Системни инновацийни педагогични технологии

Лекція  № 2

Системні інноваційні педагогічні  технології

 

План

1. Технологія саморозвитку М. Монтессорі.
2. Вальдорфська педагогіка Р.Штейнера. 
3. „Школа успіху і радості” С.Френе.

 

1. М. Монтессорі (1870—1952) – перша італійська жінка-лікар(хірург), талановитий педагог, яка довгі роки працювала з педагогічно занедбаними дітьми, створила «Будинок вільної дитини».

Педагогічна система Марії Монтессорі репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань) у педагогіці. Світове визнання технологія здобула завдяки гуманістичному підходу до виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність.

Система М. Монтессорі охоплює  концепцію і технологію виховання й навчання дітей віком від 2,5 до 12 років.

Мета технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини шляхом створення спеціального предметно-просторового середовища. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання. Такими засобами є автодидактичні (самонавчаючі) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює, спочатку наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім — самостійно виконуючи різноманітні вправи.

М. Монтессорі вірила у безмежні можливості дитини, вважала, що ще до народження дитина має в собі духовний зародок — модель власного психічного розвитку, який виявляє себе лише у процесі розвитку.

Не менш важливу роль відіграє в її розвитку всотуючий розум — здатність дитини вчитися, прагнення до навчання, реалізація яких забезпечується сприятливим навколишнім середовищем. Дитина здатна сприйняти і засвоїти будь-які об'єкти середовища (як предметного, так і соціального), але функціонування цієї здатності обмежене в часі – приблизно до 6-7 років. Усе це відбувається з нею на підсвідомому рівні. Тому дорослі повинні створити для дитини таке середовище, в якому вона могла б знайти все необхідне й корисне для свого розвитку, отримати різноманітні сенсорні (чуттєві) враження, засвоїти правильну мову, зразки позитивної соціальної поведінки.

З огляду на цю здатність  дитини М. Монтессорі виокремлює тимчасові  фази (сенситивні періоди) особливої сприйнятливості дитини до конкретних аспектів навколишнього середовища. Середньостатистичні межі кожного з них такі:

• період розвитку мовлення (0—6 років);
• період сприйняття порядку (0—3);
• період сенсорного розвитку (0—5,5);
• період сприйняття маленьких предметів (1,5—2,5);
• період розвитку рухів і дій (1—4);
• період розвитку соціальних навичок (2,5-6).

 

Особливості змісту педагогічної технології «Будинок вільної  дитини»

Центральне місце у  педагогічній технології М. Монтессорі належить дидактичному матеріалу, який не можна вважати навчальним обладнанням у загальноприйнятому розумінні. Оскільки його головна мета полягає не в навчанні дітей знань і навичок, а в тому, щоб допомогти їм у самобудівництві, духовному розвитку. Дидактичний матеріал є зовнішнім стимулом, що привертає увагу дітей.

Монтессорі-матеріали  засновані на концепції активної особистості, яка розвивається у процесі вільної діяльності. Усі вони розроблені експериментально, пройшли тривалу перевірку. Матеріал повинен задовольняти реальні потреби дитини, враховувати її здібності, бути доступним їй у потрібний момент розвитку. Тому для кожного матеріалу М. Монтессорі запропонувала вікові рівні.

Важлива роль у технології належить презентації (основному уроку) — демонстрації дитині правильного використання нового матеріалу. Оптимальний вибір моменту для такого уроку залежить від уважності та досвіду педагога і будується на основі індивідуального підходу.

Головними вимогами до уроку  є простота («нічого, крім безумовної істини»), лаконічність («рахуй свої слова»), об'єктивність («кинути промінь світла і піти своєю дорогою»). Тривати він має від має не більше 5 хв.

На килимку або на столі розташовують лише матеріал для  уроку, щоб «обмежити поле свідомості дитини предметом уроку». Спочатку педагог показує послідовність дій під час роботи з матеріалом, потім пропонує дитині спробувати використати матеріал так, як було показано. Якщо вона зрозуміла презентацію, то переходить до самостійної роботи, а педагог спостерігає.

Основним на такому уроці є метод спостереження, який передбачає свободу і самостійність вихованця. Завдяки цьому реалізується один із найважливіших принципів педагогіки Монтессорі: «допоможи мені зробити це самому». Він означає, що дорослий не вчить дитину, а допомагає їй освоювати навколишній світ.

Коли дитина засвоїла первинну інформацію про предмет, педагог репрезентує той самий матеріал, але як вираження нової ідеї. Це реалізується у формі індивідуальних уроків — уроків номенклатури, на яких закріплюють навички роботи та ознайомлюють з новими поняттями. Такий урок має три ступені:

1. Асоціація сенсорного сприйняття предмета з його назвою. Монтессорі-вчитель називає дитині предмети, властивості або кількості: «Це...» Нові терміни бажано повторити кілька разів, залучаючи при цьому слухове, зорове, тактильне (пов'язане з відчуттям дотику), сприймання дитини.

2. Розпізнавання предмета чи ознаки, що відповідає назві. На цьому етапі дитині дають завдання типу: «Дай мені... Покажи мені...» Виконуючи їх, вона не просто пасивно споглядає предмети, а й активно діє з ними.

3.  Запам'ятовування слова, що відповідає предмету або ознаці. На цьому етапі нові терміни переходять із пасивного словника в активний. Для сприяння цьому педагог вказує на предмет і ставить запитання щодо його назви, будь-якої властивості або представленої ним кількості: «Що це? Який це? Скільки це?»

Усі Монтессорі-матеріали  поділяються на такі навчальні розділи:

• матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки;
• матеріали для вправ на розвиток сенсорики;
• матеріали для вправ на розвиток мовлення, письма, читання, математичних уявлень;
• матеріали для вправ із розділу «Космічне виховання».

Матеріали для вправ у повсякденному  житті та вироблення навичок соціальної поведінки. Вправи орієнтовані на формування різних навичок і умінь (помити стіл, зашнурувати черевик, поставити у вазу квіти тощо), але це не є самоціллю. Завдяки їм у повсякденному житті дитина стає незалежною від дорослих, самостійною; у неї розвивається почуття відповідальності, організованість; засвоюються моделі соціальної поведінки. Виконання цих вправ готує дитину до складніших завдань, стимулює її емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток.

Вправи у повсякденному  житті поділяють на такі види:

— підготовчі вправи (елементарні маніпуляції: переставити й переносити різні предмети, матеріал для роботи);

— піклування про себе (миття рук, чищення взуття, застібання й розстібання ґудзиків, змійок, кнопок та інші види догляду за собою);

— догляд за навколишнім середовищем (витирання пилу, чищення килима, миття посуду, догляд за рослинами і тваринами, робота у саду та на городі, прання й прасування білизни);

—  вправи у соціальній поведінці (уроки ввічливості: засвоєння дітьми норм соціальної поведінки, форм ввічливості);

—  особливі вправи для  розвитку координації рухів (ходіння  по лінії та вправи в тиші).

Займаючись із дітьми вправами у повсякденному житті, педагог може використовувати такі форми організації дитячої діяльності:

1)  групові уроки (заняття з усією групою або підгрупою). Ініціатором дитячої активності є дорослий, який формулює завдання і пропонує способи його розв'язання;

2) індивідуальні уроки (спільна діяльність дитини і дорослого). Педагог включається у діяльність дитини, якщо вона попросить його про це або якщо дитина вагається у виборі роботи;

3) вільна й самостійна діяльність дітей у спеціально організованому середовищі. У цьому разі вихователь надає дітям право вибору діяльності, займаючи позицію спостерігача, який прогнозує і добирає необхідний матеріал для більш складної діяльності. Цю форму організації дитячої діяльності М. Монтессорі вважала найпродуктивнішою.

Матеріали для вправ на розвиток сенсорики (сенсорні матеріали). Їх метою є виховання і вдосконалення відчуттів: зору, слуху, смаку, нюху, тактильного, баричного і термічного відчуттів. Вони вчать слухати тишу і звуки, розрізняти кольори, форму, вагу предметів, якості матеріалів тощо.

Користуватися сенсорними матеріалами дитина починає у  трирічному віці. Спершу їй пропонують дерев'яні блоки з вкладними циліндрами, розміри яких змінюються у певній послідовності. Дитина може маніпулювати циліндрами, виймаючи їх з отворів за допомогою невеликої кнопки зверху. Серед сенсорних матеріалів є Рожева вежа (сприяє засвоєнню понять «великий», «маленький», розвитку окоміру), Коричнева драбина (формує уявлення про поняття «товстий», «тонкий», розвиває окомір), Червоні штанги (для засвоєння понять «довгий», «короткий», розвитку окоміру), таблички з піщаного паперу (сприяють розвитку тактильного відчуття, розвитку дрібної моторики, підготовці до письма), слухові й смакові коробочки (відповідно для розвитку слухових і смакових відчуттів), геометричні тіла (для ознайомлення дитини з науковими назвами та ознаками об'ємних тіл) та ін.

Матеріали для вправ на розвиток мовлення, навичок письма, читання, математичних уявлень. Збагачення словникового запасу вимагає систематизації отриманої дитиною інформації. Класифікації понять сприяють спеціальні набори, що містять карти із зображенням одиничних предметів або живих істот і карту для узагальнення понять. Узагальнюючі поняття умовно поділяються на три великі групи: рослини, тварини, людина. Набори карт виготовляють відповідно для понять кожної групи із зеленим, червоним і жовтим кантом, що полегшує роботу як дитині, так і педагогу.

Математичні Монтессорі-матеріали  складені так, щоб зримо поставав зв'язок арифметики та геометрії. Наприклад, «Золотий матеріал» з намистин допомагає дитині не лише сформувати поняття про числа та операції з ними, а й уявити одну намистину як точку, десяток — як пряму, сотню — як квадрат десяти, тисячу — як куб десяти. М. Монтессорі розглядала математичну освіту як єдине ціле, прагнучи зробити дитину здатною за допомогою математичного мислення осягнути світ природи, культуру.

Матеріали для вправ із розділу «Космічне виховання». Завдання цих матеріалів полягає в ознайомленні дитини з навколишнім світом, культурою людства. Космічне виховання є метапредметом Монтессорі-школи, на якому дитина осягає перші знання з фізики, хімії, біології, історії, географії, астрономії тощо. Метою космічного виховання є формування в дітей цілісного сприйняття картини світу, усвідомлення відповідальності за перетворення, що здійснює людство на землі та в космосі.

Спеціальна зона — «Космічне виховання», в якій зосереджено різноманітний розвивальний матеріал: глобуси, географічні карти, астрономічні календарі, макети Сонячної системи, карти зоряного неба. У Монтессорі-школах діти виготовляють хронологічну стрічку, на якій розмальовують різними кольорами 12 частин, кожна з яких відповідає важливому періоду життя на Землі. На експериментальному майданчику кожна дитина має свою рослину, яку вона садила, за якою доглядає і спостерігає.

Дидактичні матеріали і посібники М. Монтессорі допомагають дітям відчути себе частиною природи, культури і людського суспільства, розвинути інтерес до пізнання світу. Вихованці Монтессорі-шкіл легко спілкуються з людьми і вільно долають конфліктні ситуації, уміють робити вибір і приймати рішення в різних життєвих ситуаціях. Саме тому вони набувають сьогодні особливої актуальності.

 

2. Вальдорфська педагогіка є дітищем відомого австро-німецького громадського діяча, філософа, науковця, педагога Рудольфа Штейнера (1861 —1925). Керуючись ідеями антропософії (релігійно-містичне космологічне вчення про суть людини та істину), Штейнер розробив методологічні засади вальдорфської педагогіки.

Концептуальні засади вальдорфської педагогіки

В антропософському розумінні  людина — це маленький космос, а  космос — це велика людина. Світ, природа  та історія точно відображають людину, а людина поєднує в собі світ, природу та історію в мініатюрі.

Принципово важливим положенням антропософської педагогіки є ідея поступального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв'язку із соціальним оточенням. Р. Штейнер виокремлював семирічні етапи розвитку, які мають свої «вирішальні трансформації». Водночас Штейнер звертав увагу на троїстий характер психіки дитини (інтелект, почуття, воля), обумовлений станом її духу, тіла і душі.

Мета  вальдорфської педагогіки — виховання людей, орієнтованих на навколишній світ, чутливих до нового, здатних приймати усвідомлені рішення і брати на себе відповідальність за них і свої дії.

Антропософська педагогіка пояснює природу дитини, виходячи з давньоіндійського вчення про  карму, яке є джерелом одного з провідних принципів вальдорфського виховання — кармовідповідності. (Згідно з цим ученням людина проживає кілька взаємопов'язаних у духовному сенсі життів, і діяння в одному з них мають незворотні наслідки для наступного життя). Принцип кармовідповідності спонукає педагога бачити глобальну космічну програму розвитку дитини, а не лише життєву чи навчальну програму.