Легітимність влади

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Політологія»

«Легітимність влади»

 

 

 

 

 

Виконала:  Перевірив:

студентка групи ЕФ-71 викладач

Кучеренко Н.П.  Данілова Н.О.

 

 

 

 

 

Черкаси 2009

 

Зміст

Вступ.................................................................................................................3

1. Влада як суспільно-політичне явище..........................................................4
2. Легітимність влади........................................................................................4
3. Легалізація державної влади........................................................................8
4. Значення легітимності................................................................................10

Висновок.........................................................................................................11

Використана література................................................................................12

 

Вступ

Легітимність – широке та складне явище, яке виражає зв’язок інтересів з внутрішньою оцінкою людей, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами. Протягом усього розвитку суспільства люди по-різному розуміли саме значення легітимності та поняття про ідеальну державу. Однак легітимність завжди мала вирішальне значення для держави, бо від цього залежало майбутнє існуючого режиму.

 

1. Влада як суспільно-політичне явище

Поняття влади є одним  із центральніших у сучасній політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої  політики. Визначення політичної влади, її сутності має найважливіше значення для розуміння природи політики та держави, уможливлює виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності, соціальних відносин. Влада – це основний елемент, що зв’язує політичну систему суспільства в одне ціле.

Поняття “влада” в  побуті і в науковій літературі розуміють по-різному. Філософи говорять про владу над об’єктивними законами суспільства, соціологи – про владу соціальну, економісти-про владу господарську, психологи – про владу людини над собою.

2. Легітимність  влади

Політична влада як один з найважливіших виявів, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. На відміну від політичної влади, державна влада не обов’язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу, однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.

Політична влада спирається на такі засоби, як примус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залежно від того, який з них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність та угода.

В сучасному цивілізованому світі влада використовують узаконені  засоби примусу, тобто вона впливає  на громадян, коли вони порушують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й незаконні: обіцянки, підкуп, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади.

Парадигма легітимності, сформована М.Вебером, передбачає, що влада ґрунтується здебільшого на довірі підданих або громадян до неї. Ця довіра або ступінь визнання суспільством законної влади може бути раціональною або нераціональною.

Якщо М. Вебер виділяв  три типи легітимності, то в сучасній політичній науці їх налічують сім: традиційний, хоризматичний, правничо-раціональний,раціонально-цільовий,соціально-евдемонічний і національно-патріотичний.

Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і  нормам традиційної політичної культури.

В сучасних умовах в більшості країн  традиції мають порівняно невелике значення для легітимності державної  влади, але це не означає, що вони не використовуються для її зміцнення  та створення уявлень про її законність, обгрунтованність.

Традиційні способи легітимності державної влади пов’язані з  особливою роллю релігії. В мусульманських та в деяких європейських країнах  існує державна релігія. Проте, в  європейських країнах існування  та особливий статус державної церкви не обмежує свободи віросповідання, але державна церква отримує субсидії з державного бюджету. Голова держави, монарх, повинен відноситися до державної церкви. Така позиція монарха надає йому додаткової легітимності в уявленні віруючих, особливо приверженців державної релігії.

Хоризматична легітимність передбачає визнання виняткових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна через такі обставини: виникає проблема спадкоємності  влади, оскільки немає ким замінити хоризматичного лідера; збереження хоризми вимагає від політичного лідера поєднання двох несумісних принципів – уникнути “косності” і не втратити любові народу; зміна політичного лідера може призвести до зміни політичної системи країни.

На відміну від традиційної  влади, носієм якої може бути і колектив, хоризматична влада може бути тільки індивідуальною. Віра у надприроднього єгипетського фараона, хоризма “доброго царя”, зміцнювали їх владу.

В сучасних умовах хоризматична влада  зустрічається значно менше, ніж  раніше, але вона можлива і в  умовах диктатур, і за умов демократичної влади, буває в розвинутих країнах, проте, в основному зустрічається у відсталих країнах, де існують залишки патріархально-общинних відносин. В демократичних країнах елементи хоризматичної влади властиві керівнику держави, а там, де він не має істотних повноважень – прем’єр-міністру. Однак елемент хоризми не є головним у владі лідера демократичної країни. Значну роль хоризма має в тоталітарних державах.

Іноді хоризма пов’язана з тривалістю перебування на чолі держави. Для зміцнення хоризматичної влади в багатьох країнах використовуються різноманітні паради, демонстрації та інші заходи.

Правничо-раціональна легітимність випливає з визнання суспільством політичних дій у рамках існуючої системи  права.

Раціонально-цільова легітимність виходить з переконання, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.

Цей тип є найбільш поширеними в  сучасному світі, особливо в демократичних  країнах. Населення підтримує або не підтримує існуючу владу, спираючись на власне оцінювання заходів цієї влади. Не лозунги та обіцянки, а практична робота органів державної влади є основою раціонально-цільової легітимності.

Існує декілька засобів раціональної легітимності. Важливим спосорбом легітимності є референдум – голосування громадян з приводу певного питання. Існує декілька види референдумів, однак для легітимності має значення лише вирішаючий та консультативний референдуми. Щоб бути легітимним, референдум в більшості країн передбачає участь більшості населення. Велике значення також мають вибори уряду чи керівника держави.

На міжнародній арені засобом  легітимності може бути міжнародно-правове  визнання держави та уряду.

У другій половині ХХ ст. розповсюдження отримала організація “круглих столів”, на яких колишнім колоніям надавалась незалежність або при переході тоталітарних держав до нового устрою.

Формою раціонально-цільової легітимності може бути суспільний договір. Він не має юридичної сили, однак за певних умов може стати доброю основою легітимності державної влади.

Існують й інші засоби легітимації  державної влади: суспільна незалежна  експертиза, конституціональний договір  та ін. Усі ці заходи роблять державну владу відкритою для народу. Незалежно  від засобу раціонально-цільової легітимності головне значення має змістовна сторона. Легітимність влади, насамперед, залежить від її практичної діяльності та її внутрішньої та зовнішньої політики.

Соціально-евдемонічна  легітимність полягає у здатності  політичної системи забезпечити  населенню високий рівень життя  і створити ілюзію її піклування про  добробут народу.

Національно-патриотична  легітимність визначає національні  символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.

Легітимність на засадах  участі передбачає обґрунтування ідеологією і практикою існуючої політичної системи, необхідності широкої участі громадян у діяльності політичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.

Проте, жодна легітимна  система не ґрунтується на якомусь  одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу  роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що сучасні  тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітимності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського терору. Деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв’язках керівників і керованих.

Слід зауважити, що сучасні  типи легітимності переважно ґрунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнання влади в силу конституцій і законів, а також в її здатності виконувати свої функції й віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу цілком залежать від громадян.

З позиції парадигми  суспільної угоди, яка представлена ліберальними, і неоліберальними  концепціями, влада розглядається  в плюралістичному аспекті як множинність владних суб’єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження правових інтересів.

Три парадигми інтерпретації  політичної влади показують, що вони органічно пов’язані між собою  і домінування однієї з них  завжди обумовлено типом політичного  режиму, рівнем політичної культури, масштабом і темпами модернізаційних перетворень.

3. Легалізація  державної влади

Легалізація державної  влади, нерозривно пов’язана з процедурами  наділення владою її носіїв, здійснюється по-різному в умовах різних форм правління державного режиму. В сучасному  світі прийнято розрізняти дві основні форми правління: монархію та республіку.

Легалізація монархії як форми правління та монарха як голову держави коріниться не у факті  вибору останнього, а в історичних традиціях, харизмі, що затверджено  в конституціях, законах про успадкування влади. Монархії мають неоднакові форми правління з різними процедурами легалізації органів державної влади.

В абсолютних монархіях  уся влада належить королю. Навіть якщо деякі монархи дарують конституцію, вся влада залишається у нього.

В дуалістичній монархії існує конституція, прийнята з участю представників народу, а іноді  парламентом. легалізація спирається на конституцію, походить від народу. Уряд, однак, залежить від короля.

Парламентська монархія є найрозповсюдженішою формою монархії в наш час. Основна влада належить до парламента. Його роль у формуванні уряду підвищує легальність та легітимність державного управління, оскільки склад уряду визначають обрані народом представники. Незважаючи на відсутність в одиничних парламентських монархіях писаних конституцій, ступінь легалізації в умовах цієї влади є високою.

Таким чином, легітимність державної влади в умовах монархічної  форми правління пов’язана не тільки з конституцією, але й з  неписаними угодами, традиціями, звичаями. Там, де конституції нема, такі угоди є головною основою легалізації, але й там, де вона є роль традиційних норм значна.

Республіканська форма  правління, як особлива модель легалізації  влади має два основні різновиди: президентська та парламентська  республіка.

В президентській республіці президент має широкі повноваження. Легалізація цієї державної влади мало пов’язана з традиціями та звичаями, вона спирається на встановлені конституційні норми, однак легітимність голови держави тісно пов’язана з традиціями.

У парламентській республіці уряд формується парламентом. Уряд має політичні відповідальність перед ним. Легалізація парламентської республіки, як засоба керування мало залежить від звичаїв та традицій. Вона майже повністю пов’язана з конституційними нормами, законами. Положення голови держави не пов’язано з традиціями, харизмом. він не має істотних владних повноважень.

В федерації процес легалізації  влади має два рівні, оскільки вважається, що державна влада належить з одного боку федерації, а з іншого, в кожного члена федерації є власна державна влада. Крім того, суб’єкти федерації в тих чи інших формах можуть приймати участь в легалізації федеральної влади. Між суб’єктами федерації можуть укладатися угоди, що легалізують або делегалізують державну владу. Легалізація може відбуватись на основі прийняття федеральної конституції.

4. Значення  легітимності

Розглянуті форми легалізації  влади можуть виступати як засоби легітимності. Однак це можливо тільки в державі, де право розглядається  не як засіб диктатури певного  класу, а як соціальна власність; право підпорядковано загальнодержавним принципам людства, втілює їх та відповідає їм. Формальна легалізація державної влади в умовах тоталітарних режимів, прийнятими після військових та державних переворотів показує собою лише правове оформлення узурпованої влади, а будь-яка узурпація влади заборонена конституціями усіх країн.