Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Сентября 2014 в 18:01, реферат
Політичний спектр України — надзвичайно багатоманітний. На сучасному етапі здійснюються лише перші кроки на шляху до політичної структуризації суспільства. Певні політичні інститути зникають, не витримуючи випробування часом, інші — народжуються. Продовжує наростати поляризація політичних поглядів у суспільстві. Різке зіткнення ідеологій зумовлює політичну диференціацію суспільства. Політичні погляди віддзеркалюють корінні економічні інтереси різних соціальних угруповань. Без пізнання цих інтересів, аналізу діяльності політичних інститутів суспільства, з’ясування того, хто стоїть за певними системами політичних поглядів, важко формувати політичну перспективу держави, її політичну систему.
Вступ
1. Історія виникнення політико-правової системи України.
2. Політико-правові засади судової системи України.
3. Партійна система України.
Висновок
Список використаних джерел
2. Політико-правові засади судової системи України.
Висновок
Список використаних джерел
Що являє собою сучасне українське суспільство? Які політичні, правові, економічні, духовні процеси відбуваються в ньому? Теоретичні дискусії з цих питань не вщухають кілька років. Є точка зору, виразники якої закликають сконцентрувати зусилля на відродженні українського “традиційного суспільства”; інші вважають, що найближче майбутнє України — це капіталізм з властивим йому домінуванням ліберальних цінностей. Є також намагання віднайти можливості модернізації тоталітаризму у вигляді “соціалізму з людським обличчям”, оскільки непривабливе обличчя радянської моделі соціалізму втратило історичну перспективу.
Політичний спектр України — надзвичайно багатоманітний. На сучасному етапі здійснюються лише перші кроки на шляху до політичної структуризації суспільства. Певні політичні інститути зникають, не витримуючи випробування часом, інші — народжуються. Продовжує наростати поляризація політичних поглядів у суспільстві. Різке зіткнення ідеологій зумовлює політичну диференціацію суспільства. Політичні погляди віддзеркалюють корінні економічні інтереси різних соціальних угруповань. Без пізнання цих інтересів, аналізу діяльності політичних інститутів суспільства, з’ясування того, хто стоїть за певними системами політичних поглядів, важко формувати політичну перспективу держави, її політичну систему.
1. Виникнення політико-правової системи України.
Україна, територія якої становить 603,7 тис. км2, населення — 48 млн 416 тис. осіб, а річний обсяг ВВП — близько 60 млрд дол., поступово розвивається на шляху до демократії та ринкової економіки. Культурно-державні корені України сягають у часи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Гетьмансько-козацької держави. У 1917—1920 рр. Україна здобула державну незалежність, яка була виражена у трьох формах: УНР, Гетьманату і ЗУНР. У 1922—1991рр. Україна перебувала у складі СРСР, а коли розпалась радянська імперія, проголосила незалежність (24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності був ратифікований всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р.).
Нова Конституція України була прийнята парламентом 28 червня 1996 р. Вона визначила основні орієнтири державотворення та суспільного розвитку. В Конституції знайшли відображення загальна характеристика держави, статус центральних органів державної влади, місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування, а також механізм стримувань і противаг між ними.
У конституції проголошується верховенство права, а також те, що українська держава є суверенною, незалежною, демократичною, правовою і соціальною.
Недосконалість Конституції, особливо тих норм, які стосуються механізму стримування і противаги між інститутами державної влади, а також повільне і незбалансоване здійснення реформ (політико-правових і економічних) призвели до становлення політичної системи в Україні, яка не відповідає західній моделі і має багато спільного з колишньою радянською системою.
Політична система України за типом суспільства є посткомуністичною. Вона поєднує елементи командно-адміністративної (у вигляді громіздкого апарату президентської влади, що зберігає структуру і відтворює функції колишніх радянських і партійних органів), мафіозної (у вигляді нелегальних каналів розподілу державних фінансів і державної власності), демократичної (у вигляді створення правових передумов для розвитку політичних і громадських інститутів) систем. Політична система України ґрунтується на культурно-політичних традиціях східно-православного суспільства і відповідає рівню цивілізованого розвитку індустріального та перехідного суспільств.
2. Політико-правові засади судової системи України
Органами державного управління на місцях є місцеві державні адміністрації. До місцевих державних адміністрацій належать: районні, обласні, міські (Києва та Севастополя), Автономної Республіки Крим. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються і звільняються з посади Президентом за поданням уряду, а також у випадку висловлення їм недовіри двома третинами депутатів від складу відповідних Рад.
Місцеві держадміністрації забезпечують виконання Конституції та законів, актів Президента, Кабінету Міністрів України; підготовку і виконання бюджетів; взаємодіють із органами місцевого самоврядування, виконують державні та регіональні програми соціально-економічного й культурного розвитку, забезпечують законність і правопорядок, дотримання прав і свобод громадян.
Судова система, згідно з Конституцією України, містить у собі суди конституційної і загальної юрисдикції!.
Систему загального судочинства складають: Верховний суд (вищий судовий орган судів загальної юрисдикції), який є вищою касаційною інстанцією, дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства, є суб'єктом конституційного подання з приводу конституційності законів у процесі здійснення правосуддя судами цієї юрисдикції; Вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський та Вищий адміністративний), які розглядають справи в касаційному порядку в межах своєї юрисдикції; спеціалізовані суди першої і апеляційної інстанції; Касаційний суд — розглядає справи як касаційна інстанція в межах, визначених процесуальним законодавством; апеляційні суди й Апеляційний суд України — розглядають апеляції на рішення судів першої інстанції; місцеві суди (районні у містах, міські та військові) — розглядають цивільні, кримінальні й адміністративні справи як перша інстанція. Суди присяжних функціонують у загальних апеляційних судах і розглядають справи в межах, визначених процесуальним законом.
Організаційне забезпечення (фінансове, матеріально-технічне, кадрове, організаційно-технічне) здійснює державна судова адміністрація. Фінансування судів відбувається за рахунок державного бюджету, в якому законодавство передбачає окрему статтю видатків для фінансування судової влади. Функції головного розпорядника бюджетних коштів виконує Конституційний суд, Верховний суд, вищі спеціалізовані суди для своїх власних потреб, а для всіх інших судів, кваліфікаційних комісій, органів суддівського самоврядування, державної судової адміністрації — державна судова адміністрація. Державна судова адміністрація розробляє і затверджує за поданням Ради судів єдині нормативи фінансового забезпечення судів всіх рівнів.
Судова система України і надалі залишається малоефективною з погляду надійного захисту прав і свобод громадян. Для неї істотними ознаками є: недостатній рівень фінансування судів, який не дає змоги забезпечити конституційні гарантії незалежності судової влади; чотирирівнева організаційна структура, при якій можливий повторний касаційний перегляд судових справ, що не відповідає міжнародним стандартам організації судової влади; відсутність процесуального законодавства, яке б визначало компетенцію як судів апеляційної і касаційної інстанцій, так і спеціалізованих судів, судів присяжних (ця компетенція не визначена законодавством) тощо.
Прокуратура в правовій системі України є самостійним централізованим органом з підпорядкування прокурорів нижчого рівня прокурорам вищого рівня. Згідно з Конституцією України прокуратура виконує функції: підтримки державного обвинувачення в суді; представництва інтересів громадянина або держави в суд у випадках, передбачених законом; нагляду за дотриманням законності органами, які здійснюють дізнання, оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство; нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусових заходів, пов'язаних із обмеженням свободи громадян; нагляд за додержанням прав і свобод громадян органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Партійна система в Україні поступово еволюціонує від атомізованої до системи обмеженого плюралізму. Однак, партії зберігають ще слабкий вплив як на формування владних структур, так і на різні сфери розвитку суспільства. Для неї характерні такі ознаки: 1) ідеологічна невизначеність й еклектизм, подвійні стандарти щодо використання ідеологічних пріоритетів (один — для замовників, інший — для електорату); 2) примітивна організаційна структура — напівзакрита і напівтіньова, що не сприяє конкурентній боротьбі всередині партії; 3) слабка взаємодія партій із соціальними групами, відсутність стратегії формування власного електорату; 4) розрив між партійними керівниками, апаратом та партійними масами; 5) партійні рішення приймаються вузьким колом осіб (лідером, його найближчим оточенням і представниками великого бізнесу, які фінансують партію).
Слабкість українських партій обумовлена такими обставинами: довготривала відсутність партійного механізму формування уряду, а також регіональної і місцевої влади, які б давали змогу партіям безпосередньо формувати владу, а не "торгуватися" зі структурами виконавчої влади (передусім президентської) з приводу просування своїх кадрів; виборча система слабо стимулює партійну конкуренцію, виборці обирають тільки партійний список, не маючи права обирати окремих кандидатів у списку; слаборозвинутий середній клас, представники якого, поповнюючи лави партій, могли б забезпечити їх фінансову самостійність, незалежність від олігархо-кланових джерел фінансування; відсутність партійних лідерів — архітекторів сучасних конкурентоспроможних партій, які не встигли сформуватися в умовах нерозвинутого політичного ринку.
Політичні партії України за ідеологічними орієнтаціями умовно можна поділити за такими напрямами: комуністичний (лівий) — Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України(СПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ); соціально-ліберальний (лівоцентристський та центристський) — Партія регіонів (ПР), Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)), Народна партія України (НПУ), ліберально-неоконсервативний (правоцентристський) — Партія "Реформи і порядок" (ПРП), Народний рух України (НРУ), Народний союз "Наша Україна" (НСНУ), ГО "Батьківщина"; націоналістичний (праворадикальний) — Українська національна асамблея та Українська національна самооборона (УНА-УНСО), ГО "Свобода", Конгрес українських націоналістів (КУН).