Методика формування читання в початковій школі

Методика формування читання в початковій школі

План

1. Читання, як навчальний  предмет в початкових класах.

2. Методика класного читання. Види, якості і способи читання  в початкових класах.

3. Набуття уміння і  правильного читання.

4. Вироблення навичок  швидкого читання.

5. Поняття виразного читання. Вироблення навичок виразного  читання в початкових класах.

6. Уроки класичного читання. Типи уроків читання.

7. Особливості вивчення  творів різних жанрів на уроках  читання:

а) Методика опрацювання оповідань;

б) Особливості роботи над наукою;

в) Методика вивчення байок і віршів;

г) Робота над загадками, прислів’ями і скоромовками.

8. Уроки узагальнення  знань на уроках читання.

1. Читання, як навчальний  предмет в початкових школах

Багатозначність слова „читання”. Завдання предмета читання формувати навички свідомого, правильного виразного читання, закріплювати та удосконалювати їх, а також виробляти прагнення до самостійного читання.

Такі завдання здійснюються на уроках класного і позакласного читання. Структура таких уроків різна, але мета їх одна: навчити дітей читати. У програмі читання і розвиток мовлення йде разом (читання і розвиток мовлення). У програмі визначаються завдання до техніки читання і розвитку мовлення. На уроках читання маємо можливість 7 – 12 (15) хв. проводити бесіду за темою, яка вивчається, при цьому також звертати увагу на розвиток усного зв’язного мовлення школярів, тому що в завданні предмета „Укр. мова” є складовою частиною розвиток усного мовлення дітей. Предмет має навчити учнів правильно розмовляти, читати.

Освітнє значення здійснюються в 2 напрямках: 1) вчаться правильно читати; 2) розширюють свій кругозір.

Виховне значення дуже велике. В читанках матеріал дібрано тематично, є багато різних розділів.

Уроки читання мають естетичне значення. Сам процес читання прилучає учнів до прекрасного, до образності мови. На уроках діти вчаться сприймати навколишній світ через художній образ. Дізнаються про художні засоби мови: порівняння, епітети, переносне значення слова. Діти мають зрозуміти, що кожний твір має свого автора.

Принципи методики читання:

- аналіз виучуваного матеріалу  у зв’язку з життям;

- науковість і доступність  викладу;

- свідоме і активне  сприймання.

На основі принципів на різних уроках підбираємо відповідні методи та прийоми.

Методика класного читання враховує психологічні основи читання:

- відповідність тексту  віковим особливостям дітей;

- читання вголос на  першому етапі.

Це пов’язано з тим, що звукове відтворення допомагає усвідомленості прочитаного:

- цілісне прочитування  твору;

- ігрові методи, так як  гра допомагає легше сприйняти  матеріал.

Ця гра відрізняється від гри в дошкільнят. Вона пов’язана з повчальною метою. Крім дидактичних застосовуємо рольові ігри (розповідь, читання казки в особах).

Методика читання враховує дані літературознавства (образність мови художній образ, слово як основний елемент в літературі).

Діти повинні усвідомити, що через слово твориться художній образ, художня картина, дія.

У дореволюційній Росії і на Україні в ХІХ ст. користувалися методом пояснювального читання. Цей метод удосконалив Ушинський. Суть методу: на уроці читався твір, а потім пояснювалися його окремі частини, образи, дії. Внесок Ушинського:

1) він довів, що читання  – це засіб розвитку мовлення  і мислення;

2) роль наочності навчання  – через прочитане спостерігати  за явищами природи, предметами  і .т.д.;

3) поділив статті пізнавального  характеру і художнього, вказавши  на різну методику роботи над  ними і з пізнавальними статтями  через бесіду учителя з учнями  розкривати їх зміст, і художні  статті мають впливати на дітей  емоційно і надто багато питань  до них може збіднити художнє  сприйняття дітей.

Словотлумачне читання полягало в тому, що при читанні статей перевага давалася словосполученню.

Недолік: мало було читання, не враховувався літературознавчий підхід.

Виховне читання. Твір, навіть великий, читався на протязі 2 уроків вчителем з метою досягти емоційний вплив на учня. Недолік: не зверталася увага на читання дітей, не давалося пояснення незрозумілих слів.

Літературно художнє читання. Найбільша увага приділяється поясненню літературознавчих термінів, недооцінювалася роль словотлумачення навичок виразного і свідомого читання. Велика увага зверталася на форму викладу. Вводилося багато літературознавчих термінів, що не було доступно для сприймання і вивчення дітьми молодшого шкільного віку.

В 60-х роках введено метод читання перечитування і ведення розмови за змістом твору для усвідомленого розуміння прочитаного. Не відкидаючи методу пояснювального читання, а доповнюючи його словотлумаченням поясненням літературознавчих термінів та враховуючи емоційний вплив методисти доводять, що саме таке читання дає можливість виконати завдання предмета читання.

2. Методика класного  читання. Види, якості і способи  читання в початкових класах

Маємо удосконалити набуті навики читання. При цьому маємо звернути увагу на:

1) темп (швидкість);

2) правильність читання;

3) свідомість читання;

4) результат читання.

Уроки читання мають складніші завдання:

1) формулювати культурного  читача, який би сприймав у  єдності змісту і форми;

2) удосконалювати навики  свідомого, виразного і правильного  читання;

3) розвиток мислення;

4) виховання дітей.

Види читання:

1) голосне (контроль, свідомість);

2) мовчазне.

Форми голосного читання:

1) індивідуальне;

2) ланцюжкове читання (виробляється  увага, контроль індивідуального  читання);

3) хорове читання (всі  разом);

4) читання в особах (коли  діти добре вміють читати);

5) вибіркове (коли аналізуємо  твір).

Різні прийоми голосного читання:

1) виразне читання тексту  вчителем (емоційне значення);

2) читання мовчки (застосовується  тоді, коли діти навчилися вже  читати, здійснюється поетапно:

І етап: після голосного трактування йде мовчазне;

ІІ етап: без попереднього читання, але після проведеної роботи (вступна бесіда про твір, завдання і питання до читання);

ІІІ етап: читання без підготовчої роботи: (коли читаєте додатковий текст).

Переваги мовчазного читання:

1) швидкість;

2) кожна дитина індивідуально  сприймає прочитане.

Види читання застосовуються паралельно : 2 – 3 класи – голосне; 4 клас – мовчазне супроводжуючи голосним.

Якості читання:

1) свідомість (уміння переказати  і висловити свою думку);

2) правильність читання  полягає в дотриманні орфоепічних  норм (вимова голосних і приголосних, правильне наголошення слів, злита  вимова службових слів з повнозначними  словами);

3) швидкість – повинно  відповідати темпу усного розмовного  мовлення;

4) виразність (для голосного  читання): темп, тембр, логічний наголос, паузи, інтонація.

3. Набуття умінь  правильного читання

Правильне читання закладається в добукварний період, коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм.

У букварний період робота над набуттям орфоепічних норм продовжується на вищому рівні.

У після букварний період починається планомірне прищеплення найважливіших орфоепічних норм на уроках української мови.

На уроках читання вчитель повинен бути особливо пильним до правильності читання тексту. Однак у виправленні порушень слід дотримуватись дидактичної вимови, переривати учня під час читання дозволяється у тому випадку, коли неправильно прочитане слово спотворює думку.

Різні способи виправлення помилок читання: учень читає за складами, записує на дошці, учитель ставить перед ним запитання, яке підкаже йому правильне прочитання слова, учитель залучає інших учнів до роботи над усуненням неточностей прочитаного, вчитель сам виправляє неточність. В останньому випадку він не просто дає зразок правильного читання, а проводить роботу щоб у подальшому запобігти повторенню подібних огріхів. Для запам’ятання правильної вимови рекомендується давати учням прислів’я, приказки.

Форми підготовчої роботи:

1) проведення бесід за  малюнками, картинами;

2) розповіді і пояснення  вчителя про події, пов’язані  з темою твору;

3) добір рим до відповідних  слів із контрольними звуками;

4) аналіз слів і записування  їх на дошці;

5) виділення учнями для  вимови важких слів.

4. Вироблення навичок  швидкого читання

Швидке читання – це самоціль у навчанні дітей читанню. При швидкому читанні активніше й ефективніше застосовується і і переробляється інформація прочитаного.

Повільне читання – це найкращий спосіб засвоєння прочитаного. Велику роль у навчанні швидкому читанню відіграє зразок вчителя. Темп його читання – взірець, до досягнення якого мають готувати себе учні. Темп читання повинен забезпечити розуміння прочитаного.

Швидкість читання розвивається завдяки систематичному читанню на уроках і в позаурочний час.

Постійний прийом навчання швидко читати – багаторазове прочитування тексту в класі. Воно підтримується розмовою з приводу прочитаного. Існують інші прийоми роботи над удосконаленням швидкості читання. Серед них рекомендація – розширювати здорове поле читання, тобто привчати дітей бачити, сприймати, схоплювати не одне, а кілька слів. Навчання цьому здійснюється поступово: на певний час дітям показуються сполуки слів, які вони повинні сприйняти, запам’ятати, а потім усно повторити чи написати. Подібна робота ускладнюється: кількість слів збільшується. Час на їх сприймання зменшується. Цей прийом розвитку швидкого читання рекомендується запроваджувати у після букварний період, коли учні володіють зв’язним читанням. Логічним продовженням такої роботи може стати розвиток антиципації, тобто уміння передбачати продовження тексту.

Існують норми швидкості читання для кожного класу, які записані в „Пояснювальній записці” програми. Швидкість читання визначається кількістю прочитаних слів за 1 хв. Нормативні цифри визначають темп читання на кінець навчального року. Умінню учнів відповідного класу читати згідно з вимогами учитель готує протягом усього навчального року.

1 кл. на кінець року 40 – 50 слів;

ІІ півріччя 20 -30 слів

2 кл. 60 – 80 слів

3 кл. 80 – 90 слів на кінець  навчального року.

4-річне голосне:

1 кл. І півріччя

ІІ півріччя 20 -30 слів

2 кл. І півріччя 25 – 35 слів

ІІ півріччя 40 -50 слів

3 кл. І півріччя 50 – 60 слів

ІІ півріччя 65 – 70 слів

4 кл. І півріччя 75 – 85 слів

ІІ півріччя 85 – 95 слів

4 річна мовчазне

1 кл. немає

2 кл. ІІ півріччя 40 – 60 слів

3 кл. І півріччя 60 – 80 слів

ІІ півріччя 90 – 100 слів

4 кл. І півріччя 110 – 120 слів

ІІ півріччя 120 – 140 слів

Схема обліку навичок читання

5. Поняття виразного  читання.

Вироблення навичок виразного читання

Виразне читання – це мистецтво відтворення думок, почуттів, настроїв, переживань, якими насичено твір. Але художнє читання – це теж майстерність відтворення змісту твору зі сцени.

Спільне:

1) емоційне відтворення  змісту;

2) дотримання інтонації;

3) володіння голосом.

Відмінне:

1) різні сфери застосування;

2) різна мета:

а) митець переслідує викликати певні почуття і емоції від прочитаного;

б) вчитель прагне вплинути емоційно, розкрити зміст твору, є зразок для наслідування, діти мають вміти аналізувати твір, повинен уникати жестів і міміки.

Успішному оволодінню виразного відтворення тексту сприяє:

1) усвідомлення змісту  тексту;

2) зробити партитуру тексту (позначки)

 - логічний наголос;

---------- - протяжне прочитування;

- прочитання слів разом, злито;

/ - пауза коротка;

// - пауза довга;

- інтонація підвищується;

- інтонація знижується.

3) кількоразове читання  тексту.

Виразне читання набувається тоді, коли воно є природним. Станіславський: „Все що природне – високохудожнє, і все високохудожнє – є природне”.

При виразному читанні ми стараємося втілити задум автора, але висловлюємо свої почуття.

Передумови виразного читання:

1) володіння дикцією;

2) техніка мовлення;

3) треба мати навички  художнього аналізу тексту.

До виразного читання дітей готуємо з добукварного періода: разом з дітьми заучуємо вірші. Поглиблюється в буквальному: читання словами, складами, правильно наголошувати слова, вчаться інтонувати речення, вміти відтворювати питання, відмінювати інтонацію, робити паузи.

Особлива увага в післябукварному, коли діти вчаться читати фразами і між фразами робиться пауза, розуміють зміст і значення слів. Під час роботи з читанками ми удосконалюємо виразне читання учнів, звертаючи увагу на емоційне відтворення тексту. Спочатку вчитель допомагає зрозуміти зміст твору.

Сухомлинський „Могила”.

Виразне асоціюється з голосним. Дитина не повинна читати голосніше, ніж так, як вона розмовляє, а при читанні віршів не кричати.

Щоб була сила голосу, треба розвивати дихання. Розвиваємо дихання за допомогою вправ: скоромовки.

Чому це на могилі сміття лежить. Голос дітей повинен бути спокійним, рівним, але емоційним. Через усвідомлення змісту діти мають читати емоційно.

Маємо навчити інтонувати текст. Крапка асоціюється з паузою, а також інші знаки з протяжною паузою. Інтонація оклична і питальна. Психологічні паузи.

Така пауза є в реченні перед логічно-наголошеним словом, перед важливою фразою в реченні.

Темга і рема – нове повідомлення і є пауза. Інтонування залежить від пауз і від логічного наголосу. Якщо діти добре навчаться читати, то вони мають уміти:

1) дотримуватися інтонаційного  кінця речення;

2) робити зупинки після  фрази;

3) логічно наголошувати  слова;

4) робити логічні паузи.

Тільки таке читання може бути виразним і емоційним (коли передаємо свої почуття і враження від прочитаного).

Особливості читання поетичних творів:

1) „не відрубувати” рядків;

2) якщо є ., інтонація йде  вниз, „!” , якщо менше /, то інтонація  не змінюється;

В віршах є невелика логічна пауза для підтримування ритму і рими.

3) уникати „ковтання”  кінцевих слів і складів;

4) при переліченні інтонація  не може бути однакою, або або  і треба вимовляти з підвищенням  або з з ниженням. Такі слова  треба прочитати з різним темпом  і різною висотою голосу.

Варіанти читання повторюваних слів:

1) з наростанням голосу;

2) одні з наростанням, останні – складанням;

3) з зниженням голосу, особливо на останньому слові.

Олесь „Ялинка” ст. 41 – партитура. Підготовка вчителя до виразного прочитання твору „Ялинка”.

Раз я взувся в чобітки

Одягнувся в кожушинку

Сам запрягся в саночки

І поїхав по ялинку

Ледве я зрубати встиг

Ледве став ялинку брати

Як до мене зайчик плиг

Став ялинку відбирати

Я сюди, а він туди

Не віддам кричить нізащо

Ти ялинку посади

А тоді рубай, ледащо

Не пущу і не проси!

І цяцьками можна гратись

Порубаємо ліси

Ніде буде і сховатись.

6. Уроки класного  читання. Типи уроків читання

типи уроків:

1) уроки ознайомлення  з новим твором;

2) уроки узагальнення  вивченого.

Урок ознайомлення з новим твором характеризується:

1) повторним домашнім  завданням;

2) вивчення нового матеріалу;

3) закріплення;

4) оцінки і підсумок  уроку.

Уроки ознайомлення з новим твором мають мету розширити знання учнів з певної теми, познайомити з письменником, його твором. В залежності від мети ми вибираємо методи і прийоми роботи. Уроки узагальнення мають мету повторити, узагальнити певну тему, поліпшити якості читання, удосконалювати вміння логічно і граматично правильно висловлювати свої думки. Це останнє стосується всіх уроків, бо означає розвивати мовлення.

На кожний урок визначаємо мету уроку. Мета є триєдина:

1) виховна;

2) навчальна;

3) розвиваюча.

Основні етапи читання:

1) підготовка учнів до  сприймання твору. Для доброго  сприймання твору потрібна підготовча  робота. За темою, яка буде розкрита  у виучуваному творі. Це може  бути розповідь учителя, бесіда  з учнями, розповідь учнів на  основі життєвого досвіду. Для  того щоб збудити дітей можемо  застосовувати гру, картину, загадки, прислів’я, приказки, бесіда за прислів’ям, лінгвістичні ігри.

Лінгвістичні ігри: добирання епітетів до слів, опис предмета і відгадування його.

2) Перше читання і перевірка  прочитаного перед читанням ставимо  завдання, яке включає розуміння  змісту і бажання наслідувати  вчителя.

3) Повторне перечитування.

Після повторного йде читання за частинами, вибіркове, читання ланцюжком.

Учити дітей аналізувати. В процесі повторного перечитування ставити питання і завдання. Повторне перечитування має на меті допомогти учням аналізувати твір за будовою, тобто композиційний аналіз. Про композицію твору учні повинні знати, що кожний твір має початок, основну частину і закінчення. Щоб привчити дітей аналізувати твір за будовою. Учитель ставить питання: чим починається твір?, з яких позицій починається твір?, як розгортаються події?, чим завершується твір? На основі оповідань учні переконуються, що вступна і заключна частини значно менші від основної. У процесі роботи привчаємо дітей до того, що в основній частині можна виділити ще декілька частин. Кожна з частин вступна, основна, заключна є логічно завершеною, тобто виражає певний зміст. Усвідомлення логічних частин змісту допомагає учням переказувати твір.

Під час повторного читання продовжується робота над словом. Після прочитання речення, якщо є така потреба зупиняємося, щоб вияснити зрозумілість усіх слів. Незрозумілим не можна залишати жодного слова. Який вид обрати при повторному читанні залежить від жанру твору і від підготовки класу.

4) Аналіз зображувальних  засобів. Застосування цілісного  аналізу.

Аналіз змісту частин пов’язується із розбором художніх засобів. Не виключається також, що через аналіз художніх засобів розкривається зміст твору. Роботу над зображувальними засобами необхідно проводити разом з читанням уривків так, щоб відобразити художність і смисл, функцію зображувальних засобів. Цілісним є такий аналіз твору, коли твір аналізується в єдності змісту і форми.

Наприклад: у творі Сосюри „Осінь” сказано: осінь жовтокоса їде гордовито на баскім коні. Через цей метафоричний вислів автор підкреслює нам швидкий прихід осені всюди, а через епітет „жовтокоса”, що все навколо стає жовтим.

5) Навчання складати план  прочитаного. Цей елемент передує  переказу. Але на деяких уроках  можуть мінятися місцями. Не до  кожного твору можна складати  план. Учимо дітей складати план  до тих творів, які легко поділяються  на композиційно завершені частини. Головне завдання тут полягає  в тому, щоб діти могли поділити  твір на частини і підібрати  заголовки до цих частин. На  першому етапі, коли вчимо дітей  складати план добре виправдовує  себе робота з малюнками, так  званий малюнковий план. Є кілька  видів роботи з малюнковим  планом:

1) учитель показує ілюстрації  і пропонує розмістити їх в  порядку такому як побудовано  твір;

2) учитель показує декілька  ілюстрацій і пропонує дітям  прочитати ті частини твору, які  відповідаються за змістом поданих  ілюстрацій. Тут можемо використати  малюнки, які є до творів у  підручниках;

3) передати у малюнках (власних) частини твору. Щоб обмежити  кількість малюнків наперед встановлюємо  кількість частин, підбираємо пункти  плану.

Коли учні навчились складати план, добирати заголовки до малюнків, то продовжуємо цю роботу, виділяючи окремі частини так, як поділив їх автор (іде мова про ті оповідання, які складаються з деяких частин). Якщо оповідання на частини не поділене, то вчимо дітей називати вступну частину, основну і заключну.

Вимоги до плану:

1) усі його пункти повинні  передавати логіку подій;

2) мають бути спрямовані  на розкриття головної думки

Звертаємо увагу дітей, що у плані можуть бути і питальні і розповідні речення, що пункт плану може бути речення з підмета і присудка, а також привчаємо дітей підбирати для пунктів плану речення з текстів, або частину цих речень.

6) Переказ прочитаного. Уся  попередня робота спрямована  на те, щоб учні могли передати  і сприйняти зміст тексту. Підготовка  до переказу має велике значення. Саме переказування відіграє  певну роль у розвитку школярів.

1) Переказ має освітнє  і виховне значення.

Якщо учень успішно засвоїв усі терміни і поняття, які є у творі, значить він оволодів змістом твору, може висловлювати своє ставлення до описуваного, а також через свою дитячу уяву подати опис зображуваного предмета;

2) Переказ має надзвичайно  велике значення у розвитку  мовлення дітей. Якщо дитина переказує  твір, то вчитель слідкує за  тим, щоб було мовлення граматично  правильне, логічно послідовним, щоб  були грамотно і виразно дібрані  слова для побудови речення.

3) При переказуванні учнями  твору учитель має можливість  прослідковувати як діти володіють  такими якостями мовлення як  жвавість, виразність, правильне інтонування  речення. Існують такі види переказу:

а) дослівний;

б) стислий або короткий;

в) близький до тексту;

г) творчий.

Кожний вид переказування відіграє певну роль у вираженні змісту твору.

Дослівне переказування дещо нагадує заучування напам’ять. Коли учеть так переказує, то вчитель має змогу переконатися, що він запам’ятав текст. Це найпростіший вид.

Близький до тексту переказ важчий порівняно з попереднім, бо дитина самостійно має будувати речення, беручи з тексту окремі вирази. Короткий переказ вимагає виділення найбільш значущих для розуміння змісту частин. Він привчає виділяти головне у тексті. Таке коротке переказування передує творчому переказуванню. Є різні види творчого переказу:

1) розповідь від 1, 2, 3 особи;

2) описати якийсь предмет (додатково);

3) продовжити розповідь;

4) при переказуванні розказувати  про автора твору.

Не на всіх уроках обов’язковий переказ, не переказувати віршованих та коротких прозових творів.

Узагальнююча бесіда. Узагальнююча бесіда спрямована на виявлення ідеї та задуму твору. Її не треба затягувати. Вона має складатися з декількох питань. Є півні особливості бесіди у відповідності до жанру твору. Наприклад: байка – бесіда будується за мораллю, ліричний твір – після аналізу художніх засобів визначається задум автора.

Працюючи над оповіданням і казкою ставимо питання на виявлення ідеї твору, а також 2 – 3 питання за змістами твору та враженнями від прочитаного. Якогось шаблону у проведенні бесіди немає. Як її провести, які і скільки питань поставити підкажуть нам попередні етапи роботи над твором. Важливу роль у підсумку відіграє завершальне слово вчителя.

7. Особливості  вивчення творів різних жанрів  на уроках читання

а) Методика опрацювання оповідань

Оповідання – це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов’язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється природа. Словесне змальовування виявляється у ому, що в оповіданні читач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про діючу особу. У художньому творі справді художньо змальовано картини. Навколишня природа наділяється такими рисами, які властиві людині. Оповідання поділяються на:

1) оповідання, в яких діють  люди;

2) оповідання про природу  і діяльність у ній людей.

1) при початковому ознайомленні  з твором варто читати самому  вчителеві, 2) – можна доручити  учням.

Твори насичені драматичними подіями краще сприймаються в голосному прочитуванні.

Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту можна давати для мовчазного первісного читання. Вивчені раніше твори порівнюються, спираються вже на вивчене і засвоєне.

б) Особливості роботи над казкою

Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Від дітей не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлюють його змісту, хоч запам’ятовують формулювання. У початкових класах мова йде лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінності від інших творів.

Текст багатьох казок піддається прочитуванні в особах.

Казка – це розповідь про якусь незвичайну подію. В її основі – видумка, фантазія.

Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. Створення казок засіб розумового і естетичного розвитку дітей.

Казкову ситуацію вони сприймають як гру. Немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях.

З часом вчитель назве дітям ознаки казки: народні і авторські. На 3 році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок – повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій. З повтором пов’язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки.

Повтор епізодів визначає структуру казки. Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки. На композиційну частину треба звернути увагу: поставити питання: „Чим закінчується казка?”

У початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змальовування незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка.

Істотна особливість полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Вияв радості – виховний момент. Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оцінюючих суджень. Це важливо для розвитку мислення дітей. При розгляді казок добре ставити запитання для узагальнень і роздумів.

Добір казок у читанках – пізнавальна. Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Побудова уроків читання казок. Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовуються вибіркове читання, відповіді на запитання, складання плану (малюнки і слова), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому щоб діти свідомо розуміти текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації і драматизації.

Інсценізація – це переробка будь-якого твору (у тому числі і казки) для сцени або кіно.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок „Дружні звірі”, „Лисичка і Журавель”. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.

в) Методика вивчення байок і віршів

Робота над байкою починається з 2 класу, бо байка має алегоричний зміст. Для того щоб діти могли зрозуміти зміст байки треба використати їх знання про тварин. Діти люблять їх і знають, що вони можуть розмовляти. Наша потреба пояснювати, що все це відбувається не насправді, а в байці. Повинні звернути увагу дітей, що байка – невеликий віршований твір, поняття „алегорія” не вводиться, розкриваємо зміст байки, повторне перечитування, вчимо дітей висловлювати своє ставлення до героїв і наштовхуємо дітей, що у байці є алегоричні образи. На основі навчання доводимо головну думку. Вивчаємо байку строфами. Заучуємо напам’ять за програмою. Етапи роботи над байкою:

1) підготовча робота до  сприймання;

2) читання байки вчителем (прослуховування грамплатівки);

3) коротка бесіда над  усвідомленням;

4) повторне читання (читання  в особах, вибіркове);

5) переказ і відповідь;

6) узагальнення і робота  над навчанням.

Особливості роботи над віршами. Вірші: сюжетні (епічного характеру), які мають початок події, розвиток події, завершення події. Легше працювати над сюжетними віршами. Підготовча робота проводиться коротко, записуємо тлумачення незрозумілих слів. Перед читанням вірша ставимо завдання.

Перше прочитування і постановка питань по змісту. Під час другого читання звертаємо увагу на виразність читання. Поетичні твори відзначаються тим, що в них кожне слово точне, влучне, образне. Тому при читанні треба передати цю образність. Звертаємо увагу на особливості прочитання поетичних рядків (робимо невеличку паузу для підтримки рими). Звертаємо увагу на ритму мелодику вірша, на темп читання. Під час другого читання готовимо учнів до аналізу зображувальних засобів.

Розкриття змісту в єдності з художніми засобами. Можемо використовувати загатки. Запропонуємо цікаву роботу, паузу, фізкультхвилинку. У віршах застосовуємо творчі перекази (діти розказують свій сон) щоб використовувати епітети. У підсумковій бесіді визначаємо головну думку.

Вірші ліричні становлять складність, бо в них нема сюжетного розвитку. Особливо твори пейзажної лірики потребують попередньої підготовки. Щоб діти добре прочитали вірш, треба щоб вони сприйняли те про що йде мова. Попередня робота може бути екскурсія. Перед їх вивченням доцільно прослухати музичний твір, який настроїть дітей на слухання вірша.

Можна говорити тільки по задум автора. а не його почуття. Можемо застосовувати картинку (щоб зміст вірша відповідав картині, щоб не перетворився на роботу над картиною).

Є ще вірші соціально-політичного змісту: про працю і життя людей, про батьківщину, про патріотизм. Робота над такими творами завершується певним закликом до учнів. Але цей заклик повинен бути ненав’язливим, має виходити з змісту бесіди.

Нарис – це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому розповідається про дійсні факти та конкретних людей. Введення нарисів до читанок є виправдані, так як мета їх розширення знань учнів з певного кола знань. Проводячи роботу над нарисом слід ураховувати своєрідність викладу. Якщо автор пропонує нам здійснити екскурсію по місту чи країні з метою ознайомлення з чимось, то вчитель повинен застосовувати цей прийом. Підготовча робота займає значне місце при вивченні нарису, наприклад: нарис про Шевченка діти не зрозуміють в достатній мірі, якщо е звернутися до історичних умов, в які жив письменник.

 
При аналізі нарису найголовнішим залишається точно давати визначення понять, які містяться в змісті, а отже значну роль відіграє на такому уроці словникова робота. Етапи роботи над нарисом такі як над оповіданням. Лиш при аналізі його змісту враховуємо особливості цього жанру. Після завершення роботи над нарисом проводимо узагальнюючу бесіду, в якій використовуємо знання учнів з власного досвіду.

г) Робота над загадками, прислів’ями і скоромовками

методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих факультативних жанрів, таких як загадки, прислів’я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал. Загадки, прислів’я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносять до навчального процесу елементи гри. Їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення. З загадками і скоромовками діти знайомляться ще в дошкільному віці, тому не треба тратити час на їх тлумачення. А прислів’я треба пояснити.

Прислів’я – це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи її у вигляді мудрого узагальненого навчання.

Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування.

Читання загадок і прислів’їв для 1 кл. – не тільки засіб розвитку образного мислення, а й предмет дидактичних вправ. Над загадками і прислів’ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Важливо проводити роботу так, щоб переконати і навчити учнів вводити прислів’я до свого мовлення. Прислів’я пожвавлюють виклад, роблять мислення образним.

Щоб прислів’я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам’ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам’яті і спонукати до введення в усне мовлення.

8. Уроки узагальнення  знань на уроках читання

Тематичний добір матеріалу для читання дає можливість підвести підсумки вивченого, закріпити здобуті знання. Здійснюється це на узагальнюючих уроках читання, які вводяться після опрацювання відповідних тем. Завдання:

1) відновити в пам’яті  учнів опрацьоване;

2) навчити їх знаходити  асоціативні зв’язки у тематиці, змісті прочитаних творів, інакше, розкрити учням прийом узагальнення;

3) залучаючи широкий матеріал, сприяти розвиткові логічного  мислення: порівнянням спільних  рис героїв, встановлення причинових  зв’язків в описуваних явищах;

4) добором нового матеріалу  до теми розвивати пізнавальну  діяльність дітей.

Узагальнюючі уроки покликані сприяти розвитку мислення. для цього є необхідні умови: визначена конкретна тема, учні залучаються до діалогічного монологічного мовлення, аналіз значного матеріалу потребує від учнів самостійності суджень і втілення їх у відповідний мовний матеріал. Узагальнюючі уроки вводяться на початку роботи над читанками.

„Ти прочитав розділ .” – слід брати за основу проведення уроків узагальнюючих знань.

Автори читанок вводять такі запитання, які спонукають дітей до роздумів, ставлень. Можна дати запитання, що вимагають пошуків того, що зв’язує дану тему з раніше вивченим; відповіді на які потребують осмислення свого власного життєвого досвіду, спостережень.

Різноманітний характер запитань і завдань допомагає вчителеві у виконанні завдань узагальнюючих уроків. Їх формулювання залежить від мети уроку. Підпорядковується підготовча робота до його проведення.

Підготовка до узагальнюючого уроку і його проведення.

Вчитель готується заздалегідь: визначає мету і зміст уроку, накреслює план його проведення, продумує систему застосовування наочності, визначає обсяг і характер завдань, які дасть учням.

Ще розпочинаючи вивчення розділу, вчитель інформує про те, що при завершенні теми буде проведено узагальнюючий урок.

У процесі роботи над розділом здійснюються екскурсії, ведуться спостереження за об’єктами, складаються словнички. Цей матеріал треба ввести в узагальнюючий урок. На узагальнюючому уроці треба виставити все. Це має велике виховне значення і спонукає дітей до спогадів.

Побудова узагальнюючих уроків. Тут нема перевірки домашнього завдання за попередньою темою. Домашнє завдання на цьому уроці – це все підготовлене до цього уроку. Випадає пояснення нового матеріалу, не читається невідомий текст, випускається робота над його частинами. Основна частина – повторення і узагальнення опрацьованого. Лише називається тема уроку і план його проведення. У кінці учні почують висновок учителя і оцінку їх підготовки. Хід основної частини повинен бути різноманітним.

Види роботи на узагальнюючих уроках:

1. Повторювально-узагальнюючі  види.

У ході бесіди діти перелічують твори, присвячені тій темі, читають уривки з творів для підтвердження характеристики героїв. Бесіда має закінчитися узагальненням, оцінкою прочитаного.

2. Переказування.

Відповідно до теми уроку застосовуються різного типу переходи: вибіркові, повні, які слід завершити узагальненням, формулюванні ідеї розглядуваної теми.

3. Різні види читання  за книгою і напам’ять.

Уривки повинні добиратися цілеспрямовано: на основі їх виводиться головна думка теми узагальнюючого уроку.

4. Вікторини.

5. Розповідь учителя.

Слово вчителя включатиме лише у випадках, коли необхідно додати до учнів розповідей нові факти, і при проведенні підсумків уроку.

Література