Лекции по "Політології"

На відміну від політичної влади державна влада не обов'язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані  ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.

Державна влада —  це вид політичної влади, що має монопольне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засобів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада означає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійснення цілей ї завдань цієї організації.

26. Умови ефективного функціонування політичної влади

Влада створюється й функціонує в суспільстві на кількох взаємозв'язаних та взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ та організацій, керівних органів політичних партій та провідних суспільних організацій; середньому, або проміжному, рівні («мезорівні» в західній політичній термінології"), тобто в регіональних, обласних та районних масштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими, групами та всередині них, котрі створюють загальну картину політичних відносин, настроїв, рухів у суспільстві і сферах його політичного та суспільного самоврядування. Середній рівень влади зв'язує два інші системою органів управління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них. На цьому рівні концентрується основна кількість політичних посадових осіб та основні кадри політичного управління.

27. Основні концепції влади

Існують різні концепції  влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональна, психологічна та ін.

Марксистська концепція  влади виходить з того, що природа  владних відносин пов'язується з  виявленням соціально-політичної ролі власності, поділом суспільства  на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція  влади. Англійське слово behavor перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання  постає як можливість і здатність  одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.

Системна концепція  влади. Основним поняттям системної  концепції влади є розгляд  політичної системи на макро- (як атрибут  макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем — сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція  влади розглядає останню як результат  здійснення певних цілей та одержання  раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна  концепція. Згідно з цією доктриною  влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом  відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція  влади виходить з того, що ставлення  індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (3. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над людською свідомістю та поведінкою.

6 та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж  влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ  організмі наявні 2 класи:панівна  меншість-правлячий клас, політично-залежна  більшість.-клас яким правлять.

Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість.Теорія Парето:

У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом,Другий тип-

Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.

Щоб підтримувати рівновагу  політ системи, необх. Періодична зміна  одного типу еліти на інший. Міхельс:

Обгрунтував ідею залізного  закону олігархічних тенденцій, його суть:

Створення будь-яких великих  організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.

28Проблема формування і функц. Влади в Україні.

Протягом значного періоду  істор. Розвитку в Укр. Склалася конфронтаційна політ. культура, яка і нині значною  мірою притаманна укр. Сусп-ву. Конфронтація та нетерпимість постійно відтвор-ся в різних гілках та рівнях влади. В посттоталітарному сусп-ві нові політичні сили, що прийшли до влади мають справу з поділений сусп-ом .За різних умов, співвідношення між частиною насел, що підтримує нову систему і тією частиною, що тяжіє до минулого може бути різним.

Єдиним способом подолати існіючі суперечності є співіснування  за умов “системної згоди”.Щоб забезпечити  системну згоду, влада в Україні  має бути сильною,а що до всього іншого, то в нашій державі повинні діяти звичайні демокрнатичні структури та інститути.

Складність проблеми полягає в тому, щоб знайти, необхідне  для конкретної політ-ої ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади і демократичних форм організації  сусп-ва та органічного звязку між ними, які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх руках зосереджено владу

29. Легітимність влади, криза легітимності та засоби її вирішення.

Маркс Вебер (нім. соціолог) висунув ідею про те, що влада  може бути легітимна і нелегітимна.

Легітимна- це влада, яка може бути створ. за традиціями (напр. влада папи Рим.)

Нелегітимна- коли відбув. Переворот  влади , або коли народ перестає довіряти владі, яку вони обрали.

Легітимна влада може впадати в  кризу з таких причин:

історично-перехідний період

технологічний переворот

зміна соц. стр-ри сусп., коли з’явл. нові соц. класи

зміна статусу важливих консервативних інститутів, яка загрожує небезпеці  під ча структ. змін

прогресивні вимоги осн. груп сусп. не приймаються політ. елітою

якщо вже існуючі нові владні стр-ри в сусп. не в змозі виправдати надії шир. верств населення.

Шляхи подолання кризи:

зміна законодавства та держ. управління відповідно з новими вимогами часу

проведення корінних стр-них змін політ. інститутів, зберігаючи традиції, які існув. в сусп.

створ. такої політ. організації, яка  базується на традиц. інститутах та на вимогах соц. груп

30. Демократія

- форма пол. та ек. устрою сусп., заснована на визнанні  народу основним джерелом влади;  тип д-ви, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль а діями органів влади.

Для демократії хар-ними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково  виборність органів влади, розмежування держ. сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.

31. Типи політичних  систем

Політична система —  це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.

Політична система виступає як одна з частин або підсистем  сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє  з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.

Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи  на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, ствердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.

Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, кр. Сх. Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та ін. Дем. елементів у сус-ві разом  з існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди “лівого” й “правого” спрямування, посилюється націоналізм. Перех. Тип пол. с-ми характер-ся також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зростанням злочмнності тощо.

Постколоніальна пол. с-ма хар-ся: великим розмоїттям пол. режимів  і форм держ. правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн кап. відносин, їхнім відривом від натураль. ек-ки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.

32. Політ система сусп-ва:поняття і структура

Політ система це цілісна  упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів та інститутів, повязаних із політикою, з її розробкою та практичним здійсненням.

Політ система сусп-ва це складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соц. інститутів, які виконують відповідні політ функції для захисту інтересів певних класів та соц. груп.Сутність політ системи поляга. В регламентації повелінки людей. Політ система є діалектичною єдністю чотирьох сторін: інституц-ої, регул-ої, функціон-ої та ідеологічної. Відповідно до цього, політ система склад-ся з таких компонентів: політ. відносини,політ організація, політ-правові та моральні норми, методи політ діяльності, політ культура. Політ система відбиває стан сусп-ва, включаючи економічні умови його існування соціальну і націон. Структуру, демографічні та економічні процеси, рівень освіти населення, стан сусп. свідомості, духовно-ідеологічне життя, міжнародне становище. Через політ систему виявляються та акумулюються основні групи соц інтересів, визначаються соц. пріоритети, що потім закріпл-ся в політиці.

33. Становлення громадянського суспільства в Україні

Перші елементи формування громадянського суспільства на території  сучасної України криються в сивій  давнині. Ще в VII—V ст. до н. е. на землях теперішньої Україні функціонували рабовласницькі міста-держави: Ольвія, Херсонес, Боспор, Феодосія та ін. з різноманітними формами правління — від монархії до аристократичної та демократичної республік. Коли в IX ст. виникла Київська Русь, її основними державними інститутами стали князь, князівська рада та народне віче.

Згодом, уже за доби феодалізму, селяни об'єднувалися в сільські общини, обираючи зі свого середовища отаманів, старшин та інших представників  громадськості. Особливе місце у  формуванні рис громадянського суспільства  та боротьбі за волю й незалежну, суверенну державу належить козацтву.

Найбільш повно ідеї громадянського суспільства та становлення  демократичних засад вітчизняного державотворення знайшли своє втілення в конституції Пилипа Орлика 1710р.

Поширенню ідей української державності на українських землях значною мірою сприяв розвиток поняття громадянина. Виникнувши як термін після Французької революції XVIII ст., поняття «громадянин» набуло широкого вжитку в усіх європейських країнах і в Україні зокрема.

1 грудня 1991 року народ України на всенародному референдумі висловив свою суверенну волю побудувати українську незалежну державу. А почався цей процес ще до референдуму — з ухвалення Верховною Радою в липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Її засадним принципом було сучасне розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, декларація не обмежувалася проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначала сучасне комплексне наповнення цього права — верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Декларація передбачала народовладдя, утвердження громадянства Української держави, її економічну самостійність, екологічну безпеку, національно-культурне відродження українського народу. Водночас гарантувався вільний національно-культурний розвиток усім національностям, .що проживають в Україні. Усі розділи Декларації пройнято гуманізмом та демократизмом. Так, проголошуючи Україну суверенною національною державою, Декларація виходила з того, що український народ як єдине джерело державної влади в республіці — це громадяни всіх національностей, що живуть в Україні.

Наступний історично  значущий крок — це ухвалення Конституції  України 28 червня 1996 року. У цьому головному політико-юридичному документі держави підкреслюється, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку самоврядування.