Сім*я як інститут соціалізації особистості

1.Кожна дитина  з появою на світ потрапляє  у свою сім’ю, де в оточенні своїх батьків і рідних робить перші кроки, промовляє перші слова, де батьки піклуються про неї, оточують своєю любов’ю, турботою, ласкою. Потім дитина здобуває перші успіхи самостійності у дитячому садку, приміряє перші дорослі ролі в учнівському колективі в школі, здобуває знання про навколишній світ, вчиться долати перші незначні перешкоди, які зустрічаються на її шляху. Після закінчення школи, вже не дитина, а доросла людина вступає у вищі навчальні заклади, де потрапляє у новий колектив – студентський, здобуває перші знання обраної професії і оволодіває практичними вміннями і навичками, намагається знайти своє місце у суспільстві, самовизначитись у своєму житті. Також саме у цей період життя молода людина прагне створити свою сім’ю, продовжити свій рід, народжуючи дітей. Закінчивши певний навчальний заклад, і, здобувши ґрунтовні знання і вміння, молода людина працюватиме на користь суспільства і буде отримувати від цього особисте задоволення – від того, що вона потрібна суспільству, бо виконує у ньому певну роль.

Таким чином, людина від свого народження до смерті проходить  великий і складний шлях свого  життя,де вона зустрічається і взаємодіє  з різними людьми і групами людей, потрапляє під вплив різних середовищ. Дане питання у сучасному суспільстві є досить актуальне і цікаве для дослідження: як саме і яким чином конкретне середовище чи колектив впливають на формування особистості людини, її рис характеру, типу темпераменту, манер поведінки, чи залежить поведінка людини від того середовища в якому вона перебуває.

Сім’я є одним з середовищ, яке дуже впливає на розвиток людини, тому у своєму рефераті я хочу розглянути питання сім’ї, як одного з інститутів соціалізації особистості. 

2.Проблема виховання,соціалізації і розвитку людини є однією з центральних проблем педагогіки. Розглядаючи її, важливо враховувати, що поняття «розвиток» має неоднозначний зміст. Розвиток людини є безперервним процесом, який не припиняється до моменту припинення самого життя. Результат розвитку – становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком, що містить у собі морфологічні, біохімічні, фізіологічні зміни, а соціальний розвиток відображається у психічному, духовному, інтелектуальному злеті.

Якщо людина досягає такого рівня розвитку, який дозволяє вважати її носієм перетворюючої діяльності,то таку людину називають особистістю. Людина не народжується особистістю,а стає нею в процесі розвитку. Поняття «особистість», на відміну від поняття «людина»- соціальна характеристика людини,що вказує на ті її якості, які формуються під впливом соціальних відносин, спілкування з іншими людьми. Як особистість, людина формується в соціальній системі шляхом цілеспрямованого й продуманого виховання. Особистість визначається мірою засвоєння суспільного досвіду, з одного боку, і мірою віддачі суспільству, посильного внеску в скарбницю матеріальних і духовних цінностей - з іншого. Щоб стати особистістю, людина повинна в діяльності, виявити свої внутрішні властивості, закладені природою і сформовані життям та вихованням.

   Особистість більш значима тоді, коли в своїх якостях і діяльності відображає тенденції суспільного прогресу, коли її діяльність має неповторний характер , тобто тоді, коли вона є індивідуальністю. 

3.Людина стає  особистістю тільки в процесі  соціалізації, тобто спілкуванні,  взаємодії з іншими людьми. Поза людським суспільством духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може. Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. На формування особистості впливають різноманітні зовнішні умови, в тому числі географічні й соціальні, шкільні й сімейні. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі, перш за все, середовище соціальне й домашнє. Перше відносять до дальнього оточення, а друге – до найближчого. Поняття соціальне середовище має такі загальні характеристики, як суспільний лад, система виробничих відносин, матеріальні умови життя. Найближче середовище – сім’я,родичі, друзі.

  Великий  вплив на розвиток людини, особливо  в дитинстві, виявляє домашнє  середовище. В сім’ї проходять перші, вирішальні для становлення, розвитку і формування роки життя людини. Сім’я визначає коло її інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій. Сім’я ж, забезпечує й умови для розвитку природних задатків. Моральні і соціальні якості особистості також закладаються в сім’ї.

  Взаємодія  людини з суспільством має  назву «соціалізація». Поняття про  соціалізацію як процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якого здійснюється її пристосування, сформувалося в американській соціології(Т.Парсонс, Р.Мертон).В традиціях цієї школи соціалізація розкривається за допомогою поняття «адаптація».

  Поняття  адаптація, будучи провідним поняттям біології, означає пристосування живого організму до умов середовища. Воно було екстрапольовано в суспільствознавство і стало означати процес пристосування людини до умов соціального середовища. Так виникли поняття соціальної і психічної адаптації, результатом якої є адаптованість особистості до різноманітних соціальних ситуацій, мікро- і мікрогруп.

  За допомогою  поняття адаптація, соціалізація трактується як процес входження людини в соціальне середовище і її пристосування до культурних, психічних і соціальних факторів. Соціалізація - це неперервний процес, що триває протягом усього життя. Соціалізація особистості – одне з перших питань,що постають у суспільстві у процесі підготовки молоді до трудового життя. Формування особистості – складний процес прилучення особистості до соціального буття, тобто її соціалізації. Соціалізація охоплює усі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання,норми, цінності, що дозволяють йому бути повноправним членом суспільства. Розглядаючи процес соціалізації, ми аналізуємо його також у зв’язку з формуванням особистості в процесі взаємодії та взаємовпливу соціальних груп і колективів. Соціалізація особистості людини – це процес і результат засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь. Цим поняттям визначають засвоєння соціальних умінь і навичок спілкування, діяльності, різних соціальних ролей, стереотипів, установок, придатних для успішної життєдіяльності варіантів стилю поведінки. Які ж фактори соціалізації і формування особистості? Факторами соціалізації називають такі обставини, при яких створюються умови для здійснення процесу соціалізації. Є фактори,цінність яких зберігається протягом усього життя людини. Це нація, ментальність, етнос. Фактори соціалізації – це розвивальне середовище, яке повинно бути спроектоване, добре організоване і навіть побудоване. Найважливішою вимогою до розвиваючого середовища є створення атмосфери, в якій пануватимуть гуманні відносини, довір’я, безпека, можливість особистісного зростання. 

4.Одним з найважливіших засобів соціалізації особистості є сім’я – природне середовище первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки. З появою дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя і практичної діяльності,забезпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Багато вчених стверджують, що соціалізація  дитини була й залишається єдиною специфічною функцією сім’ї, у той час як інші функції є другорядними. Сім’я не тільки закладає основи формування особистості, якою є їхня дитина, а й забезпечує найважливіші умови її розвитку.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у  дітей високої духовності та моральної чистоти. Відбувається воно завдяки добре налагодженому духовно-моральному життю у сім’ї, вчинкам людей, прикладу батьків.

Правильно поставлене розумове виховання в сім’ї розкриває перед дітьми широкий простір для нагромадження знань як основи для формування наукового світогляду, оволодіння основними розумовими операціями(аналізом, синтезом, порівнянням), вироблення інтелектуальних умінь(читання, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп’ютером). Воно готує дітей до розумової діяльності. Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей, піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих ,хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до свого родоводу, історії народу.

Ефективність  виховання дітей у сім’ї залежить від того, якою вона є. Головними  умовами сімейного виховання є непорушний авторитет сім’ї, подружня вірність, любов до дітей, відданість обов’язку їх виховання, відповідальність батька за створення домашнього затишку, забезпечення на власному прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив  сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна  трудова діяльність батьків і  дітей. Далекоглядні батьки змалку залучають  дітей до сімейної праці, дбають, щоб  вони мали адекватні віковим можливостям  трудові обов’язки. Така співпраця батьків і дітей має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного  виховання залежить від організації  домашнього побуту, традицій сімейного життя. Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає  на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Не меншим є вплив батька, особливо коли йдеться про виховання  хлопчиків. Реалізувати свої виховні  функції батько й мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом  для дітей. Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, сімейних обов’язків, активні в громадському житі. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позашкільними справами, поважають їх людську гідність, виявляючи до них належну вимогливість. Надто важливою є роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Адже  саме дідусі і бабусі  допомагають розв’язати й таку проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку.

Виховання дітей  в сім’ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об’єктивні(неповна сім’я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні(слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Розлучена сім’я необов’язково є причиною відхилень у розвитку й поведінці дитини. Вона може справитися з певними несприятливими обставинами, якщо їй буде приділятися увага і своєчасна допомога дорослих, у тому числі й педагогів.

Особливою проблемою  також є соціальне сирітство. Діти, які належать до цієї категорії, через асоціальну поведінку батьків  позбавлені їх опіки.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові  умови, низьке матеріальне забезпечення сім’ї.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку  школи, - сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам.

Отже, можна зробити  декілька висновків. По-перше, сім’я забезпечує фізичний і емоційний розвиток людини. У дитинстві і в ранньому дитинстві сім’я відіграє визначальну роль, яка не може бути компенсована іншими інститутами соціалізації. У дитячому, молодшому шкільному і підлітковому віці її вплив залишається таким, що веде, але перестає бути єдиним. Потім роль цієї функції зменшується.

По-друге, сім’я впливає на формування психологічної статі дитини. У перші три роки життя цей вплив визначає,бо саме в сім’ї йде необоротний процес статевої типізації, завдяки якому дитина засвоює атрибути приписуваної їй статі.

По-третє, сім’я грає провідну роль в розумовому розвитку дитини, а також впливає на відношення дітей, підлітків і юнаків до навчання і багато в чому визначає її успішність.

По-четверте, сім’я має важливе значення в оволодінні людиною соціальними нормами, а коли йдеться про норми, що визначають виконання  нею сімейних ролей, вплив сім’ї стає кардинальним. Батьки, які самі в дитинстві пережили недолік уваги або яким не вдалося успішно вирішити в сім’ї свої дитячі конфлікти або проблеми, пов’язані із статевим дозріванням, як правило нездатні встановити з своєю дитиною тісний емоційний зв’язок.

По-п’яте, в сім’ї формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини, що виявляються в соціальних і міжетнічних відносинах.

По-шосте, сім’я грає велику роль в процесі соціального розвитку людини у зв’язку з тим, що її схвалення, підтримка, байдужість або засудження позначаються на досягненнях людини, допомагають їй або заважають шукати виходи в складних ситуаціях, адаптуватися до обставин її життя, що змінилися, встояти в нелегких соціальних умовах.

Отже, в будь-якій сім’ї людина(особистість) проходить соціалізацію, характер і результати якої визначаються її об’єктивними  характеристиками, ціннісними установками, стилем життя і взаємин членів сім’ї. 

5.Я вважаю, що сучасна сім’я вельми істотно відрізняється від сім’ї минулих часів не тільки іншою економічною функцією, але й тим, що для нас ще важливіше – корінною зміною емоційно-психологічних функцій. Відносини дітей і батьків протягом останніх десятиліть міняються, стаючи все більш емоційно-психологічними, тобто визначуваними глибиною їх прихильності один до одного, бо для все більшого числа людей саме діти стають однією з головних цінностей життя. Діти рано набувають високого статусу в сім’ї. Вони нерідко мають вищий рівень освіти, можливість проводити велику частину вільного часу поза сім’єю. Цей час вони наповнюють заняттями, прийнятими серед однолітків, і далеко не завжди піклуються про схвалення їх проведення часу батьками. Авторитет батьківської влади сьогодні часто не спрацьовує - на зміну йому повинен приходити авторитет особи батьків.

Сучасні сім’ї вельми різноманітні, і від цього залежить те, яким змістом наповнюється соціалізація, якими будуть її результати. Так, соціалізація у великій групі сімей  має явна антисоціальні характер і результати. За деякими даними, до 25% сімей в нашій країні взагалі не в змозі позитивно соціалізувати дітей, а до 15% - формують правопорушників.