Проблеми підвищення якості вищої освіти

Застаріла модель кафедри  з тим самим науковим колективом, очолюваним її завідувачем і одночасно керівником наукової школи, з постійним фінансуванням державою, неефективна в умовах відсутності замовлення з боку держави на конкретні дослідження. Тому модель кафедри як наукового колективу, що впроваджує результати досліджень у навчальний процес, може бути реалізована в такий спосіб. Держава формує держзамовлення на підготовку фахівців і одночасно формує замовлення на наукові дослідження. Причому вузи, що одержують за конкурсом право на підготовку фахівців, зобов'язуються вирішувати і наукові завдання за такими напрямами з обов'язковим залученням усіх студентів до наукових досліджень, і в такий спосіб упроваджувати результати досліджень у навчальний процес. При цьому оплата проведених досліджень входить у зарплату викладача в обсязі, передбаченому розділом "наукова праця" індивідуального плану викладача.

Окремо фінансується матеріально-технічна база проведених досліджень згідно з  обсягами, визначеними міністерством. Приміщення й устаткування виділяє університет на час проведення досліджень з фонду устаткування і приміщень вузу.

Таким чином, наукові групи  будуть формуватися на час виконання  наукових досліджень на основі тимчасового складу кафедр, сформованих на період виконання держзамовлення на підготовку фахівців. При цьому передбачається відсутність постійних кафедр за напрямами підготовки, за винятком загальноосвітніх кафедр, що забезпечують читання обов'язкових загальноосвітніх дисциплін у кількості не більше 20% від загальної кількості дисциплін з кожної зі спеціальностей.  [2]

Вплив світових факторів на вищу освіту в Україні

Сучасні умови розвитку суспільства  характеризуються впливом на нього світових глобальних тенденцій і факторів, які пов’язані з інтеграційними та інформаційно-комунікаційними процесами.  Такі процеси не оминули й вищу школу України, системи і структури якої сьогодні модернізуються й адаптуються до європейських стандартів. За роки незалежності України під впливом глобалізаційних процесів,  що відбуваються в усіх сферах суспільства, навчально-виховний процес у вітчизняних вищих навчальних закладах зазнав суттєвих змін й зорієнтований на досягнення світових освітніх стандартів. Цьому сприяють державна політика в галузі освіти,  втілена в Конституції України,  Законі  “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти,  відповідних указах Президента України,  постановах Кабінету Міністрів України, нормативно-правовій базі вищої освіти, розробленій Міністерством освіти і науки України. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти України зазначено, що головним ресурсом укріплення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародному рівні стає вища освіта.

У працях В.П. Андрущенка,  І.А. Зязюна,  К.В. Корсака,  В.Г. Кременя, В.М. Литвина, В.І. Лугового, М.І. Михальченка та інших вказується на необхідність упровадження у вищих навчальних закладах демократичних реформ, завдяки яким стає можливою модернізація навчально-виховного процесу. Один із ключових напрямів таких реформ значною мірою формується під впливом Болонської декларації. Ситуація початку ХХІ ст. вказує на зростаючу актуальність орієнтації вітчизняної вищої освіти на європейську модель. У зв’язку з цим у 2004 р. в Україні розпочато активне впровадження основних ідей, наведених у Болонській декларації.  Теоретичне обґрунтування освітніх модернізаційних процесів в умовах входження України в єдиний освітній простір знайшло відображення у працях В.П. Андрущенка,  В.М. Бебика,  Я.Я. Болюбаша,  С.М. Гончарова,  В.С. Журавського, М.З. Згуровського, В.Г. Кременя, В.С. Мошинського, М.Ф. Степка та інших. Як зазначають учені, сліпе копіювання Болонської системи не забезпечить досягнення позитивних результатів через значну розбіжність між соціально економічною ситуацією, історико-культурними традиціями і менталітетом людей у нашій державі та країнах Європи. Цим зумовлена актуальність проблеми модернізації навчально-виховної діяльності у вищих навчальних закладах України з метою наближення її до загальноєвропейських стандартів з одночасним урахуванням наукового потенціалу та практичного досвіду національної вищої школи. Так,  В.Д. Шинкарук,  аналізуючи напрями модернізації структури вищої освіти України, зазначає, що Болонський процес передбачає структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміну освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи, проте він не передбачає уніфікації змісту освіти.

Позицію вченого поділяє  О.Б. Полєвікова,  вказуючи, що вплив глобальних політичних, економічних і соціальних трансформацій на систему освіти країн Східної Європи приводить до здійснення проектів покращення змісту і форм освіти, зміни світогляду фахівця. У зв’язку з інтеграційними освітніми тенденціями та модернізацією системи освіти,  підкреслює науковець,  проблема адекватного осмислення зазначених процесів набуває особливої актуальності в Україні. [3]

Нагальна потреба в  ліквідації недоліків вищої школи передбачає концептуальне вдосконалення освіти і професійної підготовки фахівців за такими напрямами:

– формування ставлення  до людини як мети соціального прогресу, а не засобу;

– орієнтація на активізацію  людського капіталу у вищій освіті та професійній підготовці, що базується на концепції гармонійного розвитку людини;

– реформування системи  вищої освіти і професійної підготовки є стратегічними для забезпечення якості фахівців;

– продукування в процесі  підготовки глибокої професійної компетентності та соціальної відповідальності при вирішенні завдань науково-технічного прогресу, соціального й культурного розвитку.

Вирішення проблеми інвестування в розвиток вищої освіти “людського капіталу” дасть змогу досягти не лише короткотермінового економічного успіху, а й закласти засади для формування сталих довготермінових тенденцій розвитку національної економіки з її подальшою інтеграцією в європейський простір вищої освіти.

Кінцевою метою цього  процесу є забезпечення якості вищої освіти, відповідної суспільним,  особистісним та виробничим потребам,  що продукуватиме конкурентоспроможного фахівця, здатного легко адаптуватися в економічному просторі європейських країн.

Останній аналіз цих питань здійснено у Франції  (м. Страсбург) 20–21 листопада 2007 р. Радою Європи на настановчій конференції “Нові виклики європейській вищій освіті – подолання труднощів у глобалізованому суспільстві”. На конференції розпочалася реалізація 3-го проекту Ради Європи з подальшого реформування вищої освіти в країнах – учасницях Болонського процесу. Основна проблема, яка висвітлювалася учасниками конференції, – це університет між гуманізмом і ринком: переосмислення цінностей та його ролі у XXI ст. Ці питання є стратегічними для забезпечення якості вищої освіти України, її інтеграції в європейський освітній простір та важливим чинником модернізації структури вищої освіти на період до та після 2010 р. Саме цей термін визначений 46 країнами, що беруть участь у Болонському процесі як період створення європейського простору вищої освіти і науки.

Запропонований Радою  Європи проект з подальшого реформування європейської вищої освіти має реалізовуватися кількома етапами. На першому етапі вирішуватиметься питання щодо формування готовності суспільства і кожної людини до викликів сучасного світу. Надалі має визначитися тип адекватної проблемам світового розвитку структури вищої освіти. Сучасна освіта має забезпечувати виконання ряду завдань, зокрема, економічний успіх, політичну стабільність, сталий розвиток суспільства тощо. Ці завдання реалізуються через таку організацію підготовки фахівців, яка повністю відповідає запитам ринку праці та здатна прогнозувати його розвиток, підготовку до життя активних громадян демократичного суспільства, їхній особистісний розвиток, виокремлення таких наукових та освітніх пріоритетів, які забезпечать якісну підготовку фахівців.

Стратегія розвитку вищої  освіти України в умовах Болонського  процесу передбачає створення інфраструктури, яка дасть змогу ВНЗ максимально реалізувати свій індивідуальний потенціал у плані задоволення високих вимог європейської системи знань та адаптувати систему вищої освіти України до принципів, норм, стандартів і основних положень європейського простору вищої освіти, прийнятних і ефективних для нашої держави та суспільства. Гармонізація вищої освіти України відповідно до вимог ЄПВО, її розвиток здійснюватимуться за певними принципами.  Насамперед,  це пріоритетне запровадження інноваційних досягнень освіти і науки, адже відомо, що саме інноваційний шлях розвитку суспільства можна забезпечити, сформувавши покоління людей,  які мислять та працюють по-новому. Як наслідок,  основна увага приділятиметься загальному розвитку особистості, її культурологічній і комунікативній підготовленості,  здатності самостійно здобувати і розвивати знання, формувати інформаційні та соціальні навички.

Важливо також забезпечити  соціальний контекст вищої освіти,  що дасть можливість випускникам ВНЗ формувати успішну професійну кар’єру на принципах соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей.

Ніколи ще проблема якості вищої освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного,  соціального,  економічного значення,  як сьогодні. Те, що проблеми якості освіти вийшли на перший план, визначається рядом об’єктивних чинників:

– від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її глобальної економічної конкурентоспроможності;

– якість освіти набуває  все більшого значення в забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці.

У системі вищої освіти України успішно здійснено ряд важливих практичних кроків з реалізації вимог Болонського процесу та її подальшої модернізації:

– уряд затвердив новий  Перелік напрямів освіти, за якими  здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр”, котрий адаптовано до потреб галузей економіки та європейських вимог;

– прийнято ряд урядових рішень,  зокрема,  з питань заснування нових академічних стипендій та надання одноразової адресної грошової допомоги випускникам педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів;

– проведено важливі заходи щодо скорочення та впорядкування мережі ВНЗ,  насамперед,  Кабінету Міністрів України подано проект постанови щодо передачі відомчих ВНЗ у підпорядкування МОН;

– створено модель національної системи кваліфікацій, яка в перспективі гармонізуватиме із системою кваліфікацій ЄПВО;

– запроваджено двоциклову систему підготовки фахівців (бакалавр, магістр), що дає можливість перейти найближчим часом до трициклової системи вищої освіти, яка діє у ЄПВО; – з 2006/07 н. р. у всіх ВНЗ України III–IV рівнів акредитації навчальний процес здійснюється відповідно до рекомендацій Європейської кредитнотрансферної системи;

– розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи щодо запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement);

– розроблено механізми  залучення студентської молоді до управління навчальним закладом, контролю якості навчального процесу та реалізації суспільного життя студентів в усіх його проявах.

У цьому контексті варто  зазначити, що Державна програма розвитку освіти на 2006–2010 рр. спрямована на розширення охоплення населення освітою та інтеграцію України в європейський освітній простір.

Метою програми розвитку освіти є підвищення якості освіти і виховання, інноваційний розвиток, адаптація до соціально орієнтованої ринкової економіки, інтеграція в європейський та світовий освітній простір, забезпечення рівного доступу до здобуття якісної вищої освіти, удосконалення механізму управління та фінансування, соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу, прискорення розвитку вищої освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільства в цілому. Програма розвитку освіти має реалізовуватися за такими напрямами:

– досягнення європейського  рівня якості і забезпечення доступності  освіти;

– визначення духовних орієнтирів в освіті;

– розвиток демократизму;

– підвищення соціального  статусу педагога;

– ефективне використання фінансових і матеріально-технічних  ресурсів,

які залучаються для забезпечення розвитку освітньої галузі [5].

У вищевказаній програмі підкреслюється, що європейський рівень якості й доступності освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки країни, дотримання міжнародних норм і вимог національного законодавства щодо реалізації конституційних прав громадян України на здобуття якісної освіти. Разом з тим підвищення ефективності використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, які залучаються для забезпечення діяльності галузі, можна досягти шляхом запровадження об’єктивного контролю за показниками економічності, ефективності та результативності; розроблення і затвердження державних стандартів освіти з урахуванням вартості навчання у розрахунку на календарний рік за умови дотримання вимог державного стандарту.