Громадська думка, політична свідомість і політична культура громадян

Вступ

У політиці часто апелюють до громадської думки як до вагомого аргументу, сентенції найвищого суспільного авторитету і цінностей.

Громадська думка — а) один з виявів масової суспільно-політичної свідомості, що відображає ставлення народу чи певної його частини до влади; б) історично обумовлений і змінний стан громадянської свідомості великих груп людей (Є. Вятр); в) сукупна, над-особистісна позиція, точка зору певної структурно означеної спільноти людей на конкретні події, проблеми, рішення державних, політичних, суспільних інституцій.

За усієї “прозорості” поняття “громадська думка” — явище досить умовне, оскільки об’єктивно вона не є певною механічною сумою точок зору відповідної кількості людей. Люди по-різному розуміють сутність певних політичних явищ, подій, вкладають у них своє бачення, відповідно їх ідентифікуючи. Тобто громадська думка передусім є досить мінливим, непостійним явищем, що змінюється у просторі та часі.

Глибокий аналіз феномену “громадська думка” зробили А. Л. Лоуелл (“Громадська думка і народний уряд”), У. Ліпман (“Громадська думка”), інші вчені. А. Л. Лоуелл вважав, що громадська думка є базисною структурою поглядів, прийнятою в цілому і сприйнятою певною спільнотою, і доводив, що у суспільстві, де існують принципові розбіжності думок, не може бути ні громадської думки, ні народного уряду.

У. Ліпман вважав громадську думку своєрідним комплексом стереотипів, у межах яких і керуючись якими люди діють в окремих групах.

Громадська думка виконує такі основні функції:

• експресивну;

• контрольну;

• консультативну;

• директивну.

Вона може бути моністичною чи плюралістичною, прогресивною чи консервативною.

Прогресивна громадська думка пов’язана з позитивними, поступальними змінами у суспільстві, а консервативна — навпаки, оскільки консерватизм з огляду на важливі, вагомі й досить складні суспільно-політичні процеси у країні та за її межами зумовлений тим, що громадяни пов’язують ці процеси безпосередньо із задоволенням або незадоволенням власних інтересів, потреб, сподівань.

Інститут громадської думки є обов’язковим і постійним фактором моделювання, організації діяльності усіх елементів і структур політичної системи суспільства, соціальних інститутів, органів влади тощо. Громадська думка має також велике значення для процесу підготовки і прийняття загальнодержавних рішень, законодавчих, нормативних актів, урядових рішень, сприяє демократизації суспільного життя, ширшому залученню громадян до суспільно-політичної діяльності.

Складність і неоднозначність феномену “громадська думка” полягає в тому, що вона містить і певні суперечності, невідповідності реальному соціальному стану свідомості громадян, особливо в тих випадках, коли громадську думку намагаються сформувати штучно, на замовлення, на догоду певним політичним силам. Однак громадська думка завжди відображає певний моральний стан суспільства, рівень його демократичності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Політична свідомість

Політична свідомість і політична культура як важливі поняття політологічної науки характеризують суб'єктивні аспекти політики. Вони охоплюють чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян. Ці поняття допомагають усвідомити й наповнити життям усебічні зв'язки людей з інститутами влади й між собою щодо участі у справах управління суспільством і державою. В умовах утвердження в Україні демократії політична свідомість і політична культура мають поступово вийти за межі звичайної сукупності офіційних норм і прикладів лояльного ставлення до влади, властивих тоталітаризмові. Досягти цього неможливо без усвідомлення особливостей функціонування вказаних соціально-політичних феноменів людського буття.

Згідно з визначенням, наведеним у політологічному словнику, політична свідомість — це опосередковані відображення політичного життя суспільства, суттю яких є проблема влади, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Політична свідомість тісно пов'язана з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що наявні в цій системі, станом освіти, культури.

Як важлива характеристика політичного життя суспільства, політична свідомість має певні особливості, умови виникнення та шляхи формування. Передумовою формування такої свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свої громадянські статус, позицію, а водночас — і реальну потребу, ба й необхідність впливати на владу.

Однак, якби не відбувалося формування політичної свідомості, жодний із цих шляхів не гарантує того, що в людини сформуються суто політичні погляди. Навіть будучи активним суб'єктом політичних відносин, індивід може спиратися не на політичну, а на так звану потестарну або протополітичну свідомість. Засадами потестарної свідомості можна визначити соціальну залежність та інтелектуальну нерозвиненість, відсутність особистої гідності, спрощені уявлення про сутність політичних процесів, нездатність оцінити значення особистих прав і свобод. Особи з потестарною свідомістю є найкращим ґрунтом для утвердження недемократичних політичних режимів.

Найважливішими ознаками потестарної свідомості є:

— ірраціональні принципи політичної поведінки;

— постійне звертання до суто емоційного сприйняття політичного життя;

— ставлення до власних політичних прав як до обов'язку перед суспільством;

— нетерплячість до урізноманітнення політичного життя;

— відсутність солідарності;

— нездатність до політичної організації.

Тому для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналітико- критичне ставлення до навколишнього середовища, дійсності та осмислення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, до якої людина належить. Важливу роль у цьому процесі мають відігравати владні структури, які повинні аналізувати стан політичної свідомості суспільства та формувати таку свідомість, яка б підтримувала соціально-політичну рівновагу та сприяла соціальному прогресові.

Ступінь і спосіб реалізації політичною свідомістю вказаних функцій залежать від багатьох чинників, зокрема від того, в яких суспільних умовах вони реалізуються. Виконуючи ці функції, політична свідомість стає основним чинником мотивації поведінки групових та індивідуальних суб'єктів політики.

Політична свідомість є багатовимірним системним утворенням. Його багатоаспектність спричиняється до того, що в сучасній політологічній літературі це духовне явище називають по-різному: "переконання", "віра", "менталітет", "ідеологія", соціальна психологія. Якщо ми хочемо зрозуміти політичну свідомість як цілісність, необхідно розглядати її як відносно стійкий спектр рівнів, станів, типів свідомості.

За ступенем відображення закономірностей політичної сфери в структурі політичної свідомості розрізняють теоретичний та емпіричний рівні.

Теоретичний рівень — це спеціалізована політична свідомість у формі різних ідей, концепцій, поглядів, учень. Цей рівень тісно пов'язаний з наукою та ідеологією правлячих угрупувань. Теоретичний рівень зорієнтований на розкриття суті політики, виявлення закономірних політичних тенденцій і процесів, можливих наслідків прийняття рішень. На ґрунті такої політичної свідомості визначаються і формуються політичні теорії, концепції, які втілюються в політичних деклараціях, програмах, доктринах.

Усвідомлення політики на теоретичному рівні дає змогу ставити й вирішувати як стратегічні, так і тактичні цілі й завдання, коректувати політику на основі практичного досвіду.

Теоретична політична свідомість наявна у двох різновидах: ідеології та науки, до того ж остання, оскільки йдеться про суспільну науку, яка стосується діяльності людей, сама містить значні елементи нормативно-ціннісних, тобто ідеологічних підходів.

Для розуміння політичної ідеології та її функцій важливо з'ясувати відмінності між ідеологією та наукою. Якщо мета науки — об'єктивна істина, то мета ідеології — захист та обґрунтування інтересів певних соціальних сил. Захищаючи певний інтерес, ідеологи можуть і прагнуть використати досягнення науки. Однак повного збігу ідеології та науки бути не може бодай тому, що наука — єдина, тоді як інтереси різних соціальних груп помітно відрізняються.

Політична ідеологія, яку можна визначити як цілісну систему ідей, що виражають інтереси, ідеали, світогляд групових соціальних суб'єктів політики, обґрунтовує їхні скарги на політичну владу або на її використання. Політичні ідеї — не реальність, а уявне бачення людьми тих чи інших явищ, станів, тобто ідеї завжди відрізняються від реальності, вони лише окреслюють бажання людини, спонукають її до дії з метою реалізації ідей, їх перетворення на реальні цінності.

За основу аналізу політичних явищ у сучасних суспільствах найчастіше беруть три групи цінностей: національна безпека й незалежність; економічний розвиток і добробут; свобода, права людини, конституційний лад. Деталізація ідеологічних цінностей, їх упорядкування є предметом оцінки окремих ідеологій чи політичних концепцій різних політичних груп, громадських організацій.

Існує декілька тлумачень ідеології як суспільного феномену. Прихильники розширеного тлумачення ідеології, зокрема Т. Парсонс, вважають, що ідеологія — це система цінностей, властива конкретному суспільству, яка орієнтує соціальну діяльність у певному напрямі.

Директивне тлумачення ідеології було притаманне марксистам. Вони намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості та вбачали в ній різновид наукового вчення, притаманний певному соціальному класові, насамперед пролетаріату.

Такі відомі вчені як М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Мангейм були прихильні до культурологічного тлумачення ідеології.

Ідеологія тісно пов'язана з політикою, однак це самостійні суспільні явища. Утвердження в політиці однієї ідеології означає заперечення різноманітності політичних та інших інтересів у суспільстві, що не може не призвести до посилення політичної напруги, нестабільності. Перехід від тоталітаризму до демократії передбачає відхід від монополії однієї ідеології в напрямі широкого розвитку ідейного і політичного плюралізму.

Підґрунтям емпіричного рівня політичної свідомості є повсякденний практичний досвід соціальних спільнот та окремих людей. Цей рівень відображає політичну дійсність у формі спостережень, уявлень, ілюзій, переживань. З емпіричним рівнем пов'язана буденна політична свідомість. Її часто ототожнюють із буденною свідомістю, але це — різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо містить ідеологічні та теоретичні елементи. Буденна політична свідомість — сукупність ідей, уявлень, поглядів, які виникають безпосередньо з буденної практики. Це надає їй особливої динамічності, гнучкості, здатності чуттєво реагувати на зміну політичних умов. Унаслідок цього буденна свідомість має помітний, а інколи й вирішальний, вплив на політичне життя суспільства.

Неабияке значення має масова політична свідомість, яка відображає зміст і рівень потреб та уявлень широкого загалу, суспільства загалом про способи задоволення цих потреб через політичну діяльність. Її змістом є політичні орієнтації, тобто нормативні уявлення людей про відповідні їхнім уявленням цілі політичної діяльності та прийнятні для них засоби досягнення цих цілей.

Основними складовими масової політичної свідомості є:

— формування потреб і соціальних очікувань;

— прийняття ролей, актуалізація потреб під впливом цих ролей;

— формування ціннісної орієнтації, що відповідає ієрархії потреб і прийнятим соціальним ролям;

— ідентифікація "своєї" соціальної групи відповідно до прийнятих ролей і ціннісних орієнтацій;

— усвідомлення власних інтересів у соціально-політичній сфері на основі системи потреб, ціннісної орієнтації й характеру групової самосвідомості;

— оцінка наявних у конкретній соціальній ситуації можливостей впливати на політичну діяльність у напрямі, що відповідає усвідомленим інтересам;

— прийняття системи соціально-політичних цінностей і установок, що формують політичну орієнтацію.

Масову політичну свідомість потрібно розглядати як важливу форму вияву реальної свідомості суспільства, яка зумовлює мотиви дійсності й поведінки людей. За станом масової політичної свідомості (пануючою в суспільстві атмосферою, настроями, громадською думкою) можна робити висновки про політичну свідомість у певний історичний період розвитку суспільства.

Труднощі в аналізі масової політичної свідомості зумовлені надзвичайною суперечливістю цього феномену. В масовій політичній свідомості завжди є протилежні, часто несумісні погляди й уявлення. Формування і розвиток масової політичної свідомості передбачають засвоєння кожним поколінням — у процесі його соціалізації — політичних уявлень і цінностей, які були раніше засвоєні конкретною соціальною групою, зіставлення цих цінностей та уявлень із власним досвідом, вибіркове засвоєння через цей досвід цінностей і уявлень, що поширюються через засоби масової інформації і, врешті, модифікація в самій масовій свідомості отриманих політичних установок. Поряд з багатьма прогресивними, новітніми ідеями, поглядами, позитивними почуттями і настроями, простежуються негативні реакції, консервативні й навіть реакційні погляди.

Специфічним виявом суспільної і насамперед масової політичної свідомості є громадська думка. Вона відображає ставлення народу або певної його частини до суспільних справ, тобто це своєрідна сукупна, надособистісна позиція, погляд конкретної спільноти щодо тих чи інших явищ, подій, суспільно- політичних ситуацій. Вплив громадської думки на політику залежить від політичного режиму. Громадська думка існує тоді, коли різні думки можуть бути виражені публічно, а узгоджують їх зіставленням різних позицій. Важливу роль у цьому процесі відіграють незаангажовані засоби масової інформації.