Виникнення політичних партій, їх суть і функції

 

- консервативні  – такі, що прагнуть до стійкого збереження форм суспільного життя, які склалися, і вдосконалення лише того, що дійсно потребує змін;

 

- реакційні  – такі, що виступають за часткове  або повне повернення до суспільних  порядків, що існували раніше.

 

Вищезазначені критерії типологізації політичних партій не можна розглядати як застиглі схеми, будь-яка типологія партій відносна. Одна і та сама партія може бути розглянута в різних аспектах, класифікована за різними критеріям. Так, соціал-демократичні партії можуть бути правлячими і опозиційними, революційними, реформістськими і консервативними, масовими і кадровими, лівими і центристськими тощо. Історія останніх десятиліть свідчить про те, що політичні партії потрібно характеризувати не тільки за їх програмами, ідеологічними доктринами, масовими гаслами, але, насамперед, за їх реальною поведінкою і діями.

 

На сьогодні в різних країнах існує різна кількість політичних партій, що беруть участь у боротьбі за політичну владу, – від однієї до кількох десятків. Різні партії мають неоднакову вагу в суспільстві і в структурах влади. У ході політичного процесу між партіями виникають ті або інші взаємовідносини. Тобто, в різних країнах складаються певні партійні системи, що є одним з елементів політичної системи суспільства.

 

Отже, партійна система – це сукупність усіх політичних партій, діючих у даній країні, та їх взаємовідносини.

 

На формування партійних систем, їх відмінностей у різних країнах впливає ряд істотних факторів.

 

1. Найвагомішу  роль у формуванні партійних  систем найчастіше відіграє характер  соціальної структури суспільства. Очевидно, що там, де є велика різноманітність соціально-політичних інтересів, значну частину яких не можна об'єднати, формується велика кількість партій. Або в країнах, де чисельність сільського населення незначна, як правило, немає і аграрних партій. У країнах же, де сформувався один клас, що визначає розвиток політичного життя (наприклад, середній клас), домінуючими є невелика кількість партій. Партійна система може бути значною мірою зумовлена і неоднорідним складом населення, що передбачає партійне представництво інтересів етнічних груп.

 

2. Історичні  особливості країни, традиції демократичних  інститутів, різноманітність культур і мов, схильність до невеликої або значної кількості партій, гострота соціальних конфліктів тощо.

 

3. Чинне  законодавство в різних країнах. Закони також можуть впливати на характер партійних систем, накладаючи обмеження на діяльність деяких партій, перешкоджаючи допуску до виборів опозиційних партій певної спрямованості, дозволяючи насильницькі дії стосовно нелегальних партій.

 

4. Характер  виборних систем впливає і  на число партій у країні, і на їх взаємовідносини. Як правило, при виборчій системі мажоритарного типу (переможець визначається за більшістю отриманих голосів) формується мультипартійна або однопартійна система; пропорційна ж система спричинює формування великої кількості дрібних партій.

 

Головні ознаки партійної системи:

 

- взаємодія  партій на нормативно-організаційній основі;

 

- здійснення  зв’язків у площині боротьбі  за владу, її реалізацію, контроль  за діяльністю владних структур;

 

- зв’язок  із державними закладами, громадськими  організаціями і електоратом.

 

Найважливішим питанням у характеристиці партійних  систем є їх типологія. Сучасні партійні системи класифікуються за двома  основними ознаками: якісною і  кількісною.

 

Типологія партійних систем за якісними характеристиками пов’язана з відповідними політичними системами. Виділяють демократичні, авторитарні і тоталітарні партійні системи. При демократичній партійній системі діяльність партій формально не обмежується, вони відкрито борються за політичну владу, функціонують або у владі, або в опозиції.

Проте конкретна  структура таких партійних систем істотно відрізняється в різних країнах. При авторитарній партійній системі може існувати декілька партій, однак лише одна законодавчо закріплена як правляча партія. На практиці роль такої партії зводиться до організації масової підтримки політики керівництва держави. У тоталітарній партійній системі існує тільки одна політична партія, всі інші розпущені або заборонені. На відміну від авторитарного режиму, ця партія стоїть над державою, відіграє в суспільстві домінуючу роль.

 

За кількісним критерієм виділяються  багатопартійні, двопартійні і однопартійні системи.

 

Багатопартійна система передбачає функціонування в суспільстві більше двох політичних партій. Їх загальна кількість залежить від багатьох факторів, одним з основних виступає чітке структурування суспільства і можливість вираження інтересів конкретних соціальних верств певною партією. Як правило, при багатопартійній системі жодна партія не має переважного впливу, тому механізмом їх взаємодії виступають компроміс, консенсус. Прикладом багатопартійності є партійні системи країн Європи – Італія (14 партій), Голландія (понад 20 партій), Україна (понад 120 партій) тощо. Розрізняють два основних різновиди багатопартійних систем: партійна система поміркованого плюралізму і партійна система поляризованого плюралізму. Партійна система поміркованого плюралізму характеризується середнім рівнем партійної фрагментації (наявність у парламенті 3-5 партій, які формують уряд на основі компромісу та незначною ідеологічною різницею між партіями). Партійна система поляризованого плюралізму характеризується високим рівнем партійної фрагментації (коли за владу бореться більше шести партій) значною ідеологічною дистанцією між ними. Двопартійна (біпартійна) система характеризується наявністю двох політичних партій, що домінують у суспільстві і ведуть між собою реальну боротьбу за владу в державі, причому однією з них забезпечується об'єднання навколо себе абсолютної більшості голосів виборців. Така партія отримує більшість парламентських місць, у результаті створюється відносно однорідна і стабільна парламентська більшість. Двопартійні системи склалися у Великій Британії, де при владі чергуються лейбористська і консервативна партії; в США, де періодично змінюють одна одну Демократична і Республіканська партії та в деяких інших країнах.

 

Близькою  до двопартійної є система “двох  з половиною партій”, яка характеризується тим, що дві великі домінуючі партії збирають на виборах приблизно рівну кількість голосів і перемога однієї з них залежить від того, яку партію підтримає третя, незначна за кількістю голосів партія. Прикладом є Німеччина, де прихід до влади однієї з двох впливових партій (соціал-демократи і ХДС/ХСС) залежить від того, на чию сторону встане зі своїми голосами невелика партія (НДП).

 

Однопартійна  система представлена однією монопольно правлячою партією. Звичайно така система  характерна для тоталітарних і авторитарних режимів. Вона існувала в СРСР, деяких інших соціалістичних країнах, зберігається і понині (КНДР, Куба тощо).

 

Однопартійні  системи оцінюються як неконкурентні, недемократичні, що позбавляють громадян одного з основних демократичних  прав – права вибору (між політичними  партіями, різними програмами, платформами тощо). І хоча деякі автори намагаються виправдати такі системи і навіть довести їх необхідність за певних умов, досвід останніх десятиріч показав, що однопартійність призводить до бюрократизму, послаблення демократичного контролю за владою з боку виборців, і партія перетворюється на ядро репресивної державної машини. Якій же конкретній партійній системі надати перевагу? Відповідаючи на це запитання, вчені і практики розходяться в оцінках. Одні вважають найбільш привабливою двопартійну систему і посилаються на досвід Великої Британії, США, Австралії, Канади, де забезпечується політична стабільність, можливість для громадян вибору, а для урядів – зміни курсу. Інші підтримують багатопартійні системи, які забезпечують не меншу стабільність політичного життя, ніж у США або Великій Британії (Нідерланди, Данія, Бельгія, Австрія). Очевидно, єдиного стандарту в оцінці тих чи інших партійних систем не може бути. Разом із тим, важливою засадою для зіставлення партійних систем є ступінь залучення громадян до процесу підготовки й прийняття політичних рішень, а також можливість і здатність населення до демократичного контролю за діяльністю владних структур.

 

 

              Особливості становлення багатопартійної системи в Україні:

 

Україна має історичний досвід створення  й функціонування багатопартійної  системи: з кінця XIX й до 20-х pp. XX ст. на її території налічувалося близько 40 різних політичних партій – від крайньо лівого до крайньо правого спрямування. Однак із приходом до влади більшовиків почалося розформування й заборона всіх партій, і до середини 20-х років на всій території держави залишилася лише одна партія – правляча комуністична партія.

 

Процес  побудови сучасної багатопартійної  системи почався наприкінці 80-х  років. Він має безпосередній зв'язок із започаткованою в той час «перебудовою» і потім із розпадом Радянського Союзу. Які ж особливості формування багатопартійної системи в Україні? У чому її специфіка?

 

По-перше, процес проходив в умовах початку і поглиблення економічної кризи, результатом якої стало негативне ставлення населення як до політиків, так і до політики взагалі.

 

По-друге, перехід до ринкових відносин пов'язаний із різким соціальним розмежуванням суспільства: стара соціальна структура зламана, формування нової ще не закінчено. У багатьох партій, що виникли в останні роки, фактично відсутня соціальна база – немає тих верств, класів, інтереси яких вони представляли на політичній арені, тобто не відбулося політичного структурування суспільства.

 

По-третє (і це випливає із попереднього), народження політичних партій пов'язане не з інтересами певних верств населення (якою і повинна бути партія у розумінні цього слова), а з долею політично активних і амбіційних особистостей або невеликих соціальних груп (угруповань) з вузькокорпоративними інтересами.

 

По-четверте, відсутність протягом тривалого часу традиції політичного плюралізму, багатьох прав і свобод, що притаманні демократичному суспільству.

 

У недовгій за часом історії становлення  сучасної багатопартійної системи  України можна виділити декілька періодів (етапів). Перший розпочався наприкінці 80-х років з перебудови, демократії і гласності в масштабі всього Радянського Союзу. На цьому етапі в Україні активно розгорнула роботу Українська Гельсінська Спілка, виникла Українська демократична спілка. У 1989 р. була створена численна суспільно-політична організація “Народний рух України” (Рух), що виступила проти тоталітаризму, за демократичний розвиток України. Після скасування ст.6 Конституції СРСР, що означало кінець монополії на владу однієї партії – КПРС, почався бурхливий процес формування партій в Україні.

Другий період пов'язаний із проголошенням незалежності України і тією якісно новою ситуацією, що склалася. В Україні почала формуватися нова політична система суспільства, і політичні партії отримали офіційний статус повноцінних, повноправних суб'єктів політичної системи. Хронологічно цей період охоплює період з грудня 1991 року до початку 1993 року.

 

Третій період (1993-1994 pp. і по теперішній час) характеризується стрімким збільшенням кількості партій. У Мін’юсті було зареєстровано понад 120 партій, що представляли весь спектр багатопартійності в Україні.

 

Сьогодні сучасні політичні  партії в державі за їх ідеологічними  та політико-соціальними концепціями  можна поділити на такі групи:

 

Ліві  партії (комуністи-соціалісти) – Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична  партія України, Партія захисників Вітчизни та інші.

 

Лівий центр (соціал-демократи) – Соціал-демократична партія України (об'єднана), Партія слов'янської єдності України, Партія труда, Партія регіонального відродження України, Всеукраїнська партія трудящих, Українська партія Справедливості тощо.

 

Центристські  партії (ліберали) – Ліберально-демократична партія України, Ліберальна партія України, Конституційно-демократична партія, Партія економічного відродження, «Трудова Україна», Народно-демократична партія.

 

 

Правий  центр (націонал-демократи) – Народний рух України, Українська Республіканська  партія, Партія Зелених України, Християнсько-демократична партія України, Християнсько-ліберальний  союз, партія «Реформи і порядок» та інші, в т. ч. партійні блоки «Наша  Україна», БЮТ.

 

Праві партії (націонал-радикали) – Українська Національна  Асамблея, Соціал-національна партія України, Українська Консервативна  Республіканська партія, Конгрес  Українських Націоналістів, Організація  українських націоналістів в Україні, Українська національна консервативна партія.

 

Із всіх партій, що фактично існують в Україні, лише деякі мають чітку ідеологічну  базу: вони досить відомі і впливові. Про переважну більшість масам мало що відомо, бо вони не мають свого «політичного обличчя», чітких ідеологічних позицій і осмислених програм. Ряд партій мають непримиримі позиції і діють за безкомпромісним принципом – «хто не з нами – той проти нас», що свідчить про їх радикальний екстремізм.

 

Із наведеного вище можна зробити висновок про  те, що в Україні створюється багатопартійна система, яка відповідає перехідному  періоду суспільства від тоталітаризму  до демократії. З поглибленням економічних реформ і складанням ринкових відносин, за позитивної зміни і стабілізації соціальної структури суспільства відбудуться і якісні зміни у партійній системі. За сучасних тенденцій стає очевидним, що більшість існуючих сьогодні партій об'єднуються в блоки або припиняють своє існування. Поступово будуть формуватися партії впливові і стабільні, з визначеним політичним спектром, що мають підтримку конкретних соціальних верств і груп.

 

    

        Взаємодія органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з політичними партіями

 

 

Політичні партії в Україні відіграють важливу  роль у виборах до місцевих органів влади. Відповідно до чинного законодавства, депутатський корпус усіх рівнів рад, за винятком базовою рівня (села і селища), формується за виборчими списками партій чи блоків партій.

 

Партії, які на місцевих виборах подолали 3-відсотковий бар'єр та здобули депутатські місця, вирішально впливають на формування виконавчих органів місцевих рад та на формування і функціонував місцевих державних адміністрацій.

 

Очевидно, що вирішальність такого впливу залежить від того, наскільки чисельну фракцію  провела до місцевої ради та чи інша партія. Залежно від результатів, локально може сформуватися будь-який з типів партійної системи (хіба що за винятком однопартійної).