Становлення електоральної демократії

Особливої ваги ця складова виборчої системи набирає у контексті  запровадження так званої пропорційної системи виборів за партійними списками. Під атрибутивною відповідністю  розуміється такий набір складових, який би не тільки створив умови  для максимально комфортної реалізації активного і пасивного виборчого  права, а й забезпечив би виконання  покладених на виборчу систему інституційних  завдань.

      III. Шляхи вдосконалення виборчої системи в Україні

           3.1 Вдосконалення виборчого законодавства

Найсуттєвішою особливістю  трансформації виборчої системи  вважаємо здатність громадянського суспільства до змін у країні. Громадянське суспільство утворюють вільні громадяни  з високим рівнем політичної, економічної, соціальної культури, які спільно  з державою формують розвинені правові  відносини заради суспільного блага. Сутність громадянського суспільства, на думку Ф. Рудича, полягає в забезпеченні прав людини. Особа в такому суспільстві  має гарантоване право вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, а також можливості вільно висловлювати свої погляди [12 ]. 

Україна досить тривалий час  перебувала у стані політичного  відсторонення населення від  влади і власних громадянських  потреб та інтересів. Поняття «виборчої  демократії» є протиставленням  «соціалістичній демократії», де вибори на безальтернативній основі були лише декорацією і не мали нічого спільного  з демократичним політичним процесом. Соціальна значущість виборів полягає  саме в тому, що вони є одним із суттєвих елементів політичного  самоствердження громадян, політичної самоорганізації громадянського суспільства, сприяють виробленню навичок публічної, справжньої, а не уявної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної  влади. Однією з ключових ознак громадянського суспільства є рівність його акторів. У відкритому громадянському суспільстві  політичні партії, громадські організації, щоб досягти зазначеної мети, змушені  домовлятись, доходити компромісів.

Громадянське суспільство  розвивається не лише на інституціональному рівні. Становлення інститутів громадянського суспільства у формі громадських  організацій, політичних партій, нових  профспілок, рухів тощо сприяло формуванню демократичних принципів і норм, політичних відносин у суспільстві. І саме вони, значною мірою, обумовили прийняття нової Конституції України, появу ідей реформування політичної системи та трансформації виборчої системи [13.94]

Перші демократичні вибори народних депутатів України, які  відбулися 1994 року, стали унікальними  з огляду на можливість самого вибору. Електорат отримав можливість вперше за багато років вільно обирати народних депутатів з кількох або багатьох кандидатур.

Прийняття Конституції України 1996 року ще більше посилило роль і значення громадянського суспільства в приведенні політичних інститутів і процесів до демократичних стандартів. Основним Законом було встановлено справді  політичну, економічну та ідеологічну  свободу, що забезпечується закріпленням принципу багатоманітності. Щодо політичної багатоманітності, то вона надала реальну  можливість для створення і діяльності різних об'єднань громадян, які мають  за головну мету участь у виробленні державної політики, формуванні і  функціонуванні органів державної  влади та місцевого самоврядування. Тож природно, що різноманітні інтереси і запити громадян стали набувати конкретної форми (громадської, партійної  тощо) і підштовхувати державу  до вже назрілих змін і у виборчому  законодавстві [14].

Як сфера взаємодії  різних структур, громадянське суспільство  має забезпечувати високий рівень відносин у політичній сфері. Але  воно, як основа виявлення приватних  інтересів, стимулює політичну сферу  і, завдяки розгортанню своїх  інститутів у економічній, соціальній та духовній сферах, вимагає політичних реформ. Адже відомо, що політична сфера  живиться віддзеркаленням не своїх  власних інтересів, а інтересів, які висловлюються і оформлюються в інших трьох сферах життєдіяльності  суспільства. І все, що зачіпає так  чи інакше інтереси громадян, набуває  політичного значення.

До діяльності численних  громадських організацій, політичних партій та інших інститутів залучається  все більше громадян. І хоча ці структури  ще залишаються слабкими організаційно  і фінансово, не мають достатнього  кадрового потенціалу, та все ж  вони своєю діяльністю вже впливають  на формування громадської думки  щодо функціонування виборчої системи [15.42  ].

Ще однією особливістю  трансформації виборчої системи  є ставлення громадян до влади. Соціологічні опитування свідчать, що рівень довіри населення до цього важливого  інституту за останні роки зазнав значних змін.

Вагомим чинником процесу  оптимізації законодавчого органу має стати громадянське суспільство  з огляду на властиві саме йому функції. Воно здатне осмислювати, узагальнювати  і доводити до відома влади інтереси і потреби конкретних верств населення. Ця функція не може ще виконуватися достатньо повно, оскільки не існує  механізму прозорого вироблення й ухвалення політичних рішень. Тому важливо, щоб під час реформування політичної системи змінам було піддано  усі її складники.

Громадянське суспільство  має виступати визначальним у  забезпеченні глибинного взаємозв'язку і взаємо-опосередкування з державою. Саме в надрах громадянського суспільства  виникають і оформлюються суспільні  інтереси, відбувається обмін можливостями між його суб'єктами щодо реалізації представницьких функцій.

Функціонування громадянського суспільства сприяє засвоєнню громадянами  політичних норм і цінностей, властивих  сталим демократіям, і тим самим  консолідації різних груп інтересів  навколо них. Цю функцію можна  назвати інтеграційною. Вона важлива, оскільки завжди існує загроза перетворення демократичних інститутів на тоталітарні, оскільки та ж виборча система, зокрема, не є саморегулюючою. Для демократії потрібне сильне громадянське суспільство, спроможне протистояти державі, і, водночас, досить активне, щоб самому розв'язувати проблеми з примирення різних інтересів. Скажімо, на нинішньому етапі розвитку України виникають нові політичні інтереси, пов'язані з інтеграційним процесом у європейську спільноту, з наповненням новим змістом ринкових відносин тощо. їх активно висловлюють окремі громадські інститути, політичні партії, профспілки. Та без відповідної нормативної бази ці інтереси не призводять до консолідації, діалогу влади і суспільства [16.3].

Безперечним є те, що характерною  ознакою трансформації виборчої системи є політична культура суспільства. Звичайно, як регулятор  політичної поведінки суспільства, вона має впливати на перебіг демократичних  перетворень. Саме політична культура є якісною діяльністю суспільства, що передбачає втілення його переконань, ідеалів, принципів та інших базових  цінностей у політичні процеси. Адже суспільство не засвоїло достатньою мірою норм і традицій демократичного розвитку держави, зокрема, і в частині  застосування виборчої системи: воно має  її такою, на яку здатне сьогодні. Але  все зазначене не означає, що процес розвитку виборчої системи весь час  гальмуватиметься. На мою думку, розвиток політичної науки, політична освіта молодого покоління неминуче призведуть до формування демократичного типу політичної культури. Окрім цього, в суспільстві  поступово з'являється прошарок фахівців-політологів - з 1990 року навчальна  дисципліна «Політологія» викладається у ВНЗ, все більше захищається  дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора політичних наук, з'являється багато фахової  літератури. Тобто, не лише на загальноосвітньому рівні, але й на професійному робиться вже немало для формування політичної культури демократичного ґатунку.

Відомо, що без адекватного  рівня політичної культури не можна  штучно запровадити новітні політичні  інститути і процеси, вони мають  формуватися і завдяки функціонуванню виборчої системи. Так, аналіз її застосування в останні роки свідчить, що певний частина суспільства байдуже ставиться до реалізації своїх політичних прав.

За цих умов досить часто  в політичних процесах проявляються такі особливості політичної культури, як відмова брати участь у політичній діяльності партій, об'єднань, громадських  формувань. Лише понад 2 % громадян є  членами політичних партій. Велика кількість наших співвітчизників  не уявляє своєї ролі у виробленні політичних проектів, рішень. Звідси. - недовіра до влади на всіх рівнях. Таке явище, як прозорість у політиці, більшість  населення сприймає як популізм. Це засвідчують і результати виборів  народних депутатів за весь період незалежності України. Перші з них, а саме можливість обрати одного депутата з кількох кандидатур, сприймалися  ейфорично. Потім, коли виборці не відчули  потенціалу і відповідальності своїх  обранців, ейфорія змінилася на байдужість, небажання брати участь у виборах. І хоча виборча система весь цей  час змінювалася, у політичній культурі суспільства суттєвих якісних змін не сталося. Впровадження сучасної системи  представництва не вимагало, на жаль, змін у самій виборчій системі, як-от: формулювання принципів представництва, вплив на її розвиток політичної культури суспільства тощо.

Сьогодні політична культура становить собою, синтез різних політичних цінностей, настановлень і стандартів політичної діяльності. Помилково припускати, що декларування неспроможності комуністичних  цінностей та ідеалів підданської  політичної культури радянського типу в змозі швидко призвести до формування активної політичної культури громадськості. Громадянська культура має власний  темп і динаміку формування, які  не співпадають зі змінами економічного і соціального характеру.

Формування ринкових відносин, багатьох форм власності, різних соціальних інтересів створюють умови для  зміни типу політичних орієнтацій. Зміст та значення політичної активності можуть формуватися на засадах конфесійних  та етнічних переваг, які визначаються соціально-економічним становищем конкретної групи, індивіда. Однак, як показує практика, зміни культурного коду політичної поведінки відбуваються дуже повільно. Тому політичні рішення правлячої еліти України, розраховані на культуру політичної участі, нерідко натрапляють на реально домінуючу підданську політичну культуру населення. Ця розбіжність нової структури політичних інститутів та стандартів колишньої підданської культури є основою політичних криз і конфліктів [17.24].

Формуванню політичної культури українського суспільства завдало  великої шкоди встановлення авторитарних і тоталітарних методів особистої  влади Й. Сталіна, командно-бюрократичної  системи управління. Все це сприяло  формуванню авторитаризму, бюрократизму, культу особи, технократизму, волюнтаризму, подвійності моралі, вилучення з  гуманітарної культури загальнолюдських цінностей і досягнень. Зараз  це суттєво позначається як на діяльності політичних інститутів, так і на їх стані. Скажімо, та ж виборча система, її застосування не призводять до поліпшення політичної влади. І тут потрібна значна робота всіх політичних структур з тим, щоб вирощувати відповідні європейським стандартам норми, принципи, звичаї культурних перетворень. А для  цього потрібен час.

Важливими ознаками демократичної  політичної культури має стати розуміння  того, як улаштована політична система, знання основ законодавства, процедур і регламентів суспільної взаємодії, співвідношення і позиції політичних сил і партій. В умовах демократизації суспільства політична культура виступає як культурні відносини  між правителями і тими, ким  правлять; як культура дотримання прав і обов'язків кожним громадянином; як правова культура, як культура міжнаціональних  відносин та культура політичної влади. Вирішальну роль у цьому процесі  має відігравати громадянське суспільство, «в якому головною діючою особою є  людина зі своєю системою запитів  та інтересів, відповідною системою цінностей» [18.7].

Слід мати на увазі, що розвиток політичної культури - практичний процес, і вирішальним фактором її становлення  є надбання навичок практичної та ефективної участі громадян у вирішенні  суттєвих проблем суспільного життя. Неадекватний рівень цього феномена значною мірою пояснюється браком досвіду ініціативної демократичної  участі в управлінні та прийнятті  політичних рішень. Це породжує ставлення  до політики як до сфери виконання  директивних вказівок, розриву зв'язків  між проблемами існування індивіда і проблемами політичної діяльності та політичних відносин.

Сучасні процеси в Україні  вимагають від інститутів громадянського суспільства активної діяльності, яка  б підтримала та розвивала надбання, одержані в результаті трансформування  і розвитку політичної свідомості, політичної культури громадян України.

В сучасній Україні, на мою  думку, існують проблеми законодавчого  забезпечення гармонізації відносин держави  і громадянського суспільства. Насамперед потребує вдосконалення законодавство  про вибори та інші акти прямої демократії з метою гарантування прав громадян. Необхідно створити систему легітимізації  результатів виборів і референдумів.

               3.2 Вдосконалення системи виборів

Результат ухвалення  Закону України, який би запроваджував  вибори до українського парламенту на пропорційній основі сьогодні прийнято вважати своєрідним шлюзом, який би відкрив дорогу для політичної реформи  Леоніда Кучми. 5 березня 2004 року Верховна Рада України ухвалила у першому  читанні Закон про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів" № 4285-4 за редакцією "Рудьковського-Ключковського". [19.11]

Проектом передбачено  запровадження виборів до парламенту на пропорційній основі. Водночас, пропонується зменшення прохідного бар'єру. Передбачається обрання народних депутатів за виборчими  списками кандидатів від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів територія цього   округу ділиться на 225 територіальних виборчих округів. Виборчий процес чергових виборів депутатів починається за 20 днів до виборів. Визначається за кожною партією або блоком право на пропорційну участь у керівних посадах в дільничних виборчкомах. Повноваження територіальної дільничної виборчої комісії припиняються через 25 днів після офіційного опублікування результатів виборів. Витрати на підготовку і проведення виборів народних депутатів здійснюються за рахунок коштів держбюджету і виборчих фондів партій (блоків), кандидатів у депутати, які зареєстровані в Центрвиборчкомі.