Виборча система

Виборча система є сукупністю передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних із формуванням органів  влади. Виборча система з XIX ст. функціонує у рамках виборчого права, яке  пройшло складну еволюцію демократизації. Якщо на етапі зародження виборче  право передбачало високий майновий ценз, через що тільки невеликий  відсоток {3—8%) населення брав участь у виборах, то вже з середини XX ет, дедалі більше категорій населення наділялося виборчими правами.

На початку першої світової війни прямий майновий і податковий ценз для активного виборчого  права зберігався у небагатьох країнах. На сучасному етапі розвитку виборчого  права майновий ценз відсутній, однак  зберігається віковий та ценз осідлості. Спочатку треба сказати, що існує активне і пасивне виборче право, а потім — про різницю між цими видами.

У розвинених країнах Заходу існує різниця між активним (право  обирати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця  між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах  до нижньої палати парламенту Великобританії віковий ценз для активного виборчого  права становить 18 років, для пасивного  — 21 рік, у Франції відповідно — 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та деяких інших  країнах 18 і 21 рік, у Японії — 20 і 25 років. У Фінляндії та Швейцарії віковий  ценз для активного і пасивного  виборчого права одинаковий.

Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасивного  виборчого права значно вищий, ніж  до нижньої палати. Так, у США він  становить 30 років, Бельгії, Італії — 40, Франції — 25, Японії — 30 років. Ценз осідлості запроваджено у багатьох країнах. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН та Японії — три, у Канаді та Фінляндії — 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відповідного округу.

Крім вимоги певного терміну  проживання на території виборчого  округу, виборче право деяких країн  встановлює і термін проживання у  цій країні. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого  права термін осідлості становить п'ять років, у Австралії — півроку.

Виборче право цивілізованих  країн на сучасному етапі можна  вважати загальним, за винятком деяких оптимальних обмежень. Майнові, статеві, а також освітні цензи у  виборчому праві відсутні, хоч  час відміни деяких із них можна  віднести до повоєнного періоду. Скажемо, у США до 1964 р. існував податковий ценз, а до 1970 р. — ценз грамотності.

Крім вікового цензу і  цензу осідлості, існують певні обмеження для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув'язнення. Деякі країни, зокрема Франція, Великобританія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набере передбачену законом кількість голосів. 

Наприклад, у Великобританії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена  кандидатові у депутати, коли той  набере п'ять відсотків від загальної  кількості голосів.

У деяких країнах законодавство  проголошує обов'язкове голосування. Виборчі  закони Австралії, Бельгії, Люксембургу  та Нідерландів передбачають штрафні  санкції за неучасть у голосуванні, в Австрії та Греції — кримінальну  відповідальність. Такі норми, безумовно, суперечать принципам вільного волевиявлення  громадян.

Світова практика знає чотири її типи: представницьку (куріальну), мажоритарну, пропорційну, змішану.

Куріальна система існувала на початку XX ст. в Австрії та Росії. Вона передбачала поділ виборців на окремі курії, кожна з яких мала своє представництво в парламенті. Наприклад, у Австрії за законом 1873 р. виборці поділялися на п'ять  курій: землевласників, торговельних і  промислових палат, сільських громад, міст і загального виборчого права. Для кожної курії із загальними цензами  активного виборчого права визначалися  спеціальні цензи для групи виборців окремо. Так, для представників курій  землевласників треба було володіти нерухомим майном, курій міст і  сільських громад — сплачувати встановлений податок, курій торговельних і промислових  палат — бути членами цих палат, курій загального виборчого права  — шестимісячний ценз осідлості.

Така виборча система  існувала в 1905 р. у Росії і дещо в модифікованому вигляді в СРСР у часи Горбачева, де компартія, профспілки і наукові установи мали свою квоту депутатів на з'їзді Рад СРСР.

Історія становлення та характеристика сучасної виборчої системи в Україні.

На думку автора, проаналізувавши розвиток та еволюцію виборчої системи, можна констатувати що вона поділяється на наступні 4 етапи:

1 – етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах тоталітарної політичної системи (закінчується у березні 1990 року).

2 – етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи, а саме системи крайнього плюралізму (1990 – вересень 1997 рр.).

3 – етап запровадження змішаної виборчої системи (розпочався у вересні 1997 року)

4 – запровадження пропорційної системи з закритими партійними списками ( 2006 – 2007рр).[2, с.4]

На сьогоднішній день в Україні діє пропорційна система з закритими партійними списками, яка, на думку автора, зруйнувала зміст представництва парламенту. Пояснюючи даний вислів слід закцентувати увагу на таких фактах: 

По - перше сьогодні в українській Верховній Раді не представлені інтереси ні окремих соціальних прошарків населення, ні окремих територій. Їх місце в парламенті займають інтереси вузького кола людей – політичних партій, які прикриваючись авторитетом та популярністю лідера отримують місця в парламенті. Фактично цей недолік констатує грубе недотримання та спрощення ключових демократичних принципів. 

По – друге формування закритих партійних списків відбувається в закритому режимі, що розриває взаємозв’язок виборців з кандидатами, що говорить про проходження до парламенту, за підтримки відомих політичних брендів, людей, які мають віддалене відношення до політичного процесу. Це ставить виборців у становище «виборів без вибору». Голосуючи за першу п’ ятірку виборчого списку, виборці не мають уявлення про майбутній депутатський склад фракції.  

По – третє вищезгадана виборча система перетворює партії на «лідерські корпорації» з жорсткою партійною дисципліною. Такі партії мають мало спільного з західним розумінням суті і ролі партії в політичному процесі. [1, с. 3] 

Усе вищезазначене автор систематизую у наступні наслідки недосконалості виборчої системи:

• Падіння кваліфікованості та зацікавленості депутатів у політичному процесі.

• Необ’єктивне формування парламентської коаліції(причина – закриті списки)

• Підвищення рівня авторитарності управління парламентськими фракціями.

• Неефективне функціонування парламенту.

Шляхи вирішення проблеми виборчої системи в Україні

На думку автора сьогодні зміна виборчої системи може відбутися в таких трьох напрямках: 1.Реформування пропорційної системи з закритими партійними списками. На думку автора даний напрямок не має сенсу, оскільки зберігає формат створення списків за партіями. Слід привести приклад одного з проектів цього напрямку. Степан Гавриш запропонував систему, де партії формували б списки, але кандидати розташовані були б за алфавітом, та закріплені за округами. До парламенту потрапляли б кандидати – лідери округів. Мінуси цієї системи полягають в неможливості проходження в певних округах окремих політичних сил (ПР на заході, БЮТ на сході) через партійну приналежність. Це тільки стимулюватиме розмови стосовно політичного розколу України.

2. Повернення до мажоритарної системи. Незважаючи начисленні плюси мажоритарної системи (контакт з виборцями, відповідальність, відстоювання інтересів регіонів), один недолік, на думку автора вже певним чином дискредитую функціонування даної системи. На увазі мається адміністративний ресурс, який в умовах мажоритарної системи взагалі перетворюється в головний інструмент проведення політичних перегонів для правлячих сил.(крім того не останню роль відіграє несправедливий поділ округів).

3.Перехід до пропорційної системи з відкритими списками. На думку автора, це найоптимальніше рішення, яке б поставило крапку на вищезгаданих проблемах виборчої системи. Важливим є те, щоб перехід до нової системи супроводжувався прийняттям нового виборчого кодексу. На думку автора вирішення проблеми української виборчої системи за цим напрямом вирішить значну кількість проблем політичного життя країни та положить кінець руйнуванню та дискредитації парламентаризм