитку творчого потенціалу особистості. М., Флінта. 1997.

24. http://www.bestreferat.ru/referat-210249.html

25. http://subject.com.ua/psychology/psyho_pedagog/118.html

26.http://uk.wikipedia.org/wiki