Конституційні основи становлення громадянського суспільства в Україні

Конституційні основи становлення громадянського суспільства в Україні

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика інституту громадянського суспільства

1.1 Історичні етапи формування  поняття громадянського суспільства

1.2 Основні визначення, принципи  та функції громадянського суспільства

1.3 Правова держава і  громадянське суспільство, їх взаємовідносини

Розділ 2. Основні ознаки формування громадянського суспільства в Україні

2.1 Конституційний лад  України, як основа для формування  громадянського суспільства

2.2 Практика становлення  правової держави в Україні

2.3 Стан забезпечення та  захисту прав і свобод людини  в Україні в останні роки

 

Висновки

 

Список використаних джерел

 

Вступ

 

 

Проблема громадянського суспільства відноситься до числа самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всього людства, воно часто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз ця проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються в багатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світового суспільства.

 

Взаємовідносини держави і громадянського суспільства виявляються найбільш важливим фактором розвитку організму в цілому. Розуміння комплексу відносин цих контрагентів означає пошук можливостей трансформації суспільної системи, її здатності до оновлювання і розвитку.

Задача такого роду набуває великої особливості саме в Україні, котра переживає перехідний період, коли і формування нової державності, і становлення повноцінного державного суспільства найбільш залежать від вдалого функціонування і взаємодії цих основних суб`єктів соціального і політичного процесів.

Таким чином, актуальність дослідження питань, які стосуються інституту громадянського суспільства, є беззаперечними. Це обумовило вибір тематики роботи.

 

Мета цієї роботи полягає у здійсненні аналізу основних засад формування громадянського суспільства в Україні.

 

В якості предмету дослідження виступає концепція громадянського суспільства у зв`язку з правовою державою, а також взаємовідносини громадянського суспільства і держави.

 

При даної тематики акцент робиться на положення Основного Закону України та праці деяких відомих вчених в галузі конституційного права, таких як: Колодій А.М., Копейчиков В.В., Мелащенко В.Ф., Касинюк Л.А., Погорілко В.Ф. та інших. Праці вказаних авторів виступають об’єктом дослідження в цій роботі.

 

Завдання, які ставляться в роботі, полягають у наступному:

 

1) дати загальне визначення  громадянського суспільства та  його основних ознак:

 

2) розкрити взаємовідносини  правової держави та громадянського  суспільства;

 

3) окреслити основні напрями  формування громадянського суспільства  в Україні.

 

Розділ 1. Загальна характеристика інституту громадянського суспільства

 

 

1.1 Історичні етапи формування  поняття громадянського суспільства

 

 

Поняття "громадянське суспільство" своїм корінням зобов'язане ідеї "полісу" Арістотеля, "societas civilis" (громадянське суспільство) Цицерона та природному праву.

 

Проте слід пам'ятати, що мислителі того часу по суті розуміли під поняттям громадянського суспільства політичну державу, яка поєднувала найважливіші сфери суспільства: сім'ю, релігію, освіту, культуру, мистецтво тощо. Ці сфери були тісно пов'язані з державою, з якою вони становили єдине ціле.

 

Інакше кажучи, в античності, а особливо за феодалізму, усі найважливіші інститути суспільного життя - власність, сім'я, стани, корпорації - набули статусу елементів державного життя [8, с.82].

 

Такий підхід залишався незмінним аж до XVIII ст. Навіть відомі мислителі Нового часу Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, І. Кант користувалися словами "громадянське суспільство" і "держава" як синонімами.

 

Водночас перехід від Середньовіччя до Нового часу ознаменувався визріванням громадянського суспільства та відокремленням його від держави. Поступово формувалося переконання в тому, що надмірно розширена держава стримує розвиток особистості та заважає її вільному волевиявленню. Тема протистояння громадянського суспільства й держави висвітлювалася в працях Т. Спенса, X. Ходжскіна, Ж. Сійєса й особливо в програмному документі Великої Французької революції - Декларації прав людини і громадянина.

 

Найрадикальнішу концепцію запропонував Т. Пейн у памфлеті "Права людини". Цей мислитель вважав державу необхідним злом: що воно менше, то краще для суспільства.

 

Більш помірковано висловлювалися з цього приводу А. де Токвіль, Дж. Мілль та ін., які вважали розмежування між державою і громадянським суспільством постійною характеристикою демократичної соціальної й політичної системи.

 

Проте існувала й інша течія політичної думки в особі І. Бентама, Ж. Сісмонді, П. Пфіцера, ідеї яких набрали закінченої форми у працях Л. фон Штейна і Г. Гегеля. Ці дослідники вважали надмірну свободу громадянського суспільства джерелом інтенсифікації конфліктів і обґрунтовували необхідність жорсткішого державного регулювання й контролю.

 

Основна заслуга в розробці концепції громадянського суспільства, безумовно, належить Г. Гегелю, який систематизував суспільно-політичну спадщину французької, англосаксонської й німецької думки. Він вважав, що громадянське суспільство є особливою стадією в діалектичному русі від сім'ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Середньовіччя до Нового часу.

 

За Гегелем, ідеальна держава, визначаючи громадянське суспільство та утримуючи його під своїм контролем (при забезпеченні його свободи), спрямовує його на побудову високорозвиненого суспільства, яке зорганізоване політично.

 

Особливий підхід до громадянського суспільства був у марксистів. У цій доктрині політична держава віддзеркалює політичний інтерес, а громадянське суспільство - приватний. По суті К. Маркс та його послідовники спростили структуру гегелівської моделі громадянського суспільства до сфери праці, виробництва й обміну. Що ж стосується відносин між державою й громадянським суспільством, то їх марксизм практично не досліджував, бо декларував побудову комуністичного суспільства, де не буде держави. Відтак у царстві свободи немає сенсу говорити про свободи [10, с.71].

За Марксом, у комуністичному суспільстві не буде панування влади як такої. А раз немає влади - немає й потреби у владі народу, себто демократії. Тому й не дивно, що громадянське суспільство як таке в марксистській доктрині не досліджувалося. Це ми бачимо і у В. Леніна, який взагалі не користувався поняттями "правова держава" й "громадянське суспільство". Як наслідок, в умовах так званого реального соціалізму держава практично повністю поглинула громадянське суспільство, що призвело до застою, а потім і краху соціалістичної системи.

Щоправда, і в західному суспільствознавстві цей термін не вживали практично до 70-х років XX ст. По суті, досліджуючи громадянське суспільство, вчені користувалися терміном просто "суспільство".

У сучасному розумінні громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами держави, її директивного регулювання й регламентації, але гарантуються та охороняються державою.

Інакше кажучи, громадянське суспільство є системою забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної й духовної сфер, їх самовідновлення та передавання від покоління до покоління, системою незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що мають створити умови для самореалізації окремих індивідів і груп. У цьому, власне кажучи, і полягають функції громадянського суспільства.

Узагальнюючи, назвемо ознаки громадянського суспільства, які склались історично:

відокремлена від держави структура суспільства, яка складається з громадян, їх добровільних асоціацій і об'єднань;

вільні відносини між суб'єктами громадянського суспільства;

цінування громадянських прав вище за державні закони;

забезпечення прав і свобод особистості, можливостей реалізації її інтересів і прагнень, політичного, ідеологічного плюралізму;

наявність приватної власності, вільної конкуренції, вільних відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками, тобто ринку;

саморегуляція відносин між людьми, їх асоціаціями та добровільними об'єднаннями на основі соціальних і психічних норм регуляторів суспільного життя;

багатство соціальних ініціатив;

збереження відповідних традицій, культури тощо [12, с.59].

У розвиненому громадянському суспільстві, яке характеризується високим рівнем політичної організованості, активно функціонують суспільні організації. До останніх належать політичні партії, громадські організації, об'єднання й рухи, конфесії і т. ін., які разом з окремими громадянами становлять структуру громадянського суспільства.

 

1.2 Основні визначення, принципи  та функції громадянського суспільства

 

Громадянське суспільство - це система позадержавних суспільних відносин і інститутів, що дає можливість людині реалізувати його громадянські права і виражає різноманітні потреби, інтереси і цінності членів суспільства.

Громадянське суспільство не являє собою деяке ізольоване від держави соціальний простір, що протистоїть йому в будь-яких формах. Навпаки, громадянське суспільство і держава з'єднані один з одним цілим поруч структурних зв'язків, оскільки держава, здійснюючи управлінсько-опосередковані функції в суспільному житті, не може не стикатися з громадянськими цінностями й інститутами, тому що останні через систему горизонтальних зв'язків як би охоплюють усі суспільні відносини.

 

Крім того, ряд суспільних елементів і інститутів займає маргінальне положення, частково переплітається з державними структурами, а частково - з громадянським суспільством. Прикладом тут може служити, скажемо, що править у даний момент політична партія, що вийшла з надр громадянського суспільства, але в той же час тісно зв'язана у своїй діяльності з державним апаратом. Разом держава і громадянське суспільство як би занурені в обволікаюче їх "глобальне людське суспільство" у самому широкому змісті цього слова [15, с.104].

 

У цілому громадянське суспільство як область приватної життєдіяльності сполучить у собі інтереси і потреби різних соціальних і політичних суб'єктів, що досить часто приводить до конфліктів, протистоянню між ними, що можуть доповнюватися протиріччями між приватними і державними інтересами. Знімати гостроту протиріч між суб'єктами громадянського суспільства, створювати деяку соціальну гармонію покликані не тільки самі громадяни, а головним чином держава, що є верховним арбітром. Без держави громадянське суспільство не зможе нормально функціонувати: у ньому можуть початися дезінтеграційні процеси розпаду і гострого протистояння різних соціальних груп, громадських організацій. І, навпаки, без вільного, що саморозвивається громадянського суспільства держава ніколи не буде демократичним, стане однієї з різновидів авторитарних режимів.

 

Громадянське суспільство має свою, досить складну внутрішню структуру. Для нього характерна наявність в основному не вертикальних, як у державі, ієрархічних зв'язків, а горизонтальних, головним чином невладних з'єднань. Останні дуже різноманітні й утворять три шари. Фундамент складають відносини, зв'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства.

 

Насамперед, це економічні відносини, засновані на економічному плюралізмі, різноманітті форм власності при дотриманні інтересів особистості і суспільства в цілому. Саме економічний плюралізм дає можливість перебороти існуюче відчуження людини від засобів виробництва.

 

Громадянське суспільство тільки тоді буде життєздатно, коли кожен його член стане мати цілком конкретну чи власність мати право на використання і розпорядження власністю, зробленим ним суспільним продуктом за своїм розсудом. Володіння власністю може бути приватним чи колективної, але за умови, що кожен учасник колективної власності (кооперативу, колгоспу, підприємства й ін) дійсно є таким. Іншими словами, наявність власності - основна умова свободи особи як у громадянському, так і в будь-якім іншім суспільстві.

 

Друга ланка - це соціально-культурні відносини, що включають сімейно-родинні, етнічні, релігійні та інші стійкі зв'язки. Громадянське суспільство може ґрунтуватися тільки на різноманітній, розгалуженій соціальній структурі, що відбиває все багатство і розмаїтість інтересів представників різних соціальних груп і шарів. Це різноманіття не може бути застиглим, що закістеніли в кількісному і якісному відношенні. Воно об'єктивно прагне до постійних змін. Різноманітна соціальна структура не може не мати добре розвиті вертикальні і, головним чином, горизонтальні зв'язки. При розмитій соціальній структурі індивід зв'язаний з державою прямо, а це істотно обмежує можливості реалізації його особистих прав і воль.

 

Вважається, що істотну роль у формуванні нових соціальних контурів громадянського суспільства грає культурний плюралізм, що вбирає в себе всі елементи духовного життя і забезпечує рівноправна участь у ній всіх індивідів. Створюються умови, при яких стає відчутне культурне багатство суспільної свідомості і кожної особистості окремо. Необмежений доступ до духовних цінностей допомагає перебороти феномен відчуження особистості. Громадянське суспільство життєздатне, якщо його члени мають високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку, внутрішньої волі і здатні до самостійних дій при включенні в той чи інший інститут громадського життя [14, с.48].

 

Третю, верхню ланку громадянського суспільства утворюють відносини, зв'язані з індивідуальним вибором, з політичними і культурними розходженнями груп по інтересах, політичних партій, рухів, клубів і т.п. У такий спосіб досягається культурно-політичний плюралізм, що припускає заперечення ідеологічних стереотипів, що забезпечує вільне волевиявлення всіх громадян. Саме цей шар громадянського суспільства містить у собі найбільше соціально активні інститути, що тісно стикаються з державно-політичною системою суспільства (насамперед політичні партії).