Методика логопедичної роботи при порушеннях вимовної сторони мовлення

Методика логопедичної роботи при порушеннях вимовної сторони мовлення

Процес обстеження усного мовлення дітей дошкільного й  молодшого шкільного віку з розладами мовлення передбачає вирішення наступних завдань: установлення наявності чи відсутності порушень вимовної сторони мовлення та причин їхнього виникнення; відмежування істинних порушень вимови, що потребують спеціальної допомоги, від подібних вікових виявів; розрізнення дефектів самостійних виявів порушень вимови чи симптомів більш складного мовного розладу; встановлення диференційованого логопедичного висновку про стан мовлення та напрями корекційної роботи.

Логопедична робота з усунення неправильної звуковимови здійснюється поетапно у певній послідовності. Етапи такої роботи мають конкретну мету, зміст, відповідні методи і прийоми:

 підготовчий етап — розвиток фонетичних процесів і підготовка дихального, голосового й артикуляторного апаратів до постановки звуків, тобто формування мовнорухових і мовнослухових умінь і навичок;

 другий етап — постановка звука, його автоматизація та диференціація від подібних під час занять із спеціально підібраним матеріалом;

третій  етап — самостійне користування комунікативними вміннями і навичками правильного вживання звуків у різних ситуаціях мовлення.

Під постановкою звука розуміємо сам процес навчання дитини правильній вимові порушеного звука. Звуки мовлення є результатом взаємодій складових мовного апарату. У більшості випадків до постановки звука не можна приступати відразу. Дитину попередньо вчать надавати своїм артикуляційним органам такого положення, яке властиве нормальній артикуляції звука і забезпечує правильність його вимови. У зв'язку з цим логопед як фахівець повинен чітко уявляти будову мовного апарату та його складових: енергетичного (дихального) відділу — легень, бронхів, трахеї з системою м'язів і дихальних шляхів; генераторного (голосоутворюючого) — гортані з голосовими зв'язками; резонаторного (звукоутворюючого) — системи повітряних порожнин — глотки, носоглотки, рота, носа та їхніх функцій. Перша частина мовного апарату забезпечує струмінь повітря для утворення голосу й звуків, друга — утворює голос, третя — має подвійну функцію: є резонатором для посилення голосу та артикулює голосні чи приголосні звуки мови в залежності від положення активних органів вимови (язика, губ, щелеп), що надають ротовій порожнині певної форми, завдяки якій утворюються різноманітні звуки. Найбільш активними органами артикуляційного апарату є язик і губи, які виконують складну роботу по формуванню кожного звуку.

Таким чином, на першому етапі логопедичної корекції необхідно проведення підготовчої роботи, яка полягає в артикуляційній гімнастиці, вправах для формування правильного положення активних органів вимови, взаємодії дихання й голосу, рухової, тактильної й слухової диференціації звуків.

Постановка  звука  здійснюється  на  другому  етапі логопедичної роботи  і досягається завдяки застосуванню основних способів. Кожний звук характеризується тільки йому властивій комбінації артикуляційних та акустичних характерних ознак по формуванню правильної вимови.

Перший спосіб — за наслідуванням, коли увагу дитини фіксують на рухах, положеннях органів артикуляційного апарату (при цьому використовується зоровий контроль) і звучанні даної фонеми {слуховий контроль). Тим самим утворюється база для усвідомленого відтворення звука дитиною. Додатково використовуються тактильно-вібраційні відчуття, а саме: тильною стороною долоні перевіряється поштовхоподібний струмінь повітря під час вимови звука [т] або вібрація голосових зв'язок при дзвінких звуках. При цьому способі широко використовуються також опорні звуки, зокрема дитині пропонують вимовити звук [і] при контролі артикуляції перед дзеркалом, потім наблизити зуби й спрямувати по середині язика струмінь повітря так, щоб отримати свист. У результаті відбувається постановка свистячого звука [с].

Другий спосіб ґрунтується на зовнішньому, механічному впливові на органи артикуляції спеціальними зондами або шпателями. Він використовується, коли у дитини недостатньо розвинений зоровий, слуховий і тактильно-вібраційний контроль. Логопед просить дитину вимовляти звук кілька разів і під час повторного вимовляння з допомогою зонду змінює положення язика, губ, щелеп, тобто формує потрібний артикуляційний уклад даного звука. У результаті отримується потрібний звук, а саме: дитина вимовляє декілька разів склад [са], логопед поміщає шпатель чи зонд під язик і злегка піднімає його в напрямку до верхніх альвеол; чується шиплячий, а не свистячий звук. При даному способі дитина сама не здійснює пошук, її органи артикуляції лише підпорядковуються діям логопеда. Після тривалих тренувань вона без механічної допомоги зможе надавати ротовій порожнині необхідного положення і форми.

Третій спосіб базується на поєднанні двох попередніх. Провідну роль відіграє наслідування і пояснення. Механічна допомога може застосовуватися додатково, проте логопед пояснює дитині, що потрібно зробити, щоб отримався потрібний звук. При цьому способі дитина стає активною, а сформоване нею з допомогою логопеда положення фіксується в пам'яті і легко відтворюється надалі без механічної допомоги. При постановці звука повинні одночасно працювати всі аналізатори: зоровий (дитина бачить положення органів артикуляційного апарату), слуховий (чує звук), руховий (відчуває рухи губ, язика), тактильний (відчуває повітряний струмінь, вібрацію голосових зв'язок). Усе це дає можливість усвідомлено засвоїти потрібний звук. Таким чином, постановка звука відбувається за наслідуванням, із механічною допомогою і змішаним способом. Перший можуть успішно використовувати батьки та вихователі. Останні два вимагають спеціальних знань і здійснюються за участі логопеда.

У міру того, як звук досягає  правильного звучання, необхідно  переходити до етапу автоматизації, тобто навчання дитини правильної вимови звука в зв'язному мовленні. Процес автоматизації звука полягає в тренувальних вправах зі спеціально підібраними словами, простими за фонетичним складом і такими, що не містять порушених звуків. Представлений посібник доцільно використовувати у логопедичній роботі на етапі автоматизації та диференціації звуків у процесі корекції порушень вимовної сторони мовлення. Необхідність виділення етапу автоматизації пов'язана з тим, що дитина після засвоєння нормальної артикуляції звука може продовжувати неправильно вимовляти його в мовленні. У зв'язку з цим автоматизація звука здійснюється поступово, спочатку в різних типах складів та звукосполучень, потім у спеціально підібраних словах, фразах і текстах. Етап автоматизації звука можна вважати закінченим, коли дитина оволодіває навичками правильної вимови звука в розмовному мовленні. Інколи дитина продовжує змішувати й замінювати звуки в процесі автоматизації. Для кінцевого подолання дефектів мовлення необхідна тривала робота саме над диференціацією звуків із метою формування у дитини стійких навичок правильного вживання поставленого звука без змішування його з акустично чи артикуляційно подібними. Це досягається шляхом спеціальних вправ. Перехід до етапу диференціації звуків може бути розпочатий тільки у випадку, коли обидва звуки вимовляються правильно.

Недооцінка значення своєчасного  виправлення порушення звуковимови у дітей 5-6 років призводить до проблем в оволодінні письмом і читанням. Труднощі в засвоєнні читання і письма тримають дитину в постійному нервовому напруженні. Якщо наполегливі старання не приносять успіху, діти можуть стати мовчазними, замкнутими, набути різних комплексів на тлі дефекту звуковимови. Дитячої провини тут немає, винні батьки, які вважають, що дитина „виговориться", коли підросте, проте таке стається дуже рідко. Для попередження цих неприємностей із початком систематичного навчання в школі необхідно звернутися до логопеда з моменту поміченого вами порушення вимови звуків. Фахівець визначить рівень мовленнєвого розвитку дитини і при потребі призначить корекційні заняття.