Умови вдосконалення педагогічної майстерності викладача Вищої школи

 

Умови вдосконалення педагогічної

майстерності викладача Вищої школи

 

У статті розкривається питання педагогічної майстерності викладача вищої школи, її структурні елементи. Розглянуто  умови вдосконалення педагогічної майстерності вузівського фахівця  та засоби їх реалізації  для досягнення освітньої мети.

 

Постановка проблеми. Сучасна система освіти у процесі всіх декларованих змін незмінно залишається інваріантною лише в одному - у своїй залежності від якостей його величності Педагога. Особистість педагога, його професійна майстерність, ерудиція, інтелект і багатство душі залишаються вирішальними важелями, що забезпечують ефективність усього процесу навчання, яка б система, концепція, технологія не лежала в його основі. Рівень педагогічної майстерності викладача вищої школи є важливим показником діяльності педагога, він позначається на результатах навчання студентів, на формуванні їх як особистостей.

Аналіз актуальних досліджень. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті наголошено, що суспільство без високого рівня освіти не має майбутнього. Один з науковців зазначав, що у XXI столітті роль у вирішенні глобальних проблем належить освіті. Це ставить принципово нові вимоги до викладача, оскільки він, як творча особистість, має бути готовим до роботи у творчому, інноваційному режимі, до оновлення процесу навчання. 

Б.С.Гершунський у дослідженнях проблем сучасної освітньої системи розглядає питання самоосвіти педагога як одне з найважливіших для освіти ХХІ століття, він пропонує ієрархічну освітню "драбину" сходження особистості до все більш високих освітніх результатів.

Тому метою статті є розкриття умов удосконалення педагогічної майстерності викладача вищої школи.

Виклад основного матеріалу. Професійна діяльність викладача вищої школи багатоаспектна, вона охоплює наукові пошуки, суто викладацьку діяльність, методичну роботу, виховний та організаційний вплив на студентство, самовдосконалення. Викладач є публічною людиною, все, що він робить, є відкритим для спостереження студентів та їх оцінки. У кожному з напрямів діяльності виявляється або формальне ставлення викладача до неї або його прагнення здійснювати роботу на якісному рівні. Ці високі вимоги до власної діяльності, креативність, критичність мислення і відрізняють викладача з високим рівнем педагогічної майстерності. Педагогічна майстерність як характеристика фахівця не зростає сама по собі, вона ґрунтується на досконалому знанні педагогіки, її законів, закономірностей і принципів. «Без передбачення й наукового розрахунку педагогіка схожа на знахарство, а вчитель (викладач), який не хоче або не вміє розраховувати, – на неграмотну няньку», – вказував                В. О. Сухомлинський [7, с.359].

Педагогічна майстерність – сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога [3, с.46]. Складовими педагогічної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педагогічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.

Викладач, який володіє педагогічною майстерністю, об’єктивна сторона роботи якого нічого приципово нового не має, може бути майстром своєї справи, бо він має індивідуальний стиль. Що охоплює поняття індивідуальний стиль? Це педагогічний талант, він може бути різним за глибиною, але він повинен бути. Індивідуальність включає мистецтво викладача, яке виявляється у здібностях організувати роботу, знаходити контакти, вміти вирішувати нетрадиційні ситуації, вміти об’єктивно оцінювати знання студентів, правильно вирішувати конфліктні ситуації, зробити зауваження і не образити, не втратити той невід’ємний зв’язок зі студентом, який гарантує подальше порозуміння [6, с.98].

Таким чином, рівень педагогічної майстерності викладача вищої школи є важливим показником діяльності педагога, він позначається на результатах навчання студентів, на формуванні їх як особистостей. У свою чергу, розвиток педагогічної майстерності викладача тісно корелює з його ставленням до себе, вимогами до своєї діяльності, особистісними якостями. Можна вивчити свій фаховий предмет, можна мати систему психолого-педагогічних знань, але це не забезпечить відповідної майстерності. Майстром стає той, хто прагне цього, хто працює, хто осмислює власну діяльність.

Ґрунтовні знання з педагогіки та психології є запорукою ефективної організації викладачем особистісно-орієнтованого навчального процесу. Ці знання сприятимуть виробленню у викладача таких необхідно важливих рис як доброзичливість, повага до молодих людей, до їхнього прагнення навчатися, уважне ставлення до їхньої ініціативи, тактовність у спілкуванні, послідовна і постійна вимогливість, терплячість до помилок, готовність допомогти тощо. Психологічні знання допомагають викладачеві виробити позитивну „Я-концепцію", створити комфортні умови саморозвитку та розвитку особистості кожного окремого студента. Педагогічні знання сприяють оптимізації навчально-виховного процесу, допомагають фахівцю знайти і підібрати прогресивну педагогічну технологію, надати освіті випереджального характеру, тобто націлити її на майбутнє, на розв'язання проблем нового століття, розвиток творчих здібностей студентів, формування у них нового способу мислення та дій [3, с. 35].

Упровадження в практику професійно-педагогічної освіти нових технологій неможливе без ретельної підготовки генерації викладачів з новою педагогічною свідомістю. Опанування новітніх педагогічних технологій, побудованих на діалогічному підході передбачає суттєві зміни в організації навчально-виховного процесу. Слід поширити арсенал організаційних форм проведення занять, у першу чергу неформальних, в яких діалогічний метод стає домінуючим. В першу чергу, повної сили слід надати диспутам, співбесідам, самоаналізу, «мозковому штурму», моделюванню, конструюванню, захисту творчих проектів, проблемним та ситуаційним завданням, дидактичному театру, навчанню пошуку альтернативних рішень. Організація роботи передбачає варіативність змісту навчання, певний ступінь його вибору студентом. Тому діалогічний підхід у широкому розумінні дає плідні результати у системі професійної підготовки викладачів [4, с.20].   

Особливе значення завдання розвитку й саморозвитку особистості має в системі професійної діяльності, адже від неперервного зростання та вдосконалення фахівців безпосередньо залежить і розвиток суспільства, і благополуччя його громадян, адже неперервний професійний розвиток і саморозвиток можуть забезпечити відповідність фахівця як потребам безпосередньої діяльності, так і вимогам соціуму [5, с. 46].

Неперервне професійне зростання фахівців здійснюється через різні складові системи післядипломної освіти: періодичне підвищення кваліфікації, закріплене законодавством, організацію системи навчання на виробництві, створення науково-методичних центрів, професійну перепідготовку як можливість отримати другу професію, спеціальність.

Післядипломна освіта має на меті забезпечити умови для задоволення індивідуальних потреб педагогів у особистому та професійному зростанні, а також потреб держави у висококваліфікованих кадрах, здатних компетентно і відповідально виконувати посадові функції, впроваджувати інноваційні технології, сприяти подальшому соціально-економічному розвитку суспільства. Сутність післядипломної освіти визначено Законом України «Про вищу освіту» (ст.10): «Післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду» [1, с.182].

У створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання вагому роль відіграє організація самоосвітньої діяльності.

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.  Самоосвіта педагога є основною формою підвищення педагогічної майстерності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи [2, с.40].

       Аналіз сучасних педагогічних досліджень засвідчив, що самоосвітню діяльність можна  розглядати як сукупність декількох «само»:

–  самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

–  самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

– самовизначення – вміння обирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;

– самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

–  самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;

– самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

–  самоконтроль – здатність контролювати власну  діяльність;

–  саморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність викладача і, як наслідок,  формується авторитет педагога серед студентів, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

Висновки. Отже, маємо підстави стверджувати, що лише сукупність таких компонентів як педагогічні, психологічні, фахові, різносторонні знання, вміння та навички, самоосвітня діяльність, а також підтримка з боку керівництва та держави є запорукою професійного росту та удосконалення педагогічної майстерності викладача вищої школи.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про вищу освіту» // Вища освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання / за заг. ред. Л.М.Горбунової, М.Ф.Степка. – К.: ФОРУМ, 2006. – С. 182.
2. Зламанюк Л.М. Психолого-педагогічні основи самоосвітньої діяльності сучасного вчителя // Нива знань. – 2010. - №3. – С. 39–41.
3. Кузьминський  А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 447 с.
4. Олійник В. Наукові засади розроблення прогностичної моделі розвитку післядипломної освіти в Україні / В.Олійник, В.Семиченко, Л.Пуховська, Л.Даниленко // Післядипломна освіта в Україні. – 2007. – № 1. – С.18–23.
5. Семиченко В.А. Проблема особистісного розвитку й саморозвитку в контексті неперервної професійної освіти // Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. – К.: Педагогічна преса, 2010. – №2(67). – С. 46–57.
6. Соур Г.В. Харизматичні особливості викладача вищої школи // Нові технології навчання. Науково-методичний збірник. – 2010. – Вип. 63. Ч.1. – С. 96–99.
7.    Сухомлинський В.О. // Вибрані твори: В 5 т. – К.: Рад. школа, 1976. –  Т.2. – 670 с.

 

А.В.Кан. Условия совершенствования педагогической мастерства преподавателя высшей школы

В статье раскрывается вопрос педагогического мастерства преподавателя высшей школы, его структурные элементы. Рассмотрены условия совершенствования педагогического мастерства вузовского специалиста и средства их реализации для достижения образовательной цели.