МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ
Реферат
по курсу «Комунікаційна логіка»
На тему: «Політичне красномовство.»
Підготувала:
студентка 1 курсу
спеціальності:
«Журналістика»
Жук Тетяна
викладач:
Кутнякова Г. І.
Маріуполь 2014 р.
План
Вступ
- Історична обумовленість політичного
красномовства.
- Види політичного красномовства.
- Засоби політичного красномовства.
Використана література
Вступ
Політичне красномовство - це
виступ оратора, що виражає інтереси тієї
чи іншої партії (політичної сили) чи роз'яснює
якусь суспільно-політичну ситуацію
Політичне красномовство як
один Із засобів боротьби за владу чи гармонізацію
суспільних відносин заявило про себе
у найдавніші часи, коли люди намагалися
вирішувати соціальні конфлікти не тільки
зброєю, а й силою переконання.
- Історична обумовленість
політичного красномовства
Характерно, що навіть у первісних,
дикунських суспільствах політичне красномовство
відігравало колосальну роль, і за своїм
психологічним малюнком майже не відрізнялося
від сучасного:
"Під час загального зібрання
воїнів, коли спіє кукурудза, відбуваються
живі суперечки. Королю вільно задають
будь-які запитання, на які він мусить
відповісти, причому так, аби ці відповіді
задовольнили народ. У цей час я бачив,
як прості воїни вибігали зі своїх рядів,
перетворюючись на натхненних ораторів,
вони були вкрай збуджені, вони не тільки
обмінювалися палаючими поглядами з королем
Пандою, а й клеймили його на очах у всіх;
вони засуджували його дії, обвинувачували
його в підлості та малодушші, вимагали
від нього пояснень, спростовували його
контраргументи, розбирали по кісточках
його відповіді і викривали їхню брехливість;
нарешті, вони гордовито погрожували королеві
і закінчували виступ жестом презирства.
Також я бачив, як після таких дискусій
прибічники короля та прибічники опозиції
кидалися одне на одного. Я бачив, як на
голос деспота вже ніхто більше не звертав
уваги, і ось-ось мала б вибухнути революція,
і ось-ось мав би виступити якийсь амбіційний
чоловік, аби використати обурення противників
короля. Але що не в меншому ступені мене
здивувало, то це порядок, який встановлювався
по закінченні такого роду народного трибуналу".
Коли стадію дикунства змінила
стадія варварства, роль красномовства
ще більш зросла. Так, у дохристиянській
Ірландії в перші століття нашої ери вже
існувало розвинене публічне красномовство
на тінгу - приблизному аналогу слов'янського
віча.
Справжньою колискою політичної
культури та батьківщиною політичного
красномовства стала антична Греція. Саме
слово "політика" походить від грецького
поліс, - місто {"багато людей"). На
відміну від громіздких монархій Давнього
Сходу, у грецьких містах-державах було
створено багато різноманітних політичних
моделей: тиранію, олігархію, демократію
тощо. Саме в Греції визначилося, що політична
активність зростає зі зростанням ролі
особистості. З відокремленням індивідуальності
від полісного колективу, змаганнями особистостей
за вплив у житті громади зростає й політична
активність, створюються політичні партії
тощо.
Політичне красномовство формується
на ґрунті так званої епідектичної (урочистої)
риторики, але без пишнот і панегірично-урочистого
тону. Власне, важко провести межу між
красномовством епідектичним і політичним.
Так, Демосфен був яскравим представником
епідектичної урочистості й водночас
гостро-актуальним політичним оратором.
Після македонського завоювання змагання
політичних сил згасають, що веде до швидкого
занепаду політичного красномовства.
Проте воно встигло досягти тут значного
розвитку: словом оратора на а горі (місце
публічного зібрання афінян, афінське
віче) вирішувалися долі окремих осіб,
великих політичних започаткувань, долі
цілих країв і народів.
Цікаво, що поруч з політичними
промовами в невимушеній прозаїчній формі
в Афінах розвилася й політична поезія
(наприклад, елегії законодавця Солона,
який наприкінці VI ст. до н. е. закликав
до війни за о. Саламін, до миру між аристократією
та демосом тощо).
Наслідуючи греків, охоче беруться
за перо й римські державні діячі, пишучи
памфлети та політичні мемуари, автобіографії,
послання або історію. Саме в цей період
починається публікація промов видатних
риторів, що спричинило виникнення літератури
нового типу - публіцистики.
Подібна картина спостерігалася
всюди, де розвиток суспільства йшов у
напрямку розкріпачення особистості.
Так, протягом усього Нового часу в Європі
розгортається ренесансний процес, що
стимулює зростання політичної активності
суспільства. Піонером тут виступає Західна
Європа, досвід якої широко засвоюється
в усьому світі. Подолання тоталітарних
режимів і пережитків середньовічної
німоти суспільства стимулюють політичну
активність і, звичайно, розвиток політичного
красномовства.
Політичне красномовство, як
правило, пов'язане із соціальним розшаруванням
суспільства, зіткненням інтересів різних
класів, які виражено в програмах різноманітних
партій. Через це політичний оратор є ангажованим
("завербованим"). Він може вкладати
у свою промову яскраве особисте ставлення
до тої чи іншої проблеми, але сама проблема
залишається значною у громадському відношенні,
надособистісною. Це визначає підвищену
ідейність політичної промови. У нинішній
Україні, де існує та змагається за владу
понад 100 політичних партій, ідейний спектр
політичної промови вельми строкатий,
що відбиває складність і багатобарвність
духовного життя українського громадянина.
Водночас у жодній іншій галузі
не спостерігається такої динаміки зміни
позицій, використання політичної програми
в особистих Інтересах, а часом і просто
демагогії. Популістський оратор завжди
апелює до маси, пропонує оманливо легкі
рішення, аби піднестися до політичного
поста. Проте відповідальність політичного
оратора набагато більша, ніж, скажімо,
відповідальність університетського
професора, якщо взяти до уваги масштаб
резонансу його промови. Адже політичний
оратор мобілізує до діяльності, до активності
тисячі людей, і його слово дуже легко
стає дією.
Політична культура виховується
століттями, вміння вести політичну боротьбу
суто вербальними методами, з повагою
до опонента, не з'являється на голому
місці. Нинішній стан політичного красномовства
в Україні переконливо свідчить про те,
що оратор-політик має терміново навчатися
основ елоквенції, починаючи принаймні
зі знання державної мови.
- Види політичного
красномовства
Політична риторика диференціюється
на такі основні жанри, як політичні промова,
доповідь, виступ, інформація, огляд і
бесіда, що різняться між собою обсягом
(більшим або меншим) та вагомістю вкладеного
оратором змісту.
Наприклад, політична доповідь
виголошується зазвичай на партійному
з'їзді й окреслює стратегію політичної
діяльності цієї партії. А політичну інформацію
можна почути в підвідомчих цій партії
осередках освіти, дитячих закладах (типу
скаутських чи піонерських), розрахована
вона на ліквідацію політичної безграмотності.
Огляд чи бесіда обираються політиками,
які хочуть знайти свою аудиторію на виборчій
дільниці. Політичний виступ або промову
ми часто чуємо з екрана телевізора чи
по радіо (наприклад, виступи депутатів
у Верховній Раді).
Політична промова диференціюється
за сферою функціонування на парламентську,
мітингову та воєнну, У моменти суспільного
неспокою, революцій чи соціальних перетворень
значного поширення набувають мітингові
промови. У періоди стабілізації суспільного
життя переважає цікавість до парламентського
красномовства.
У наш час розвивається швидко
як парламентське, так і мітингове красномовство.
Зрозуміло, що підтримання бойового духу
та патріотичних почуттів неможливе в
умовах воєнних дій без виступів командирів
різного рангу: відомі численні випадки,
в яких слово було рівноцінне зброї.
Особливого значення набирає
політичне красномовство за умови широкого
тиражування його засобами масової комунікації:
пресою, радіо, телебаченням.
Якщо говорити про політичні промови,
то вони бувають:
1) інформаційні - це пропаганда, політосвіта,
наука;
2) переконливі та закличні, спонукаючі
до дії, — це агітація (наприклад передвиборна);
3) дискусійні, полемічні, навіть викривальні
(обговорення спірних питань).
3. Засоби політичного
красномовства
У політиці широко використовуються
засоби масової інформації - радіо, телепередачі,
але в моменти загострення політичної
боротьби зростає роль живого слова, імпровізації.
Це - виступ на мітингах, демонстраціях.
Таки виступи потребують досконалого
володіння мистецтвом слова. Тільки за
допомогою цього можна досягнути успіху.
Тематичний діапазон політичних промов
широкий: боротьба за владу, міжнародні
та міжнаціональні питання, економічні,
етично-виховні, правові та науково-освітні,
релігійно-конфесійні проблеми і складні
питання життя, побуту, забезпечення людей.
На початку 1990-х pp. виразно прозвучала
тема "мова влади". Мова державних
діячів, крупних керівників у сфері економіки,
освіти та культури, в так званих силових
структурах завжди привертає увагу широких
мас населення, оскільки в їхній мові,
що передається через ЗМІ, міститься життєво
важлива інформація (модель "влада-
народ"). На жаль, не завжди державні
діячі дотримується правил і законів риторики,
хоча це і не впливає на їхній успіх.
Риторична характеристика цього різновиду
політичних виступів така: про них судять
за ступенем повноти, "прозорості"
у доборі фактів, зв'язків між ними і перспективою.
Вони сприймаються слухачами; читачами
неоднозначно.
Ще один різновид політичного красномовства
- риторика революцій. Вони дали нам чимало
обдарованих ораторів: Че Гевара, Дж. Гарібальді.
Причини цього: глибока переконаність
лідерів руху в своїй правоті, необхідність
залучення людських мас, їх переконання,
високий емоційний підйом, натхнення,
готовність до жертви, проголошення боротьби
за свободу і щастя людей, всього народу.
Революційна ораторика розжарена пристрастями
до межі, вона збуджує велику кількість
людей/
У політичному красномовстві зазвичай
спостерігається дотримання мовної норми,
а нерідко і використання афоризмів. Факти
порушення культури мови піддаються критиці.
Використовуються також засоби наочної
агітації: лозунги, плакати, транспаранти,
портрети, різноманітна символіка, а також
музика, кінофільми. Промови політичних
ораторів нерідко видаються і перевидаються
у вигляді брошур, книг і навіть багатотомних
збірників.
Література
1)Хретоматия по древней русской
литературе. – М., 1973. – С 16.
2)Глакмен М. Ритуалы восстания
в Юго-восточной Африке // Культурология.
2000-4. Дайджест. — М., 2000. — С. 69.
3)Предания и мифы Средневековой
Ирландии. — М., 1991. — С. 130—131.