Эстетическое воспитание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Факультет права, економіки, психології та інформаційних технологій

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Педагогіка

за темою: «Естетичне виховання»

 

 

 

 

 

Виконала:
Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків – 2013

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………..3

 

I Завдання і зміст естетичного виховання……………………………………….4

 

II Умови ефективності естетичного виховання………………………………….8

 

Висновок……………………………………………………………………………11

 

Використана література…………………………………………………………..13 

Вступ

Всебічно розвинена особистість  є надзвичайно чутливою до краси, гармонії, благородства. І своєю  діяльністю вона прагне утверджувати їх. Саме на формуванні таких якостей  особистості зосереджене естетичне  виховання.

Естетичне виховання —  формування в особистості здатності  сприймати і перетворювати дійсність  за законами краси в усіх сферах діяльності.

Спрямоване воно на формування в людини гуманістичних якостей, здатності відчувати і розуміти красу, жити за її законами.

Гармонійний, всебічний розвиток особистості  неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

«Краса, — могутній засіб виховання  чутливості душі, — писав видатний український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970). — Це вершина, з якої ти можеш  побачити те, чого без розуміння  і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса  — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається  істина, правда, добро; осяяний цим  світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло  і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє  наш дух, нашу совість, наші почуття  і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і  завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе».

Естетичне виховання тісно пов'язане  з культурою народу. 3 одного боку, воно відображує надбання культури, а  з другого — стимулює подальший  розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових  духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання  має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги й  приязні, товариськості та дружби.

 

 

 

I Завдання і зміст естетичного виховання

Естетичне виховання покликане  ознайомити людину із загальними закономірностями художнього освоєння дійсності, сутністю і формами відображення дійсності  й перетворення життя за законами краси, роллю мистецтва в розвитку суспільства.

Серед найголовніших завдань  естетичного виховання виокремлюють:

— формування естетичних понять, поглядів, переконань, здатностей розуміти прекрасне, правильно естетично  оцінювати факти, явища, процеси;—  виховання естетичних почуттів, уміння отримувати насолоду від сприймання прекрасного в навколишній дійсності  та мистецтві;

— формування потреби і  здатності створювати прекрасне  в житті та мистецтві на основі розвитку власних творчих здібностей, опанування знань і практичних умінь  у певному виді мистецтва.

У естетичному вихованні  молоді використовують різні джерела  прекрасного: образотворче мистецтво, музику, літературу, театр, кіно, архітектуру  тощо. Так, під час сприйняття картини  або скульптури дитина не лише пізнає світ, а й фантазує, формує, «домальовує» подумки зображене, бачить на картині  події, образи, характери. Чільне місце  посідає також музика, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву  сферу людини, її поведінку.

Важливим джерелом є й  художня література. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб  вираження в літературному творі  набуває подвійної художньої  сили. Словесний образ має ще й  понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література —  важливий засіб розвитку інтелекту  учнів.

Цінність театру, кіно, телебачення, естради, цирку як засобів естетичного  виховання у тому, що вони поєднують  у собі елементи багатьох видів мистецтва: літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю. Повинна стати предметом  обговорення з естетичних позицій  і діяльність школярів: гідні вчинки учнів, їх успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності. Учитель має показати дитині красу природи в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ. Предметом захоплення повинні стати також героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість. Важливим засобом естетичного виховання може слугувати дизайн шкільних приміщень, оформлення класу.

Особливим фактором естетичного  виховання є природа. Як зауважував В. Сухомлинський, розглядаючи квітку чи окрему пелюстку, крильце метелика чи пушинку тополі, дитина не повинна  забувати глобальну істину: природа  — це єдине ціле, якому притаманна гармонія взаємозв'язків і залежностей, яке є джерелом і суттю життя.

Метою естетичного виховання є  високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного  освоєння дійсності.

Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої  діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

Структуру естетичної свідомості складають:

1. Естетичні сприйняття. Виявляються  у спостережливості, вмінні помітити  найсуттєвіше, що відображає зовнішню  і внутрішню красу предмета, явища,  процесу, відчувати радість від  побаченого, відкритого.

2. Естетичні почуття. Почуття  насолоди, які відчуває людина, сприймаючи  прекрасне в оточуючій дійсності,  творах мистецтва.

3. Естетичні судження. Передають  ставлення особистості до певного  об'єкта, явища. У педагогічній  практиці недопустиме нав'язування  учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів.

4. Естетичні смаки. Постають  як емоційно-оціночне ставлення  людини до прекрасного. Мають  вибірковий, суб'єктивний характер. Стандартних смаків не існує,  вони пов'язані з індивідуальним  баченням і сприйняттям.

5. Естетичний ідеал. Це своєрідний  зразок, з позиції якого особистість  оцінює явища, предмети дійсності.  Відображає уявлення про красу,  її критерії.

Найважливішим завданням естетичного  виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає  основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується  у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання  є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.

В естетичному вихованні учнів  величезне значення має особистість  педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон — все  це має бути взірцем для учнів. Показники естетичної вихованості  учнів — це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.

Естетичне виховання є  багатогранним процесом, основу якого  складають такі напрями:

1. Життя і діяльність дитини  в сім'ї. Тут формуються основи  естетичних смаків, почуттів, на  що впливають організація побуту  в оселі, одяг, взаємини в сім'ї,  оцінювання старшими краси предметів,  явищ, безпосередня участь в естетичній  діяльності тощо.

2. Виховна діяльність дошкільних  закладів. Здійснюється через естетику  побуту, систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво,  танці, ігри тощо).

3. Навчально-виховна діяльність  загальноосвітніх закладів. Передбачає  залучення учнів до оволодіння  змістом навчальних дисциплін  (мови, літератури, історії, предметів  природничого циклу, музики, образотворчого  мистецтва), позакласної виховної  роботи (танцювальні гуртки, хорові  колективи, студії образотворчого  мистецтва та ін.). У школах  створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні  класи, що сприяє естетичному  розвитку учнів.

4. Навчально-виховна робота позашкільних  дитячих виховних закладів (будинки  і палаци дитячої та юнацької  творчості, студії, дитячі музичні  та художні школи тощо). Діяльність  спрямована на задоволення інтересів,  розвиток здібностей дітей, залучення  їх до активної естетичної  діяльності.

5. Діяльність професійних навчально-виховних  закладів. Навчаючись у них, майбутні  фахівці отримують естетичні  знання, беруть участь у діяльності  мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь естетичної діяльності.

6. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи  багатьох видів мистецтва. Проте  засилля в них «масової культури»  ускладнює процес формування  здорових естетичних смаків, потребує  копіткої роботи вихователів,  батьків, випереджуючого формування  високих естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного.

Основні завдання естетичного  виховання такі:

1) виховання в особистості почуття  прекрасного;

2) формування умінь і навичок  творити красу в повсякденному  житті;

3) формування уміння відрізняти  прекрасне від потворного;

4) формування уміння жити за  законами духовної краси,

 

II Умови ефективності естетичного виховання

Важливе значення має виховання  у школярів естетики поведінки - акуратності  в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані  з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні  школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини  або скульптури, яка відображає життя  людини, природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, "домальовує" зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву  сферу людини, на її поведінку; в) художню  літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку  К. Ушинського, слово як засіб вираження  в літературному творі набуває  подвійної художньої сили. Словесний  образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література є важливим засобом  розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літературу, музику, образотворче мистецтво, танець); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом  обговорення з естетичних позицій; д) природу, її красу в розмаїтті  та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце  в живій і неживій природі; е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їхніх  взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість часто є предметом обговорення  з учнями; є) оформлення побуту (залучення  дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Особливим чинником естетичного  виховання є природа. Як зауважував В. Сухомлинський, у процесі виховання  учні повинні зрозуміти, що природа  не може бути тільки об'єктом людського  впливу - вона є рівноправним суб'єктом  плідної взаємодії. Основою екологічного виховання він вважав розуміння  взаємозумовленості всього живого на планеті. Розглядаючи квітку, пелюстку, крильце метелика, пушинку тополі, дитина не повинна забувати глобальну істину: природа - єдине ціле, якому притаманна своя гармонія взаємозв'язків і залежностей. Вона - джерело і суть нашого життя, яке не можна відокремити від людини.