Києво-Могилянська академія

До моменту виникнення Київської Академії у XVII ст. історія української духовної освіти не мала такого закладу. Як і в старі часи, центральним духовно-освітнім осередком України залишався Київ. Велике значення мали численні бібліотеки та зібрання церковних книг, які були створені при монастирях Києво-Печерської Лаври, Софійському, Михайлівському Золотоверхому,та інших церковних осередках'.

Велику послугу у наданні земельних угідь для забудови майбутньої Академії вдови мозирського маршалка Галшки (Єлизавети) Василівни Гулевичівни. 15 жовтня 1615 р. було вписано до "гродських книг" дарчий запис про передачу землі на користь братства задля побудови школи. Традицію опіки та подання матеріяльної допомоги школі започаткував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Галшка Гулевичівна походила зі шляхетного роду, відомого в історичних довідниках з XVI століття. Дід, Федір Гулевич, бів православним єпископом Луцьким. Батько, Василь Гулевич, - підстаростою Володимирським. Втративши батька та чоловіка, вона в 1612 році вийшла заміж вдруге за Стефана Лозко, заможного українського шляхтича з Берестейщини. Подружжя оселилось у Києві.

У тих складних умовах, в яких опинилась українська землч, козацтво на чолі з Сагайдачним вбачало спасіння православної віри і відродження національного духу у науці та освіті, у навчанні українських дітей у православних школах. Так, 14 жовтня 1615 року Галшка, порадившись з чоловіком складає дарчу на свою садибу в Києві та на Подолі. Так виникла Київська братська школа.

Дар Галшки Гулевичівни впав на благодатний грунт. Школа мала підтримку від Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного. В 1620 році гетьман разом з військом вступили до Київського братства. Таким чином братство й школа отримують могутній захист. Крім того Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи Він заповів майже все своє майно школі. На честь Петра Сайгайдачного стоїть у глибині двора дерев’яний хрест, зведений як дань пам’яті. Традицію покладену  Петром Сагайдачним підтримали й інші гетьмани війська Запорізького, зокрема, Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та інші [6].

Влітку 1631 року митрополит київський і Галицький Петро Могила відкриває в Києво-Печерській лаврі школу, яка ввійшла в історію під назвою Лаврської. Потім, з 1 вересня 1632 року Петро Могила, об’єднавши Братську та Лавсрську школи створив Києво-Братську колегію на території та в приміщеннях Братської школи на Поділі.

Головною заслугою св. митрополита Київського Петра Могили у справі створення Академії було те, що він зумів надати цій школі масштабу церковно-освітнього та духовного центру. Митрополит опікувався колегією до кінця своїх днів, побудувавши систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів.  
          Завдяки підтримці митрополита Петра Могили було також відкрито колегіуми у містах Винниці, Кременці, Гощі, Яссах. Після смерті він передав у спадок Академії бібліотеку, будинки на Подолі, половину майна з свого хутора Непологи, село Позняківку, грошима близько 80 тис. злотих, срібний посуд, одяг, митру, яку було прикрашено сімейними коштовностями роду Могил. 
         Від інших навчальних закладів Київська Академія відрізнялась тим, що не мала поділу на окремі факультети, не присвоювались вчені ступені її вихованцям. Слід зазначити, що не завжди сталим був склад предметів для навчання, оскільки іноді, через зовнішні причини, не вивчалось богослів'я.

Навчальний рік починався в Академії 1 вересня і тривав до початку липня, хоча студентів часто зараховували і упрдовж року. Не було вікових обмежень. Наприклад, у молодших класах вчилися учні від 11 до 24 років. Для вступу необхідно було пройти співбесіду з префектом.

Існувало 8 ординарних класів (4 початкових і 4 середніх - поетики, риторики, філософії і богослов'я). Повний курс навчання в Академії тривав 12 років.

За часів переходу Правобережної України під владу Речі Посполитої, згідно пунктам "Вічного миру" 1686 р., вона не одержала статусу вищого навчального закладу [2].

Любов’ю до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Київської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьогодні безцінне “Слово о полку Ігоревім».

В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. В народі ж особливо великою популярністю користувався вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, в селах – біля церков, на майданах, - студенти рухали свої дійства.

Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професорам І. Гізелю, Й. Конановичу-Горбацькому, С.Яворському, Ф. Прокоповичу.

В Академії формувалась історична думка. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка(Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. ЇХ «козацькі літописи» є прообразом історичних праць. Писалои вони свідомо для  прийдешніх поколінь. Києво-Могилянська академія дала й таких відомих істориків як Петро Симоновський, автор «Краткого описания о козацком малороссийском народе» [7].

В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Серед вихованців Академії були й визначні іконописці, монументального й портретного живопису. Художня школа Києва  пиливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн.

Неабиякого розвитку в Академії досягло музичне мистецтво. З середини XVII ст. в академії існує хорова школа. Хори, академічний та Братського монастиря, нараховували часом до 300 і більше чоловік. Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх київських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі Подолу. Академія дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський й Артемій Ведель, музика яких до теперішнього часу хвилює серця.

Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була, очевидно, ще в Братській школі. П. Могила передав Колегії всю свою бібліотеку – 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалась традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Тут були книги видавництва України, Росії, Білорусії, амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Данціга, Варшави, Лондона, Парижа, Рима та інших міст. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи – хронічки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.

Після переходу території Лівобережної України до Московії Київська Академія починає справу з клопотанням про присвоєння їй статусу вищого навчального закладу. В царській грамоті від 11 січня 1694 р. стверджувалось право Академії користуватись старовинними привілеями, а також додавались нові: дозвіл набирати до складу учнів представників різних суспільних станів з України, Московії, Білорусі.У грамоті було визначено обсяг предметів для вивчення та структуру навчання, і вперше офіційно одержано дозвіл читати курс богослів'я. Серед інших важливих здобутків можна назвати право самоуправління та власного суду в межах Академії [5].

Доба 1690-1760 рр. вважається істориками добою певного піднесення Київської Академії, яка у внутрішньому житті заховує іще достатньо незалежності від центрального органу управління, яким в цей час був Синод. 
           Таким чином, можна твердити, що на цей час існування Академії вона була головним духовно-навчальним закладом в Україні. Маючи досконалу систему навчання та підбору кадрів з власних найкращих вихованців і не потребуючи жодної сторонньої допомоги, окрім надходження книжок для академічної бібліотеки та фінансового утримання, Академія весь час продовжувала продукувати майбутніх ієрархів та висококласних викладачів. 
 Маючи таку систему навчання, Київська Академія стає духовно-навчальним і науковим осередком всієї України, який, завдяки відсутності станових обмежень, приймав на навчання практично всіх бажаючих і тим самим сприяв тому, що церковні ієрархи та священство мали високий для свого часу рівень освіти, а також збільшенню відсотку освічених людей серед української шляхти, козацької верхівки, нижчих станів населення. 
 Впродовж XVIII ст. вплив митрополитів на діяльність Академії був вирішальним, оскільки київські владики особисто опікувались цим навчальним закладом.

зі стін Академії вийшло багато прекрасних богословів і визнаних фахівців.    Менш проблематичним був пошук викладачів у ниж-чігх класах, оскільки викладачами призначалися студенти класу богослів'я без відриву від навчання, а також послушники і світські особи з числа вихованців Академії, які не бажали монашества. 
 Початок XIX ст. став для Київської Академії добою занепаду. Як і раніше, освіта, отримувана учнями поєднувала в собі початкову, середню і вищу, але цей стан вже не відповідав вимогам нового часу та погано узгоджувався з планами російського керівництва щодо уніфікації духовної освіти в межах імперії. Більшість учнів на цей час вже складали діти священнослужителів, що було зумовлено попередніми указами Синоду та Київської Духовної Консисторії, за якими священники мусіли віддавати дітей у навчання під загрозою штрафу [7]. 
           Упродовж 1816-1817 рр. повним ходом йшов процес розвалювання діяльності старої Академії з метою створення вищого духовного навчального закладу, який би ніяк не нагадував попередній устрій, і не затримав в собі навіть частки попередніх українських духовних традицій академічної освіти.

Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія. Духовна академія була авторитетним навчальним закладом серед православних країн.

Після Жовтневої революції, у 1918 році Київська духовна академія була закрита, а її будівлі передані Дніпровській військовій флотилії. А у 1935 році радянською владою був зруйнований Богоявленський собор Братського монастиря, який належав до академії.

За період з 1814 по 1840 рр. курс навчання тривав 4 роки і складався з нижчого і вищого відділень. Нижче включало в себе викладання наступних предметів:філософії (логіка, психологія, метафізика, моральна філософія та історія філософії), загальної словесності, цивільної історії і математики. 
 Вище відділення включало богослів'я (догматичне, моральне, викривальне, співбесідне, герменевтику і канонічне право), церковну історію і старожитності зі священною хронологією та географією, церковну словесність. Студенти опановували: Святе Письмо, мови (грецьку, єврейську, німецьку, французьку), факультативне вивчали історичні та фізико-математичні науки. Загалом нараховувалося 19 загальноосвітніх та 2 фахових дисципліни. З 1841 р. додано патристику (патрологію), а з 1867 р. – педагогіку [2]. 
 Серед викладів були богословські і світські науки. В різні періоди надавали перевагу тим, або іншим, старалися знайти між ними гармонію і синтез. За статутом 1869 р. духовні академії становили певну паралель з університетами і відповідно до факультетів тоді було створено 3 відділи: 1) богословський, 2) церковно-історичний, 3) церковно-практичний. 
 Згодом в Київській Духовній Академії склалася солідна богословська, філософська та історична школи на чолі з відомими церковними вченими.  
В другій половині XIX і на початку XX ст. богословські студії в КДА зазнали всебічного розпрацювання і поглиблення.

У нижчому відділі КДА основною дисципліною була філософія і з часом утворилася філософська школа. Засновником філософської школи КДА був протоієрей Іван Скворцов.

За часів СРСР в будівлях академії на Подолі розміщувалося Київську вище військово-морське політичне училище.

Після початку Першої Світової війни (1914-1918), коли військові дії почалися розгортатися на території України, постало питання про евакуацію КДА, чи її частини, до Казанської Духовної Академії. Між іншим, у 1915 р. планувалося урочисте святкування 300-літнього ювілею заснування Академії, про що було підготовлено історичну записку іще у 1912 р. 
 Врешті-решт, Василій Богдашевський, ректор КДА, 2 листопада 1915 р. повідомив, що телеграмою від штабу головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту було відмінено рішення про евакуацію і дозволено відкрити заняття в академії, щоправда за скороченим навчальним планом [3]. 
 Кінець розвитку духовної освіти в Україні поклали революційні події і громадянська війна. Якщо упродовж перебування українських урядів при владі - Центральної Ради, Гетьмана Павла Скоропадського та Директорії УНР Київська Академія можливо і не мала тих засобів для існування, які були до 1917 р., але життя в ній не завмирало, навпаки - велися дискусії про реформування духовної освіти в Україні. 
 Криза настала у 1920 р., коли радянська влада остаточно закріпилася в Україні і наказом більшовицького уряду КДА було закрито. Щоправда, є повідомлення про продовження навчання до 1923 р. приватне, але академічна система була приречена на вимирання, а ті з професорів і викладачів, які не встигли емігрувати, майже всі були репресовані [5]. 
 Останній ректор КДА єпископ Канівський Василій Богдашевський писав проф. М. Глубоковському про те, що професори КДА знаходяться в стані крайнього зубожіння . Але, незважаючи на це, Академія все-таки існує.  
 Наступне відродження духовної освіти відбулося вже після проголошення державної незалежності Української Держави.

19 вересня 1991 року згідно з розпорядженням  Голови верховної Ради України  «Про відродження Києво-Могилянської  академії» було створено Університет  «Києво-Могилянська академія» на  її  історичній території.

Головним ініціатором відновлення діяльності  Києво-Могилянської  академії був В’ячеслав Брюховецький, який став першим президентом НаУКМА. Рівно через рік після одержання Україною незалежності, 24 серпня 1992 року перші студенти НаУКМА посчали своє навчання. У 1994 році університет  отримав статус  національного і був акредитований за четвертим рівнем  акредитації. У відродженні велику роль відіграли благодійники. Для зібрання необхідних на початку коштів було створено Науково-дослідний центр «Спадщина Києво-Могилянської академії», міжнародний благодійний фонд відродження Києво-Могилянської академії та Києво-Могилянську Фундацію Америки. Багато приватних осіб жертвували  власні бібліотеки для новоствореного університету. Також ремонт та облаштування нових корпусів були значною мірою профінансовані приватними особами. Так, бакалаврська бібліотека була відреставрована за допомогою Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів і тепер носить ім’я Антоновичів.

Києво-Могилянська академія була і залишається символом української культури, української духовності.

Впродовж майже двох століть серед української передової громадськості жевріла думка про відновлення славетного першого вищого учбового закладу всієї Східної Європи. З розпадом колишнього Радянського Союзу це актуальне питання постало з новою силою. На вимогу громадськості при академії наук України та виконкомі Київської міської Ради народних депутатів було створено спеціальну комісію, яка висловилась про відновлення Києво-Могилянської академії як вищого навчального закладу європейського рівня.

У ХУІІ - XIX ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним культурним центром усього слов'янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці філософи, богослови, знавці мов, поети, художника, музиканти, майбутні державні діячі - формувалася еліта, без якої неможливий історичний поступ нації й країни. У світлій історії Києво-Могилянської академії безумовною складовою поширення знань була бібліотека - одна з найбільших у Європі, непересічна за обсягом фондів та їх цінністю.

Києво-Печерського монастиря сформувалась протягом ХVІІ ст. як з друкованих, так і рукописних книг церковнослов’янською, грецькою і польською мовами. Під час пожежі 1718р. бібліотека майже повністю згоріла й заново почала складатися вже в ХVІІІ ст. За описом 1805р., в ній нараховувалось близько 700 назв книг церковнослов’янською, латинською, російською, польською, частково грецькою мовами.