Контрольна робота з "Педагогіка"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА

 

 

Геолого - географічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота по курсу

 

ПЕДАГОГІКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка  3-го курсу з/о

ГГФ(географія)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса -  2012

 

 

Зміст

 

1. Структура педагогічної науки та її основні галузі 3 

2. Концепція національного виховання дітей та молоді в Україні 6 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Структура педагогічної науки та її основні галузі

 

У педагогічній науці виділяють ряд галузей, які в цілому становлять її структуру. Вони базуються на закономірностях і принципах загальної педагогіки і є своєрідними її розгалуженнями.

Система педагогічних наук — зв'язки та відношення, що склалися в процесі  історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.

Загальна педагогіка — базова наукова дисципліна, яка вивчає основні закономірності процесу спрямованого особистісного розвитку, розробляє загальні основи педагогічного процесу в навчальних закладах усіх типів. Вона складається з чотирьох розділів: загальні засади педагогіки, теорія навчання (дидактика), теорія виховання, теорія управління навчальним закладом.

Щодо поділу педагогічних наук за галузями, то їх нараховується близько  двадцяти. Це самостійні науки, що мають  свій предмет, методи дослідження, понятійно-категоріальний апарат. Вони спираються певною мірою на структуру та принципи загальної педагогіки і є "дочірніми" науками.  До них належать вікова педагогіка, корекційна педагогіка, соціальна педагогіка, гендерна педагогіка, професійна педагогіка, історія педагогіки і школи,    галузева педагогіка, порівняльна педагогіка, часткові (предметні) методики та ін.

Вікова педагогіка — дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих, що вивчає вікові аспекти навчання і виховання, які визначають специфіку навчально-виховної роботи з певними віковими групами. Вікова педагогіка охоплює всю систему загальної середньої освіти: різні типи загальноосвітніх шкіл, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, вечірні (змінні, заочні) школи.

В умовах гуманізації освіти важливе  значення мають навчання і виховання  дітей із певними відхиленнями в  розвитку.

Корекційна педагогіка— галузь педагогіки, предметом якої є виховання, навчання та освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями у фізичному або психічному розвитку.

До неї належать:

• сурдопедагогіка — навчання і виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей;
• тифлопедагогіка — навчання і виховання сліпих та слабкозорих дітей;
• олігофренопедагогіка — навчання і виховання розумово відсталих дітей;
• логопедія — навчання і виховання дітей з порушенням мови;
• виправно-трудова педагогіка — перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців.

Наприкінці XX ст. активізувався стрімкий розвиток соціальної педагогіки.

Соціальна педагогіка — наука, яка вивчає вплив на педагогічний процес конкретних соціальних інститутів: сім'ї, школи, підліткового чи молодіжного об'єднання, закладів культури, спорту тощо; розглядає особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки становлять:

• агогіка — наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків;
• герогіка — наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;
• андрагогіка — наука про освіту та виховання людини впродовж усього життя;
• віктимологія — наука про різні категорії людей, що стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

У процесі соціологізації особистості  важливого значення набуває засвоєння нею норм, правил поведінки та установок, що визначають виконання ролі представника чоловічої чи жіночої статі у суспільстві. Цим питанням займається гендерна педагогіка, яка останнім часом активно розвивається в Україні.

Професійні педагогіки — галузі педагогіки, що вивчають особливості, форми і методи навчання людей, які здобувають або мають певний фах (лікувальна, театральна, військова, спортивна педагогіки та ін.).

Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, інтенсивно розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.

До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи.

Історія педагогіки і освіти — наука, що вивчає розвиток педагогічних ідей і освітньої практики видатними вітчизняними і зарубіжними педагогами в різні історичні епохи.

Галузева педагогіка (вищої школи, військова, медична, інженерна, спортивна, виробнича тощо) — вивчає галузеві аспекти освіти, які визначають специфіку навчально-виховного процесу в тих чи інших умовах, розкриває його закономірності.

Порівняльна педагогіка — наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах (порівняно з вітчизняною).

Окрема група педагогічних наук — часткові, або предметні, методики, предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Інтегруючи напрацювання різноманітних  педагогічних галузей, вони концентрують свої зусилля на особливостях опанування знань з конкретного предмета.

Подальший розвиток людської цивілізації, очевидно, буде супроводжуватися формуванням  нових галузей педагогічних знань.

 

 

2. Концепція національного виховання дітей та молоді в Україні

 

Сутність національного  виховання

 

Становлення української державності, інтеграція у європейське й світове  співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою й побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу.

Ця концепція, як й концепція  гуманітарної освіти, є елементом  нової ідеології освіти, яка повинна  працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації.

Стрижнем усієї системи виховання  в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер, виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження  та розвитку як українського народу, так  й представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання  в Україні має забезпечувати  приѻучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання  має суспільний характер. До нього  причетні сім’я, найближче соціальне  оточення – формальні й неформальні об’єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об’єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів.

Процес виховання  органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання  передбачає побудову його змісту й  форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис й можливостей, поваги до особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв’язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів.

Дана концепція  має на меті визначити пріоритетні  завдання виховання у національній системі освіти та основні напрями  їх реалізації на сучасному етапі  розвитку українського суспільства.

Ідеалом виховання  є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціальне активна й національне  свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й  патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Головна мета національного  виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного виховання  конкретизується через систему  виховних завдань, що є загальним  не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства  в цілому:

• забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;
• відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на "усередненого” вихованця;
• формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
• виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;
• формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;
• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;
• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;
• культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;
• формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;
• забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психологічного та духовного здоров’я;
• формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;
• забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб в почуттів;
• вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;
• прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.