З історії вітчизняної дефектології
відомо, що ще з часів Київської Русі слов'янам
було властиве милосердне ставлення до
людей з тяжкими вадами фізичного та психічного
розвитку. Значну роль у наданні допомоги
„аномальним” дітям і дорослим відігравав
один з найбільших у Київській Русі Киево
-Печерський монастир, при якому у X столітті
відкрився притулок для дітей-сиріт та
для дітей з фізичними вадами (глухих,
сліпих, недорозвинених).
Дослідженнями О.І.Дьячкова, Х.СЗамського,
М.Д.Ярмаченка встановлено, що в Київській
Русі її X—XII століттях створювалися заклади,
де не тільки опікувалися неповноцінними
дітьми, але і навчали їх елементам грамоти,
живопису, співів та різних ремесел. За
часів Київської Русі монастирська організація
піклування за людьми з недоліками психофізичного
розвитку до¬сягла високого для того часу
рівня розвитку.
У XII—XVII століттях в Україні великого
поширення набули "богадільні-шпиталі"
як специфічна форма падання допомоги
хворим та інвалідам.
Перші спеціальні освітньо-виховні заклади
для "аномальних" дітей в Україні
почали ство¬рюватися у другій половині
XIX століття. При цьому слід відзначити,
що проблеми забезпе¬чення діяльності
таких установ спеціально підготовленими
кадрами далеко не одразу знайшли своє
вирішення, хоча прогресивні вчені того
часу, в першу чергу, видатний вітчиз¬няний
психіатр і психолог І.О.Сікорський (1842—1919),
підкреслювали необхідність поєднання
у фаховій підготовці спеціалістів відповідного
профілю ґрунтовних медичних, психологічних
і педагогічних знань.
У кінці 1904 р. дочки Сікорського відкрили
в Києві Лікарсько-педагогічний інститут
для розумово недорозвинених, відсталих
і нервових дітей. Ідею відкритгя такої
установи висловив І.О.Сікорський ще у
1882 р. на IV Міжнародно¬му конгресі гігієністів
у Женеві. Але практично мрію вченого реалізували
його дочки Ольга і Олена Сікорські.
Готуючись до відкриття цього закладу,
вони вивчили досвід і набули практичних
навичок в аналогічному інституті Бурневіля
у Парижі. До того ж під впливом німецького
педагога Фрідріха Фребеля в Україні зростала
увага до питань дошкільного виховання
дітей і ква¬ліфікованого психолого-педаюгічного
супрово¬дження їх природного розвитку
спеціально підготовленими кадрами. Засновником
Фребеліііського товариства у Києві був
професор І.О.Сікорський, тоді керівник
кафедри психіатрії і нервових хвороб
Київського універ¬ситету, який став у
1908 р. першим директо¬ром відкритого Фребслівського
жіночого педа¬гогічного інституту. Відкриття
такого закладу, як вищої освітньої установи,
що вела підготов¬ку педагогічних кадрів,
зокрема за медико-психолого-педагогічним
профілем і згодом увій¬шла до складу
створеного у 1920р. Київського інституту
народної освіти (КІНО), можна вва¬жати
початком організації вищої дефекто¬логічної
(у едності з дошкільною і початковою)
освіти в Україні.
Отже, Фребслівський інститут нерозривно
поєднаний з ім'ям І.О.Сікорського і є тією
уста¬новою, яка генетично пов'язана з
Національ¬ним педагогічним університетом
імені М.П.Драгоманова, зокрема з таким
підроз¬ділом, як Інстичут корекційної
педагогіки та психології. Це положення
певним чином уточнює ус¬талену в історії
вітчизняної вищої дефекто¬логічної освіти
думку про те, що в Україні підготовка
кваліфікованих вчителів для спеціальних
шкіл розпочалась восени 1919 ро¬ку у Києві
при Вищих педагогічних курсах 2-го товариства
професорів і навчателів на лікарсь¬ко-педагогічному
факультеті.
Відомо, що цей факультет було включено
як відділ до складу лікарсько-педагогічного
факультету (з 1921 р. — факультет соціального
виховання) КІНО, вже через півтора місяця
(31 серпня 1920р.) після офіційного створення
інституту (15 липня 1920 р.).
Тому в історії НПУ імені М.П.Драгоманова
одним з найперших підрозділів поряд із
шкільними та дошкільними є лікувально-педа¬гогічний
факультет, який, змінюючи назви та статуси,
у даний час виріс у Інститут корекційної
педагогіки та психології (ІКПП), створений
у вересні 2003 р. шляхом реформу¬вання дефектологічного
факультету нашого університету.
Першим деканом факультету, у складі яко¬го
функціонувало відділення підготовки
пед¬кадрів для роботи з різними категоріями
ано¬мальних дітей — "розумово-дефективними",
"морально-дефективними" (тобто з
виражени¬ми порушеннями соціальної поведінки
і харак¬теру), глухонімими та сліпими,
— був тоді ще зовсім молодий Григорій
Силович Костюк, зго¬дом усесвітньо відомий
український психолог, академік, чиє ім'я
носить Інститут психології АПН України.
У 1932р. на посаді декана факультету, де
здійснювалася, зокрема, підготовка вчителів-дефектологів,
Г.С.Косткжа змінив його видат¬ний колега
і однодумець професор психології Дмитро
Федотович Ніколєнко — чудовий викладач,
керівник наукових досліджень з де¬фектологічних
проблем, мудрий порадник і принциповий
експерт у підготовці пауково-методичної
літератури.
Повертаючись до історії розвитку дефекто¬логічної
освіти у 20-х — 30-х роках XX століття, необхідно
зазначити, що у той час у КІНО май¬бутніх
вчителів спеціальних шкіл готували відомі
вчені-дефектологи, серед яких насампе¬ред
слід назвати професора Андріана Володи¬мировича
Володимирського (1875 — 1936), відомого дефектолога
і лікаря-психоневролога, якому належать
проведені ще на початку XX століття важливі
експериментальні досліджен¬ня психічного
розвитку дітей при глибоких вадах слуху,
спадковості у розвитку дитини тощо. Зокрема
цікавою і корисною у практичному педагогічному
плані є праця А.В.Володимирського "Основи
індивідуального поводження в нормі та
ухилах" (1927). У 20-х роках професор А.В.
Володимирський очолював у Києві лікарсько-педагогічний
кабінет та викладав у Київському інституті
народної освіти, зробивши помітний внесок
у розвиток української дефектологічної
науки, практики і вищої освіти.
Протягом 1929—1932рр. професором де¬фектологічного
відділення педагогічного фа¬культету
Київського інституту народної освіти
працював відомий фахівець у галузі тифлопедагогіки
Олександр Мусійович Щербина (1874—1934),
на чиї глибокі думки щодо освіти сліпих,
їхніх компенсаторних можливостей і психологічних
особливостей багаторазово по¬силався
Л.С.Виготський у створенні своєї пси¬хологічної
теорії соціального виховання ано¬мальних
дітей.
Олександр Мусійович розробив курс тифлопедагогіки
і через організований ним тифлологічний
гурток готував ентузіастів до роботи
зі сліпими дітьми.
На дефектологічному відділенні КІНО
О.М.Щербина працював штатним професо¬ром,
читав курси основ дефектології, тифлології,
організував підготовку вчителів-тифлопедагогів
на стаціонарі та заочному відділенні,
був засновником першої в Україні кафедри
тифлопедагогіки.
Доцентом цієї кафедри за сумісництвом
з виконанням обов'язків інспектора-дефектолога
Київського облВНО працював відомий ук¬раїнський
тифлопедагог Петро Григорович Мельников
(1882—1948), на роботи якого є по¬силання
у російському виданні книги "Педа¬гогіка
сліпих" відомого французького ученого
професора П.Віллея (М.,1936).
П.Г.Мельников, будучи досвідченим прак¬тичним
тифлопедагогом, глибоким методис¬том,
автором посібників "Чтение, письмо
и речь в школе слепых» (1934), "На допомогу
батькам сліпої дитини" та ін., багато
зробив для підготовки тифлопедагогічних
кадрів в Україні.
У 1934 р. дефектологічний відділ було за¬крито;
він поновив свою діяльність лише через
п'ять років вже як окремий факультет Київського
педагогічного інституту імені О.М.Горького,
коли у зв'язку з постановою Ради народних
комісарів УРСР від 23 серпня 1939р. про загальне
обов'язкове навчання аномальних дітей
гостро постало питання про необхідність
підготовки спеціалістів-учителів. Деканом
новоствореного дефектологічного факультету
було призначено вище згадуваного тифлопеда¬гога
П.Г.Мельникова. Своєрідністю в ор¬ганізації
підготовки дефектологів було запрова¬дження
активної педагогічної практики у спеціальних
школах.
Серед тих, хто у довоєнні роки здобув
вищу дефектологічну освіту у Київському
педа¬гогічному інституті і став згодом
провідним фахівцем у відповідній галузі
науки і практики, слід назвати доктора
психологічних наук Августу Миронівну
Гольдберг (1913—1985), канди¬датів наук, відомих
науковців, викладачів і ор¬ганізаторів
освіти Онуфрія Миколайовича Смалюгу
(1893 — 1957), Рудольфа Генріховича Краєвського
(1897-1982) та ін.
З 1946 р. дефектологічний факультет Київського
державного педагогічного інститу¬ту
імені О.М.Горькото очолював О.М.Смалюга,
Кафедрою дефектології завідував Мойсей
Маркович Перельмутер. У розробці навчаль¬них
планів і програм із спеціальних дис¬циплін,
у підготовці дефектологів у перші післявоєнні
роки брали участь викладачі фа¬культету
П.Г.Гуслистий, Р.Г.Краєвський, А.М.Кримінський.
У 50-ті роки навчальні плани і програми
було змінено, оскільки значна кількість
часу відводилась у них другій спеціальності
— вчи¬тель молодших класів масової школи.
У 1964р. дефектологічний факультет по¬чинає
працювати на базі відділу спеціальної
пе¬дагогіки педагогічного факультету
(декан — до¬цент Наталія Федорівна Засенко
(1928—2004), пізніше — доцент Клавдія Михайлівна
Турчинська (1924-1976). Уперше в СРСР на фа¬культеті
почали готувати кадри із спеціальності
"вчитель професійно-трудового навчання".
Це стало новим позитивним явищем у розвитку
вищої дефектологічної освіти. Підготовку
де¬фектологів почали здійснювати через
заочну форму навчання.
Кафедрою дефектології завідував доцент
М.Д.Ярмаченко. У 1965 р. ця кафедра поділяється
на дві самостійні кафедри: сурдо¬педагогіки
і логопедії та олігофренопедагогіки
і психопатології. Саме в цей період збільшується
прийом студентів па стаціонарну та заочну
форми навчання, якісно зростає фаховий
склад викладачів.
Значний внесок у посилення фундаментальності
підготовки педагогів-дефектологів на
основі системи медичних знань, продовжуючи,
зокрема, традиції відомого дитячого психіатра
професора М.М.Перельмутера, зробили науковці-медики,
які у 60-ті роки прийшли на викладацьку
роботу до Київського державного педагогічного
інституту.
Так, професор Андрій Іванович Селецький
(1914—1992) є автором близько 100 наукових
публікацій, присвячених проблемам розумової
відсталості, правопорушень неповнолітніх,
психопатій, важливим проблемам клініки
олігофренії, співвідношенням соціального
і біологічного в нормі і патології. Професор
Олена Йосипівна Теплицька (1916—1998) передавала
студентам і аспіран¬там свій багатий
досвід експериментальних досліджень,
що висвітлюють своєрідність роз¬витку
вищих психічних процесів у розумово відсталих
дітей; її наукові праці обґрунтовують
шляхи і засоби адаптації учнів. Серед
викладачів медичних дисциплін на дефектологічному
факультеті не можна не зга¬дати професора
Ольгу Романівну Костенко, Га¬лину Петрівну
Користенську, Маргариту Вікторівну Рождественську
та ін. У другій половині 60-х років захистили
кандидатські дисертації викладачі факультету
Е.П.Гроза, Н.Ф.Засенко, К.М.Турчинська,
М.Н.Хоружа, Т.К.Ульянова, В.І.Басюра, І.М.Лобурець,
В.М.Синьов, М.А.Савченко. Зміцнюєть¬ся
матеріально-технічна база факультету,
встановлюються тісні зв'язки кафедр із
спеціальними школами республіки, підви¬щується
науково-методичний рівень сту¬дентських
творчих робіт.
Фахові кафедри розширюють експеримен¬тальні
дослідження у спеціальних школах. У 70-ті
роки захистили кандидатські дисертації
викладачі факультету, колишні його випускни¬ки
В.І.Бондар, К.Д.Бойко, Л.С.Смирнова, Є.О.Білевич,
Г.М.Плешканівська, В.І.Шиша, що свідчило
про цілеспрямовану увагу керівництва
інституту і факультету щодо поглиблення
на¬укового рівня кадрів. Підготовці висококваліфікованих
спеціалістів на дефектологічно¬му факультеті
значною мірою сприяли творчі зв'язки
його кафедр з відділом дефектології На¬уково-дослідного
інституту педагогіки України, з Інститутом
дефектології АПН СРСР. Значну допомогу
в підготовці кандидатських дисертацій
як керівники і консультанти нада¬ли викладачам
факультету доктори педа¬гогічних наук,
професори І.Г.Єременко, М.Д.Ярмаченко,
кандидат педагогічних наук, доцент В.М.Синьов.
З 1974 по 1977 р. деканом факультету був професор
АЛ.Селецький, з 1977 по 1980 р. — доцент В.І.Бондар,
з 1980 по 1983 р. — доцент А.Г.Слюсаренко. Факультет
готував педагогічні кадри з таких спеціальностей;
на стаціонарно¬му відділенні — учитель
і логопед допоміжної школи та олігофрснопедагог
дошкільних за¬кладів; учитель початкових
класів, мови та літе¬ратури шкіл глухих
і слабочуючих та сурдопе¬дагог дошкільних
закладів; учитель професійно-трудового
навчання та вихователь допоміжної школи,
учитель глухих і слабочую¬чих. Крім того,
підготовка студентів-заочників здійснювалась
через спеціальні групи з трирічним строком
навчання. До цих груп за¬раховувалися
вчителі спеціальних шкіл з вищою педагогічною
освітою.
Факультет не лише готував дефектологів
для спеціальних шкіл України, а й надавав
дійову допомогу у підготовці вчителів
для спеціальних шкіл Узбекистану, Казахстану,
Азербайджану, Молдови та інших республік
колишнього СРСР.
Навчально-виховний процес забезпечували
дві спеціальні кафедри: сурдопедагогіки
і лого¬педії (завідувач кафедри професор
Н.Ф.Засенко) та олігофрснопедагогіки
(завідувач кафедри до¬цент В.Є.Турчинська).
Окремі дисципліни в 70-ті роки читали студентам
співробітники науково-дослідних інститутів
педагогіки і психології: зок¬рема професори
М.Д.Ярмаченко, А.М.Гольдберг, І.С.Моргуліс,
старші наукові співробітники кан¬дидати
педагогічних наук Н.М.Стадненко, С.Ф.Ніколаєв,
М.О.Козленко, а також досвідчені працівники
спеціальних шкіл.
У 70-ті роки викладачі опублікували багато
наукових праць, серед яких монографії
— "Профорієнтація в допоміжній школі"
(автор К.М.Турчинська), "Психологія
формування трудових умінь школярів"
(В.І.Бондар, Д.С.Максименко, І.Д.Бех); підручники
для студентів — "Історія сурдопедагогіки"
(М.Д.Ярмачснко), "Психопатологія дитячого
віку" (А.І.Селецький). "Історія олігофренопедагогіки"
(К.М.Тур¬чинська), "Анатомія, фізіологія
і патологія ор¬ганів слуху і мови"
(Г.П.Користенська), "Корекційна робота
па уроках географії і при¬родознавства"
(В.М.Синьов, Л.С.Стожок), "Ви¬правлення
вад мовлення в учнів молодшого шкільного
віку" (М.А.Савченко Л.О.Смирнова). Разом
з науковцями Інституту педагогіки України
викладачі факультету К.М.Турчинська,
М.Н.Хоружа, В.М.Синьов, Т.К.Ульянова, В.І.Бон¬дар,
В.І.Басюра, Л.С.Стожок підготували пер¬ший
на теренах колишнього СРСР посібник "Основи
спеціальної дидактики".
Викладачі факультету (К.М.Турчинська,
Н.Ф.Засенко, М.А.Савченко, Е.П.Гроза, Г.М.Коберник,
К.Д.Бойко, Г.С.Александрова, О.Д.Чекурда,
Т.К.Ульянова, М.Н.Хоружа, Г.М.Плешканівська)
у ті роки підготували і видали багато
підручників та програм з навчальних дис¬циплін
для різних типів спеціальних шкіл, ме¬тодичних
листів і методрозробок для вчителів.
З 1984 по 2002 р., коли деканом факультету
працював доцент І.П.Колесник, було зроблено
помітний крок у розвитку матеріально-технічної
бази факультету, в удосконаленні змісту
підготовки дефектологічних кадрів, роз¬витку
дефектології як наукової галузі.
В ці роки у складі кафедр факультету
захи¬стили дисертаційні дослідження
2 доктори на¬ук (Шеремет М.К., Фомічова
Л.І.), сімнадцять кандидатів наук. Приємно
відзначити, що бага¬то хто з викладачів-науковців
виконали свої ди¬сертаційні дослідження
під керівництвом провідних викладачів
дефектологічного факуль¬тету: професорів
М.К.Шеремет, Є.П.Синьової, доцентів В.Є.Турчинської,
Т.П.Свиридюк.
З дефектологічним факультетом продовжу¬вали
підтримувати міцні зв'язки його випускни¬ки
і колишні викладачі, які працювали у той
час в інших установах: академіки М.Д.Ярмачепко,
В.І.Бондар, В.М.Синьов, І.Д.Бех, С.Д.Максименко.
Після набуття Україною незалежності
у 1991 році перед колективом факультету
поста¬ли нові відповідальні завдання
розбудови, кадрового і науково-методичного
забезпечення вітчизняної системи спеціальної
освіти. Викла¬дачі взяли активну участь
у розробці стандартів освіти для різних
типів спеціальних шкіл, різнорівневої
вищої освіти за спеціальністю "Дефектологія"
з основними спеціалізаціями — сурдопедагогіка,
олігофренопедагогіка, лого¬педія, тифлопедагогіка.
Узгоджено основні спільні напрямки діяль¬ності
з дефектологічними факультетами педа¬гогічних
ВНЗ України, раніше створеними за допомогою
фахівців дефектологічного факуль¬тету
Київського педагогічного інституту та
його випускників (Слов'янський педагогічний
інститут Донецької області, 1969 р.; Кам'янець-Подільський
педагогічний інститут, 1990 р.), надано методичну,
наукову та кадрову допомо¬гу новим вищим
закладам освіти, де підготовка дефектологів
тільки започатковується (Луганськ, Херсон,
Одеса та ін.).
У зв'язку з тим, що у другій половині XX
століття вищі навчальні заклади України
не го¬тували фахівців у галузі тифлопедагогіки,
а ме¬режа дошкільних і шкільних закладів
для сліпих і слабозорих дітей, реабілітаційних
центрів для дорослих, які втратили зір,
потре¬бує кваліфікованих спеціалістів,
у 1998р. у Київському педагогічному університеті
імені М.П.Драгоманова відкрито єдину
в Україні ка¬федру тифлопедагогіки (завідувач
— кандидат психологічних наук, професор
Є.П.Синьова) і розпочато підготовку бакалаврів,
спеціалістів і магістрів — дефектологів
за спеціалізацією "Ти¬флопедагогіка.
Соціальна реабілітація".
Зростання потреби у спеціалістах-логопедах,
активізація підготовки відповідних фахівців
у інших українських вищих навчаль¬них
закладах зумовили відокремлення у 1998
р. на дефектологічному факультеті Національно¬го
педагогічного університету імені М.П.Драгоманова
самостійної кафедри — логопедії (завідувач
— доктор педагогічних наук, профе¬сор
М.К.Шеремет), яка спеціалізується на підготовці
вчителів початкових класів шкіл для дітей
з важкими розладами мови і педагогів-логопедів
для загальних спеціальних шкіл та дошкільних
установ.
Кафедра олігофренопедагогіки (завідувач
— кандидат педагогічних наук, доцент
В.Є.Турчинська, з 2002 р. — кандидат педагогічних
на¬ук, доцент І.П.Колесник), продовжуючи
підго¬товку вчителів загальноосвітніх
предметів, учи¬телів професійно-трудового
навчання для допоміжних шкіл, розширює
зміст і напрями підготовки майбутніх
фахівців з тим, щоб вони набули компетентності
у корекційному на¬вчанні не тільки розумово
відсталих, а й дітей з затримкою психічного
розвитку, з наслідками дитячого церебрального
паралічу та іншими нозологічними варіантами
порушень інтелек¬туального, емоційного
та фізичного розвитку. Уточнюється назва
цієї кафедри з точки зору підкреслення
більш широкого, ніж тільки олігофрснопедагогіка,
спектру психолого-педагогічної корекційної
діяльності її випускників.
У творчому пошуку перебуває й одна з
най¬старіших дефектологічних кафедр
НПУ ім. М.П.Драгоманова — кафедра сурдопеда¬гогіки,
якою довгі роки керувала найдосвідчсніший
ветеран педагогічної праці педуніверситету,
все професійне життя якої пройшло в його
стінах, випускниця першого післявоєнного
випуску деффаку професор Наталія Федорівна
Засенко. Нині завідувачем цієї кафедри
є доктор психологічних наук, профе¬сор
Л.І.Фомічова.
Кафедра спрямовує пошук на відкриття
нових додаткових до сурдопедагогіки
спеціалізацій майбутніх фахівців, зокрема
пов'яза¬них з практичною психологією,
навчанням глу¬хих іноземної мови, педагогічними
аспектами використання сучасної сурдотехніки
тощо.
Останнє десятиріччя XX століття збагатило
доробок викладачів дефектологічного
факуль¬тету НПУ імені М.П.Драгоманова
навчальни¬ми посібниками для студентів
(автори Е.П.Гро¬за, Н.Ф.Засєнко, Г.М.Коберник,
Є.П.Синьова, М.З.Кот), новими підручниками
для різних типів спеціальних шкіл (В.Є.Турчинська,
Т.К.Ульянова, О.Д.Чекурда, М.К.Шеремет,
Н.Ф.Засенко, Е.П.Гроза, Г.М.Плешканівська
та ін.), монографіями (Є.Ф.Соботович, І.П.Колесник,
Л.І.Фомічова, М.К.Шеремет), науковими статтями
у солідних вітчизняних та зарубіжних
виданнях.
У 2002/03 навчальному році обов'язки де¬кана
дефектологічного факультету виконував
Г.Ю.Мустафаєв, 3 ініціативи ректора НПУ
імені М.П.Драгбманова академіка В.П.Андрущенка
у вересні 2003р. дефектологічний факультет
було реформовано в Інститут корекційної
педагогіки та психології. Директо¬ром
інституту був призначений доктор педа¬гогічних
наук, професор, академік АПН України,
заслужений юрист України Віктор Миколайович
Синьов, який є випускником КДПІ імені
О.М.Горького 1962р. Він працював на рідному
факультеті викладачем, заступни¬ком
декана, доцентом з 1964 по 1975 р. Трива¬лий
час В.М.Синьов обіймав науково-викла¬дацькі
і керівні посади у вищих навчальних закладах
системи МВС, створивши, зокрема, свої
наукові школи у таких галузях, як пенітенціарна
педагогіка та юридична психо¬логія, проте
зв'язків з дефектологією не розри¬вав,
готуючи докторів і кандидатів наук і
захис¬тивши у 1988 р. докторську дисертацію
за спеціальністю "Корекційна педагогіка"
в інсти¬туті дефектології АПН СРСР (м.
Москва).
Ставши директором ІКПП, В.М.Синьов ра¬зом
зі своїми заступниками професором М.К.Шеремет,
доцентом С.В.Федоренко спря¬мовують зусилля
колективу на відкриття но¬вих, актуальних
і перспективних для ук¬раїнської системи
спеціальної корекційної освіти та реабілітації
інвалідів спеціальностей і спеціалізацій,
розширення й осучаснення проблематики
наукових досліджень, зокрема з таких
нових напрямів, як корекційна андрогогіка,
рання система діагностики та комплекс¬на
корекція розвитку при різних видах дизонтогенезу,
взаємозв'язки соціальних і біологічних
факторів у виникненні асоціальної поведінки,
її попередження і корекції, корекційні
проблеми соціальної роботи, діяль¬ності
пенітенціарних систем тощо. В інституті
відкрито нову кафедру спеціальної психології
та медицини (завідуюча — кандидат психо¬логічних
наук, професор З.В.Огороднічук); ство¬рено
науково-мстодични центр спеціальної
освіти і соціальної реабілітації осіб
з інвалідністю (керівник — кандидат фізико-математичних
наук, професор А.Г.Шевцов), перед якими,
зокрема, поставлено складне завдання
— впровадити новітні освітні та корекційно-ре-абілітаційні
технології, в тому числі дис¬танційне
навчання, застосування сучасних технічних
засобів освіти і реабілітації особис¬тості
при суттєвих порушеннях психофізично¬го
розвитку, підготовки, перекваліфікації
та підвищення кваліфікації кадрів для
національ¬ної системи освіти, професійної
та соціальної реабілітації дітей і дорослих
з інвалідністю. Планами роботи кафедр
ІКПП передбачено у найближчі роки повністю
забезпечити сучас¬ною україномовною
навчальною літературою та відповідними
матеріалами на електронних носіях усі
професійно орієнтовані дисципліни освітніх
програм підготовки бакалаврів, спеціалістів
та магістрів у галузі корекційної педагогіки
та спеціальної психології. Створено самостійне
видання в серії наукових часописів НПУ
імені М.П.Драгоманова, працюють аспірантура
і докторантура під керівництвом провідних
вчених ІКПП, де проходять навчан¬ня представники
різних регіонів України та інших країн.
Налагоджуються творчі зв'язки з відомими
зарубіжними закладами підготовки фахівців
у галузі спеціальної педагогіки та пси¬хології
Польщі, Нідерландів, Словенії, Німеч¬чини,
а також поновлюються і примножують¬ся
ділові контакти з колегами з Росії, Білорусії,
Молдови, Литви та інших країн.
Розширюється мережа базових освітніх
і реабілітаційних установ кафедр інституту.
Зок¬рема, до їх числа увійшли такі відомі
в Україні та за її межами центри, як Український
медич¬ний центр реабілітації дітей з
органічним ура¬женням нервової системи,
Львівський реабілітаційний центр сліпих
дітей "Левеня" та ін.
Постійно активізується залучення до
на¬укового пошуку студентів ІКІІП, зокрема
шля¬хом виконання досліджень спільно
з виклада¬чами. Співробітники інститутських
кафедр лише за три роки (2001—2003) опублікували
359 наукових і методичних праць загальним
обсягом близько 467 друкованих аркушів.
Се¬ред них: "Сурдопедагогіка" (хрестоматія
у трьох томах, за ред. Л.І.Фомічової); "Соціально-психологічпа
служба в освітньо-виховних закладах України"
(автор І.П.Колесник); "Ме¬тодика викладання
української мови в до¬поміжній школі"
(автор Г.С.Піонтківська); "Професійне
спілкування пенітенціарного персоналу"
(автор В.М.Синьов); "Комп'ютерні ігри
по словотворенню" (автор В.О.Кондратенко);
"Тифлопсихологія", "Рельєфно-крапкове
письмо сліпих" (навчальні посібники,
автор Є.П.Синьова); "Екологія. Термінологічний
слов¬ник" (автор — Ю.О.Войтюк), підручники
для різних типів спеціальних шкіл (М.К.Шеремет,
Е.П.Гроза, Г.М.Плешканівська, Н.ПАльонкіна),
кафедральні збірники наукових праць
під редакцією Є.П.Синьової, М.К.Шеремет,
Л.І.Фомічової, В.Є.Турчинської та ін.
Нині в інституті за чотирма формами на¬вчання
— стаціонар, заочна форма, екстернат,
перепідготовка кадрів на спецфакультеті
— навчається понад 1500 студентів, а за
всі роки свого існування, прой¬шовши
складний шлях — від відділення, факультету
до інституту — один з най¬старіших підрозділів
НПУ імені М.П.Драгомапова підго¬тував
понад 10 тисяч педагогів- дефектологів.
Серед колишніх студентів факультету
є відомі політичні і громадські діячі,
діячі мис¬тецтва, директори шкіл, заслу¬жені
вчителі України тощо. Особливою гордістю
ІКПП є випускники-дефектологи, які стали
видатними вченими у галузі загальної
і спеціальної педагогіки і пси¬хології:
академіки АПН України Микола Ярмаченко,
Віктор Синьов (нині директор інсти¬туту).
Сергій Максименко (директор Інституту
психології імені Г.С.Костюка, вчений секретар
відділення психології, вікової фізіології
та де¬фектології АПН України), Віталій
Бондар (ди¬ректор Інституту спеціальної
педагогіки АПН України), Іван Бех (директор
Інституту про¬блем виховання АПН України),
Володимир Бондар (директор Інституту
педагогіки та пси¬хології НПУ імені М.П.Драгоманова).
Захисти¬ли докторські дисертації з різних
спеціальнос¬тей колишні київські студенти-дефектологи
Августа Гольдберг, Ілля Моргуліс, Борис
Андрієвський, В'ячеслав Засенко, Юрій
Максименко, Валентина Тарасун та, як уже
згадувалося, провідні професори сьогоднішнього
ІКПП Марія Шеремет та Людмила Фомічова.
Важко перелічити всіх випускників, чиї
блискуче захищені кандидатські дисертації
увійшли до золотого фонду української
дефек¬тології — їх понад 50.
Та найчастіше з любов'ю, шаною і подякою
діти, які завдяки щиросердній, високогуманній
і професійній роботі вчителів-дефектологів
знайшли своє місце у житії, батьки цих
дітей називають імена тисяч і тисяч випускників-дефектологів,
котрі повсякденно віддають своїй нелегкій,
але благородній справі щедрі серця та
світлий розум. |