Зміст:
Вступ
- Політична свідомість
як психічний феномен
- Структура політичної
свідомості
- .Місце і роль політичної свідомості у відношеннях влади
- Становлення державної незалежності
України як умова формування нової політичної свідомості..
- Політична свідомість сучасного
українського суспільства
Висновки
Список використаної
літератури
ВСТУП
Процеси перетворень в суспільстві
потребують адекватних змін у сфері політичної
свідомості та політичної культури. Становлення
демократичного суспільства потребує
якісно нових засад суспільної взаємодії,
відносин між особистістю та державою.
Політичні знання та культура політичної
поведінки необхідні кожному, то вони
є запорукою захисту власної гідності,
свободи і прав.
Байдужість людини до політичного
життя, відсутність політичної освіти
сприяють можливості маніпулювання нею.
Суспільство, що бажає зберегти свободу,
повинно усвідомити свою відповідальність
за власну долю, долю країни. Отже, необхідно
формування ціннісних орієнтацій, настанов
та моделей поведінки, які б відповідали
вимогам становлення та збереження демократичної
держави.
Політична свідомість виступає
необхідним елементом будь-якої політичної
системи суспільства. Будучи відповідними
різновидами суспільної свідомості, що
має власний предмет і механізм формування,
вона характеризує духовну здатність
людини до спеціалізованої політичної
діяльності. За допомогою політичної свідомості
індивід спроможний адаптуватися у політичному
просторі і здійснювати у ньому специфічні
функції соціальної взаємодії, політичної
участі й управління. Процес державотворення в Україні є
складним і неоднозначним. Адже він потребує
не лише адекватного розуміння процесів
об’єктивної трансформації політичної
системи, а й теоретичного осмислення
тих закономірностей, на основі яких відбувається
перехід держави тоталітарного типу політичного
режиму до демократичного. Побудова демократичної,
суверенної, незалежної держави потребує
певної перебудови. Насамперед, докорінної
перебудови сутності, змісту та форми
державного правління, системи політичної
влади, політичних відносин. Але, наскільки
б досконалими не були механізми реалізації
політичної влади, якими б демократичними
не були політичні інститути, наскільки
б людські закони не відповідали їх природним
правам, без врахування такого важливого
фактору як рівень політичної свідомості,
процес прогресування неможливий. Тому
що весь політичний процес відбувається
через людину. А саме, через активні суб’єкти
та генератори всіх поступальних процесів,
яким є еліта. Адже формування еліти –
це формування її свідомості і, в тому
числі політичної свідомості.
Політична свідомість відіграє у суспільстві
дуже велику роль. Тим більше, коли мова
йде про той перехідний період, в якому
зараз знаходиться Україна. Тут політична
свідомість виступає засобом, який може
вплинути безпосередньо на прискорення
або ж навпаки – уповільнення процесу
трансформації держави. Тому проблема
дослідження місця, ролі, змісту, форм
та рівнів політичної свідомості є досить
актуальною як для самої практики, так
і для теорії політичної діяльності.
В Україні проблему політичної свідомості
досліджували такі науковці: А.Колодій,
О.Бабкіна, Б.Кухта.
1. Політична свідомість як психічний
феномен
Розглядати суть політичної
свідомості можна лише за умови окреслення
питання взаємозв'язку психіки і свідомості.
Найвищим рівнем розвитку психіки людини
є свідомість як результат спільного способу
буття людей, їх довготривалої трудової
діяльності.
Свідомість має такі характерні особливості
і компоненти:
• знання про навколишню дійсність, природу,
суспільство. Тобто рівень свідомості
залежить безпосередньо від рівня знань
і соціального досвіду людини. З інтенсивним
розвитком людини потреба в знаннях стає
дедалі гострішою;
• виокремлення людиною себе в предметному
світі як суб'єкта пізнання. Пізнаючи себе,
людина критичніше зіставляє себе з іншими
людьми. Процес самопізнання сприяє більш
дієвій самореалізації особистості;
• цілеспрямованість, планування власної
діяльності та поведінки, передбачення
її результатів. Йдеться про бік свідомості,
пов'язаний із самоконтролем, коригуванням
людиною своїх дій, їх удосконаленням;
• ставлення людини до об'єктивної дійсності,
до інших людей, до самої себе. Це пов'язано
з самооцінюванням, самокритикою, причому
особливу роль тут відіграє саме емоційно-вольова
сфера людини.
Свідомість людини не лише характеризується
активністю, а й тісно пов'язана з нею.
У процесі постійного відображення дійсності
інформація, що надходить до мозку, не
механічно віддзеркалюється, а обробляється
ним свідомо — відповідно до мети, завдання
та соціального досвіду людини.
Стан, рівень розвитку, виявлення свідомості
у кожної людини різні і залежать від багатьох
компонентів — знань, наукового світогляду,
ідейних і моральних засад та переконань,
ставлення до себе та до інших людей тощо.
Специфічною людською формою духовно-практичного
відображення та фіксування відповідних
об'єктивних процесів дійсності, світу
людського буття на рівні явища є буденна
свідомість. У житті основним принципом
функціонування буденної свідомості є
так званий здоровий глузд. Буденна свідомість
виконує роль необхідного компонента
суспільно-історичної практики людей
і відповідних їй форм суспільної та індивідуальної
свідомості.
По суті, буденна свідомість, як і свідомість
загалом, має суспільно-індивідуальну
природу. Як форма духовно-практичного
освоєння світу вона є суб'єктивним образом
об'єктивно існуючого світу. Водночас,
оскільки такий образ належить конкретному
суб'єкту, він також відображає своєрідність,
унікальність його життєвого досвіду
і досвіду конкретних соціальних груп
суспільства.
Психічне життя, свідомість і діяльність
людини завжди тісно взаємопов'язані,
зазнають взаємовпливу.
Розглянемо феномен політичної свідомості.
Згідно з визначенням, наведеним у політологічному
словнику, політична свідомість — це опосередковане
відображення політичного життя суспільства,
суттю якого є проблеми влади, формування,
розвиток і задоволення інтересів та потреб
політичних суб'єктів; сукупність поглядів,
оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні
відносини, набувають відносної самостійності
.
До основних сфер
політичної свідомості належать такі:
• політична наука — політичні теорії,
концепції, гіпотези;
• політична ідеологія — політичні цінності,
ідеали, доктрини, гасла, програми;
• політична психологія — політичні
відчуття, думки, настрої, воля, спрямованість
тощо.
Політична свідомість є віддзеркаленням
реалій буття, тобто вона тісно пов'язана
з розвитком продуктивних сил, з особливостями
політичної системи суспільства та суспільно-політичними
відносинами, Що існують у цій системі,
станом освіти, культури.
Як одна з найважливіших характеристик
політичного життя суспільства політична
свідомість має певні особливості, умови
виникнення та шляхи формування. Передумовою
формування такої свідомості є те, Що людина
починає усвідомлювати свою групову належність,
групову Ідентичність і водночас те, що
вона неспроможна реалізувати власні
та групові інтереси без вступу в певні
відносини з політичною владою. Політична
свідомість притаманна конкретній людині
вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський
статус, громадянську позицію, а разом
з ними і реальну потребу, а то й необхідність
впливати на владу.
Для формування політичної свідомості
вкрай необхідні аналітично-критичне
ставлення до навколишнього середовища,
дійсності та осмислення їх, наявність
у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів,
чітке усвідомлення власної мети та мети
політичної сили, структури (групи, партії,
об'єднання, організації тощо), до якої
людина неформально належить.
За змістом політична свідомість включає
в себе певні політичні ідеї, погляди,
теорії, інтереси, настрої, почуття, а за
специфікою прояву вона активно впливає
на інші форми суспільної свідомості,
має часто досить високий ступінь відображення
соціально-класових інтересів.
Розрізняють політичну
свідомість масову, групову, індивідуальну,
буденну і науково-теоретичну.
Перші три форми свідомості пов'язані
з її суб'єктами, а дві останні визначаються
глибиною відображення дійсності. Буденна
свідомість формується на основі повсякденного
життя людей, досвіду їх діяльності. Для
неї характерні нестійкість, суперечливість,
фрагментарність, відповідна емоційність,
несистематизованість. Науково-теоретична
політична свідомість відрізняється від
буденної тим, що грунтується на цілеспрямованому
дослідженні, постійному аналізі політичного
процесу. А тому вона більш систематизована,
цілісна, здатна до прогнозування розвитку
та змін.
Виокремлюють також основні типи політичної
свідомості: державну та недержавну.
Державний, або етатистський, тип політичної
свідомості грунтується на позиції, що
найвищими, найважливішими є інтереси
держави (Н. Макіавеллі, Т. Гоббс).
Недержавний, або анархістський, тип політичної
свідомості, навпаки, виникає там, де політичну
владу вважають злом, а державу — експлуататором,
ворогом свободи.
Основні
функції політичної свідомості:
• пізнавальна — система знань про політичну
дійсність загалом;
• оцінювальна — забезпечення і сприяння
орієнтації у політичному житті на основі
оцінювання політичних подій;
• регулятивна — орієнтування стосовно
участі у політичному житті;
• інтегруюча — сприяння об'єднанню окремих
соціальних груп, суб'єктів політичного
процесу на основі спільних ідей, цінностей,
установок;
• прогностична — передбачення особливостей
розвитку політичного процесу, подій;
• нормативна — створення загальноприйнятого
образу майбутнього.
Між наукою та ідеологією існують суттєві
відмінності. Якщо основною метою науки
є пошук абсолютної істини, то для ідеології
основним є захист та обгрунтування інтересів
певних соціальних сил. Звичайно, для останнього
політики і політичні сили використовують
результати наукової діяльності.
Наука більш єдина, цілісна, ідеологія
— більш урізноманітнена, диференційована,
оскільки політичні інтереси різних учасників
політичного життя надто різняться. Існує
широке розмаїття теорій, ідей, ідеалів,
інтересів, цінностей, програм, символів
— усього того, з чого, власне, і складається
кожна окрема конкретна ідеологія.
Як і більшість форм суспільної свідомості,
політична свідомість має два рівні —
ідеологічний та психологічний. Оскільки
нас цікавить саме другий рівень, то політичну
свідомість можна вважати сукупністю
почуттів, усталених настроїв, традицій,
ідей і певних теоретичних систем, які
відображають найістотніші інтереси великих
соціальних груп, їх ставлення одна до
одної і до політичних інститутів суспільства
.
Політична свідомість є не що інше, як
сприйняття людиною частини життєвої
реальності, яка безпосередньо пов'язана
з політикою. Це суб'єктивний образ відповідної
політичної системи.
Носіями політичної свідомості є багато
суб'єктів: особистість, група, клас, нація,
маса, суспільство. Свідомість кожного
з цих суб'єктів має певні особливості
і потребує окремого наукового розгляду.
Структурно політична
свідомість включає такі аспекти:
• політико-психологічний — настрої,
почуття, наміри, установки, мотиви, переконання,
воля та ін.;
• політико-ідеологічний — цінності,
ідеали, ідеї, доктрини, погляди, концепції,
теорії;
• політико-діевий — свідомість консервативна,
ліберальна, радикальна, реформістська
та ін.
Політична свідомість формується у процесі
пізнання суб'єктом певних політико-владних
відносин, політичних інтересів, установок,
цінностей, а також у процесі політичного
виховання, формування політичної культури
суб’єкта політики.
На буденному (емпіричному) рівні політична
свідомість постає у формі певних відчуттів,
уявлень, переживань, ілюзій тощо. Усвідомлення
політики на теоретичному
(науковому) рівні передбачає
глибоке пізнання сутності політичних
явищ, свідоме їх використання у вирішенні
конкретних політичних завдань, коригування
політичних рішень і дій.
Як своєрідне відображення дійсності
політична свідомість мас певну самостійність,
оскільки знання людини про ті чи інші
процеси та явища не є простим їх відображенням,
а результатом творчого осмислення, опрацювання,
усвідомлення.
Суспільства, як і рухи, партії, об'єднання,
групи, окремих громадян, не можна уявити
без ідеології, тобто системи певних ідей,
що їх об'єднують або роз'єднують.
Політичні ідеології є різновидом ідеологій,
сукупністю певних ідей, норм, цінностей,
символів, традицій, які об'єднують людей,
спонукають їх до спільної політичної
дії, боротьби.
За всіх розбіжностей високих ідей, мети
різні ідеології об'єктивно вимушені співіснувати
в суспільстві навіть в умовах політичної
боротьби. У демократичних суспільствах
гостро постає питання не лише співіснування,
а й встановлення діалогу між політичними
опонентами.
Кожна ідеологія хоча й декларує певні
позитивні ідеї, мету, все-таки досить
обмежена; ідеологіям притаманні такі
вади, як примітивізм, тенденційність,
догматизм, надмірна системність .
Серед політологів, окремих політиків
спостерігається певна упередженість
стосовно поняття "державна ідеологія".
Існує погляд, нібито такої ідеології
не існує. Водночас вона існує як своєрідна
рамкова ідеологія державного будівництва.
Ідеології надто живучі, здатні оновлюватися,
мімікрувати, пристосовуватися до конкретних
суспільно-політичних умов. Яскравим свідченням
цього є комуністична, соціалістична ідеології.
Свого часу М. Бердяєв зазначав, що соціалізм
власне не висунув і не запропонував жодних
цінностей, окрім цінностей матеріального
забезпечення, задоволення потреб.
Потреба влади є причиною політичної
поведінки, а отже, політична свідомість
і політична поведінка взаємопов'язані,
взаємозалежні, про що йтиметься далі.
Щоб стати фактором, який спричиняє дію,
потреба має трансформуватися в мету (цілі).
Формою її вираження є політична ідея.
Система поглядів та ідей, в яких усвідомлюється
й оцінюється ставлення людей до дійсності
та один до одного, а також міститься мета
(програма) соціальної діяльності, становить
ідеологію. Ще точніше: у сучасній політології
ідеологію трактують .як систему цінностей
людей, що включені в політичну діяльніст.
2.Структура
політичної свідомості
Аналіз структури політичної
свідомості дає змогу виділити її складові
і з´ясувати механізм формування їх. Дослідники
звертають увагу на складність структури
політичної свідомості, багатоманітність
складових елементів і багатоваріантність
їхніх функціональних зв´язків. Традиційно
структурування політичної свідомості
здійснювалося за такими складниками:
Політична психологія (емпірична
й буденна політична свідомість) і політична ідеологія
(теоретична й наукова політична свідомість).
Політична самосвідомість,
політичні знання й оцінки суб´єктом політичної
діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп.
Спеціалізована свідомість (передусім партій)
і масова політична свідомість, політична
свідомість окремих верств і груп суспільства.
У політичному енциклопедичному
словнику пропонується трохи інший підхід.
Згідно з функціональним принципом тут
виділяються такі аспекти:
Політико-психологічний (почуття,
настрій, наміри, мотиви, установки, переконання,
воля та ін.).
Політико-ідеологічний (цінності, ідеали,
ідеї, доктрини, концепції, погляди й теорії).
Політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна,
реформістська, радикальна та ін.).
Різноманітність підходів до
структурування політичної свідомості
є свідченням складності самого феномену
політичної свідомості, прагненням знайти
найвідповіднішу модель, яка б відтворювала
реальний стан політичної свідомості.
Оскільки політична свідомість
формується і функціонує в процесі життєдіяльності
суспільства, його політичних інститутів
і суб´єктів політики, вона тісно пов´язана
з реальними потребами й інтересами громадян,
а тому досить динамічна, залежна від впливу
різних чинників — як позитивних, так
і негативних.
Реальні політичні відносини
є першоджерелом формування й функціонування
політичної свідомості. Тому першим рівнем
духовного відображення політичного життя
є емпірична політична свідомість, яка
базується на безпосередньому практичному
досвіді суб´єкта. її нерідко ототожнюють
з буденною, хоча між ними й існують певні
відмінності. Як і емпірична, буденна політична
свідомість є сукупністю ідей та поглядів,
які виникають безпосередньо з практики
суб´єкта, але крім цього в буденну політичну
свідомість входять ще й ідеологічні і
теоретичні елементи, що характеризують
осмислення та узагальнення буденних
стосунків, які можуть значно доповнювати
безпосередній досвід людини.
Емпірична й буденна політична
свідомість найчастіше відображають лише
поверхневі процеси, не проникаючи в їхні
сутнісні характеристики. Водночас вони
є важливими для безпосередньої орієнтації
людини і можуть бути джерелами теоретичної
та ідеологічної свідомості.
Особливостями емпіричної й
буденної політичної свідомості є її суспільно-психологічна
вираженість через почуття, настрої, емоції,
імпульсивність, гостроту сприйняття
політичних процесів, подій тощо.
Важливу роль у функціонуванні
політичної системи суспільства відіграє
політико-теоретична свідомість, яка є
вищим рівнем політичної свідомості. До
її складу входять ідеї та погляди, що
формуються на основі наукових досліджень
політичних реалій і дають змогу пізнавати
глибинні взаємозв´язки й закономірності
розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична
свідомість стає стрижнем політичної
ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній
формі відображає основні інтереси певного
класу, нації чи соціальної групи, їхнє
ставлення до влади.
Між теоретичним та ідеологічним
рівнями політичної свідомості є відмінності,
суть яких полягає в тому, що наука об´єктивно
в процесі дослідження політичної сфери
суспільства виробляє об´єктивні знання
про суспільні процеси, а політична ідеологія
ще й відображає ставлення до цих знань,
яке, у свою чергу, зумовлюється соціальними
інтересами суб´єктів політики. Ці соціальні
інтереси впливають на формування упередженого
ставлення до наукового знання, на суб´єктивне
трактування й використання його в політичному
житті.
За суб´єктом політичну свідомість
класифікують на політичну свідомість
суспільства, нації, класу і групи, на особисту
і масову політичну свідомість, виділяють
також громадську думку.
У сучасній політології використовується
й таке поняття, як "спеціалізована
свідомість", її характеризують як ідеологічно
однорідну, носіями такої свідомості виступають
політичні партії.
Визначальний вплив на формування
як масової, так і індивідуальної політичної
свідомості справляє національна політична
свідомість. Відображаючи базові національно-етнічні
цінності, норми поведінки, звичаї і традиції,
вона є основою світосприйняття та життєдіяльності
людини.
Складним духовним феноменом
є масова політична свідомість, яка фіксує
певний соціально-політичний досвід громадян
суспільства. Цей вид політичної свідомості
досить динамічний, складний за своєю
структурою, соціальними інтересами, політичними
настроями й орієнтаціями. її формування
залежить від багатьох чинників як об´єктивного,
так і суб´єктивного характеру, від впливу
різних політичних сил та їхніх лідерів.
Масова політична свідомість
виявляється в громадській думці, що підтримується
різними верствами і групами щодо оцінки
певних явищ і процесів суспільного життя.
Важливість соціальної ролі громадської
думки проявляється в основних ЇЇ функціях,
до яких відносять експресивну, контрольну,
директивну і консультативну.
Істотні особливості світосприйняття,
орієнтації індивідів, різних соціальних
груп і верств на певні політичні цінності
й відповідну політичну поведінку є підставами
для типології політичної свідомості.
Найпоширенішою є така типологія: за соціальним
складом суб´єктів політики, оскільки
політичній свідомості відповідних соціальних
груп властиві специфічні риси; за прихильністю
людей до певних суспільних ідеалів і
цінностей; за характером ставлення різних
груп до інститутів державної влади; за
схильністю людей до того чи іншого способу
діяльності в сфері політики; за особливостями
емоційно-психологічних переживань, які
пов´язані з динамікою політичних процесів
тощо.
Серед найпоширеніших типів
політичної свідомості за прихильністю
людей до відповідних політичних цінностей
виділяють:
— ліберальну політичну свідомість,
для якої пріоритетами в політиці є принципи
свободи індивідів;
— консервативну політичну
свідомість, яка спрямована на збереження
традиційних суспільних цінностей;
— соціалістичну політичну
свідомість, яка базується на пріоритеті
в політиці принципів колективізму, соціальної
рівності й справедливості.
За ставленням суб´єктів політики
до держави як політичного інституту розрізняють
етатиський тип політичної свідомості,
який спирається на визнання активної
ролі держави в суспільних процесах, і
анархістський тип, для якого характерна
орієнтація на бездержавне регулювання
суспільних процесів (передовсім у сфері
матеріального виробництва).
За прихильністю до відповідного
політичного режиму виділяють демократичний,
авторитарний і тоталітарний типи політичної
свідомості.
Використовуються й інші критерії
типології політичної свідомості, що дає
змогу враховувати ці характеристики
в політичному житті суспільства. [2, 255]
3.Місце і роль політичної
свідомості у відношеннях влади
Політична свідомість - найбільш загальна
категорія, що характеризує суб'єктивний
бік політичного життя. За своїм змістом
вона охоплює чуттєві й теоретичні, ціннісні
і нормативні, раціональні й підсвідомі,
одне слово - всі уявлення громадян, що
опосередковують і олюднюють їх об'єктивні
зв'язки як з інститутом влади, так і між
собою з приводу участі в управлінні справами
суспільства й держави. Іншими словами,
політична свідомість характеризує всю
сукупність духовних утворень, що визначають
здатність людини до існування у політичній
сфері, її вміння виконувати там специфічні
функції, взаємодіяти з органами управління,
нести відповідальність за реалізацію
прав і свобод тощо. Тому від функціонуючих
у суспільстві політичних уявлень суб'єктів
і носіїв політичних відношень, менталітету
людей, що склався, найбезпосереднішим
чином залежить зміст і характер політичного
процесу, мета і засоби режиму управління.