Переваги та недоліки сімейного і соціального виховання дітей дошкільного віку

Мета виражає загальну цілеспрямованість виховання. При практичному здійсненні вона виступає як система конкретних завдань. Мета і завдання співвідносяться як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо і таке визначення: мета виховання – це система розв'язуваних вихованням завдань.

Завдань, визначених метою виховання, зазвичай багато – загальних і конкретних. Але мета виховання в межах окремо взятої виховної системи завжди одна. Не може бути, щоб в одному і тому ж місці, в один і той же час виховання прагнуло до різних цілям. Мета – визначальна характеристика виховної системи. Саме цілі та засоби їх досягнення відрізняють одні системи від інших.

У сучасному світі існує різноманіття цілей виховання і відповідних їм виховних систем. Кожна з цих систем характеризується своєю метою, так само як і кожна мета вимагає для реалізації певних умов і засобів. Широкий діапазон розходжень між цілями – від незначних змін окремих якостей людини до кардинальних змін її особистості. Різноманіття цілей зайвий раз підкреслює величезну складність виховання.

Цілі виховання рухливі, мінливі, мають конкретно-історичний характер. В цілепокладанні знаходять відображення багато об'єктивні причини. Закономірності фізіологічного дозрівання організму, психічний розвиток людей, досягнення філософської і педагогічної думки, рівень суспільної культури задають загальну спрямованість цілей. Важливим фактором є ідеологія і політика держави, тому мети виховання часто мають яскраво виражену ідеологічну спрямованість. Трапляється, що цілі виховання маскуються, прикриваються загальною туманною фразеологією для того, щоб приховати від людей їхню справжню сутність і спрямованість. Але не існує жодної держави, навіть найдемократичнішого, де цілі виховання не направлялися б на зміцнення сформованих суспільних відносин, були відірвані від політики й ідеології.

Проте останнім часом у світовій педагогіці міцніє ідея незалежності виховання від політики й ідеології, виведення його цілей із загальнолюдських законів життя, потреб, прав і свобод. Людина не може розглядатися як засіб для досягнення мети: він сам – ця мета.

Встановлено, що визначення мети виховання зумовлене низкою важливих причин. Які фактори визначають її вибір? Крім зазначеного вище чинника – політики й ідеології держави – важливе значення мають потреби суспільства. Мета виховання виражає історично назрілу потребу суспільства в підготовці підростаючого покоління до виконання певних суспільних функцій. При цьому надзвичайно важливо визначити, чи дійсно потреба назріла або тільки передбачувана, удавана. Багато виховні системи зазнавали краху саме тому, що випереджали свій час, брали бажане за дійсне, не враховували реальностей життя, сподіваючись вихованням перетворити життя людей. Але позбавлене об'єктивності виховання не витримує натиску дійсності, доля його заздалегідь вирішений наперед.

Потреби суспільства визначаються рівнем розвитку його продуктивних сил і характером виробничих відносин. Тому мета виховання зрештою завжди відображає досягнутий рівень розвитку суспільства.

Важливе вплив на формування цілей виховання роблять і інші фактори. Серед них – темпи науково-технічного і соціального прогресу, економічні можливості суспільства, рівень розвитку педагогічної теорії і практики, можливості навчально-виховних закладів та педагогів.

Таким чином, мета виховання визначається потребами суспільства і залежить рівня розвитку виробництва і виробничих відносин, темпів соціального і науково-технічного прогресу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства, навчальних закладів, педагогів та учнів.

Саме по собі зовнішнє виховний вплив не завжди веде до бажаного результату: воно може викликати у воспитуемого як позитивну, так і негативну реакцію або ж бути нейтральним. Цілком зрозуміло, що тільки за умови, якщо виховний вплив викликає у особистості внутрішню позитивну реакцію (ставлення) і збуджує її власну активність у роботі над собою, воно робить на неї ефективне розвиваюче і формує вплив.

Тільки розвиваючи потребностно-мотиваційну сферу особистості і створюючи необхідні умови для формування у неї здорових потреб, інтересів і мотивів діяльності (поведінки), надається можливим стимулювати її активність і домагатися належного виховного ефекту.

Видатний педагог А.С. Макаренко стверджував, що яким би поганим в наданні педагога не був вихованець, до нього завжди треба підходити з оптимістичною гіпотезою, проектувати в ньому завжди хороше, допомагати розвиватися його кращим задаткам і здібностям і, спираючись на них, створювати умови для подолання недоліків.

У процесі виховання необхідно спонукати учня до здійснення самовиховання. Сам учень активний вже з народження, він народжується зі здатністю до розвитку. Він не посудина, куди «зливається» досвід человечства, він сам здатний цей досвід набувати і творити щось нове. Тому основними чинниками розвитку людини є самовиховання, самоосвіта, самонавчання, самовдосконалення.

Самовиховання – це процес засвоєння людиною досвіду попередніх поколінь за допомогою внутрішніх душевних факторів, що забезпечують розвиток. Виховання, якщо воно не насильство, без самовиховання неможливо. Їх слід розглядати як дві сторони одного і того ж процесу. Здійснюючи самовиховання, людина може самоосвічуватися.

Самоосвіта – це система до внутрішньої самоорганізації по засвоєнню досвіду поколінь, спрямованої на власний розвиток.

Самонавчання – процес безпосереднього отримання людиною досвіду поколінь за допомогою власних устремлінь і їм самим обраних засобів.

Освіта, орієнтоване на розвиток особистості, досягає своїх цілей в такій мірі, в якій створює ситуацію затребуваності особистості, її сил саморозвитку.

Отже, в складній структурі цілепокладання соціального виховання провідне місце займають цілі, завдання, закономірності виховання, здійснення яких призводить до гармонійності виховання та освіти учнів і вінчає їх самовиховання.

Список використаної літератури

1. Російська педагогічна енциклопедія: У 2 т. М., 1993;

2. monographies.ru – цілепокладання, завдання та закономірності виховання;

3. dissercat.com – теорія та практика соціального виховання учнів професійно-технічної школи (автороеферат дисертації);

4. libsib.ru – цілі виховання і освіти;

5. psihologiya.net – цілі освіти та виховання;

6. borytko.nm.ru – педагогічне цілепокладання у виховній роботі (Н.М. Боритко);

7. soc-breeding.boom.ru – соціальне виховання в процесі становлення особистості.

8. Гозман Л.Я., Шлягина Е.И. Психологические проблемы семьи // Вопросы психологии - 1985. - №2. - С. 186 - 187.

9. Межличностные отношения ребенка от рождения до семи лет. / Под ред. Е. О. Смирновой. - М., 2001. - 240с.

10. Минияров В. М. Психология семейного воспитания. - Воронеж, 2000. - 256с.

11. Психология. Учебник. - М.: Проспект, 1998. - 584с.

12. Ковалев С.В. Психология современной семьи. - М.: Просвещение, 1988